AktyalniProblemy-2010

ЦНИЛГ, то такой же вывод можно сделать только относительно первого (5-е сутки) и последнего (12-е сутки) этапов действия инфекции.

У проростков из темных семян, инфицированных штаммом КВ-82166, выявлено увеличение органического углерода на 12-е сутки по сравнению с 5-ми сутками (24,5 % и 11,1 % соответственно) и штаммом ЦНИЛГ уже на 9-е сутки.

Таким образом, можно сделать вывод, что под действием некоторых штаммов H. annosum у проростков P. sylvestris происходит изменение фотосинтетической и, повидимому, дыхательной активности с течением времени (к 12-м суткам), что приводит к увеличению содержания органического углерода. Это связано с ответной реакцией тканей растения-хозяина на заражение, выражающейся в увеличении метаболической активности, которая поддерживает высокий уровень фотосинтеза и дыхания при патологическом процессе.

ЛИТЕРАТУРА

Бойко М.І. Фізіолого-біохімічні особливості системи Pinus sylvestris L. - Heterobasidion annosum (Fr.) Bref й перспективи практичного використання єкзометаболітів деяких дереворуйнівних грибів: Автореф. дис. д-ра біол. наук. – К., 1996. – 51 с.

Woodward S., Stenlid J., Karjalainen R., Huttermann A. Heterobasidion annosum: biology, ecology, impact and control. – CAB International: 1998. – P. 7-25.

Основные черты репродуктивной биологии

Cardamine graeca L. (Brassicaceae)

КУЗЬМИНА Т.Н.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААНУ пгт. Никита, г. Ялта, АР Крым, 98648, Украина

e-mail: tnkuzmina@rambler.ru

Cardamine graeca L., или сердечник греческий, – озимый однолетник, терофит из семейства Brassicaceae, характерный для флоры Южной Европы, а также островов Греции, Сицилии и Корсики. В Крыму он произрастает на Южном берегу (от пгт Ласпи до пгт Симеиз), а также в Байдарской долине. Вид занесен в Красную книгу Украины (1996; 2009) и в проект Красной книги Крыма (Вопросы …, 1999). Возобновление вида возможно лишь благодаря семенному размножению. Поэтому выяснение репродуктивного потенциала C. graeca и его адаптивных возможностей является актуальной проблемой, способствующей уточнению причин ограниченной численности вида в Крыму. В связи с этим были изучены основные этапы его репродуктивной биологии.

Анализ особенностей формирования и функционирования репродуктивной системы C. graeca показал, что взаиморасположение генеративных элементов цветка, а также показатели жизнеспособности мужского и женского гаметофитов способствуют автогении, как основному типу опыления, осуществляющемуся в результате контактофилии. Учитывая, что вид является ранневесеннее цветущим, автогения для него представляет собой оптимальный тип опыления, гарантируя попадание пыльцы на рыльце даже при неблагоприятных метеорологических условиях и отсутствии

опылителей. Однако, возможность аллогенного опыления также не исключается для данного вида, что повышает эффективность семяобразования.

Важным этапом репродуктивной биологии вида, свидетельствующим об его адаптации к экологическим условиям среды обитания и возможности самовозобновления, является образование семян и их прорастание. Семена C. graeca содержат дифференцированный зародыш, обладающий биполярной морфогенетической активностью, что обусловливает их высокую жизнеспособность. Однако, в течение летнего и раннеосеннего периода семена находятся в состоянии покоя, который обусловлен газонепроницаемостью и ингибирующим воздействием семенной кожуры. Приуроченность покоя семени наиболее засушливому и жаркому периоду, который в условиях Южного берега Крыма продолжается с июня по октябрь, является типичным признаком жизненного цикла терофитов и предотвращает образование проростков в неблагоприятный сезон.

Таким образом, репродуктивная биология C. graeca характеризуется признаками организации цветков и семян, отражающими стратегию адаптации к экологическим условиям среды обитания вида в соответствии с жизненной формой (терофит), и способствует успешному семенному возобновлению.

ЛИТЕРАТУРА

Вопросы развития Крыма. Материалы к Красной книги Крыма: Научно-практический дискуссионно-аналитический сборник / сост. В.В. Корженевский, А.В. Ена, С.Ю. Костин. – Симферополь: Таврия-плюс, 1999. – 13.– 164 с.

Червона книга України. Рослинний світ / ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: Українська енциклопедія, 1996. – 608 с.

Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

Значення запилювачів для репродукції особин видів роду Gentiana L. у високогір’ї Українських Карпат

КУШИНСЬКА М.Є.

Львівський національний університет ім. Івана Франка вул. Грушевського, 4, м. Львів 79005, Україна

е-mail: Kushynskamarija@rambler.ru

Збереження та відновлення рослинного різноманіття на сьогодні є однією з фундаментальних проблем біології. Серед традиційних природоохоронних заходів збереження та відновлення біологічного різноманіття вагомий вплив і вивчення має метод запилення і утворення насіння різних видів рослин комахами-запилювачами в природних ареалах. З метою з’ясування цього питання об’єктами дослідження було обрано трьох представників роду Gentiana L.: Gentiana punctata L., G. lutea L.,

G. acaulis L., які здавна відомі як лікарські, декоративні, кормові, медоносні, інсектицидні рослини й водночас мають статус рідкісних, зникаючих або таких, що потребують охорони в багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні (Москалюк, Комендар, 2008).

Дослідження проводили на території високогір’я Українських Карпат упродовж 2008-2009 років на схилах г. Пожижевська, досліджувані ділянки розташовані на висотах 1500–1750 м н.р.м. Застосовували ізоляцію суцвіть в природних умовах від усіх комах, які могли мати певний вплив на запилення даних видів рослин. Вивчення динаміки утворення насіння проводили на 50 квітах G. acaulis L. та на 100 – G. punctata L., G. lutea L.

На ізольованих пагонах G. punctata L., G. lutea L., G. acaulis L., незважаючи на те, що упродовж сезону на них формувалися нормальні квіти утворилося лише 1-2 % насіння від можливого за відсутності запилювачів, до того ж за формою і за морфологічними особливостями вони істотно відрізнялися від типового насіння. Таким чином, на основі отриманих даних можна зробити висновок, що для повноцінного утворення насіння тирличів потрібні запилювачі, оскільки, не ізольовані квіти, на одній рослині з ізольованими, формують цілком нормальне насіння у кількостях характерних для кожного виду.

Наші дані повністю збігаються з висновками інших дослідників, які отримали результат, який свідчить про те, що відсутність комах-запилювачів, перш за все джмелів, на квітах рослин, призводить до відсутності формування насіння або ж утворення його у незначній кількості (Решетило, Микітчак, Царик, 2009). А також на основі досліджень встановлена визначена функція комах як переносників пилку в процесі насіннєутворення. Отримані дані можуть використовуватися під час розробки стратегії збереження та відновлення, раціонального використання видів роду Gentiana як компонента природних біотопів та джерела лікарської сировини.

ЛІТЕРАТУРА

Москалюк Б.І., Комендар В.І. Високогірні види роду Gentiana L. в Українських Карпатах та наукові основи їх охорони // Наук. вісник Ужгородського ун-ту. Сер. біол. – 2008.

Вип. 24. – С. 234-243.

Решетило О.С., Микітчак Т.І., Царик Й.В. Консортивна структура тирличу ваточниковидного (Gentiana asclepiadea L.) і тирличу безстеблового (Gentiana acaulis L.) масиву чорногора (УкраїнськіКарпати) ІІ// Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. біол. – 2009. – Вип. 50. – С. 35-43.

Изучение пыльцевых зерен видов рода Crocus L. (Iridaceae)

КУШНИР Н.В

Национальный ботанический сад им. Н.Н. Гришко НАН Украины, отдел природной флоры ул. Тимирязевская, 1, г. Киев, 01014, Украина

е-mail: crocus-nat@mail.ru

Изучение морфологических особенностей пыльцы дает представление о родственных отношениях внутри изучаемой группы растений и её филогенетических связях.

Объектами для изучения взяты виды рода Crocus L. (Iridaceae) с ботаникогеографических участков «Крым», «Степи» и «Редкие растения Украины» в Национальном ботаническом саду им. Н.Н. Гришко НАН Украины. Для исследования брали пыльцу из растений, которые создали полночленные интродукционные популяции и растений, привезенных из экспедиций 2007-2009 гг.

Представители рода Crocus на Украине – это многолетние травянистые клубнелуковичные растения. По времени цветения они разделяются на цветущие ранней весной – Crocus angustifolius Weston., C. tauricus (Trautv.) Puring., C. heuffelianus Herb.,

C.reticulates Stev. ex Adam., и осеннеецветущие – C. speciosus Bieb., C. banaticus J. Gay.

Влаборатории отдела «Тропических и субтропических растений» методом ростовой электронной микроскопии сделаны фотографии пыльцы на световом микро-

скопе. Описание морфологии пыльцы проводили за П.И. Токаревым и Л.А. Куприяновой (Куприянова, Але шина, 1972; Токарев, 2002).

Исследования показали, что за формой пыльцевые зерна сфероидальные, за исключением C. heuffelianus, которые сплющено-сфероидальные. За размером, по определению установленные Эрдманом, крупные – от 50 до 100 мкм (Erdtman, 1952). Экваториальный диаметр самых больших пыльцевых зерен наблюдается у C. heuffelianus – 86,41 мкм, C. banaticus – 83,66 мкм, мельче всех – у C. reticulates –

61,01 мкм и C. angustifolius – 61,86 мкм. Средние показатели были у C. speciosus – 67,40 мкм и C. tauricus – 68,72 мкм. Неоднородность в отношении размеров пыльцевых зерен исследуемых видов может обуславливаться влиянием различных факторов внешней среды.

Для видов рода Crocus зрелые пыльцевые зерна представлены в виде монад. Типы пыльцы были установлены по апертурам, по их расположению, числу и строению. К безапертурным можно отнести C. heuffelianus. Лептомным выявился C. banaticus (Закарпатье), многобороздковым – C. angustifolius и многобороздным – C. speciosus (Крым), многобороздково-поровым – C. reticulates (Лесостепь). Экзина у всех видов шиповатая, максимальная у C. heuffelianus – 0,76 мкм, а минимальная у

C. reticulates – 0,22 мкм.

Лишь пыльца у C. tauricus неустойчивая. Она имеет на 90 % деформированную поверхность, что подтверждает данные о неустойчивости этого вида в условиях интродукции. Он часто выпадает (приживаемость 10 %) и не формирует полноценные семена. Поэтому, размножение этого вида происходит вегетативным путем.

На основе этих данных можно сделать вывод, что независимо от времени цветения (осень и весна) пыльцевые зерна за палиноморфологическим строением, представленных видов, имеют сходство за местом произрастания (Крым, Закарпатье, Лесостепная зона). Также следует отметить и сходство межвидовое, что характерно для данного рода.

ЛИТЕРАТУРА

Куприянова Л.А., Алешина Л.А. Пыльца и споры растений флоры европейской части

СССР. – Л.: Наука, 1972. – Т. 1. – 170 с.

Токарев П.И. Морфология и ультроструктура пыльцевых зерен. – М.: Изд-во товарищества научных изданий КМК, 2002. – 51 с.

Erdtman G. Pollen morphology and plant taxonomy. Angiosperms. – Stockholm: Almqvist & Wiksell, 1952. – 539 p.

Частичка «Дальнего Востока» на Украине

КУШНИР Н.В., ОБИУХ М.П.

Национальный ботанический сад им. Н.Н. Гришко НАН Украины, отдел природной флоры ул. Тимирязевская, 1, г. Киев, 01014, Украина

е-mail: crocus-nat@mail.ru

Зайдя в ботанический сад, приятно любоваться разнообразием растений, которые окружают нас. Для каждого региона присущи различные виды, даже на территории одной страны. Но еще более удивительно, когда в иных климатических условиях, в отрытом грунте благополучно интродуцируются растения других стран.

На территории Национального ботанического сада им. Н.Н. Гришко Националбной Академии Наук Украины в г. Киеве с 1945 г. началась подготовка создания ботанико-географического участка «Дальний восток». Первоначально начали завозится посадочный материал в питомники (Гришко, 1949) С первых поездок на Даль-

ний Восток были привезены Juglans manshurica Maxim., Phellodendron amurense Rupr., Syringa amurensis Rupr., Prunus maackii Rupr., Acer ginnala Maxim., Acer tegmentosum Maxim., Rhamnus dahurica, Lespedeza bicolor Turcz., Actinidia arguta (Sieb. et Zucc.) Planch., Actinidia kolomikta Maxim. Основной состав посадочного материала составляли деревья, кустарники и лианы (Технорабочий, 1961).

С 1955-1956 гг. на территории 6 га за техноробочим проектом О.В. Плетенева был проведены посадки: кедрово-сосновой тайги, дубравы, приречного леса (Чувікіна, 2003). В 1957-1958 гг. вводятся ксерофитные заросли, охотский комплекс, урема. На протяжении следующих лет начат второй этап – вводится под полог леса травянистая растительность, а также продолжается пополнение коллекции дальневосточными растениями с экспедиционных поездок (Інтродукція, 1972).

Флора Дальнего Востока на ботанико-географическом участке представлена 120 видами. В Красную книгу Российской федерации редких и исчезающих растений внесены такие виды: Aralia cordata Thunb., Armeniaca mandshurica (Maxim.) Skvorts., Betula schmidtii Rgl., Deutzia glabrata Kom., Dioscorea nipponica Makino., Pyrus ussuriensis Maxim., Quercus dentate Thunb., Taxus cuspidate Sieb. et Zucc., Aristolochia manshuriensis Kom.

За 65 лет сформировались стойкие интродукционные популяции: Juglans mandshurica, Actinidia arguta (Sieb. et Zucc.) Planch., Taxus cuspidate Sieb. et Zucc., Phellodendron amurense, Pinus koraiensis Sieb. et Zucc., Betula dahurica Pall., Acer mandshuricum

Maxim., Syringa amurensis а также других декоративных иполезных растений.

В дальнейшем ведется робота по пополнению коллекции новыми дальневосточными видами: получению семян по делектусу и обмену посадочным материалом с другими ботаническими садами, а также коллекционерами любителями.

ЛИТЕРАТУРА

Гришко М.М. Завдання і напрямки роботи Ботанічного саду Академії наук Української РСР // Труди Ботанічного саду АН УРСР. – К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1949. – Т. 1. – С. 3-21.

Інтродукція на Україні корисних рослин природної флори СРСР / Відп. ред. С.С. Харкевич. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 354.

Технорабочий проект создания в Ботаническом саду Академии наук УССР участков растительности Дальнего Востока. – Киев, 1961. – Инв. № 145. – С. 85.

Чувікіна Н.В. Особистості керівників Ботанічного саду – підрозділу Інституту ботаніків АН УРСР у 1935-1944 роках: нові імена // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб.

наук. праць. – Вип. 13. – 2003. – С. 215-220.

Хорологія та сучасний стан популяцій Schoenus ferrugineus L. в умовах Волинської височини

ЛОГВИНЕНКО І.П.

Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра біології та прикладної екології вул. Остафова, 29-а, гуртожиток № 7, м.Рівне, 33028, Україна

e-mail: Karpovuch_I@mail.ru

Schoenus ferrugineus L. – вид в острівній частині на східній межі ареалу, який занесений до Червоної книги України (Червона …, 1996), має статус вразливий та який відносять до третинних реліктів. На території України популяції виду зосереджені в Малому Поліссі, Волинській височині, Західному Поділлі, Розточчі, Закарпатті.

Серед болотних угрупувань Волинського лесового плато не часто можна натрапити на угрупування S. ferrugineus. Більшість місцезростань виду на сьогодні не збереглись і були знищені в результаті осушувальної меліорації. Тому нашим завданням було: підтвердити вже згадані місцезростання виду та виявити нові, описати фітоценози за участю S. ferrugineus, дослідити сучасний стан його популяцій та виявити фактори, що негативно впливають на його поширення.

Результати наших досліджень показали, що описані Т.Л. Андрієнко та С.Ю. Поповичем угрупування S. ferrugineus у заплаві р. Усті біля с. Дермань Здолбунівського р-ну Рівненської обл. (Андрієнко., Попович, 1985) та у заплаві р. Збитеньки на Бущанському болоті біля с. Батьківці Острозького р-ну тієї ж області збереглись, хоча стан популяцій виду є незадовільним. Г.М. Антонова у щоденнику експедицій 1989 р. наводила місцезростання S. ferrugineus між селами Хорупань та М'ятин Млинівського р-ну Рівненської області. Наявність виду на території болотного масиву М'ятин підтверджував В.І. Мельник (2006). У ході наших досліджень відмічено досить хороший відтворювальний потенціал S. ferrugineus на даній території. Наявне місцезростання S. ferrugineus в околицях с. Тайкури Рівненської обл. (Кузьмішина, 2008), де популяції виду знаходяться у задовільному стані. Нове місцезростання виду відмічене нами на болотному масиві «Колобанки» біля с. Копитків Здолбунівського р- ну Рівненської обл. Угрупування S. ferrugineus досить численні, добре відтворюються.

Угрупування S. ferrugineus характеризуються щільними дернинами, стійкі до випасу і сінокосіння. Проте, в ряді випадків спостерігається трансформація фітоценозів за участю S. ferrugineus – типові болотні види заміщуються лучними, що веде до витіснення перших.

Для збереження угрупувань S. ferrugineus та їх відтворення необхідно встановлювати заповідний режим і приймати всі можливі кроки до стабілізації гідрологічного режиму болотних територій. Крім того, слід вести моніторингові спостереження за уже наведеними популяціями та виявляти нові.

ЛІТЕРАТУРА

Андриенко Т.Л., Попович С.Ю. Современное состояние и охрана редких сообществ

Cladium mariscus и Schoenus ferrugineus на Украине // Бот. журн. – 1986. – 71, № 4. – С. 557-561.

Мельник В.И., Баранский А.Р., Матейчик В.И. Динамика Cladium mariscus

(Cyperaceae) в Украине //Бот. журн. – 2006. – 91, № 4. – С. 565-571.

Червона книга України. Рослинний світ / за рец. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

Вплив негативних факторів на активність окиснювально-відновних ферментів ґрунтопокривних рослин степового Придніпров’я

1ЛЯМЗІНА А.Ю., 1ЛИХОЛАТ Ю.В., 2РОССИХІНА Г.С.

1Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара пр. Гагаріна, 72, м. Дніпропетровськ, 49010, Україна

e-mail: Lykholat2006@ukr.net

2Науково-дослідний інститут біології Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара пр. Гагаріна, 72, м. Дніпропетровськ, 49010, Україна

e-mail: anna-rossihina@rambler.ru

У зв’язку з впливом промислових викидів на довкілля відбуваються значні зміни в рослинному покриві міських територій. При цьому велику загрозу для рослин становлять важкі метали, сірчаний газ, оксиди азоту, чадний газ, сполуки фтору, фенолу, сажа тощо. Для відновлення рослинності на міських територіях необхідно вирощувати стійкі до забруднення види, серед яких чинне місце займають ґрунтопокривні рослини (Баканова, 1984). Тому, метою даної роботи було з’ясувати реакцію оксинювально-відновних ферментів (каталази та пероксидази) ґрунтопокривних рослин за дії важких металів та рекомендувати їх для озеленення антропогеннозабруднених територій.

Об’єктами дослідження було вибрано чотири найбільш типових представників ґрунтопокривних рослин для степового Придніпров’я: зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea L.), молочай кипарисовидний (Euphorbia cyparissias L.), очиток їдкий

(Sedum acre L.), очиток відігнутий (Sedum reflexum L.). Місцем проведення дослідження були ділянка ботанічного саду ДНУ, де умови зростання максимально наближені до природних умов даних рослин та територія промислового міста Орджонікідзе на місці кар’єрів Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату. Активність бензидин-пероксидази оцінювали фотоколориметрично за швидкістю реакції окиснення бензидину до утворення продукту окиснення синього кольору та активність каталази – за кількістю розкладеного перекису водню під дією ферментного препарату шляхом титрування перманганатом калію (Кретович, 1986). Отримані дані оброблені статистично за допомогою двохфакторного дисперсійного методу за (Лакіним, 1980) та (Зайцевим, 1989). Рівень надійності виконаної роботи склав 95 %.

За результатами двофакторного аналізу з’ясовано, що фази розвитку з гідротермальними умовами (фактор А) під час збору значно впливав на ферментативну ак-

тивність всіх дослідних рослин, фактор В (забруднення навколишнього середовища)

суттєвіше – на Euphorbia cyparissias, Stellaria holostea. При чому на Euphorbia cyparissias, Sedum reflexum, Stellaria holostea фактори А і В діяли стимулюючим чином. Рос-

лини відчували м’який стрес за впливу полютантів, який, ймовірніше за все, сприяє їхньому адаптивному потенціалу (Коцюбинская, 1995). На Sedum acre дані фактори впливали згубно, що проявлялось в пригніченні рівня активності каталази та пероксидази порівняно з контролем.

Отже для озеленення території ВАТ Орджонікідзевського ГЗК, яка зазнає забруднення важкими металами, можна рекомендувати, з чотирьох досліджених, три види: Euphorbia cyparissias, Sedum reflexum, Stellaria holostea.

ЛІТЕРАТУРА

Баканова В.В. Квітково-декоративні багаторічники відкритого ґрунту. – К.: Наук. ду-

мка, 1984. – 154 с.

Зайцев І.О. Высшая математика. – М.: Высшая школа, 1989. – 400 с. Кретович В.Л. Биохимия растений. – М.: Высшая школа, 1986. – 503 с.

Коцюбинская Н.П. Эколого-физиологические аспекты адаптации культурных растений к антропогенным условиям среды. – Днепропетровск: ДГУ, 1995. – 172 с.

Лакин Г.Ф. Биометрия. – М.: Высшая школа, 1980. – 351 с.

Онтогенез Gentiana lutea L. в природі та культурі in vitro

МАЙОРОВА О.Ю., ПАСІЧНИК Г.І., ГРИЦАК Л.Р.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, лабораторія екології та біотехнології вул. М. Кривоноса, 2, м. Тернопіль, 46027, Україна

e-mail: majorova@i.ua

У сучасних умовах довкілля швидке відновлення та реінтродукція популяцій зникаючих видів можливі за умови використання не лише традиційних, а й біотехнологічних методів. Успіх реінтродукції при цьому залежатиме від розуміння та врахування особливостей індивідуального розвитку особин конкретного виду як у природі, так і в культурі in vitro.

Метою даного дослідження було порівняти особливості протікання онтогенезу рідкісного карпатського виду тирличу жовтого (Gentiana lutea L.) в умовах in vitro та eх situ. Онтогенез in vitro вивчали з використанням рослин пожижевської популяції (г. Пожижевська, 1440 м н.р.м.), які вирощували у живильному середовищі МС (Murashige, Skoog, 1962) з половинним вмістом макрота мікросолей (МС/2), а в природі – за літературними джерелами, згідно з якими зібране на полонині Рогнєска (1550 м н.р.м.) насіння висівали на дослідних ділянках в с. Богдан Рахівського району Закарпатської області (Москалюк, 2009).

Для порушення періоду спокою насіння було піддане холодовій стратифікації. В умовах in vitro з цією метою використовували ще й гіберелову кислоту. Схожість насіння в природних умовах становила 60 %; в умовах in vitro – була дещо вищою (84 %), що, очевидно, обумовлено стимулюючою дією гіберелової кислоти.

За даними Б.І. Москалюк (2009), насіння в умовах ех situ проростало приблизно на 150 добу, проростки мали два сім'ядольні листочки. В умовах in vitro проростки з'являлися на 15-16 доби, а в окремих рослин – на 4-8-му. Сім’ядольні листочки з'являлися на 20 добу. Надалі строки появи справжніх листків підраховували з часу появи сім’ядольних. У природі перші справжні листки з'являлися на 30 добу, а в культурі in vitro – на 11-12-ту.

Відтак, частину рослин в умовах in vitro, культивували на середовищі MС/2 без фітогормонів (контроль), а іншу – на цьому ж середовищі, доповненому 0,15 мг/л кінетину (Кін). У контрольному варіанті друга і третя пари листків з’являлися на 1- 2 доби пізніше (на 30 і 72 доби відповідно), а четверта і п’ята – навпаки, на 10-13 діб раніше (на 75 і 87 доби відповідно), ніж на середовищі з Кін. Шоста пара листків у контролі з'являлася на 7-8 діб пізніше (на 115 добу), ніж на середовищі з Кін. В умовах ех situ на 50-60 доби з'являлася друга пара справжніх листків, на 60-70-ті – добре помітною була третя пара, на 80-90-ті – четверта. Тоді ж починала утворюватися п'ята пара. Формування шостої пари листків розпочиналося лише на 170-180 доби, тобто на 55-70 діб пізніше, порівняно з аналогічним процесом в умовах in vitro.

Нами також проведено аналіз біометричних показників рослин (ширини і довжини листкової пластинки, довжини міжвузлів) в умовах in vitro на безгормональному середовищі і на середовищі з Кін, а також ширини і довжини листкової пластинки

– в умовах ех situ. Істотних відмінностей у розмірах листків рослин, які культивували на різних варіантах середовища, не виявлено. У той же час, розміри листкової пластинки рослин з природних умов суттєво перевищували такі з умов in vitro. Слід зазначити, що особливістю усіх культивованих in vitro рослин G. lutea було формування міжвузлів, чого не спостерігається в природі.

Отже, поява сходів, сім’ядольних і справжніх листків G. lutea in vitro відбувалася швидше, порівняно з природними умовами. Поряд із цим, in vitro розміри листків значно менші; у рослин розвиваються міжвузля, що не є характерним для цього виду.

ЛІТЕРАТУРА

Москалюк Б.І. Введення в культуру G. lutea L. в Українських Карпатах // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. – Випуск 25. – 2009. – С. 113-116.

Murashige T., Skoog F. A revised medium for rapid growth and bioassays with tobacco tissue cultures // Physiol. Plant. – 1962. – 15, № 13. – P. 473-497.

Ксерофитизация лесных ценозов в Армении

МАРТИРОСЯН В.С.

Армянский государственный педагогический университет им. Х. Абовяна, кафедра экологии и охраны природы ул. Тигран Меци, 17, г. Ереван, 0010, Армения

e-mail: martirosyan.vahe@yahoo.com

Республика Армении причисляется к числу малолесных стран (8 %) мира. В связи с орографическими особенностями и взаимовоздействием геоботанических районов, лесные сообщества здесь распределены неравномерно и образуют разные

типы. Большое распространение имеют ксерофитные остаточные леса, которые распределены в основном в Центральных, Южных и Северо-западных районах страны, а также на склонах южной экспозиции горных хребтов.

Если между разными частями республики, огражденными горными хребтами, есть значительные различия, связанные с видовым составом и лесопокрытостью, то нужно отметить, что остаточные леса во всех частях республики имеют сходства по видовым и таксационным показателям, что премущественно связано с причинами деградационных процессов (Магакян, 1948; Долуханов, 1951; Ярошенко, 1956).

В таких лесных сообществах особенно ярко выражены борьба двух растительных ценозов – степного и лесного. Смена одного ценоза другим происходит с участием природноклиматических условий, но стимулируется воздействием антропогенного фактора. Те местопроизрастания, которые являются «поясом борьбы» для разных типов растительности, довольно хрупки. В таких случаях незначительное вмешательство человека может привести к угнетению одного и развитию другого ценоза.

Существование остаточных лесов в ущельях разных хребтов свидетельствует как о былой лесопокрытости этих склонов высокоствольными лесами, состоящими в основном из мезофитных пород (Fagus orientalis Lipsky., Carpinus betulus L., Acer platanoides L., A. trautvetteri Medw., Fraxinus excelsior L., F. oxycarpa Willd.), так и о про-

исходящей ксерофитизации, при которой происходит смена растительного пакрова

(Quercus macranthera Fisch. et Mey. ex Hohen, Juniperus policarpos C. Koch, J. oblonga M. B., J. sabina L., J. depressa Stev., Sorbus aucuparia L., S. hajastana Gabr., S. dualis

Zinserl.). Лесные экосистемы сменяются степными растительными сообществами. Здесь решающую роль играет окружающая среда.

Человек со своей деятельностью может способствовать замедлению или ускорению таких процесов, но не может окончательно изменить их естественный эволюционный ход.

Учитывая выше сказанное, надо отметить, что в нашей стране подобные районы постепенно увеличиваются. Ксерофитизация климатических условий и человеческий фактор способствуют деградации лесных экосистем, смене мезофитных растительных сообществ степными и обострению процессов опустынивания.

С этой точки зрения большое значение имеют сохранение остаточных лесов, ограничение человеческого фактора, особенно в тех районах, где высок риск ксерофитизации.

ЛИТЕРАТУРА

Долуханов А.Г. Остатки лесной растительности в верховьях реки Арпа // Изв. АН АрмССР. – 1951. – 4, № 2. – С. 137-154

Магакян А.К. Остатки лесов в Сисианском районе Арм. ССР // Изв. (АН Арм. ССР),

биол. и с.-х. наук. – 1948. – № 1. – С. 3-19

Ярошенко П.Д. Смены растительного покрова Заковказья. – М.-Л., Изд. АН СССР, 1956. – 242 с.