AktyalniProblemy-2010

вздовж берегів. Чітко виділяються смуги. Перша смуга утворена повітряно-водними угрупованнями утвореними: Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud, Typha angustifolia L., Scirpus lacustris L., Glyceria maxima (C. Hartm) Holmberg., Butomus umbellatus L., Sparganium erectum L., S. emersum Rehm., Sagittaria sagittifolia L., Oenanthe aguatica

(L.) Poir. Вона більш характерна для берегів верхів'я Сули. Друга смуга утворена власне водною рослинністю, яка представлена зануреними у воду, укоріненими угрупо-

ваннями: Caulinia minor L., Elodea canadensis Michx., E. nutallii (J. Plach) St. John,

Egeria densa Plachon (такими видами переважно заростає нижня течія та гирло р. Сули) та неукоріненими плаваючими у товщі води угрупованнями Ceratophyllum demersum L., C. submersum L. (притоки Сули). Третя смуга представлена плаваючими на поверхні води угрупованнями таких рослин: неукоріненими – Lemna minor L., Spirodela polyrrhiza (L.) Schlied, Salvinia natans L., Hydrocharis morsus-ranae L., та укорі-

неними рослинами з плаваючим на поверхні води листками – Nymphaea alba L., N. candida C. Presl, Nuphar lutea (L.) Smith (в середній течії річки Сули).

Заростання р. Сули та її приток вищою водною рослинністю залежить від характеру рельєфу, дна водойми, швидкості течії, товщі води, наявності об'єктів які уповільнюють течію (гатки, кладки, впалі дерева), що часто спостерігається на Сулі, і обумовлюється зміною рівня води, обмілінням, меандруванням русла. Як результат, це призводить до зміни угруповань повітяно-водними рослинами, а в подальшому на болотні, болотно-лучні та чагарникові (характерні для приток Сули – Сліпоріду, Сулиці, Терну, Ромену).

ЛІТЕРАТУРА

Белоконь Г.С. К вопросу о формировании растительности каналов Юга Украины //

Гидробиол. журн. – 1971 – 7, № 4. – С. 43-50.

Геоботанічне районування України. – К.: Наук. думка, 1977. – 304 с. Дубина Д.В. Вища водна рослинність. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 412 с.

Зеров К.К. Формирование растительности и зарастание водохранилищ Днепровского каскада. – К.: Наук. думка, 1976. – 140 с.

Корелякова И.Л., Горбик В.П. Факторы определяющие зарастания водохранилищ и основные заканомерности этого процесса // Растительность и бактериальное население Днепра и его водохранилищ. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 12-20.

Медоносные растения Болгарии

ТАШЕВ А.Н., ПАНЧЕВА Е.С.

Лесотехнический университет, кафедра дендрологии буль. Климент Охридски, 10, г. София, 1756, Болгария e-mail: atashev@mail.bg; jeni_pancheva@abv.bg

Целью работы является, на основе критического анализа литературных данных, установить количество и систематическую структуру дикорастущих медоносных растений флоры Болгарии. К медоносам относят растения, чьи цветки являются естественным источником пищи для медоносной пчелы (Apis mellifera L.) и

из них пчелы собирают в основном два продукта – цветной нектар и цветную пыльцу

(Бижев, ред. 2003).

По последним данным, в Болгарии насчитывается около 4000 видов, 906 родов и 153 семействa сосудистых растений. Из них к Pinophyta относятся 19 видов из 7 родов и 4 семейств, а к Magnoliophyta – 3923 видов, 872 родов и 131 семейство (Асьов, Петрова, ред., 2006; Ташев 2008). На основе анализа литературных данных (Йорданов, ред., 1963-1989; Стоянов и др. 1966-1967; Лазаров, Недялков, ред., 1971; Братанов, ред., 1987; Кожухаров, ред., 1995; Бижев, ред., 2003; Делипавлов, ред., 2003; Петков, 2006), мы установили, что дикорастущие медоносы представлены 1010 видами из 296 родов и 84 семейств, что представляет 25,3 % видов, 32,7 % родов и 54,9 % семейств флоры страны. Вероятно, количество этих растений еще более велико (напр. представители сем. Cistaceae, рода Potentilla и т.д.), но в список были включены только те растения, про которых была налична конкретная информация.

Больше всего медоносных растений в сем. Fabaceae – 158 вида или 15,6% всех медоносов. На втором месте виды из сем. Rosaceae – 123 вида или 12.2%, за ними следуют представители Asteraceae – 114 (11.3%), Lamiaceae – 109 (10.8%),

Boraginaceae – 61 (6%), Ranunculaceae – 38 (3.8%), Brassicaceae – 36 (3.6%), Campanulaceae – 32 (3.2%) и т. д. Только одним видом представлено 18 семейств. Среди родов, наибольшим числом видов представлен род Hieracium – 79 видов или 7.8% всех дикорастущих медоносов в Болгарии, за ними следует род Trifolium – 60 видов или

5.9%, роды Rubus, Potentilla, Campanula, Chamaecytisus, Salvia, Polygala, Allium, Myosotis, Primula, Thymus, Alyssum , Vicia, Genista, Onosma, Salix и др. Одним видом представлено 158 родов. Необходимо подчеркнуть, что среди анализированной группы растений, только небольшая их часть (около 250 видов), имеют хозяйственное значение для пчеловодства. Цветение остальных, более слабо медоносных растений, также имеет значение для пчел, потому что они являются поддерживающими медоносами (Бижев, ред. 2003).

Виды медоносов, имеющие консервационную значимость представлены 189 видами из 71 рода и 36 семейств. В Красную книгу НР Болгарии (1984) включено 112 видов, а в новое издание, подготовленное к печати – 103 вида. Законом о биоразнообразии (2002, 2007) охраняется 81 вид, в Европейском списке редких, находящихся под угрозой исчезновения и эндемических растений (1983) 17 видов, в Список IUCN 1997 года (1998) включено 11 видов, Бернской конвенцией (1979) охраняется 8 видов, конвенцией CITES (1973) – 4 вида. Среди медоносов Болгарии 34 балканских и 24 болгарских эндемика.

ЛИТЕРАТУРА

Асьов Б., Петрова А. (ред.). 2006. Конспект на висшата флора на България. Хорология и флорни елементи. – Изд. БФБ, София. – 454 с.

Бижев Б. (ред.). Медоносни растения. – София: ИК «Еньовче», 2003. – 224 с. Братанов К. (ред.). Селскостопанска енциклопедия. Т. II. – София: Изд. на БАН, 1987.

– 704 с.

Делипавлов Д., Чешмеджиев И. (ред.). Определител на растенията в България. Пловдив: Акад. изд. на Аграрния университет, 2003. – 591 с.

Йорданов Д. (ред.). Флора на НР България. Т. I-IX. – София: БАН, 1963-1989. Кожухаров С. (ред.). Флора на Р България. Т. X. – София: БАН, 1995. – 431 с.

Лазаров А., Недялков С. (ред.). Българска пчеларска енциклопедия. – София: Земиз-

дат, 1971. – 395 с.

Петков В. Медоносните растения и пчелната паша в България. – София: Изд. Захарий Стоянов, 2006. – 344 с.

О распространении некоторых редких растений Красной книги Украины (2009) в Приднестровье

ТИЩЕНКОВА В.С.

Приднестровский государственный университет им. Т.Г. Шевченко, НИЛ «Биомониторинг» ул. 25 Октября, 128, г. Тирасполь, 3300, Приднестровье, Молдова

e-mail: tdbirds@rambler.ru

В результате экспедиционных выездов по территории Приднестровья (при поддержке экологического общества «BIOTICA») в марте 2010 г. были обнаружены новые места произрастания некоторых редких видов растений, включенных в Красную книгу Украины (Червона …, 2009):

Bulbocodium versicolor (Ker-Gawl.) Spreng. (Melanthiaceae): вид приводился в Приднестровье для окрестностей с. Колосово Григориопольского района (Красная…, 2009), в марте 2010 г. вид обнаружен в окрестностях с. Новая Лунга (урочище «Тамашлык») Дубоссарского района, где встречается единично.

Crocus reticulatus Stev.ex Adams (Iridaceae): вид указывался для заповедника «Ягорлык» в Дубоссарском районе (Красная…, 2009), заказника «НовоАндрияшевка» в Слободзейском районе (Жилкина, Трескина, 2003), новые обнаруженные места произрастания – окрестности с. Колосово Григориопольского района, окрестности с. Новая Лунга (урочище «Тамашлык») Дубоссарского района, окрестности с. Ленино и известняковые склоны между сс. Большой и Малый Молокиш Рыбницкого района.

Galanthus nivalis L. (Amaryllidaceae): ранее вид указывался для окрестностей с. Строенцы (урочище «Калагур») Рыбницкого района и с. Рашково (ур. «Бугорня», «Глубокая Долина») Каменского района (Тищенкова, 2009), обнаруженные в 2010 г места произрастания – окрестности с. Белочи Рыбницкого района и г. Каменка (урочище «Сетишко»). В двух указанных местах вид встречается единично.

Gymnospermium odessanum (DC.) Takht. (Berberidaceae): вид приводился ранее для заказника «Ново-Андрияшевка» Слободзейского района (Жилкина, Трескина, 2003), новое обнаруженное место произрастания – окрестности с. Новая Лунга (урочище «Тамашлык») Дубоссарского района на опушке леса.

Hepatica nobilis Mill. (Ranunculaceae): в марте 2010 г. подтвердили произра-

стание вида в окрестностях с. Белочи Рыбницкого района (Пынзару, Изверская, 1999).

Pulsatilla grandis Wend. (Ranunculaceae): указывался ранее для заповедника

«Ягорлык» (Дубоссарский район), окрестностей сс. Буторы, Колосово и Шипка Григориопольского района, с. Рашково Каменского района (Красная…, 2009). Новое обнаруженное место произрастания – окрестности с. Новая Лунга (урочище «Тамашлык») Дубоссарского района.

ЛИТЕРАТУРА

Жилкина И.Н., Трескина Н.Н. Флора степного заказника «Ново-Андрияшевка» Приднестровской Молдавской Республики. – Гатчина Ленинградской обл.: Изд-во ПИЯФ РАН, 2003. – 136 с.

Красная книга Приднестровья. – Тирасполь: Б. и., 2009. – 376 с.

Пынзару П., Изверская Т. О необходимости комплексной охраны биоразнообразия Среднего Днестра // Сохранение биоразнообразия бассейна Днестра. – Кишинев: BIOTICA, 1999. – С. 193-194.

Тищенкова В.С. Флористические раритеты Украины в «Петрофильном комплексе Рашково» // Актуальнi проблеми ботанiки та екологiї: Мат-ли мiжнарод. конф. – Тернопiль: Пiдручники i посiбники, 2009. – С. 86-87.

Червона книга України. Рослiнний свiт. – К: Глобалколсалтинг, 2009. – 900 с.

Некоторые аспекты эколого-биоморфологической структуры высокоможжевеловых лесов западной части Южного берега Крыма в условиях рекреационного воздействия

ФАТЕРЫГА В.В.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААНУ, отдел флоры и растительности г. Ялта, 98648, АР Крым, Украина

e-mail: valentina_vt@mail.ru

Под воздействием рекреации происходят значительные изменения в травяном покрове. Отношение различных видов растений к рекреационной нагрузке неоднозначно и в первую очередь обусловлено их эколого-биологическими особенностями (Рысин, 2007). Цель данной работы – выявить основные изменения некоторых параметров биоморфологической и экоморфологической структур травостоя высокоможжевеловых сообществ Южного берега Крыма под воздействием рекреации. В основу анализа положена линейная система признаков В.Н. Голубева (1996).

Анализ спектров биоморф травостоя по типу структуры надземных побегов показал, что преобладающей является группа видов с полурозеточной структурой (кроме средненарушенного сообщества на стационаре «Изумруд»), но степень их доминирования различна (43,1-65,6 %). Виды с безрозеточной структурой занимают от 34,0 до 47,1 %. Самой малочисленной группой являются виды с розеточной структурой (3,1- 9,8 %). Доля этих видов максимальна при средней нарушенности ценоза, что объясняется относительно высокой степенью устойчивости этой группы к рекреационному прессу. По строению корневой системы абсолютно преобладают стержнекорневые растения (50,0-62,7 %). Их роль в сообществах заметно возрастает с повышением рекреационных нагрузок, приводящих к увеличению вытоптанных площадей. В спектре биоморф по глубине проникновения корневой системы преобладают виды с глубоким залеганием корней (42,6-53,1 %). Их доля снижается с усилением рекреационной нарушенности, что связано с изменением условий почвенно-грунтового субстрата под воздействием вытаптывания. Доля короткокорневых видов с увеличением нагрузок наоборот возрастаетс18,8 % вмалонарушенном сообществе до 27,7 % всильнонарушенном.

В спектре экоморф травостоя по световому режиму во всех изученных сообществах преобладают гелиофиты. Второе место занимают сциогелиофиты (33,3- 43,8 %). Третьей, самой малочисленной группой, являются гелиосциофиты, составляющие 9,4% в малонарушенном ценозе и совсем не встречающиеся в очень сильнонарушенном. Доля светолюбивых видов возрастает с усилением рекреационной нарушенности с 46,9 до 66,7 %, что связано с увеличением площадей открытых хорошо освещенных пространств (поляны, тропы). По водному режиму во всех ценозах доминируют ксеромезофиты (51,0-63,8 %), однако с усилением рекреационной нарушенности повышается доля эуксерофитов (с 9,4 % до 13,3 %) и мезоксерофитов (с 28,1 % до 30,0 %) и сокращается число мезофитов (с 6,3 % до 1,7 %), то есть происходит ксерофитизация сообществ.

Таким образом, состав биоморф и экоморф травостоя высокоможжевеловых лесов можно использовать в качестве индикаторного показателя при определении степени рекреационной нарушенности данных сообществ.

ЛИТЕРАТУРА

ГолубевВ.Н. БиологическаяфлораКрыма. Второеизд. – Ялта: НБС-ННЦ, 1996 – 126 с. Рысин Л.П. Рекреационное лесопользование; научные и практические аспекты // Ле-

собиологические исследования на Северо-Западе таежной зоны России: итоги и перспективы: Матер. науч. конф., посвящ. 50-летию Ин-та леса Карельского науч. центра РАН (3-5 октября).

– Петрозаводск: КарНЦ РАН, 2007. – C. 83-94.

До проблеми уніфікації класифікаційної системи архітектурних моделей при морфоструктурному аналізі флори

ШАПОВАЛ В.В.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна НААН України, лабораторія біологічного моніторингу та заповідного степу вул. Фрунзе, 13, смт Асканія-Нова, Чаплинський р-н, Херсонська обл., 75230, Україна e-mail: shapoval_botany@ukr.net

Класичні ідеї про структурні типи рослин набули концептуального характеру та оформились у класифікаційні системи архітектурних моделей у 70-х рр. ХХ ст. (Halle, Oldeman, 1970; Halle et al., 1978; Серебрякова, 1977 та ін.). У роботі розгляда-

ється проблема їх уніфікації та розробки єдиної аналітичної схеми з позицій суборди- натно-серіального морфоструктурного аналізу гетерогенних (у біоморфологічному контексті) регіональних флор. Власне проблема полягає у специфічних підходах до опису і типології моделей деревних і трав'янистих біоморф. При цьому, у багатьох роботах акцентуються факти паралелізму та гомологій архітектоніки у різних типах життєвих форм (Голубев, 1975; Шулькина, 1993; Шорина, 2001), що демонструють обмеженість, природний ліміт числа моделей конкретної структури чи процесу, які повторюються на різних рівнях та в різних неспоріднених таксонах (Серебрякова, 1977).

Пріоритет використання категорії «архітектурна модель» перед елементарними аналітичними ознаками лінійних класифікацій у ході біоморфоструктурного аналізу флор видається беззаперечним у теоретичній площині та щодо функціональності

чи практичної реалізації (Шаповал, 2005). Наразі варто підкреслити емерджентну природу цієї інтегральної аналітичної категорії, що об'єднує декілька елементарних ознак лінійних систем (Голубев, 1972; Нухимовский, 1980): «тип структури пагона», «тип відновлення пагона», «циклічність розвитку пагона», проте лишається структур- но-елементарною, не зводячись безпосередньо до суми властивостей окремих компонент. Саме тому, однозначна політомічна характеристика традиційної матриці «біологічної флори» часто суперечить амплітуді морфоструктурної диференціації (поліваріантності або модуляції) аналітичної ознаки – біологічно визначеному і класифікаційно окресленому ритмо-структурному діапазону пагонів особини, змушуючи залучати до аналітичного апарату інтегральні категорії.

У ході субординатно-серіальної типології біоморфоструктури флори депресій ЛНД (Шаповал, 2007) розроблено попередній лінійний варіант класифікації архітектурних моделей, що охоплює класичні моделі деревних біоморф (Halle et al., 1978) та багаторічних трав (Серебрякова, 1977, 1981), а також групи малорічних (Марков, 1993; Эбель, 2001) та напівдеревних (напівчагарники та напівчагарнички) біоморф. Уніфікація (фактично, серіофікація) класифікаційної системи полягає у залученні онтогенетичного критерію – моноциклічні або поліциклічні моделі (за аналогією з типами пагону) та морфоструктурної характеристики (кількості скелетних осей) – одночи багатоосні або моночи поліаксіальні. Таким чином, перелік серіальних моделей у флорі депресій формують безрозеткова одноосна (моноаксіальна) моноциклічна модель (1), напіврозеткова одноосна моноциклічна (2), розеткова одноосна моноциклічна (3), напіврозеткова моноподіальна ди(полі)циклічна = монокарпічна (4), безрозеткова симподіальна поліциклічна (5), напіврозеткова симподіальна поліциклічна (6), розеткова моноподіальна поліциклічна (7) та безрозеткова моноподіальна поліциклічна (8) моделі. У такій інтерпретації модель І (Серебрякова, 1977) – варіант напіврозеткової симподіальної поліциклічної моделі (6), модель ІІ та модель Томлінсона – варіанти безрозеткової симподіальної поліциклічної моделі (5). Модель ІІІ та модель IV (Серебрякова, 1977, 1981) аналогічні розетковій моноподіальній поліциклічній (7) та безрозетковій моноподіальній поліциклічній (8) відповідно.

Подана класифікаційна система вбачається раціональним методологічним ключем до аналізу архітектурної диференціації регіональної флори, причому цілого біоморфологічного спектру у ранзі його модельної форми організації.

Коментар до аналізу динаміки спонтанної судинної флори дендропарку «Асканія-Нова»

ШАПОВАЛ В.В.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна НААН України, лабораторія біологічного моніторингу та заповідного степу вул. Фрунзе, 13, смт Асканія-Нова, Чаплинський р-н, Херсонська обл., 75230, Україна e-mail: shapoval_botany@ukr.net

За матеріалами інвентаризації 2005-2008 рр. (Гавриленко, Мойсієнко, Шаповал, 2008) загальний об'єм спонтанної фракції флори дендрологічного парку «Аска- нія-Нова» складає 484 види (оригінальні та літературні дані), актуальна чисельність –

378. Таким чином, флора дендропарку відзначається високою динамічністю таксономічного складу та з часом зазнає істотних змін у структурі. Так, у ході ретельних та планомірних обстежень 2005-2008 рр. на території парку не виявлено 106 видів рослин, зазначених попередниками (Пачоский, 1923; Короткова, 1964; Список…, 19621974 та ін.), що складає 21,9 % загального об'єму, натомість уперше зареєстровано 130 видів (26,9 %). Отож, за результатами компіляції попередніх флористичних зведень періоду 1923-1974 рр. та їх сумісної обробки з матеріалами інвентаризації 2008 р., склад флори дендропарку за 85 р. оновився практично наполовину (48,8 %). Ще виразнішими ці зміни стають при виокремленні стабільного елементу флори – усього 23 таксони, що постійно фіксуються у флористичних списках: Arctium lappa L.,

Urtica dioica L., Taraxacum officinale Wigg., Cichorium inthybus L., Sonchus oleraceus L., Ballota nigra L., Chelidonium majus L., Plantago major L., Medicago lupulina L., M. minima L., Securigera varia (L.) Lassen, Trifolium repens L., Arrhenatherum elatius (L.) J.Presl & C.Presl, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Dactylis glomerata L., Setaria viridis (L.) P. Beauv. та ін.

Рослини, що трапились у флорі дендропарку «Асканія-Нова» 1-го разу за період моніторингу, значились у єдиному флористичному списку та опускались у послідуючих чеклістах, репрезентують її «мобільний» елемент: Scorzonera taurica M.Bieb.,

Chenopodium glaucum L., Otites densiflorus (D'Urv.) Grossh., Epilobium hirsutum L., Potamogeton pusillus L., Avena fatua L., Cerastium glomeratum Thuill., Lathyrus nissolia L., Juncus ambiguus Guss., Adonis annua L., Phleum pratense L., Damasonium alisma Mill., Achillea leptophylla M.Bieb., Inula oculus-christi L., Pulicaria vulgaris Gaertn., Eremogone longifolia (M. Bieb.) Fenzl тощо.

Загальні тенденції зміни флористичного складу у розрізі пропорцій динамічного елементу (зниклі види і що з'явились уперше) та стабільного ядра (спільні види пристайних за часом зведень) показують, що об'єм спільної частки флори істотно поступається сумі її плинних фракцій. Так, у варіанті 1923-1964 рр. спільними є усього 51 таксон, натомість у списку 1964 р. не значиться 21 вид зі списку 1923 р., а 91 вид реєструється уперше. Сумарно це 112 позицій, таким чином пропорція стабільний / динамічний елементи складає 51:112 або 1:2,2. У варіанті 1964-1974 рр. спільними є 67 видів, відмінними – 256 (75 зниклі та 181 нові), відтак зазначена пропорція реалізується як 1:3,8. Отож, частка спільного елементу практично у 4 рази поступається змінному. Нарешті у варіанті 1974-2008 рр. 196 видів позиціонують себе спільними, 234 – відмінними, при цьому їх співвідношення вирівнюється до 1:1,2.

У контексті пропорцій стабільного та динамічного елементу спонтанної флори дендропарку «Асканія-Нова» варто підкреслити, що максимальні зміни флористичного складу стались у 1964-1974 рр. і спричинені територіальними та екотопічними факторами. Поза тим, у динаміці таксономічного складу флори чітко означується стабілізація, і темпи плинності спадають. Через це, до етапу інвентаризації 2005-2008 рр. «викристалізовується» ядро спонтанної флори, що уперше обходить за об'ємом групу нових видів (196 проти 182), але ще поступається їх сумі зі зниклими компонентами.

Специфікоюактуальноїфлоридендропаркуєрістабсолютнихзначеньфракцій, що характеризують синантропізацію. Тільки період 1964-1974 рр. (розширення території парку фрагментами процілинного степу) означений ротацією спектральних позицій індигенофітної та антропофітної груп: чисельність першої стрімко зростає, уперше перебільшуючи кількістьантропофітногоелементу, доцьоготауподальшомупоступаючисьостанньому.

Знахідка Opuntia humifusa Raf. на західному узбережжі Криму

ШИНДЕР О.І.

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України вул. Тімірязєвська, 1, м. Київ? 01014, Україна

e-mail: shinderoleksandr@gmail.com

Opuntia humifusa Raf. (Cactaceae Juss.) – північноамериканський сукулентний чагарничок, натуралізований у Середземномор’ї. Для України як адвентивний вид наводиться для ряду пунктів Південного узбережжя Криму та околиць Севастополя (Бєлоусова, Багрикова, 1999; Дідух, 2002). За фізико-географічним районуванням України ці пункти належать відповідно до Південнобережнокримської та Передгірнокримської областей Кримського гірського краю (Національний..., 2008). Відомо, що в культурі O. humifusa плодоносить навіть в зоні Лісостепу (Замятнін, 1958) але літературні вказівки про самовільне генеративне розмноження виду північніше Кримського південнобережжя нам невідомі.

В серпні 2009 р., перебуваючи в Криму, ми виявили невелику молоду популяцію O. humifusa генеративного походження в околицях с. Орловка (Севастопольський округ). За фізико-географічним районуванням ця місцевість знаходиться на межі Кримського степового та Кримського гірського країв але топографічно тяжіє саме до степової зони.

Виявлене місцезростання O. humifusa знаходиться на узбіччі шосейної дороги Севастополь – Кача за 2,5 км західніше центру Орловки, біля повороту над берегом моря (за 50 м від повороту у бік с.м.т. Кача). Ділянка являє собою схил (нахил 30º) західної експозиції висотою 1,5 м і шириною 3-4 м, що відділяє дачні ділянки від дороги. Ґрунт – кам’янистий суглинок. Схил вкриває трав’яна рослинність, представлена рудералізованим ксерофітним угрупованням з проективним покриттям 60-80 %. Се-

ред видів, зростаючих тут, відмітимо Alcea taurica Iljin, Artemisia taurica Willd., Avena fatua L., Centaurea salonitana Vis., Daucus carota L., Diplotaxis tenuifolia (L.) DC., Echium biebersteinii Lacaita, Leopoldia comosa (L.) Parl., Petrosedum reflexum (L.) Grulich, Plantago lanceolata L., Scabiosa micrantha Desf., Stipa capillata L. (у вигляді малочисельних куртин), Teucrium chamaedrys L., T. polium L. Власне O. humifusa росте в межах куртини Petrosedum reflexum розміром 4×2,5 м. Загалом на ділянці знайдено 2 дорослих особини O. humifusa орієнтовно 3-5-річного віку, 1 особину віком 2-3 роки та 4 молодих (імматурних) особини віком не більше 1 року. Ймовірно, старші особини O. humifusa потрапили на схил шляхом самосіву із сусідньої дачної ділянки. Звідти ж, але вегетативно, переселився і Petrosedum reflexum. Наймолодші особини O. humifusa, очевидно, виросли з насіння 2008 р. дозрівання.

Таким чином, самовільне генеративне розмноження O. humifusa може здійснюватись у Криму і північніше південнобережжя. Можливо, низькі температури взимку сприятимуть періодичності цього процесу. Тож, не виключено, що в майбутньому O. humifusa буде проникати в синантропні угруповання далі на північ вздовж узбережжя, в степовій зоні Криму, утворюючи нестабільні популяції.

Гербарні зразки O. humifusa з даного локалітету передано до Гербарію НБС ім. М.М. Гришка НАН України (KWHA).

ЛІТЕРАТУРА

Белоусова О.В., Багрикова Н.А. Натурализация Opuntia (Tournef.) Mill. в центральном южнобережье Крыма // Інтродукція рослин. – 1999. – № 3-4. – С. 33-37.

Дідух Я.П. Cactaceae Juss. // Екофлора України. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – Т. 3. –

С. 464-466.

Замятнин Б.Н. Cactaceae Lindl. // Деревья и кустарники СССР. – М.-Л.: Изд-во АН

СССР, 1958. – Т. 4. – С. 857-879.

Національний атласУкраїни/ ред. Л.Г. Руденка. – К.: ДНВП«Картографія», 2008. – 440 с.

Анатомія листків рослин роду Sansevieria Thunb.

1ШКРУМ І.В., 1БАДАНІНА В.А., 2ГАЙДАРЖИ М.М.

1Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра ботаніки пр. академіка Глушкова 2, м. Київ, 03022, Україна

e-mail: v.badanina@mail.ru

2Ботанічний сад ім. акад. О.В. Фоміна вул. Комінтерна 1, м. Київ, 01032, Україна

Рід Сансев'єра (Sansevieria Thunb.) налічує 60-70 видів сукулентних рослин, які завдяки низці анатомо-морфологічних особливостей адаптовані до аридних і напіваридних умов існування (Illustrated …, 2001). На сьогодні досліджені загальна морфологія видів роду (Chahinian, 2005), структура епідермісу окремих видів (Forbes, 1981), гістохімія листків (Koller, 1988а), структура водозапасаючої тканини в листках (Koller, 1988б) та особливості вирощування S. trifasciata та її сортів. Разом з тим, комплексні анатомічні дослідження видів даного роду до цього часу не проводились. Тому є актуальним проведення порівняльно-анатомічних досліджень видів роду Sansevieria.

В колекції сукулентних рослин Ботанічного саду ім. акад. О.В.Фоміна рід представлений 18 видами та 8 сортами (Тропічні …, 2005). Об’єктом досліджень були рослини з плоскими листками: S. trifasciata (Prain), S. suffruticosa (N.E.Brown),

S.senegambica (Baker) та S. patula (N.E. Brown) з циліндричними листками.

Врезультаті аналізу анатомічної будови листків ми встановили спільні для досліджуваних видів ознаки: наявність воску; відсутність диференціації на стовпчасту та губчасту паренхіму; наявність пучків склеренхімних волокон по периметру поперечного зрізу листка та склеренхіми над флоемними ділянками провідних пучків; наявність включень – рафід.

Крім того нами виявлені ознаки, які відрізняють один вид від іншого. Так, S. senegambiсa відрізняється наявністю кільця склеренхімних волокон, яке повністю охоплює флоему провідного пучка і відокремлює її від ксилеми. У S. patula, S. trifasciata, S. suffruticosa склеренхімні волокна мають вигляд “шапочок”, що розміщуються над флоемними ділянками провідних пучків. S. suffruticosa та S. patula накопичують олії та слиз, на що вказують наявні в центрі листка округлі клітини з слизовою цитоплазмою. S. trifasciata накопичує лише олії. Види відрізняються також за формою епідермальних клітин на поперечному зрізі: у S. trifasciata округло-овальні, S. patula - видовжені в радіальному напрямі, S. suffruticosa – трикутні клітини.

Отже, такі ознаки як характер розміщення склеренхімних волокон та тип продуктів запасання можуть бути додатковими діагностичними ознаками на надвидовому рівні. Форма епідермальних клітин є додатковою діагностичною ознакою на видовому рівні. Накопичення слизу в клітинах листків S. suffruticosa та S. patula ми вважаємо пристосувальною ознакою до зменшення випаровування води листками.

ЛІТЕРАТУРА

Капустяна В.В. Тропічні та субтропічні рослини захищеного ґрунту. – К.: Видавничополіграфічний центр «Київський університет», 2005. – 224 с.

Chahinian B.J. The splendid Sansivieria. – 2005. – 178 p.

Illustrated Handbook of Succulent Plents: Monocotyledons / Ed by U. Eggli. – Berlin, Heidelberg, New York, 2001. – 354 p.

Forbes P.L., Munday J. Epidermal structure in two species of Sansevieria Thunb. (Liliaceae) // Annu. Conf. Electron Microsc. Soc. South. – Afr., Durban 2-4 Dec., 1981. – 11. – Р. 145-146.

Koller A.L., Rost T.L. Leaf anatomy in Sansevieria (Agavaceae) // Amer. J. Bot. – 1988а. –

75, № 5. – Р. 615-663.

Koller A.L., Rost T.L. Structural analysis of water storage tissue in leaves of Sansevieria (Agavaceae) // Bot. Gaz. – 1988б. – 149, № 3. – P. 260-274.

Осистематических признаках анатомического строения плодов некоторых представителей рода Guioa Cav.

(Sapindaceae Juss.)

1ЯЦЕНКО И.О., 2БОБРОВ А.В.

1Учреждение Российской академии наук Главный ботанический сад им. Н.В. Цицина РАН Ботаническая ул., 4, г. Москва, 127276, Россия

e-mail: i_o_yatzenko@mail.ru

2Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова, географический факультет Ленинские горы, Москва, ГСП-1, 119991, Россия

e-mail: avfch_bobrov@mail.ru

Род Guioa относится к трибе Cupanieae обширного семейства Sapindaceae. Плоды представителей семейства разнообразны по морфологии, типам вскрывания, консистенции перикарпия и мерности завязи. Строение плодов крайне важно для систематики семейства – даже единственная существующая на данный момент система Sapindaceae построена на основании экзоморфных признаков плодов (Radlkofer, 1933, 1934), тогда как анатомическое строение перикарпия до сих пор оставалось изученным лишь у представителей трибы Paullineae (Weckerle, Rutishauser, 2005). В связи с этим с целью детерминации морфогенетического типа плода Guioa нами было предпринято изучение плодов 5 видов рода (Guioa acutifolia Radlk., G. aptera Radlk.,

G. bijuga Radlk., G. chrysea A. C. Sm., G. collina Schltr.).

Плоды Guioa тримерные, синкарпные, вскрывающиеся локулицидно от верхушки к основанию плода, в каждой карпелле закладывается единственный семязачаток. Перикарпий изученных видов Guioa дифференцирован на экзо-, мезо-, и