Украина в дипломат отношениях Книга

Г. Димитров — «Наступ фашизму і завдання Комуністичного Інтернаціоналу в боротьбі за єдність робітничого класу проти фашизму», член президії та секретаріату виконкому К.І. (1935–1943) П. Тольятті — «Про завдання Комуністичного Інтернаціоналу у зв’язкуз підготовкоюімперіалістами нової світової війни», член президії (з 1924) та секретар виконкому К.І. (1928–1943) Д. З. Мануїльський — «Підсумки будівництва соціалізму в СРСР» та ін.

Під час Другої світової війни Комінтерн було розпущено 15 травня 1943 за ініціативою І. В. Сталіна. У 1947–1956 наступником К.І. стало Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій.

222 Енциклопедичний словник-довідник

ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ

РЕСПУБЛІКИ — військові частини Армії Української Народної Республіки, що після поразки української революції 1917–1921 змушені були залишити українські території і після затримання та роззброєння в Польщі (15 тис.) і Румунії (бл. 2 тис.) розміщалися в спеціальних таборах. Вони безпосередньо підпорядковувалися українському командуванню, яке погоджувало свої дії з таборовою адміністрацією країн перебування. В Польщі інтерновані спочатку утримувалися в різних таборах, потім поступово, впродовж 1921–22, їх зосередили в Каліші й Щипйорно, вивільнивши в першу чергу табори Петрокова (нині м. Пьотркув-Трибунальські) й Пікулич, згодом — у містах Вадовице, Александрув-Куявські, Ланцут і, нарешті, у м. Стржалков. 1923 чисельність табірників у Каліші й Щипйорно скоротилася до 6 тис. осіб: дехто отримав роботу поза межами таборів, інші вступили до польських навчальних закладів або виїхали набувати освіту до Чехословаччини, певну частину було репатрійовано до УСРР.

Під час перебування в таборах українське вояцтво розгорнуло культурноосвітню діяльність, налагодити яку допомагали місцева влада, міжнародні благодійні організації, українська діаспора. Тут діяли школи,гімназії, Український народний університет,хорові, театральні, мистецькі, літературні та спортивні гуртки, виходило понад 100 назв періодичних та неперіодичних рукописних і друкованих видань. Водночас для підтримки боєздатності інтернованих, було створено військовий факультет при Українському народному університеті, школи адміністративих і штабних старшин, жандармерії, юнацька військова школа, курси для піхоти, саперів, гарматників, кіннотників, зв’язківців.

У Румунії українські військовики були розміщені в таборах Брашова, Фегераша, Орадя-Маре (нині м. Орадя) і Джурджу,де проводилося навчання правилам військового шикування, старшинам читалисялекціїз військових дисциплін, функціонували школи грамоти, курси іноземнихмов, діяли культурно-просвіт- ні товариства «Просвіта» і «Громада», які мали хорові, драматичні, малярські, спортивні та інші секції, виходили часописи «За ґратами» (Брашов) і

військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і умови перебування (1919–1924 рр.). — К., 1999.

М. І. Павленко.

ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ — військові частини Української Галицької армії (понад 4 тис. осіб), що після поразки Західноукраїнської Народної Республіки у війні з Польщею перейшли на територію Чехословаччини і після роззброєння були розміщені в спеціальних таборах у містах Німецьке Яблонне та Ліберець, а згодом переведені до Йозефова. Разом з інтернованими перебували також втікачі з польського полону, біженці з Галичини та військовополонені українці з італійського табору в м. Кассіно. Загальне число українців у чехословацьких таборах для інтернованих сягало понад 6 тис. осіб, хоча їхня кількість безперервно змінювалася внаслідок виїзду частини з них на навчання, працю, повернення на батьківщину.

Українські інтерновані вояки перебували на становищі, наближеному до статусу чехословацьких військовиків. Українські частини були переоформлені (за чехословацьким військовим зразком)з курінної системи на полкову, але підпорядковувалися своєму командуванню. Натомість таборова адміністрація мала подвійне підпорядкування — як урядові ЗУНР з центром у Відні і дипломатичному представництву ЗУНР у Празі, так і чехословацькому міністерству народної оборони і місцевому комендантові. В таборах підтримувалася військова дисципліна, проводився вишкіл у воєнній справі, діяли різноманітні військові курси, старшинські школи.

224 Енциклопедичний словник-довідник

Для поліпшення свого матеріального становища українські вояки час від часу відбували на заробітки. Наприкінці 1922 налічувалося 69 робітничих відділів чисельністю понад 4 тис. осіб. У таборах працювали бібліотеки й читальні, учительські семінари, Стрілецький університет та різного роду курси: грамоти, гімназіальні й семінарські, з підготовки до вступу у вузи, торговельні, кооперативні, поштово-телеграфні, сільськогосподарські, ремісничі. Багато колишніх вояків стали студентами вищих шкіл у Празі, Брно, Подєбрадах, Пршібрамі, Братиславі, дехто виїхав на навчання до Відня, Загреба (Хорватія) та ін. Упродовж 1920–22 на студії відправилися 507 інтернованих.

У таборі Німецького Яблонного виходили друком щотижнева газета «Голос табору», двотижневик «Український стрілець», у Ліберці, а згодом у Йозефові — «Український скиталець». Функціонували театр ім. В. Винниченка, драматичні гуртки, хори, оркестри, січові та сокольські організації, спортивні клуби і секції, діяли «Гурток підстаршин», «Союз українок», Групаукраїнської національної молоді, товариство «Самопоміч». Колишніх вояків підтримували матеріально міжнародні благодійні та українські емігрантські організації, еміграційний уряд ЗУНР.У свою чергу,інтерновані в Чехословаччині збирали кошти для галицьких фондів «Рідного краю», «Просвіти», відправляли пожертви військовополоненим-галичанам у польських таборах, голодуючим українцям Наддніпрянщини. Підписання договору з Польщею спонукало уряд Чехословаччинипротягом1924 ліквідувати режим інтернування галицьких вояків.

Літ.: Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. — Прага, 1942, ч. 1; Павленко М. І. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і умови перебування (1919–1924 рр.). — К., 1999; Срібняк І. Українці на чужині. Полонені та інтерновані воякиукраїнці в країнах Центральної та Південно-Східної Європи: становище, організація, культурно-просвітницька діяльність (1919–1924 рр.). — К., 2000.

М. І. Павленко.

ІНТЕРПОЛ — міжнародна організація кримінальної поліції, метою якої є співробітництво держав у боротьбі проти організованої злочинності. Його витоки сягають міжнародного конгресу кримінальної поліції, який відбувся 1914 у Монако і прийняв рішення створити спільний банк інформації та впорядкувати процедуру видачі злочинців. Після Першої світової війни в 1923 у Відні була створена міжнародна комісія кримінальної поліції, яка після Другої світової війни 1946 стала називатись І., штаб-квартиру якого засновано в Парижі. І. складається з представників національних поліцейських підрозділів та покликаний сприяти налагодженню контактів право-

ІРАК, Республіка Ірак (Al-’Irаq, Al-Jumhouriya al-’Iraqia) — держава в південно-східній Азії. Територія — 438,3 тис. км². Населення 27,5 млн осіб (2007). Етнічний склад: араби (бл. 77%), курди (бл. 18 %), туркмени, перси, ассірійці та ін. Столиця — м. Багдад. Адміністративно-територіаль- ний поділ — 18 мухафаз (провінцій), у тому числі 3 автономні. Державні мови — арабська і курдська. Державна релігія — іслам (шиїти — бл. 62%, суніти — бл. 35%); решта — християни та ін.

І. є членом Організації Об’єднаних Націй з 1945, Ліги арабських держав — з 1945, Організації країн-експортерів нафти — з 1960.

Розташований в Месопотамській низовині, де виникла одна з найдавніших землеробських цивілізацій світу. Успішне землеробство в цьому регіоні залежало від іригаційних систем, спорудження і підтримка робочого стану яких вимагали централізованих зусиль. Тому вже в кінці 4 тис. до н.е. тут виникли міста-держави (Урук, Ур, Лагаш та ін.). На поч. 3 тис. до н.е. з’являються шумерські об’єднання міст-держав, у кінці 3 тис. до н. е. — царство Шумеру та Аккаду, держава III династії Ура. Згодом відбувається піднесення Старовавилонського царства, розквіт якого припадає на правління Хаммурапі (1792-1750 до н. е.). В 9 ст.до н.е. свою владу на територію І. поширює Новоассирійське царство, яке в 7 ст. до н.е. було завойоване мідянами. В 2-й пол. 6 ст. до н.е. І. став частиною Перської держави. В 2-й пол. 4 ст. до н.е. І. був завойований Александром Македонським, а після

226 Енциклопедичний словник-довідник

його смерті увійшов до складу держави Селевкідів. У 2 ст. до н.е. на території І. поширювалася влада Парфянськогоцарства. Від 3 ст. н. е. країна перебуває у складі держави Сасанідів, а в середині 7 ст. її завоювали араби. В 2-й пол. 8 ст. в новозбудоване м. Багдад було перенесено столицю Арабського халіфату, який в середині 11 ст. впав під ударами турків-сель- джуків. Протягом 13–14 ст. І. зазнав двох спустошливих монгольських завоювань (навала Хулагу та походи Тимура), на початку 16 ст. став частиною Сефевідського Ірану. Боротьба за території І. між Сефевідами і туркамиосманами на початку 17 ст. закінчилася перемогою Османської імперії. Після закінчення Першої світової війни Ліга Націй надала мандат Великій Британії на управління І. За сприяння англійців 11 липня 1921 країна стала конституційною монархією на чолі з королемФайсалом I (1921–33). У січні 1943 І. проголосив війну Німеччині та її союзникам, але не брав участі в бойових діях. 14 липня 1958 країну булопроголошено республікоюв результаті революції та повалення монархії. Після низки військових переворотів в липні 1968 до влади прийшли представники Партії арабського соціалістичного відродження (Баас) на чолі з генералом Ахмедом Хасаном аль-Бакром. Поміркована внутрішня та зовнішня політика, спрямування доходів від продажу нафти на розвиток сільського господарства та промисловості сприяли економічному піднесенню та зростанню авторитету І. на міжнародній арені.

1979 Партію арабського соціалістичного відродження очолив Саддам Хусейн. Територіальні претензії нового керівництва призвели до іраноіракської війни 1980-88, яка мала своїм наслідком великі людські жертви й завдала великої шкоди економіці країни. 1990 між І. та Іраном встановлено дипломатичні відносини. Іракськаанексія Кувейту 1990 обернулася військовою операцією «Буря в пустелі» 1991 за участю 28 держав (США, Велика Британія, Франція та ряд арабських країн). І. зазнав поразки, за резолюціями Ради Безпеки ООН на нього було накладено економічні санкції. На початку 2003 США звинуватили І. у підтримці терористівта розробці зброї масового знищення. Всупереч рішенню Ради Безпеки ООН від 20 березня 2003 міжнародна коаліція на чолі з США розпочала війну з метою усунення режиму С. Хусейна. Після окупації країни розпочався процес передачі влади новому урядові. 2005 новообраний уряд І. перебрав усі повноваження.

І. займає друге, після Саудівської Аравії, місце у світі за запасами нафти. До військової операції «Буря в пустелі» нафтовий сектор країни забезпечував 95% надходжень в іноземній валюті. Після окупації країни 2003 та зняття міжнародних санкцій видобуток нафти знову почав збільшуватися.

Фундамент українсько-іракського співробітництва було закладено ще за доби СРСР, коли протягом 1980-х рр. українські фахівці брали участь у розбудові інфраструктури Іраку та розвитку цілих галузей економіки.Багато

іракців здобували освіту в українських вищих навчальних закладах. Незва- жаючи на важкий період міжнародних санкцій та окупації, відносини з І. залишилися одним з важливих напрямків політики України, особливо в галузі економічного співробітництва.

У червні 2003 Верховна Рада України ухвалила рішення про направлення до І. українських миротворців. Український контингент відбував службу в провінції Васит у зоні відповідальності польськогокомандування, впродовж 2003–05 втратив 18 військовослужбовців, більше як 40 одержали поранення. 11 січня 2005 Верховна Рада України ухвалила рішення про відкликання українського миротворчого контингенту. Від 2006 Україна залишає в І. інструкторів для навчання іракської армії.

Дипломатичні відносини між Україною та І. встановлені 16 грудня 1992. З травня 2001 в Багдаді розпочало роботу українськепосольство. Між обома країнами укладено угоди про торговельне, економічне, науково-технічне співробітництво та ін. У червні 2008 в Києві було відкрито Посольство Республіки Ірак.

Літ.: Данциг Б. М. Ирак в прошлом и настоящем. — М., 1960; Федченко А. Ф. Ирак в борьбе за независимость: 1917–1969. — М., 1970; Моначинский А. Тайные пружины иракской войны 2003. — К., 2005; Иракский кризис и его влияние на международные отношения. — М., 2005; Мирский Я. Политическая история Ирака. ХХ век. — М., 2008.

Я. Л. Шолох, А. Ю. Мартинов.

ІРАН (нова назва Персії)– ісламська республіка на південному заході Азії між Каспійським морем і Перською затокою. Площа — 1648 тис. км2. Населення 66 млн. осіб (2007): перси, а також азербайджанці, курди, туркмени та ін. Офіційна мова — перська. Столиця — м. Тегеран. Після ісламської революції 1979 владу в країні здобулиаятоли — шиїтські релігійні лідери. Номінальним главою держави є президент, який обирається населенням. Законодавчий орган — однопалатні збори ісламськоїради. Уряд очолює прем’єр-міністр.

І. одна з найдавніших держав світу. Перші державні утворення на його території сформувались у 3 тисячолітті до н.е. У 8 ст. н.е. Персію завоювали араби-мусульмани. Однак серед населення країни утвердилося опозиційне до офіційного мусульманського віровчення сунізму вчення шиїтів. У 13–14 ст. територією І. проходили монгольські завойовники та загони Тимура. У 15-16 ст. Персія конкурувала за вплив у регіоні з Османською імперією. У 1724 російський цар Петро І, здійснивши каспійський похід, витіснив персів з північних берегів Каспію. На початку 19 ст. під час російсько-іранських війн Персія втратила Східний Азербайджан та Дагестан. На початку 20 ст. вона перетворилася на напівзалежну державу, на

228 Енциклопедичний словник-довідник

території якої конкурували Британська та Російська імперії. 1921 Радянська Росія уклала договір з нею про поділ Каспію та визнання свого домінування на Кавказі. 1925 до влади в Персії прийшов Реза-шах Пехлеві. 1934 він перейменував країну, яка відтоді зветься І. (країна аріїв). У 1941–1979 І. правив шах Мохаммед Реза Пехлеві. Під час Другої світової війни країну було окуповано радянськими та британськими військами. У травні 1946 зазнала невдачі спроба СРСР відторгнути від І. Східний Азербайджан. 1951 уряд М. Моссаддика оголосив націоналізацію нафтової промисловості, що спричинило повалення його 1953 за підтримки США. Шахський І. став близьким союзником США. 1955 І. вступив до Багдадського пакту (з 1959 СЕАТО). 1 квітня 1979 країну проголошено ісламською республікою. Позбавленому влади шаху надали притулок США. У відповідь іранські студенти захопили американське посольство в Тегерані, а його співробітників у заручники (були звільнені 1981 в день інавгурації президента США Р. Рейгана). У 1980–1988 І. воював з Іраком за спірні нафтоносні території. Тривала кривава війна не виявила переможців, а лише послабила обидві країни. Уведення у жовтні 2001 американських військ до сусіднього Афганістану, а в березні 2003 до Іраку керівництво І. сприйняло як загрозу безпеці країни і вдалося до інтенсифікації програми озброєння. Відтоді головним чином країни Заходу наполягають на запровадженні економічних та торговельних санкцій проти Ірану за розробку ядерних технологій та недостатнє співробітництво з МАГАТЕ.

Зв’язки між українськими землями та Персією були встановлені за козацької доби. Італієць Пієтро делла Валле, який на початку 17 ст. був радником шаха Аббаса Великого, у 1618–1619 пропонував персам використати українських козаків для воєнних дій проти турків на Чорному морі. Унаслідок завершення 1620 персько-турецької війни цей проект залишився не реалізованим. У першій половині 19 ст. в Персії зробив кар’єру виходець з українських земель Самсон Макінцев. Він був намісником у провінції Азербайджан, а його син Гаврило (Джебраїл) — ад’ютантом шаха. У 1928–1930 в Тегерані працював київський архітектор

В. Городецький, за проектом якого споруджено шахський палац. Суттєвий внесок у вивчення перської культури зробив український сходознавець А. Кримський.

22 січня 1992 між Іраном та Україною започатковані дипломатичні відносини. Було підписано Декларацію про принципи дружнього співробітництва. 1993 Україна, Туркменія та Іран домовилися про співпрацю в нафтогазовому секторі, яка, проте, не набуларозвитку внаслідок негативної позиції Ізраїля та США. 1998 Україна відмовилася від контракту для харківського підприємства «Турбоатом» на поставку турбін для іранської атомної станції в м. Бушері.

ІРЛАНДІЯ, Республіка Ірландія (Eire, Ireland) — держава в Пів- нічно-Західній Європі, розташована на однойменному острові. Площа — 70 273 тис. км2. Населення — 4,06 млн осіб (2007). Офіційні мови — англійська та ірландська (гельська). Столиця — м. Дублін. Глава держави — президент. Законодавчим органом є двопалатний парламент. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем’єр-міністром.

На межі нашої ери на території І. виникли перші ранньофеодальні держави. Острів став важливим місцем розвитку християнської культури. Наприкінці 12 ст. розпочалося завоювання І. англійцями. В 17 ст. країна стала першою британською колонією, а згодом — джерелом переселення ірландців за океан в Північну Америку.

В 1921 в ході національно-визвольної війни більша частина острова здобула статус домініону, інша — Північна Ірландія (шість графств Ольстеру з пробританські налаштованими протестантами) залишилася у складі Великої Британії. 1926 в І. засновано партію «Фіанна файл» («Солдати долі»), 1933 партію «Фіне гал» (Партія об’єднаної Ірландії), які склали основу партійної системи країни. Під час Другої світової війни І. дотримувалася нейтралітету. Від 1949 І. виступає як незалежна республіка. В 1955 вступила до ООН, 1973 — до Європейського Економічного Співтовариства. 1976 внаслідок посилення терористичної активності підпільної «Ірландської республіканської армії» (ІРА) в країні було запроваджено надзвичайний стан. 1977 було легалізовано політичне відгалуження ІРА— партію Шінн-фейн.

В об’єднаній Європі Ірландія перетворилася на «кельтського тигра»: швидкому економічному зростанню сприяла ліберальна інвестиційна політика та створення вільних економічних зон з розвитком високотехнологічних виробництв за участю капіталів США й Японії. В 1999 І. та Велика Британія погодилися на врегулювання проблеми Ольстера на основі розширення автономії цієї провінції у складі Великої Британії. З 1992 І. є членом ЄС, де домоглася гарантій свого нейтралітету.

У середні віки великі географічні відстані були основною перешкодою для розвитку безпосередніх зв’язків між ірландськими та українськими землями. Британське колоніальне панування в І. та перебуванняукраїнських земель у складі різних імперій також не сприяли контактамміж українською

230 Енциклопедичний словник-довідник

та ірландською культурами. Лише з 19 ст. в ході національно-визвольних змагань в І. та на українських територіях поширюються звістки про боротьбу обох народів. У 1920-х–1930-х рр. українські мігранти, які транзитом прямували до Канади та США, зупинялися в І. Після Другої світової війни тут осіли українські політичні емігранти, які підтримували зв’язки з культурницькими організаціями в Британії. На 1990-і рр. припала нова хвиля економічної еміграції з України до І.

І. одна з перших визнала Україну 31 грудня 1991. Дипломатичні стосунки між країнами були встановлені 1 квітня 1992. Від 2000 на Україні й в І. функціонують почесні консульства. Ірландський уряд розглядає Україну як чинник стабільності і безпеки в Європі та східноєвропейському просторі зокрема. Політичні взаємини між країнами будуються на рівні міністрів обох держав у межах міжнародних форумів — сесії Генеральної асамблеї ООН, ОБСЄ та ін. Встановлення контактів на вищому рівні здійснюються через консультації політичних директорів МЗС Українита І. з жовтня 2002. У ході цих консультацій 7 жовтня 2002 ірландська сторона повідомила про свою принципову згоду на підписання угод: 1) Декларації про партнерство і співпрацю між Україною і І.; 2) Протоколупро консультації між Україною і І.; 3) Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна і попередження податкових ухилень. Нині І. бере участь у здійсненні наукових та освітніх проектів ЄС, які стосуються України:TACIS(Technical Assistance for the Commonwealth of Independent States), EUREKA (European Research Coordination Agency).

Загальна динаміка розвитку культурних відносин між Україною й Ірландією залишається незначною, за відсутністю конкретних програм співпраці й обмеженістю фінансових ресурсів. У листопаді 2009 у Національному університеті І. в м. Майнус за підтримки Посольства України відбулась міжнародна конференція «Голодоморв Україні та Великий голод в Ірландії: історія, оцінки та пам’ять», в якій взяли участь дослідники з України, Ірландії, Польщі, США, Канади та Великої Британії.

Літ.: Кучменко Е. М. Ірландія і ольстерська криза, пошуки шляхів її подолання у др. половині ХХ ст. — К., 2000; Полякова Е. Ю. Ирландия в ХХ веке. — М., 2002; Маккинли М. История Ирландии. — М., 2005.

К. О. Гула, А. Ю. Мартинов.

ІСЛАМКЕРМЕН (тур. Замок ісламу; укр. назви: Іслам-городок, Осламгородок, Асланкермен та ін.). Перша кам’яна фортеця Туреччини, споруджена 1504 на Середньому Подніпров’ї. Для її побудови булообрано острів неподалік від впадіння річки Кінської у Дніпро, де віддавна існувала переправа (Таванська), якою до останньої чверті 14 ст. послуговувалися італійські купці на своєму шляху до України (нині це акваторія водоймища