Украина в дипломат отношениях Книга

ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКОНОМІЧНА КОМІСІЯ. Одна з п’яти регіональних економічних комісій ООН, яка має сприяти економічному і соціальному розвитку, зміцненню науково-технічних зв’язків між європейськими країнами, розширенню їх співпраці з державами інших регіонів світу. Ідея створення ЄЕК виникла в процесі співпраці країн антигітлерівської коаліції. Україна (УРСР) стояла у витоків цієї організації, утвореної 28 березня 1947. Її секретаріат міститься у Женеві (Швейцарія).

Щорічно у квітні відбуваються робочі сесії. Членами комісії є всі європейські країни, США, Канада, Ізраїль, азійські республіки колишнього СРСР. УРСР приєднувалася до міжнародних угод у рамках ЄЕК, але не брала участі у роботі комітету з розвитку зовнішньої торгівлі.

У 1951 Економічна і соціальна рада ООН постановила продовжити повноваження Європейської економічної комісії на необмежений термін. Починаючи з 1961, Українська РСР брала участь у роботі комітетів по внутрішньому транспорту та статистиці. Її представники обіймали керівні посади у допоміжнихорганах ЄЕК, зокрема обиралися на посаду заступника голови комітету по чорній металургії (1967–1969), заступника голови (1964–1965 та 1973–1974) та голови (1975–1976) комітету по житловому

102 Енциклопедичний словник-довідник

питанню, будівництву та містобудуванню, голови комітету по сільському господарству (1981–1982). У 1979 в рамках комітету по сільському господарству ЄЕК було організовано в Києві симпозіум з економічних і технічних аспектів вирощування цукрових буряків. Після проголошення незалежності Україна продовжує співпрацю з іншими країнами в рамках ЄЕК.

Літ.: Українська РСР у міжнародних організаціях. — К., 1984; Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби. — К., 1998.

А. Ю. Мартинов.

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ (European Commission). Головний наднаціональний орган виконавчої влади Європейського Союзу. Започаткування (1958) діяльності ЄК відбувалося на основі Римського договору 23 березня 1957 про об’єднання Європейського об’єднання вугілля і сталі, Європейських Співтовариств, Євратому в структурі Європейського Економічного Співтовариства. ЄК складається із 20 європейських комісарів, включно з головою та його двома заступниками. Головами комісії були: В. Хальштейн (ФРН) (1958–1968), Є. Рей (Бельгія) (1968–1970), Ф.-М. Мальфатті (Італія) (1970–1972), С. Маншольт (Нідерланди) (1972–1973), Ф.-Х. Ортолі (Франція) (1973–1977), П. Дженкінс (Велика Британія) (1977–1978), Г.Торн(Велике Герцогство Люксембург) (1978–1985), Ж. Делор (Франція) (1985–1995), Ж. Сантер (Велике Герцогство Люксембург) (1995–1999), Р. Проді (Італія) (1999–2004), Ж. Баррозу (Португалія) (2004–2009 та від 2009).

Після масштабного розширення Європейського Союзу 2004 та 2007 з метою збереження ефективності прийняття та реалізації рішень його члени відмовилися від практики представництва в ЄК від кожної країни-члена. У секретаріаті працюють 16 тис. службовців з усіх 27 країн-членів. Структурно комісія складається із 22 головних управлінь: із зовнішніх зносин, фінансових питань та функціонування монетарного союзу,спільного ринку, промисловості, вільної конкуренції, зайнятості та соціальних питань, сільського господарства та рибальства, транспорту, інформації, навколишнього середовища та ядерної безпеки, науки та новітніх технологій, регіональної політики, енергетики, аудиту,митних питань, статистики, культури тощо. Документообіг здійснюється 22 офіційними мовами. Усієвропейські комісари затверджуються Європейським парламентом.Основною функцією ЄК є нагляд за виконанням інтеграційних угод, надання рекомендацій органам влади Європейського Союзу, контроль за виконанням рішень Європейської Ради, проведення переговорів на міжнародній арені.

Комісія має право законодавчої ініціативи, а Європейський парламент може висловити їй недовіру. Щорічно ЄК представляє йому програму своєї діяльності та звітується про її виконання. ЄК засідає у Брюсселі раз на

тиждень (щосереди). Рішення готуються комісаром відповідної галузі компетенції за участю експертів секретаріату ЄК. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували 11 з 20 комісарів.

Комісія веде переговори з країнами-кандидатами на вступ до Європейського Союзу і укладає за дорученням Європейського парламенту відповідні угоди про вступ. ЄК є важливим партнером виконавчої влади України в процесі вирішення конкретних питань співпраці. У жовтні 1993 відкрито представництво Європейської Комісії в Україні. У травні 2009 вона взяла на себе координацію співпраці з Україною у форматі програми «Східне партнерство».

Літ.: Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу.— К., 1995; Копійка В. В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна. — К., 2005; Віднянський С. В., Мартинов А. Ю. Об’єднана Європа: від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу. — К., 2009.

А. Ю. Мартинов.

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І

ОСНОВНИХ СВОБОД 1950. Вироблена державами-членами Ради Європи. Підписана ними 4 листопада 1950 у Страсбурзі. Конвенція встановила порядок судового захисту визнаних міжнародним правом загальних стандартів громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних прав і свобод людини.

Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобо- в’язання дотримуватись положень конвенції. 23 квітня 1998 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про уповноваженогоу справах дотримання конвенції 1950 р. «Про захист прав і основних свобод людини». У листопаді 1998 Європейський суд з прав людини та Європейська комісія з прав людини були об’єднані у новий — постійно діючий Європейський суд, членом якого став представник України Володимир Буткевич.Він бере участьу засіданнях вищої палати суду при розгляді справ за позовами українських громадян. Звернутись до Європейського суду можна лише тоді,коливичерпані всі засоби національного правового захисту людських прав. Скарги подаються мовою оригіналу із додаваннямрішень всіх судових інстанцій. Станомна 1 січня 2010 на розгляді Європейського суду перебуває найбільшакількістьсправ, поданих громадянами Росії, України, Туреччини та Румунії. У лютому 2010 започатковано процес реформуваннясуду з метою спрощенняпроцедури йогороботи та більш ефективного захисту прав і свобод людини. Адреса для звернень: European Court of Human Rights, Council of Europe, F 67075, Strasbourg Cedex France.

Літ.: Энтин М. Л. Международные гарантии прав человека. Практика Совета Европы. — М., 1992. Марк Дженіс, Ричард Кей, Ентоні Бредлі. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. — К., 1997.

А. Ю. Мартинов.

104 Енциклопедичний словник-довідник

ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРНА КОНВЕНЦІЯ 1954. Розроблена дер- жавами-членами Ради Європи і відкрита для підписання 1 березня 1954 у Парижі. Її норми спрямовані на удосконалення статутних положень діяльності Організації Об’єднаних Націй в питаннях освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) щодо європейських країн. Того ж року, вступивши слідом за СРСР до ЮНЕСКО, Українська РСР приєдналася до Є.к.к. (12 травня 1954). Приєднання до конвенції сприяло популяризаціїукраїнськоїкультури в Європі й світі. Було проведено міжнародне відзначення 150-ліття Т. Г. Шевченка, 100-ліття від дня народження Л. Українки, І. Котляревського, М. Коцюбинського, І. Франка, Г.Сковороди, Є. Патона. На підтримку положень Є.к.к. Україна бере участь у загальноєвропейському співробітництвіщодо охорони культурної та природної спадщини, заходах, спрямованих на заборону і запобігання незаконного переміщення культурних цінностей.

Літ.: Українська РСР у міжнародних організаціях. — К., 1984.

А. Ю. Мартинов.

ЄВРОПЕЙСЬКА РАДА (European Council) — головний політичний орган для управління Європейським Союзом. Сформувалася на основі конференцій у верхах, які з початку 1960-х рр. відбувалися несистематично. У них брали участь глави держав та урядів, а після конференції у Гаазі (грудень 1969) такожкерівник Європейськоїкомісіїта міністри закордонних справ країн-членів.

Функції керівного органу ЄС Європейська рада набула на дублінській зустрічі (березень 1975). Правові підстави для функціонування ЄР створив Єдиний європейський акт (1986). Європейська рада не має постійного місця перебування, кожного разу збирається у містах країни, яка головує в ЄС.

Відповідно до статті 4 (D) договору про створення Європейського Союзу до складу ЄР входять глави держав чи урядів і голова Європейської комісії. Повноваження ради стосуються визначення стратегічного напрямку розвитку Європейського Союзу. Вона займається справами, які не можуть бути вирішені на нижчих щаблях. Рішення, прийняті нею, як правило, не мають юридичної сили, але їх політичне значення віддзеркалюється в правових актах інших владних інституцій Євросоюзу. Однак це не означає, що ЄР за потреби не може приймати юридично обов’язковихрішень. Стаття 7 (F1) договору про створення Європейського Союзу передбачає застосування санкцій, рішення про доцільність яких приймає Європейська рада. Вона також уповноважена ухвалювати рішення в рамках монетарного союзу. ЄР звітує Європейському парламенту про результати кожного засідання, а також подає річний письмовий звіт про поступ союзу.

У грудні 2007 Лісабонським договором внесено зміни до повноважень Європейської ради, булазапроваджена посада президента ЄР.1 грудня 2009

Лісабонський договір набув чинності. Напередодні першим президентом Європейської ради на зустрічі глав держав ЄвропейськогоСоюзу було обрано колишнього бельгійськогопрем’єр-міністра Германа ван Ромпея. Термін його перебування на посаді два роки з правом одного повторного обрання.

ЄР є органом реалізації спільної політики ЄС щодо асоційованих країнчленів Євросоюзу і оцінює ступінь готовності країн-претендентів на вступ до ЄС. З весни 2010 ЄР безпосередньо впливає на розвиток відносин Євросоюзу з Україною. Президент ЄР Г. ван Ромпей за посадою головує на зустрічах у верхах з країнами учасницями програми «Східне партнерство» та контролює процес реалізації всіх напрямків співпраці.

Літ.:Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу.— К., 1995; Копійка В. В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна. — К., 2005; Віднянський С. В., Мартинов А. Ю. Об’єднана Європа: від мрії до реальності. Історичнінариси про батьків-засновників Європейського Союзу.— К., 2009.

А. Ю. Мартинов.

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 1985.

Прийнята 15 жовтня 1985. Набула чинності 1 вересня 1988. Україна ратифікувала хартію 15 липня 1997. Хартія визначає основні принципи та механізми дії самоврядних органів влади в країнах-членах Ради Європи. Децентралізація влади, застосування принципу субсідіарності— вирішення конкретних проблем на найближчому до повсякденних потреб людей щаблі влади — є головною ідеєю хартії.

106 Енциклопедичний словник-довідник

Україна як член Ради Європи зобов’язана впроваджувати у національне законодавство демократичні принципи місцевого самоврядування. Конституція України 1996 сформулювала основні правові принципи функціонування цього механізму організації влади. Протягом 1997–1999 були прийняті закон про місцеві державні адміністрації, закон про статус столиці України м. Києва, конституція Автономної республіки Крим. 28 травня 1998 конгрес місцевих та регіональних влад Ради Європи ухвалив «Рекомендації з місцевої та регіональної демократії в Україні».

Процес гармонізації національного законодавства з положеннями названої хартії триває. Він стикається з низкою внутрішньополітичних проблем, пов’язаних з боротьбою за владу між різними регіональними елітами в Україні. На початку ХХІ ст. не було визначено джерел фінансування українського місцевого самоуправління. В середовищі української політичної еліти відбувалися дискусії щодо доцільності впровадження принципу переходу від унітарного до федеративного державного устрою. Прихильники ідеї федералізму вважають її способом реальної передачі владних повноважень на місця. Опоненти цієї ідеї закликають зважати на незавершеність процесу консолідації української політичної нації та наполягають на збереженні унітарного принципу побудови державних механізмів. Стратегічно Україна залишається у стані невизначеності щодо реалізації у повсякденній практиці положень європейської хартії.

Літ.: Конституція України. — К., 1996; Мармазов В. Є., Піляєв І. С. Україна в політико-правовому полі Ради Європи: досвід і проблеми. — К., 1999.

А. Ю. Мартинов.

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕН-

ШИН 1992 — акт Ради Європи. Підписана 5 листопада 1992 державамичленами Ради Європи. Україна ратифікувала хартію 15 травня 2003.

Держави, що її підписали, взяли на себе зобов’язання дотримуватись у своїй політиці, законодавстві та практиці принципів, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин. Ідею і суть хартії викладено в частині 3-й, яка містить статті 8–14, що складаються із 17 пунктів і 58 підпунктів, де визначено заходи щодо використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті. За умовами хартії її учасники зобов’язані застосовувати в національному законодавстві не менше 35 із вказаних у статтях 8-14 пунктів і підпунктів, причому не менше, як по 3 зі статей 8-ї (забезпечення громадянам можливості регіональними мовами або мовами меншин проходити дошкільне навчання, здобувати цими мовами початкову, середню, професійно-технічну, університетську та іншу вищу освіту; забезпечення можливостей вивчати ці мови) та 12-ї (заохочення і сприяння культурній діяльності, яка виявляється у формах, що потребують

використання регіональних мов або мов меншин), та не менше як по пункту зі статей 9-ї (забезпечення можливостей застосовувати відповідні мови в судочинстві), 10-ї (використання відповідних мов в адміністративних органах і при наданні суспільних послуг), 11-ї (забезпечення можливостей для поширення інформації цими мовами) і 13-ї (заборона на обмеження використовувати ці мови в економічному й соціальному житті). Прийняття хартії стало важливим кроком на шляху до вдосконалення міжнародних стандартів у питаннях захисту прав національних меншин.

Літ.: Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-американського бюро захисту прав людини. — К., 1998, вип. 21; Мармазов В. Є., Піляєв І. С. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми. — К., 1999; Бермек Х. Хартія не применшує значення державної мови // Дзеркало тижня, 2006, 22–28 липня.

О. М. Майборода.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ І РОЗВИТКУ (European Bank of Reconstruction and Development). Створений на основі угоди від 29 травня 1990, підписаної 40 державами, з ініціативи тодішнього голови Центрального банку Франції Ж. Атталі, який став першим президентом ЄБРР.Метою діяльності банку є кредитування проектів, які мають сприяти проведенню радикальних ринкових реформ у посткомуністичних країнах. Після наповнення статутного фонду внесками 59 країн та Європейського Співтовариства, банк розпочав роботу в квітні 1991, відкривши штабквартиру в Лондоні. Керівництво ним здійснює Рада директорів, кількість голосів у якій залежить від фінансового внеску.

Україна вступила до ЄБРР 1994, а 13 грудня 1995 підписала з ним меморандум про взаєморозуміння щодо закриття Чорнобильської атомної станції. У квітні 1996 сімка провідних індустріальних країн Заходуухвалила рішення про фінансування через ЄБРР добудови енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. За підтримки банку здійснюється також реконструкціятеплових електростанцій України. У травні 1998 на щорічнійсесії ради керуючих ЄБРР,яка проходила у Києві, розроблені проекти реструктуралізації енергетичного сектору та реформування економіки України. Укладено дві грантові угоди на 120 млн. дол. США для реалізації програми «Укриття» на ЧАЕС та протокол про створення державної фірми «Укреско», метою якої є впровадження енергозберігаючих технологій у систему вітчизняного виробництва.

Протягом 2000 Україна стала другою (після Росії) країною реципієнтом кредитів ЄБРР.Починаючи з 2008, банк кредитує інфраструктурні проекти до чемпіонату Європи 2012 в Україні.

Літ.: Ершов М. В. Валютные механизмы в современном мире. — М., 2000.

А. Ю. Мартинов.

108 Енциклопедичний словник-довідник

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ.Представницький орган влади Євро- пейського Союзу, що має законодавчі та наглядові повноваження, виконує функції гаранта його демократичної політичної системи. Місце перебування — м. Страсбург (Франція).

Офіційно свою назву набув 1986. Попередником Є.п. є Парламентська асамблея, створена 1962 країнами-учасницями Європейського об’єднання вугілля й сталі і успадкована Європейським економічним співтовариством (ЄЕС). До середини 70-х рр. 20 ст., коли на порядку денному європейської інтеграції переважали економічні питання, депутати Асамблеїпризначалися національними урядами країн ЄЕС. У вересні 1976 глави держав прийняли рішення про прямі вибори депутатів, які відтоді називалися «представниками народів та держав, об’єднаних у Співтовариство». 1979 перші прямі вибори депутатів відбулись також ще в десяти країнах ЄЕС. Термін повноважень було визначено у 5 років.

Є.п. працює в сесійному режимі переважно один тиждень щомісяця. Керівні органи парламенту складаються з голови, його заступників, квесторів, які займаються фінансовими та адміністративними справами. Погоджувальну роль у роботі парламенту виконує Конференція голів фракцій та представників позафракційних депутатів, а також Конференції голів комітетів. Партійні фракції формуються на основі особистих заяв депутатів. У залі засідань депутати сидять не за національною ознакою, а відповідно до політичної орієнтації.

У парламенті функціонують комітети: із закордонних справ; з питань бюджету; контролю за виконанням бюджету; свободи громадян; правосуддя та внутрішніх справ; економіки; права та внутрішнього ринку; промисловості; зайнятості; довкілля; сільськогогосподарства;рибальства; регіональної політики; культури та освіти; питань розвитку; конституційних прав; прав жінок; петицій громадян. Парламентські комітети розглядають усі законопроекти або інші документи, запропоновані Європейською Комісією або Радою глав держав Європейського Союзу.

Повноваження Є.п. розширені положеннями Маастрихтського договору 1992, які передбачали процедуру схвалення, відхилення, внесення змін у законодавство Європейського Союзу,затвердження призначень до Європейської комісії, ухвалення разом із Радою глав держав ЄС бюджетних питань, ратифікації угод із державами, що не є членами ЄС тощо. Важливуроль у правовому регулюванні діяльності парламенту і всього Європейського Союзу відіграє процедура затвердження бюджету. Є.п. відповідно до ст. 203 Римського договору може відхилити проект бюджету,але не може збільшувати видатки бюджету,проте має право змінити структуру бюджетних статей.

Амстердамський договір 1997 зміцнив право Є.п. брати участь у процесі прийняття всіх рішень Європейського Союзу та контролювати роботу його

110 Енциклопедичний словник-довідник

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (European Union) — політико-економічне об’єднання європейських держав. Створений відповідно до положень Маастрихтського договору 1992, складається (станом на 1 січня 2010) з 27 країнчленів: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Естонія, Данія, Іспанія, Італія, Ірландія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург,Мальта, Польща, Португалія, Нідерланди, Німеччина, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Швеція, Фінляндія, Франція, Угорщина.

З точки зору норм класичногоміжнародногоправа ЄС одночаснопоєднує характеристики міжнародної організації, оскільки був утворений на підставі міжнародних угод, та держави. «Державницькі» риси ЄС надають йому деякі виняткові компетенції, які передані спільноті з відмовою їх здійснення державами-членами (законодавство в галузі конкуренції, спільної торговельної політики), а такожправо ЄС, яке безпосередньо пов’язує між собою громадян країн-членів, та міжнародний юридичний статус, який дозволяє ЄС проводити дипломатичну діяльність на міжнародній арені. Принципи верховенства й прямої дії права ЄС гарантують однорідність юридичного простору спільноти та надають їй ознак федеративного типу.

ЄС є результатом тривалого розвитку процесу європейської інтеграції. У червні 1946 британський прем’єр-міністр У.Черчілль запропонував об’єднати західноєвропейські народи у Сполучені Штати Європи. Фундамент європейського єднання становить економічна інтеграція. У 1951 Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди,Бельгія та Люксембург створили Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), яке стало праобразом Спільного ринку.

У березні 1957 країнами зазначеної «шістки» було підписано Римський договір, положення якого гарантували створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Такожбуло сформовано Європейське об’єднання з атомної енергії (Євратом).

Успіхи ЄЕС у формуванні Спільного ринку стимулювали перше розширення спільноти. У 1973 членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія та Ірландія. Це розширення спонукало до вирішення проблеми поглиблення європейської інтеграції. Ініціативу в цьому процесі проявила Рада міністрів ЄЕС, до якої входили за галузевою ознакою міністри з країн-членів. 1974 була створена Європейська Комісія — після об’єднання ЄОВС, ЄЕС, Євроатому. Ця Комісія стала головним виконавчим органом Європейської Спільноти. Хоча її комісари призначались державами-членами, вони присягали ЄС. Головним завданням комісії є моніторинг виконання рішень Ради глав держав та урядів. Місцем перебування є м. Брюссель.

Спірні питання вирішує Європейський Суд Правосуддя, який розглядає позови національних судів до ЄС, позови Європейської комісії до державчленів та позови одних держав-членів до інших. Місцем перебування суду є Люксембург.Крім того, Судаудиторів контролює фінансову діяльність ЄС.