70. Сутність та об*активні передумови виникнення світового господарства.

Світове господарство — внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Етапи розвитку світового господарства:

I — кінець XIX — початок 20-х років XX ст.;

II — друга третина 20-х років — кінець 80-х років XX ст.;

III — кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. і продовжуєть­ся нині.

Світове господарство характеризується:

— зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

— створенням багатогранної системи міжнародних еко­номічних відносин;

— формуванням міжнаціональних механізмів регулюван­ня економічних взаємовідносин між країнами.

Ек.засади функціонування світового господарства:МПП,інтернаціоналізація ек-ки, міжнар.конкуренція.

Класифікація країн світового господарства

1)За специфікою господарських систем:

— країни з розвиненою ринковою економікою;

— країни з ринковою економікою, що розвивається;

— країни з перехідними до ринку економіками;

— країни з неринковою економікою.

2)За ступенем економічного розвитку:

— високорозвинені;

— середньорозвинені;

— з низьким рівнем розвитку.

3)Крім того, нині виділяють:

— нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

— високодохідні нафтоекспортуючі країни;

— найменш розвинені країни.

71.Етапи становлення та структура суч.Світової ек-ки

Основні етапи розвитку світової економіки

Номер етапу	Тривалість	Характеристика
I	XV – XVII ст.	Зародження світового капіталістичного ринку: Великі географічні відкриття; поява колоній; революція цін; мануфактурний період
II	XVIII – XIX ст.	Формування світового капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот; буржуазні революції; перехід від мануфактурної до фабричної системи
III	Кінець XIX –  перша  половина XX ст.	Формування системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – всесвітнього господарства: електротехнічна революція; двигуни внутрішнього згоряння; економічний розподіл світу; перехід до монополістичного капіталізму
IV	З 50-х рр. XX ст. дотепер	Функціонування системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації й інтеграції

Структура суч.світ.госп:

• Індустріально розвинуті країни

• Країни середнього рівня

• Слаборозвинуті країни

• Постсоціалістичні країни

Показники ек.розвитку світ.господарства:

• МПП

• Міжнар.кооперація праці

• Виробництво ВНП із розрах.на душу населення

• Виробництво НД із розрах.на душу населення

• Виробництво продукції із розрах.на одного працівника(прод.праці)

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення—вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК

• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань. 72. Україна в системі світового господарства.

Світове господарство — сукупність національних господарств усіх країн світу і зв’язки між ними. Україна увійшла в ряд міждержавних економічних об’єднань, стала членом, у тому числі асоційованим, різних міжнародних структур, наприклад СНД. Активна участь України у програмі НАТО «Партнерство заради миру» забезпечує їй певні гарантії самостійності. Незалежна Україна проводить політику розширення партнерських відносин із державами світу й особливо із сусідами першого і другого порядків: країнами Чорноморського басейну (Україна є членом цього об’єднання країн), країнами Дунайського басейну; країнами Вишеградського «чотирикутника» (Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща). Зростаючого значення набуває інтеграція України в Європу. Економічна інтеграція — процес переплетення національних економік і проведення узгодженої міждержавної економічної політики. У цьому напрямку особливо важливим є підписання угоди про партнерство і співробітництво між Україною і країнами — членами Європейського Союзу. 9 листопада 1995 p. Україна стала членом Ради Європи. Україна першою з держав СНД зробила вирішальний крок у становленні договірно-правової основи співробітництва з ЄС. У 1992 p. було прийняте рішення про прийом України до найбільш важливих світових фінансово-кредитних організацій — Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Україна має реальні можливості для подальшого плідного розвитку зовнішніх економічних зв’язків. Так, за загальними запасами природних ресурсів і економічним потенціалом наша держава посідає восьме місце у світі. Україна входить у першу десятку країн світу з виробництва окремих видів продукції, наприклад: видобутку залізної, манганової руди й вугілля; виробництва сталі, сульфатної кислоти, мінеральних добрив, цементу; вирощування цукрового буряку, соняшнику й картоплі. Зовнішні економічні зв’язки відіграють велику роль у розвитку економіки нашої країни. Їх значення постійно зростає. Україна намагається будувати своє економічне співробітництво з іншими державами на основі рівноправності та взаємної вигоди. Нині Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з більш ніж 120 країнами. Найбільші обсяги продукції Україна експортує до Росії. За нею ідуть Німеччина, Китай, США, Велика Британія, Білорусь, Швейцарія і Таїланд.