1.2 Форми поділу та кооперації праці

Сучасне виробництво, що базується на складній техніці, великих масштабах, широкій номенклатурі виробів, не може існувати без раці­ональних, науково обґрунтованих поділу та кооперації праці.

Процес поділу праці становить виокремлення різних видів трудової діяльності із загального цілого та закріплення їх за певними групами людей. Тобто події праці - це розмежування окре­мих робіт, розділення діяльності людей у суспільній праці.

В основі поділу праці всередині підприємства закладені такі голо­вні ознаки, як технологічна однорідність робіт та характер закріплених за працівником функцій. Найбільшого поширення набули такі види поділу праці на підприємстві (рис. 9.2).

Ефективність розподілу функцій серед працівників зумовлюється поглибленням їхніх трудових навичок, опануванням більш широ­ким колом професійних знань, спеціалізацією та вдосконаленням засобів праці, устаткування, створенням та сучасним обладнанням спеціалізованих робочих місць.

Мета поділу праці полягає у встановленні правильних пропорцій у чисельності окремих груп працівників на підприємстві, у розмеж­уванні праці між окремими виробничими підрозділами та виконавцями, у відокремленні одних видів трудових процесів від інших та встанов­ленні між ними певних кількісних співвідношень.

Наявність поділу праці спричинює поділ працівників за профе­сіями, спеціальностями та кваліфікацією - найважливішими, визна­чальними ознаками конкретизації нормування праці.

Професія характеризується певним широким комплексом знань та практичних навичок у певній галузі для виконання відпо­відних робіт.

Спеціальність - різновид професії, порівняно вузько предметно-конкретна галузь знань та вмінь для виконання однорідної роботи.

Кваліфікація - показник професійної майстерності, рівня оволодіння професією.

Професійно-кваліфікаційний поділ праці означає групування пра­цівників за професіями (спеціальностями), а всередині них - поділ за групами складності праці, тобто за розрядами та категоріями.

Велике позитивне значення поділу праці зумовлене тим, що він забезпечує скорочення виробничого циклу за рахунок можливості одночасного виконання різних робіт, підвищення продуктивності праці внаслідок швидшого набуття виробничих навичок в умовах спеціалізації робіт. Поділ праці спричинює розділення працівників на групи за ознакою виконання ними однорідних робіт. У свою чергу кожен вид робіт можна дробити, що призводить до подальшого по­ділу праці.

Але надмірне роздроблення, закладене в норми праці, може при­звести до зниження ефективності виробництва. Головним чинни­ком негативних наслідків стає або надмірна інтенсифікація праці, або її монотонність. Як те, так і інше викликає швидку втому та знижує привабливість праці.

Висока інтенсивність рухів (отже, і праці) дає лише видимість виграшу, тому що продуктивність праці під впливом високої інтенсивності зростає лише на короткий період зміни, стійка працездатність триває недовго, а передчасна перевтома викликає швид­ке та різке падіння продуктивності праці. Тому таким важливим є визначення та встановлення суспільно нормальної інтенсивності праці.

Суспільно нормальна інтенсивність праці - це такий рівень напруженості праці, що забезпечує раціональне використання психофізіологічних здібностей людини при збереженні високої продуктивності праці та здоров’я. Вона забезпечує тривалий період високої працездатності, а отже, високу продуктивність праці.

Наявність зазначених негативних проявів поділу праці викликає необхідність встановлення певних меж поділу праці

Поглиблення поділу праці, у свою чергу, викликає посилення зво­ротного процесу - тіснішого кооперування подрібнених елементів у єдиний процес виробництва продукції, товарів, робіт, послуг.

Кооперація праці - це планомірна та спільна участь багатьох осіб у єдиному процесі праці, пов’язаному з виго­товленням продукції, паданням послуг.

Форми кооперації праці зумовлені методами організації виробни­чого процесу, спеціалізацією праці та рівнем її технологічного осна­щення. Поділ та кооперація праці завжди взаємопов’язані, тому що без узгодженої праці людей, зайнятих на різних робочих місцях та в різних виробничих ланках підприємства, не можна забезпечити безперервність виробничого процесу в цілому. Тому й виникають конкретні форми кооперування праці (рис. 1).

Рис. 2. Форми кооперації праці

Кооперація праці є об’єктивною основою для суміщення робіт і професій, а також розширення зон обслуговування.

Суміщення професій - це своєрідна форма організації праці, коли робітник протягом робочої зміни виконує ро­боту за різними професіями тимчасово чи постійно.

Розширення зон обслуговування - це форма вдосконалення організації праці, коли робітник свідомо тим­часово чи постійно збільшує кількість обслуговуваних установок, апаратів, верстатів, іншого устаткування за межами встановленої йому норми.

Досвід удосконалення поділу й кооперації праці у промисловості показує, що найбільш ефективними вони стають при впровадженні колективних форм праці, передусім бригадної організації. Внутрішньо-бригадна кооперація праці може здійснюватись як у спеціалізованих, так і в комплексних бригадах.

Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, однієї чи різної кваліфікації. В них кооперація праці здійснюється на рівні поєднання однозмістовної праці за різним ступенем інтелектуальності, з різними пропорціями фізичної і розумової праці у різних членів бригади.

Комплексні бригади складаються з робітників різних професій, зокрема різної кваліфікації. Тут виникає міжфахова і міжкваліфікаційна кооперація праці за різним змістом трудових операцій, а також організаційна кооперація праці на засадах чіткого розподілу функцій між членами бригади, узгодженість виконання конкретних операцій у часі, за робочим місцем, за кількісним і якісним складом бригади, на основі взаємозаміни та взаємодопомоги робітників. Завдяки цьому бригадна кооперація праці найбільш ефективна в умовах великих об­сягів робіт різної кваліфікації.

У цілому ж поділ та кооперацію праці слід розглядати як дві нероз­ривні сторони процесу вдосконалення виробництва, економії суспільно необхідної праці. Впровадження раціональних форм поділу і кооперації праці забезпечує оптимальне завантаження персоналу підприємства, більш чітке координування та синхронізацію їхньої роботи, скорочення втрат робочого часу робітників та простоїв техніки.