4. Методи нормування та способи встановлення норм

Метод нормування визначає, яку методичну і розрахункову основу обрано для встановлення норми затрат праці тим чи іншим способом.

Спосіб встановлення норми показує, на підставі якої інформації та як її визначено.

Сумарними методами нормування праці встановлюються норми одразу на всю операцію чи ком­плекс операцій без розчленовування на складові частини, тобто сумарно.

Суть досвідного способу полягає в тому, що норма визначається на основі суб’єктивної оцінки нормувальника (майстра, технолога), що можна вважати недоліком цього методу.

Порівняльний спосіб полягає у підборі деталі чи операції-аналога та зіставленні тих характеристик, які саме визначають норму часу. Існує й модернізований варіант, коли порівнюються кілька важливих параметрів виконуваної роботи (маса, діаметр, довжина оброблення тощо), розра­ховуються поправочні коефіцієнти для відповідного уточнення норми. Цей варіант дістав назву «спосіб неперехідної інтерполяції» (порівняння за основними переходами операції); він поширений на тих підприємствах, де використовуються уніфіковані деталі та типові технологічні процеси.

Статистичний спосіб передбачає використання даних про затрати праці на конкретну операцію (деталь, виріб), що були у виробництві в минулому.

Аналітичні методи нормування праці передбачають ділення операції чи комплексу робіт на складові елементи, ретельний аналіз їх змісту, дослідження чинників, що виз­начають тривалість кожного елемента, проектування нового, більш раціонального складу операції з урахуванням прогресивного вироб­ничого досвіду.

Застосовуючи аналітичні методи, норму затрат праці розраховують на основі детального вивчення виробничих можливостей робочого місця, аналізу технологічного процесу, кожної операції та її елементів. Після ретельного аналізу виробничих умов розпочинають проекту­вання раціонального режиму роботи обладнання.

Аналітично-дослідницький метод передбачає проведення масових фотохронометражних спостережень. Але основним завданням цього методу є не так одержання норм затрат праці, як створення норма­тивних матеріалів для подальшого встановлення норм аналітично-розрахунковим методом.

Процес установлення норм аналітично-розрахунковим методом складається з таких елементів:

1. аналіз структури трудового процесу та можливостей його вдо­сконалення;

2. вивчення та (у разі потреби) поліпшення організаційно-технічних умов виконання трудового процесу;

3. вибір нормативів часу, що відповідають наявним організацій­но-технічним умовам;

4. визначення тривалості кожного елемента та у підсумку вста­новлення усієї норми в цілому.

Переваги застосування цього методу:

• трудомісткість установлення розрахункових норм значно ниж­ча, ніж хронометражних;

• за точністю розрахункові норми майже не поступаються хро­нометражним;

• розрахункові норми легше впроваджувати, ніж хронометражні адже їх обґрунтованість не викликає сумніву, вони базуються на нормативних матеріалах і враховують організаційно-технічні умови виробництва.

Для контролю за витратами робочого часу на підприємстві розро­бляються різноманітні види норм.

Норма часу (H_ч) - це максимальні витрати часу на ви­конання окремої операції виробничого процесу або на одиницю певної роботи (у хвилинах):

Н_ч=Т_о+Т_д+Т_об+Т_пз+Т_в+Т_ос.

де Т_о - основний (машинний) час роботи;

Т_д - час допоміжної роботи;

Т_об . — час обслуговування робочого місця;

Т_пз - час підготовчо-завершальної роботи;

Т_в - час на відпочинок;

Т_ос - час на особисті потреби;

Тривалість основного часу великою мірою залежить від фізико-хімічних властивостей предмета праці, технічних характеристик засобів виробництва та рівня його організації. Основний час встановлюється безпосередньо на підприємствах аналітичними чи сумарними методами.

Допоміжні прийоми так само, як і елементи підготовчо-завершаль­ної роботи, піддаються типізації, що дає змогу розробити стабільні нормативи допоміжного часу для типових організаційно-технічних умов виробництва. За відсутності готових нормативів допоміжний час можна визначити методом хронометражних спостережень або шляхом мікроелементного нормування.

Час обслуговування робочого місця встановлюється в розрахунку на одиницю продукції чи на зміну Для операцій механічного оброб­лення заготовок в умовах масового і серійного виробництва окремо розраховують час технічного (Т_тех) й організаційного (Т_орг) обслуго­вування:

де а_мех — норматив часу на технічне обслуговування, відсотки від Т_о ;

Т_оп-оперативний час роботи;

а_орг — норматив часу на організаційне обслуговування, відсотки від Т_оп.

У малосерійному та одиничному виробництві, а також для руч­них (слюсарних, складальних, монтажних і т. ін.) робіт загальний час обслуговування робочого місця розраховують за нормативами у відсотках від оперативного часу:

де а_об - норматив часу на обслуговування робочого місця у відсотках від Т_оп .

Зміст роботи і загальна тривалість підготовчо-завершальної ро­боти залежать від типу виробництва, характеру виробничого про­цесу й операції, що підлягає нормуванню, організації праці та якості обслуговування робочого місця.

Час відпочинку працівника залежить від наявності та рівня чинни­ків, що впливають на працездатність людини: фізичних зусиль; нер­вового напруження; темпу роботи; робочої пози; монотонності праці; мікроклімату у робочому приміщенні; забрудненості повітря; вироб­ничого шуму; вібрації, обертань та поштовхів; освітлення робочої зони.

Час на особисті потреби, згідно з трудовим законодавством, для всіх працівників, незалежно від умов праці, дорівнює 2% від тривалості зміни, що приблизно становить 10 хвилин на 8-годинний робочий день.

Норма виробітку (H_в)- це кількість продукції, яку здатний виробити робітник за одиницю часу:

де Т_зм - тривалість робочого часу (тривалість зміни).

Між нормою виробітку та нормою часу існує зворотно пропорційна залежність:

де - зміна норми часу, %;

- зміна норми виробітку, %.

Якщо неможливо розрахувати обсяг продукції для кожного окре­мого робітника (потокові лінії, мартенівські печі), застосовуються норми обслуговування.

Норма обслуговування визначається кількістю оди­ниць обладнання (виробничої площі), що здатний обслуговувати один робітник протягом робочої зміни, або чисельністю робітни­ків, які обслуговують один агрегат. Перша з цих норм визначається за формулою:

де- норма часу на обслуговування одиниці обладнання, одиниці виробничої площі;

t_о— час виконання основних функцій на одиницю роботи, прийняту за одиницю вимірювання;

п - кількість одиниць обсягу роботи на одиницю обладнання (ви­робничої площі), що обслуговується робітником;

К₁ - коефіцієнт, що враховує виконання допоміжних функцій;

К₂-коефіцієнт, що враховує час на відпочинок і особисті потреби.

Норма чисельності - це встановлена чисельність робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт. За нормами чисельності визначаються також затрати праці щодо професій, спеціальностей, груп чи видів робіт, окремих функцій в цілому по підприємству, цеху, його структурному підрозділу.

де Q - обсяг робіт на певному об’єкті, що вимірюється кількістю оди­ниць обладнання, виробничої площі, довжиною комунікацій тощо.

З метою підвищення ефективності праці, що оплачується робітникам погодинно, визначається нормоване завдання на основі вказаних вище різновидів норм праці.

Нормоване завдання - це встановлений обсяг робо­ти, що робітник чи група робітників зобов’язані виконувати за робочу зміну, робочий місяць або за іншу одиницю робочого часу на роботах, які оплачуються погодинно.

Зміст праці управлінського персоналу відрізняється від змісту праці робітників, оскільки функціональне призначення кожної з цих груп пра­цівників різне. Зміст праці керівників полягає в управлінні персоналом на різних ієрархічних рівнях підприємства.

Для встановлення нормативної чисельності фахівців і технічних службовців застосовують також укрупнені нормативи чисельності для окремих структурних підрозділів.

Для формування лінійно-ієрархічних рівнів управління (тобто визначення чисельності лінійних керівників на кожному ступені) найчастіше на практиці застосовують норми підлеглості.

Норма підлеглості - це чисельність робітників, фахівців, що може бути безпосередньо підпорядкована одному керівнику тимчасово чи постійно.

Статистичні методи широко використовуються для визначен­ня укрупнених трудових нормативів для нормування чисельності управлінського персоналу. З цією метою спочатку ретельно аналізують організацію управління, вживають заходи щодо скорочення зайвих посад, укрупнення дрібних структурних підрозділів, удосконалення поділу та кооперації праці, що формувалися роками.

Далі експертним методом відбирають найважливіші чинники, що впливають на трудомісткість конкретної функції управління, а отже, і на чисельність управлінського персоналу.

Після цього на широкому статистичному матеріалі із застосуванням математичного апарату виводять статистичні залежності між рівнем чинників впливу і кількісним складом управлінського персоналу.