32. Концепція влади й політичного лідерства за ф.Ніцше (за книгою "Так говорил Заратустра").

Воля до влади - це основне поняття у філософії Ніцше, поняття, за допомогою якого все повинно тлумачити і до якого, врешті-решт все повинно бути зведено. Це метафізичне або, краще сказати, онтологічне поняття, оскільки "воля до влади" є відповіддю Ніцше на питання "Що є те, що є?".

Ніцше одним з перших оголосив волю до влади рушійною силою історії. Він бачив у волі до влади творчий інстинкт, який проявляється, перш за все, у лідерів, які не тільки ненаситно прагнуть до прояву влади та її застосування, а й долають інерцію натовпу, володіючи надлюдськими якостями.

Таким чином, Ніцше вперше сформулював дві тези, які в подальшому отримали розвиток в політичній психології. Перша теза стосується природи лідерства як ірраціональної, інстинктивної сили, що зв'язує лідера і його послідовників. Друга теза приписує лідеру видатні якості, перетворюють його на надлюдину.

Ф. Ніцше трактував двояке походження лідерства: є лідери натовпу, які лише висловлюють інтереси мас, а є справжні герої –надлюди. Творчий інстинкт героїв, їх прагнення мати владу й визначає зміст людської історії. "Ціль людства, - писав Ф. Ніцше, - полягає у його вищих представниках... Людство має безустанно працювати, щоб народжувати великих людей - в цьому, і ні в чому іншому, полягає його завдання" (Ф. Ніцше "Так говорив Заратустра"). Тому влада і способи її досягнення лідерами не залежать від моралі, тому що "мораль - це зброя слабких".

Він намагався обгрунтувати, що тільки великі особи, надлюди, як вищі представники людства, творять історію. Надлюдина не обмежена нормами існуючої моралі, стоїть по той бік добра і зла. На його думку, за застарілу мораль чіпляються слабі. Надлюдина може бути жорстокою до звичайних людей, це сильна вольова особа. Його відрізняють високі життєві сили і воля до перемоги.

33. Сучасні українські політичні лідери. Коротка характеристика персоналій і політичних доктрин.

Леонід Кучма –український політик, прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005). Проводив політику багатовекторності. В останні роки ВВП збільшувався. Написав книжку “Україна – не Росія”. Не зважаючи на приріст ВВП в останні роки президентства, поширювалась акція “Україна без Кучми”. Відомий справою Гонгадзе, по якій Генеральна Прокуратура України відкрила на нього кримінальну справу. Віктор Ющенко – 3-ій президент України, (2005 — 2010), голова Національного банку України (1993 — 2000), прем'єр-міністр України (1999 — 2001), лідер Помаранчевої революції. 2-16.9.1996 в Україні була успішно проведена грошова реформа (введено в обіг гривню), створено Державну скарбницю, розпочато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу. За участю В. Ющенка — Кабмін та Нацбанк в 1998 році успішно запобігли «фінансовій кризі» (яка охопила сусідню Росію — так званий «дефолт 1998 року»). Віктор Янукович – президент України з лютого 2010. Голова Партії регіонів України (з квітня 2003 — 23 квітня 2010) Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007). Голова Національного олімпійського комітету України (2002 — 2005). Член Ради національної безпеки і оборони України (11 вересня 2006 — 18 грудня 2007 та з 25 лютого 2010 року). Голова Донецької обласної державної адміністрації (11 травня 1997 — 21 листопада 2002).Двічі поспіль брав участь у президентских виборах. 2004 року програв (у третьому турі): Ющенко — 51,99%, Янукович — 44,20%, 2010 року переміг: Янукович — 48.95%, Тимошенко — 45.47%. Юлія Тимошенко –український політик, 13-й та 16-й прем'єр-міністр України (2005, 2007—2010); другий за значенням (після Ющенка) лідер «Помаранчевої революції» 2004 року; лідер партії «Батьківщина» та «Блоку Юлії Тимошенко». Перша жінка-прем'єр-міністр в історії України. Кандидат економічних наук. За версією журналу Форбс, була третьою за впливовістю жінкою світу в 2005 році. На президентських виборах 2010 року отримала 45% голосів виборців (на 3% менше, аніж переможець).24 червня 2011 року над Юлією Тимошенко розпочався суд в так званій «газовій справі» за звинувачення в перевищенні влади та службових повноважень під час укладання газових контрактів з Росією (2009 року). Суд над Тимошенко викликав великий міжнародний резонанс; керівники країн Євросоюзу, США, Росії та інших;а також міжнародні правозахистні організації — неодноразово заявляли, що цей суд є «політично вмотивованим». Коли була прем’єр-міністром у 2005 році ВВП став падати. Арсеній Яценюк – (* 22 травня 1974, Чернівці) — український державний діяч, політик. Міністр економіки України з 27 вересня 2005 по 4 серпня 2006, міністр закордонних справ України у 2007 р., Голова Верховної Ради України з 4 грудня 2007 р. по 14 листопада 2008 р. (подав у відставку 17 вересня). Лідер політичної партії «Фронт Змін».Олександр Мороз —український політик та громадський діяч, Голова Верховної Ради України у 1994—1998 та 2006—2007.Лідер соціалістів. Хотів зробити кар’єру на касетному скандалі. Був у команді помаранчевих, потім у команді ПР.

Серед політичних лідерів сучасної України виокремлюється два типи:

• "поступливий" — лідер консервативного типу, тобто такий, що під певним тиском намагається зберегти у країні існуючу систему;

• "інверсійний" — лідер, якого визнають і сприймають не так завдяки його особистим заслугам, як через переслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.

Лідерів, які обстоюють ідеї справді революційних перетворень (у найкращому розумінні), в Україні нині ще надто мало, навіть на тлі надзвичайно розвиненого популізму та безлічі різноманітних розігруваних політичних спектаклів.

Нині в Україні не бракує так званих розмитих лідерів, які діють адекватно суспільно-політичним змінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому поява дедалі більшої кількості лідерів елементарного популістського типу загрозлива для України. Хоча суспільство сьогодні надто гостро потребує сильних лідерів, гідних сповна взяти на себе відповідальність за долю всієї нації, а не лише своїх виборців.

Безумовно, сучасна Україна потребує насамперед демократичних лідерів, але багато з них все ще сповідують і використовують авторитарні норми управління. Серед багатьох якостей сучасного політичного лідера в Україні варто виокремити почуття національної самосвідомості і гордості, відчуття єдності з народом. Іншими словами, лідера посткомуністичної України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, якою мірою він здатний бути захисником національних інтересів, обстоювати їх.

Головними політичними лідерами сучасної України є Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Причому, якщо теперішній президент України є «поступливим» лідером, то пані Юлія, на даний момент, типовий «інверсійний» представник політичного лідерства.

Головними персоналіями на сучасній українській політичній арені зараз є Віктор Федорович янукович, Юлія Тимошенко і Микола Азаров.

Віктор Янукович програв президентські вибори 2004 року. 2010го року Віктору Федоровичу вдалося завоювати симпатії українського народу і посісти місце президента України.

Янукович - лідер впливової Партії регіонів у парламенті України. Експерт з українських питань із Торонтського університету Френк Сисін каже, що ця партія представляє інтереси різних ділових кіл Півдня та Сходу України:

«Вона походить здебільшого з Донбасу, а , зокрема, Донецької області. Це партія, що представляє сили, які прагнуть втримувати контроль певних олігархів цього регіону і фінансується надзвичайною мірою однією людиною із найбагатших в Україні - Рінатом Ахметовим. Донецька область є в основному, як виглядає, його бастіоном. Ця партія також має впливи по всьому південному і східному регіоні країни, хоч там є й інша опозиційна їй регіональна та економічна еліта. Ця партія має відносно малу підтримку в Центральній Україні і майже ніякої у Західній Україні. До того ж ця партія є в тісному союзі, як це можна бачити, з різними російськомовними інтересами та з Українською православною церквою Московського патріархату в Україні».

Девід Марплз із Альбертського університету в Канаді говорить про важке дитинство Януковича .

«Він був заарештований у 1968 році і відбував покарання у колонії для малолітніх за вбивство. В 1970 році його знову заарештовано і відправлено у в’язницю за явне побиття людини. Його офіційна біографія була, фактично, переопрацьована і з неї усунуто більшість епізодів з його раннього періоду життя».

Мабуть це іронія долі, каже Марплз, але Юлія Тимошенко також провела деякий час в тюрмі, за, так звані, «чиновницькі» злочини.

«Отже обидва кандидати в президенти України були ув’язненні, що, на мою думку, цілком унікальна річ, коли йдеться про історію президентських виборів у будь якій іншій країні. Втім це дуже різні кримінальні злочини: одну особу заарештовано за корумповану бізнесову практику, а другу - за напад на людину. Отже, один злочин притаманний трудовому класу; а другий, як можна сказати, - бізнесовий злочин із середньої версти».

Янукович має ступінь магістра з міжнародного права і докторат з економіки, як і Тимошенко. Він є також членом Національної Академії наук України. Втім освітній аспект його біографії, як кажуть оглядачі, мабуть не цілком достовірний.

Політична кар’єра Віктора Януковича почалась у середині дев’яностих років у Донецькій області. В 2002 році президент Леонід Кучма призначив його прем’єр-міністром. Янукович займав цей пост упродовж перших двох турів президентських виборів 2004 року, в яких він був кандидатом на пост президента. Перемога Януковича в другому турі виборів викликала громадське обурення і спричинила «Помаранчеву революцію», яку очолив Віктор Ющенко. Відтак Верховний Суд України та міжнародні спостерігачі визнали ці вибори фальсифікованими. В третіх виборах переміг Ющенко.

Тепер Віктор Янукович змагатиметься у другому турі виборів, що відбудуться 7 лютого, з теперішнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, яка була також одним із лідерів «Помаранчевої революції».

Янукович, кажуть аналітики, є більш проросійським, ніж Тимошенко. Але вони не думають, що він буде дотримуватись виключно промосковського курсу, бо ділові кола - інтереси які він представляє - не хочуть бути відмежовані від Європейського Союзу. Експерти кажуть, що він тепер значно поміркованіший політик, ніж був п’ять років тому. Втім Девид Марплз погоджується із ними, що уявити Януковича у західних політичних колах було б нелегко.

«Ця постать справді нагадує радянську добу - у нього типовий вигляд радянського «апаратчика».

Тимчасом лондонська газета «Financial Times» помістила у випуску за 11 січня цього року статтю під заголовком «Українська дилема», де пише: «Тимошенко - діаметрально протилежна стабілізаційній силі. Янукович з усіма проявами його вад може виявитись меншим злом». Стаття закінчується словами: «Співчуваємо Україні».

Политичний портрет Юлії Тимошенко у більшості своїй збігається з портретом Віктора Януковича, тож наведемо тільки відмінні пункти, про які не йшла мова у попередньому ПП.

Юлія Тимошенко отримала докторат з економіки, керувала газовою корпорацією і була причетна до приватизаційних процесів у 1990-х роках.

«Її кар’єра насправді розпочалася тоді, коли вона стала президентом Єдиних енергетичних систем України», – сказав Марплз. «Це була організація, яка займалася імпортом газу з Росії і була свого роду монополією на імпорт газу».

«І тоді, як гадаю, можна сказати, що вона перепродувала його «нелегально», тому що не повинна була того робити, уникаючи будь-якого податку. І в той час вона стала відомою як «газова принцеса», тому що на цьому зробила чималий маєток», – очевидного, з самого початку частина ЗМІ не дуже-то й симпатизувала кандидатці.

«Під час «Помаранчевої революції» в багатьох відношеннях вона набула статус Жанни Д’Арк, а також запустила косу, що багато людей пов’язують з традиційною українською культурою», – сказав Сисин. «Вона, очевидно, вивчила мову, що було позитивно сприйнято національно-демократичними силами, мову Заходу. Вона була революціонеркою 2004 року і в одному моменті вона дослівно хотіла йти на барикади і, очевидно, була проти компромісу зі старою елітою».