12.Драматургія Есхіла

Есхіл став справжнім творцем грецької трагедії. Коли він починав писати, трагедія являла собою переважно ліричний хоровий твір і, цілком ймовірно, складалася з хорових партій, що зрідка переривалися репліками, якими обмінювалися проводир хору (корифей) і єдиний актор (утім, по ходу драми він міг грати кілька ролей). Есхіл удосконалив драматичну техніку: обмежив участь, а отже, і значення хору; увів на сцену другого актора, що уможливило розвиток дії і пожвавлення діалогу. Доля хору завжди залучена до трагедії, результат драми певною мірою торкається і його учасників. Таким чином, Есхіл використовує хор як додаткового актора, а не просто як коментатора подій. Пісні хору, що переплітаються з епізодами, утворюють величне тло, вони передають безпосереднє відчуття трагічної ситуації, створюють настрій тривоги і жаху і часом містять указівку на моральний закон, що є прихованою пружиною дії. Використовував нові виразні засоби: блискучі описи (битва під Саламіні, падіння Трої), барвисті оповідання, що становлять події, які відбуваються або всередині палацу («Агамемнон»), або далеко від місця основної дії («Перси»); діалог у формі коротких питань і відповідей. Використовував сценічні паузи («Ніоба», «Прометей закутий», «Кассандра» в «Агамемноні») для створення відповідного настрою. Велику роль у трагедіях Есхіла грали музичні елементи, як хорові, так і сольні партії. Есхіл удосконалив також акторський склад і урізноманітив маски. Екзотичні костюми акторів у «Благальницях» і «Персах», описи іноземних звичаїв свідчать про інтерес поета до варварського світу. Внесок цього видатного поета у процес створення трагедійного дійства був величезний. Він перший синтезував усі елементи, пов’язані з дифірамбічними заспівами, надавши їм глибоко драматичного характеру. Завдяки його творчості трагедія набула першорядного суспільного звучання і стала найголовнішим драматичним жанром. До того ж вона перетворилася на могутній засіб виховання співгромадян. З удосконаленням цього нового жанру зросла і художня майстерність самого поета. Есхіл надав усім частинам та елементам трагедії досконалої форми. Зокрема, він увів так звану формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу глядачів, чекання ними чогось страшного й невідворотного викликала утворювана автором атмосфера жаху на сцені. Цей жах підтримувався і штучними деталями чи ефектними прийомами - на сцені неодноразово з’являлися знаряддя вбивства - закривавлена зброя, герої постійно згадували про злочин.

13.Драматургія Софокла

Найзначнішим нововведенням Софокла в жанрі трагедії вважається скорочення масштабів драми за рахунок відмови від форми трилогії. Наскільки відомо, три трагедії, що Софокл представляв на щорічному змаганні, завжди були трьома самостійними творами, без будь-яких сюжетних зв'язків між ними. Трагедії Есхіла (за винятком трилогії, у котру входили «Перси») незмінно поєднувалися в трилогію в буквальному значенні цього слова — у драматичний твір у трьох частинах, зв'язаних спільним сюжетом, спільними персонажами і мотивами. Основну увагу привертала людина, її характер, рішення, вчинки. Нова техніка робила не другорядною божественну волю, яка у Есхіла втручається в дію, долаючи людські мотиви героїв, і особливо підкреслювала важливість людської волі. Софокл збільшив хор з дванадцяти до п'ятнадцяти чоловік, але хор відігравав другорядну роль і його пісні значно скоротились. Найбільше Софокла прославило інше технічне нововведення: поява третього актора (за деякими даними, перед 458 до н. е.). Арістотель свідчить, що Софокл впровадив театральний декоративний живопис «сценографію».

Художні особливості трагедій Софокла: 1)    в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан; 2)    трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві); 3)    драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм; 4)    відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15; 5)    Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій.  6)    Софокл першим вводить в театральне дійство живописні декорації; 7)    найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.