4) Хоровий мелос

Жанри хорового мелосу: парфійні пісні, оди на честь переможців, енкомії на ччесть політичних діячів, дифирмаби, епініки, трелі. 

8.Давньогрецький мелос.

Мелос 7-6ст. д.н.е. Платон сказав, що складається з трьох елементів: слова, гармонії та ритму. Мелосом називають поєднання музики, поезії і танцю. Античний мелос ми поділяємо за ознакою географічною та племенною.

Дорійський мелос. Це мелос строгий та близький до релігійних пісень. По ньому можна прослідкувати еволюцію від релігійного до світського. Цей мелос ровився на підгрунті рілігійних пісень. Пісні цього плану спочатку присвячувались богам, потім почали присвячуватись героям. Мелос був поширений серед дорійців та еолійців.

Еолійський мелос. У еолійців розвивалась лірика чисто суб'єктивно. Острів Лесбос був головним місцем, де розвивалась еолійська лірика. Еолійський мелос виражає світогляд, хоча закінчується колосальною напругою особистих почуттів.

Сицілійський мелос. Від поета Сицилії 7-6ст.д.н.е. Стесіхора залишилось мало. Він писав гімни, пеани. Історичне значення цього мелосу надзвичайно велике. Сиц. мелос відрізняється інтенсивним прагненням загальногрецької поезіїдо епосу, поверненням до міфологічно-героїчної тематики.

Аттичний мелос.

Хорова лірика.

Елегія, ямб, монодичний мелос – були засобами для висловлювання особистих почуттів поета. Проте існували й інші пісні, які відбивали настрої групи, колективу людей. Подібні пісні в Греції існували з незапам'ятних часів і були пов'язані з релігійними культам, військовими походами, трудовим життям. Вони стали тією плідною основою на якій почав зростати хоровий літературний мелос. Пізніше його піснями продовжували відзначати культові свята на честь різних богів, певні урочисті події в різних містах Еллади. Виконання подібних пісень вимагало великої кількості людей, тобто цілого хору.

Перші пісні хорового мелосу або гімн були повязані з культтами богів. Гімни на честь окремих богів мали свою назву . Гімн призначений Апполону і Афродіті називався педном, на честь бога Діоніса- дифірамба. Пісні, що супроводжувались танями, називалися гіпорхемами, процесійні пісні-просодіями. Пісні на честь олімпійців – епініпіями, вони прославляли їх імена по всій країні. Семонід Кеоський, Піндар.

9. Олександрійська поезія: основні представники.

Йдеться про яскраву тенденцію в елліністичній поезії, яка отримала свій вираз у творах письменників, які були пов’язані з Олександрією та її культурою. Розквіт О. поезії припадає на першу половину ІІІ ст. до н.е., а її найвидатнішими представниками є Каллімах, Аполлоній Родоський та Феокріт. О. поезію вирізняє особлива неувага до суспільних проблем, натомість поети відкривають багатий світ інтимного чуття та переживань. Олександрійська школа починалась з елегії, засновником цієї школи був Філіт. Поряд з елегією виникає ще один жанр О. поезії – епіграма, коротенький вірш в елегійному розмірі. Каллімах: був шкільним вчителем, потім досяг великого положення в Музеї і став поетом при дворі Птолемеїв, найважливіша частина літературної спадщини була загублена. Найвидатніший твір Каллімаха – “Причини” – збірка оповідних елегійв 4 книгах, що містили перекази про виникнення різних свят, обрядів, міст, святилищ. З “Причин” дійшли лише невеличкі фрагменти, тому не можна судити про філософію та ідеї цього твору. Гімни Каллімаха збереглися майже повністю: “До Зевса”, “До Аполлона”, “До Артеміди”, “До Деметри”... Феокріт: народився в Сіракузах, про його життя майже нічого не відомо, в о. лірику Ф увійшов як засновник буколічної, пастушої поезії, або еклоги, в римській поезії пасторалі. Розвиток буколічної поезії породив специфічний жанр – ідилії. Ф написав багато творів, до нас дійшло 30 ідилій і 26 епіграм. Головні герої – міфол. персонажі та прості люди. Ідилії: “Тирсіс”, “Чарівниця”, “Фалісія”. Аполлоній Родоський: був учнем Каллімаха, але згодом пішов проти свого вчителя, і був змушений покинути Олександрію. Його найвидатніший твір “Аргонавтика”, по суті трансформація традиційного грецького епосу в нову якість.