3. Соціально-демографічна криза

Останні 10 років у демографічній історії України були декадою боротьби населення за виживання. За цей період у демографічному розвитку країни спостерігалося більше деструктивних моментів, ніж конструктивних а його характер можна визначити швидше як дефіцитний і витратний, ніж відновлювальний, що зближує його з основними тенденціями соціально-економічного поступу країни, повним внутрішніх протиріч і непослідовностей.

Отримавши державну незалежність у серпні 1991 р., Україна мала на той час одну з найбільших в Європі (майже 52 млн. осіб) чисельність населення. Перемога демократичних принципів у політиці призвела до побудови основ громадянського суспільства в країні (дотримання прав людини, закріплення верховенства права, проведення ринкових реформ). У той же час, занадто швидка трансформація політичної, економічної та соціальної сфер життя спричинили глибоку соціально-економічну кризу, яка вразила всі верстви населення.

Неготовність та непристосованість основної маси населення до нових умов, з одного боку, і різке падіння рівня життя, з другого, спричинили погіршення основних показників відтворення населення, стану його здоров'я і в результаті призвели до зниження рівня демографічного, трудового та соціального потенціалу країни. Сьогодні можна констатувати, що крім економічної, Україна переживає ще й глибоку соціально - демографічна криза, яка загрожує країні непередбачуваними наслідками у майбутньому.

Трансформація українського суспільства, яка почалася з 90-х років, характеризується передусім формуванням найрізноманітніших форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної тощо. І за кожною формою власності стоїть людина і визначена соціальна спільність, які по-своєму сприймають соціальну реальність, по-своєму будують та здійснюють взаємодії, самоорганізовуються, самоврядні, залишаючись в системі державного регулювання і управління.

4. УДОСКОНАЛЮЄ ЧИ УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ?

Сьогодні можна говорити про те, що в основному завершився процес реформування української соціології, завершився процес її «вестернізації». Соціологія перетворилася на таку інтелектуальну практику, яка здійснюється за західними канонами, в рамках західного теоретичного та наукового дискурсу. Що дуже важливо, українська соціологія поступово проникає в західну соціологію і персонально, і через публікації. Але ми ще не зробили декілька дуже важливих кроків, не ввійшли до європейського соціологічного співтовариства інституційно. Думаю, що це справа найближчого майбутнього.

Зрозуміло, говорити, що сучасна українська соціологія не має проблем - абсолютно неправильно. Удосконалює Чи українське суспільство українська соціологія? Одразу відповім - ні. Українська соціологія здатна виробляти знання, які були б корисні для оптимізації тих чи інших соціальних процесів, вироблення тієї чи іншої соціальної політики, для прийняття розумних законів, для вирішення дуже болючих соціальних проблем, таких як соціальні деформації, корупція, бідність і багато чого іншого. Таке знання ми виробляємо, але воно, на жаль, залишається абсолютно неспрошенним. На жаль, влада і соціологія сьогодні не взаємодіють або майже не взаємодіють. Більш того, вони говорять абсолютно різними мовами. Мені здається, що влада поділяє дуже спрощене уявлення про соціологію, яке часто зводиться до сакраментального,: "Соціологія дає цьому блоку стільки-то відсотків". Владні структури різних рівнів, як правило, не вдаються до соціологічного знання для розв'язання тих чи інших соціальних проблем. У цьому відповідальність і соціологів також, соціологи повинні активно та наполегливо пропонувати владі результати своїх досліджень і змушувати владу прислухатися до своєї думки.