Лімбічна система
Лімбічна система — комплекс функціонально зв'язаних між собою філогенетично| давніх глибинних структур головного мозку, що беруть участь в регуляції вегетативно-вісцеральних функцій і поведінкових реакцій організму.
Термін "лімбічна| система" ввів в 1952 р. Мак Лін. Проте ще раніше, в 1937 р. Папец передбачив наявність "анатомічного" емоційного кільця. У нього входили: гіпокамп — звід — мамілярні тіла — переднє ядро таламуса| — поясна звивина — гіпокамп.
До лімбічної| системи, окрім кільця Папеца, прийнято відносити: деякі ядра гіпоталамуса, мигдалеподібне тіло, або мигдалину (клітинне скупчення, величиною з горіх), нюхову цибулину, тракт і горбок, неспецифічні ядра таламуса| і ретикулярну формацію середнього мозку. В сукупності ці морфологічні структури утворюють єдину гіпоталамо-лімбіко-ретикулярну| систему. Центральною часткою лімбічної| системи є гіпокамп|. Крім того, існує точка зору, що передня лобова область є неокортикальним| продовженням лімбічної| системи.
Нервові імпульси, що поступають від всіх органів чуття, прямуючи по нервових шляхах стовбура мозку в кору, проходять через одну або декілька лімбічних| структур — мигдалину, гіпокамп або частку гіпоталамуса. Сигнали, йдучи від кори, теж проходять через ці структури. Різні відділи лімбічної| системи по-різному відповідальні за формування емоцій. Їх виникнення залежить більшою мірою від активності мигдалеподібного комплексу і поясної звивини. Проте лімбічна| система бере участь в запуску переважно тих емоційних реакцій, які вже апробовані в ході життєвого досвіду.
Функції ЛС:
Центр емоцій (страху).
Інтегруючий центр основних безумовних рефлексів життєдіяльності людини (харчовий, оборонний).
Регуляція гомеостазу.
Координація екстерорецепторних впливів з наступним проявом вегетативних реакцій (почервоніння, поблідніння).
Центр мислення, пам'яті.
Ретикулярна формація регулює рівень збудливості й тонусу різних відділів ЦНС, бере участь у регуляції свідомотсі, емоцій, сну, бадьорості, цілеспрямованих рухів.
РФ виконує наступні функції:
підтриммує постійний тонус кори (і навпаки);
регуляція специфічних центрів (дихального, серцевого ритму, тонусу мускулатури, трофіки мязів);
гальмівна і підсилювальна функція (надпорогові імпульси стабілізує до рівня порогових, а підпорогові — до порогових).
Робота 3. Дослідження стану функцій мозочка
Еферентні сигнали з мозочка регулюють активність нейронів вестибулярних (Дейтерса) і червоних ядер, ядер таламуса, а через них активність периферичних (α-і γ-мотонейронів спинного мозку та ядер черепних нервів) і центральних (кіркових) рухових нейронів. Ці шляхи з мозочка регулюють силу м’язових скорочень, забезпечують здатність до тривалого тонічного скорочення м’язів, співвідносити обсяг довільного руху з відстанню до мети цього руху, швидко переходити від згинання до розгинання і навпаки. Мозочок забезпечує синергію скорочень різних м’язів при складних рухах.
При порушеннях функції мозочка у людини спостерігаються розлади рухових функцій, що проявляються: зниженням сили скорочення м’язів (астенія); втратою здатності до тривалого скорочення м’язів, що ускладнює стояння, сидіння (астазія); мимовільним зміною тонусу м’язів (дистонія); тремтінням пальців рук в спокої (тремор); розладом рухів у вигляді зайвого або недостатнього руху (дисметрія); порушенням координації руху (атаксія), яка проявляється п’яною (хиткою) ходою і т. д.; розладом організації мовної моторики (дизартрія); похитування при стоянні з відкритими очима і падіння при закритих (адіадохокінез).
Мета: Дослідити стан функцій мозочка.
Матеріали та обладнання: склянка, книга.
Об’єкт дослідження: людина.