Базальні ядра
Базальні (підкоркові ядра) – це структури ядерного типу, розміщені між лобовими частками і проміжним мозком. До них належать: смугасте тіло, що складається з хвостатого ядра і лушпини та бліда куля. Смугасте тіла і бліда куля утворюють стріопалідарну систему.
Функції базальних ядер є найменш вивченими, що пояснюється труднощами їх ізольованого подразнення або руйнування. Крім того, дуже часто висновки фізіологічних експериментів і клінічних спостережень часто не збігаються.
Базальні ганглії задіяні у регуляції рухових, сенсорних і вегетативних функцій. Вважають, що вони є підкірковою сполучною ланкою між асоціативними ділянками і руховими ділянками кори.
Ушкодження блідої кулі супроводжується підвищенням тонусу скелетної мускулатури (гіпертонус), рухи стають збідненими і одноманітними (гіпокінез). Вважається, що через бліду кулю проходять складні дуги безумовних рефлексів – захисних, харчових, статевих, орієнтувальних.
Ушкодження хвостатого ядра і лушпини – гіпотонус і гіперкінез. Гіперкінезами називають мимовільні, надлишкові, насильні рухи незвичної форми. До них належать: тремор, клонічні й тонічні судоми (корчі).
Тремор – це слабкі мимовільні скорочення скелетної мускулатури внаслідок почергової зміни тонусу м’язів-антагоністів. Судоми – різкі мимовільні скорочення м’язів. Для клонічних характерно швидка зміна скорочення і розслаблення певної групи м’язів. Наприклад, заїкання. Тонічні судоми – це тривалі скорочення м’язів із збільшенням їхнього напруження.
Атетоз – симптом, що виникає при ушкодженні хвостатого ядра і лушпини, характеризується повільними звивистими мимовільними рухами кінцівок. Хорея – дегенерація клітин хвостатого ядра і лушпини, супроводжується мимовільними і різкими рухами голови і кінцівок. Хорею і атетоз часто об’єднують під спільною назвою «танець святого Віта».
На сьогодні встановлено, що хвороба Паркінсона виникає при ушкодження чорної субстанції. У нормі чорна субстанція гальмує хвостате ядро, лишпину і бліду кулю при участі допаміну, як гальмівного медіатора. У хворих різко зменшується кількість медіатора.
Кора великих півкуль головного мозку
Вищим відділом ЦНС є кора великого мозку (кора великих півкуль). Глибокі борозни розділяють кожну півкулю на лобову, скроневу, тім’яну, потиличну частки. Корою мозку називають тонкий шар сірої речовини, який містить нейрони і клітини нейроглії.
Морфологічно виділяють стародавню кору (нюхова цибулина, нюховий горбок, нюхові звивини, що утворюють нюховий мозок), давню (морський коник, поясна звивина), нову кору.
Залежно від розміщення нейронів у КГМ розрізняють 6 шарів:
1-й— зовнішній молекулярний (плексиформний), містить незначну кількість нервових клітин і сплетення нервових волокон;
2-й — зовнішній зернистий, складається з щільно розташованих дрібних (4–8 мкм) нейронів, тіла яких мають овальну, трикутну чи багатокутну форму (клітини зерна);
3-й — пірамідні нейрони різних розмірів;
4-й — внутрішній зернистий шар, містить дрібні нейрони;
5-й — гігантські пірамідні клітини Беца. Вгору від них відходять довгі дендритні відростки, що досягають поверхневих шарів (апікальні дендрити). Аксони пірамідних клітин проектуються до різних ядер головного і спинного мозку. Найдовші утворюють пірамідний тракт, що досягає каудальних сеґментів спинного мозку;
6-й — мультиформний, містить нейрони веретеноподібної і трикутної форми.
Бродман усю кору поділив на 52 окремі ділянки – поля.
Проекційні поля становлять кіркові кінці аналізаторів. Це сенсомоторні зони – 1-3 поле; слухова зона – 41, 42, 22; зорова зона – 17-19; смакова – поля 43, 32.
Моторні зони кори великих півкуль обумовлюють чітку, координовану рухову реакцію. Розташовані в передній центральній звивині кори. Спереду від передньої центральної звивини лежать премоторні поля. Вони організовують не ізольовані, а комплексні, координовані, стереотипні рухи. Ці поля також забезпечують реґуляцію тонусу гладкої мускулатури, пластичний тонус м’язів через підкоркові структури. Соматосенсорна кора – це вищі рівні рухового і шкірного аналізаторів.
У реалізації моторних функцій також беруть участь друга лобова звивина, потилична, верхньотім’яна ділянка.
Ураження моторної зони кори викликає паралічі і парези м’язів пальців, лицевої мускулатури, язика (кисті рук, стопи, мімічна мускулатура, м’язи артикуляції).
Асоціативні поля кори не пов’язані з виконанням якоїсь специфічної функції. Нейрони цих полів реагують на подразнення різних модальностей, вони займають більшу площу. Їх функція полягає у тому, що вони отримують інформацію від різних аферентних систем, інтегрують її, запам’ятовують. Центри мови знаходяться в асоціативних полях 44 і 45. Значною мірою АП визначають поведінку людини.
Асоціативні області мозку в людини найбільш виражені в лобовій, тім’яній і скроневій частках. До асоціативних ділянок надходить не первинна, а оброблена інформація з виділенням біологічної значимості сигналу. Це дозволяє формувати програму цілеспрямованого поведінкового акту.
Особливістю будови кори є наявність у ній колонок, що складаються з клітин із подібними властивостями та функціями і розміщені перпендикулярно до поверхні кори. Така колонка має вигляд вертикального циліндра, де міститься 100-200 клітин. У новій корі є близько 600 млн. колонок.
В.Я. Данелевський установив наявність електричної активності кори ГМ. Запис електричної активності ГМ з поверхні шкіри голови реєструють за допомогою методу ЕЕГ. Київський професор Правдич-Неминський вперше зареєстрував електроенцефалограму в собаки і запропонував першу класифікацію її частот. У ній розрізняють декілька основних ритмів: альфа (8-13 Гц) – у стані спокою із заплющеними очима; бета (13-30 Гц) у стані із розплющеними очима; гама (30-70 Гц) пов’язують з процесами свідомості; тета (4-7 Гц) з емоціями; дельта (0,5-3 Гц) ритм реєструють під час глибокого сну. Коли на ЕЕГ переважають альфа- або дельта ритм – це явище називають синхронізацією, а бета- і гамма – десинхронізацією.
Коливання електричного потенціалу, які виникають у мозку внаслідок стимуляції рецепторів називають викликаними потенціалами.