9. Психолого-педагогічна модель викладача вищого навчального закладу

Психолого-професійна характеристика сучасного викладача вищого учбового закладу.  Особа викладача його ідейно-науковий, психолого-педагогічний та методичний рівні є вирішальним чинником у підготовці висококваліфікованих спеціалістів.  Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного й професійного досвіду, а носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в діалогічній культурі припадає на індивідуальність і індивідуальну свідомість, визнанні права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще Блонський писав:"при підготовці не збираємося навчати студента „всьому", але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього життя, вивчити все ,що йому потрібно." Гуманістична парадигма освіти передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента. його професійному становленні та особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості. особистісної й громадянської зрілості.  У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним. що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси, властивості, що визначають специфіку педагогічної професії, спеціальні знання, уміння й навички зі спеціальності.  Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей. соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:  1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність і цілеспрямованість, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, гуманізм і соціальний оптимізм, високий рівень відповідальності та працелюбність  2. Морально-психологічні якості: Чесність і ясність у взаєминах з людьми, високий рівень загальної психологічної культури, повага до професіоналізму інших і наукової спадщини, акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.  3. Науково-педагогічні якості: Науково-педагогічна творчість, професійна працездатність, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, педагогічне спрямування наукової ерудиції, педагогічна спостережливість, педагогічна уява та інтуїція, володіння педагогічною технікою, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях, висока культура мови та мовлення, володіння мімікою, тоном голосу, поставою , рухами і жестами.  4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання ,висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість. інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними, позитивна Я-концепція. високий рівень домагань, емоційна стійкість, витримка й самовладання, саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво-важливих завдань, твердість характеру.  5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента, безумовне прийняття його як особистості, педагогічний оптимізм, проектування цілей навчання, прогнозування шляхів становлення майбутнього спеціаліста, конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати, організаторські та комунікативні здібності, духовний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.  Особливість діяльності викладача вищої школи полягає в тому, що вона є складно організованою і складається з декількох взаємозв'язаних видів, які мають спільні компоненти. Викладач вузу здійснює такі види діяльності як : педагогічна, науково-дослідна, професійна, адміністративно-господарча, управлінська, комерційна і суспільна [7,26]. Однак провідну роль в діяльності викладача відіграє педагогічна діяльність. 

10.Характеристика студентського віку як особливого періоду розвитку людини.

Студентство – окрема вікова категорія, що є особливим періодом життя людини. Б. Ананьєв дає таке визначення студентського віку: “Виховання спеціаліста, суспільного діяча і громадянина, опанування та консолідація багатьох соціальнихфункцій, формування професійної майстерності – все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік” у студентському віці відбувається активне формування

індивідуального стилю діяльності. Провідну роль у пізнавальній діяльності починає відігравати абстрактне мислення, формується узагальнена картина світу, встановлюються глибинні взаємозв’язки між різними сферами реальності, що вивчається..

Посилюється вияв таких властивостей, як цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, вміння володіти собою, що прискорює соціально-психологічну адаптацію студента до нового середовища .

Студентський вік – надзвичайно важливий період становлення “Я-концепції” як ядра особистості . “Я-концепція” майбутнього фахівця – складна, динамічна система уявлень студента просебе як

особистість і суб’єкта навчально-професійної діяльності, що включає в себе:

1) “образ Я”, що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію

студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе;

2) емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою

професійних здібностей і особистісних властивостей, рівнем самосприйняття та

самоповаги;

3) поведінкову складову як самопрезентацію .

Внутрішнє життя студента наповнено суперечностями: дружба-самотність, критичність-самокритичність, самовідданість-егоїзм тощо. У багатьох дослідженнях, навчального та виховного процесуприсвячених особистості студента, висвітлюються суперечності внутрішнього світу, складність пошуку своєї самобутності та формування яскравої висококультурної індивідуальності.

Поєднання роботи з навчанням на денній формі створює ще одну суперечність – надзвичайний дефіцит часу, який позначається або на результатах навчання, або на сімейних взаємовідносинах, а в кінцевому результаті призводить до зниження інтенсивності інтелектуального й емоційного життя.

Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі навчання і виховання завжди випереджають розвиток, то у вищому навчальному закладі розвиток студентів іноді випереджає навчання й особливо – виховання .

Загострення суперечностей є кризовим періодом у розвитку особистості, а саме суперечність є рушійною силою розвитку. Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі: 1) криза професійного вибору, що зумовлена вибором професії; 2) криза залежності від батьківської сім’ї; 3) криза інтимно-сексуальних-стосунків; 4) кризові ситуації в навчально-професійній діяльності .

Висновки. Отже, у роботі зі студентами потрібно враховувати закономірності та психологічні механізми їх особистісного розвитку, які зумовлені як своєрідністю соціальної ситуації розвитку студентства, так і основними психологічними особливостями юнацького віку. Із зазначеного вище маємо характеристику психічних якостей особистості в період студентства як вікової категорії. Особистості в студентському періоді притаманні такі властивості, як зрілість в розумовому і моральному плані, впевненість, стійкий світогляд, почуття нового, рішучість, самостійність, прямолінійність, критичність і самокритичність, суперечлива самооцінка, прийняття життєстверджувальних рішень. Саме тому, враховуючи вище зазначене, викладачеві у вищому навчальному закладі потрібно сприймати кожну особистість студента в її неповторному вияві та визнавати за нею право власного вибору.