1. Предмет історії економічних вчень

Нові реалії розвитку економічної освіти, пов'язані з трансформацією та демократизацією суспільного життя, загострюють потребу в поглибленому вивченні та творчому осмисленні світової культурно-історичної спадщини з метою подолання застарілих стереотипів та уявлень про еволюцію наукового знання. Особливу роль у вирішенні цих завдань відіграє історія економічних учень як важлива складова фундаментальної фахової освіти економістів, безцінне джерело знань та досвіду, нагромаджених людством на шляху суспільного прогресу. Займаючи вагоме місце у багатоманітній палітрі економічних дисциплін, історія економічних учень розкриває передумови та закономірності еволюції світової економічної науки, систематизує та аналізує економічні знання, знайомить із науковою спадщиною видатних учених-економістів, сприяє усвідомленню внеску основних шкіл та напрямів економічної думки до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці. Критичне засвоєння досягнень попередників та поглиблене розуміння минулого економічної науки, джерел та закономірностей її зародження і розвитку сприяє більш досконалому усвідомленню сучасних проблем економічної теорії, новітніх тенденцій еволюції провідних шкіл та напрямків економічної думки. Особливістю історії економічних учень як історії економічної науки у її поступальному розвитку є звернення до актуальних, злободенних проблем сучасності та найважливіших тенденцій майбутнього. Характеризуючи предмет історії економічних учень, слід звернути увагу нa те, що науково-організаційні форми, які об'єднують економічні ідеї, думки та їх носіїв і відображають історію розвитку економічної науки, відзначаються значною різноманітністю. Серед науково-організаційних форм історико-економічних досліджень можна виокремити такі. є Економічна думка — найзагальніше, надзвичайно широке і багатопланове поняття, яке відомий дослідник історії економічного аналізу Й. Шумпетер Предмет, методологія і завдання історії економічних учень визначив як "сукупність усіх поглядів і побажань з економічних питань, які наявні у суспільній свідомості в певний час і в певному місці"1. Економічне вчення — система упорядкованих та пов'язаних між собою економічних поглядів і думок, в яких знаходить своє концентроване логіко-понятійне відображення історичний процес пізнання економічних явищ та процесів. Школа економічної думки — сукупність економічних учень, об'єднаних базовими ідейними принципами, а також спільністю або наступністю методів. Течія економічної думки — сукупність шкіл, які пропонують альтернативні варіанти або модифікації розвитку єдиних вихідних принципів економічних досліджень. Напрям економічної думки — наймасштабніше утворення в історії економічної думки, яке еволюціонує протягом тривалого історичного періоду і охоплює сукупність течій, що мають значні розбіжності, але відстоюють деякі спільні принципові положення. Водночас необхідно взяти до уваги, що поділ економічної науки на школи, течії, напрями є досить умовним. Процес наукового пізнання є динамічним, суперечливим та неоднозначним. Погляди вчених-економістів не лишаються незмінними, а розвиваються, взаємовпливають та взаємозбагачуються, що унеможливлює їх чітке розмежування. Водночас представники однієї школи, течії чи напряму економічної думки нерідко суттєво відрізняються колом наукових інтересів, проблематикою та трактуванням тих чи інших дослідницьких проблем. Історія економічних учень відображає не лише розвиток теоретичного знання, але й еволюцію методів, способів та інструментів пізнання економічної дійсності. Відтак вона є також історією методології економічних досліджень. І не лише тому, що надає унікальну можливість проникнути у творчу лабораторію видатних мислителів минулого і сучасності, але також і тому, що кожна попередня економічна теорія в міру своєї фундаментальності та наукової значущості володіє відповідним потенціалом і функцією методу для наступних теорій. Як фундаментальна дисципліна історія економічних учень займає важливе місце в системі економічних наук і економічної освіти. Будучи генетикою економічної думки, вона логічно доповнює курс економічної теорії, поглиблює знання з мікро- та макроекономіки, функціональних та галузевих економічних дисциплін. Специфіка економічної теорії як особливої сфери наукового пізнання полягає в тому, що вона ефективно розвивається не лише шляхом дослідження господарської практики та нових наукових відкриттів, але також і шляхом осмислення і переосмислення своєї власної історії, економічних учень попередніх епох. Розкриваючи закономірності розвитку економічної науки, історія економічних учень розвивається в тісному взаємозв'язку з усіма історичними дисциплінами, філософією, соціологією, психологією та іншими суспільними науками. Формування історії економічних учень як науки було започатковане у XIX ст., коли нагромадження емпіричного матеріалу щодо багатства економічних поглядів та ідей, їх просторової та часової мінливості спонукало вчених не лише до виокремлення та опису окремих теоретичних здобутків, але і до роздумів над закономірностями та характером історичної трансформації економічної думки. Перший англійський історик політичної економії Дж. Р. Мак-Куллох у 1826 р. опублікував "Історичний нарис виникнення науки політичної економії", а у 1845 р. — першу анотовану бібліографію економічної теорії, написану під впливом тогочасної рікардіанської ортодоксії. На противагу цьому дослідженню "Історія політичної економії" ірландського вченого Дж. К. Інгрема, опублікована окремою книгою спочатку в СІЛА, а згодом в Англії у 1888 p., ґрунтувалася на критиці англійської класичної політичної економії з позицій історичної школи. За словами почесного професора Кембриджського університету Ф. Дін, саме ця книга "стала найбільш вдалим підручником XIX ст. з історії економічної науки"1. У кінці XIX — на початку XX ст. прискорилась професіоналізація нової наукової дисципліни. Цей період ознаменувався виходом у світ підручників з історії економічних учень Ш. Жіда і Ш. Ріста (1909), А. Грея (1931), Е. Ролла (1938) та ін. Першим фундаментальним дослідженням з історії економічної науки стала праця відомого австрійського вченого Й. Шумпетера "Історія економічного аналізу" (1954), яку він охарактеризував як "історію інтелектуальних зусиль, зроблених людьми для того, щоб зрозуміти економічні явища". Ця книга стала видатною подією в історії економічної думки; вона дала професійним економістам нове уявлення про роль історії економічного аналізу в системі економічного знання і стимулювала подальший розвиток історико-економічних досліджень. Історія Шумпетера виявилась віхою в історії економічної думки. У цій роботі були сформульовані цілі і завдання, на які почали опиратись автори пізніших підручників; цей твір — з причини своєї всеосяжності — став точкою відліку майже для всіх нових дослідників у цій галузі. Ф. Дін 50-ті роки XX ст. ознаменувались зростанням інтересу західних дослідників до історії економічних учень та появою оригінальних глибоких розробок у цій сфері. Важливим чинником, який стимулював цей процес, став потік нових авторитетних наукових видань всесвітньо відомих класиків економічної науки (10-томне видання праць і листів Д. Рікардо (1951 —1973), 29-том-не зібрання творів Дж. М. Кейнса (1971 —1989), зібрання творів Дж. С. Мілля (1960), повне зібрання творів А. Сміта (1976), уривки з трьохтомника К. Маркса "Теорії додаткової вартості" (1951), 7-томна збірка творів і листів B.C. Джевонса (1971 —1980), ранні твори А. Маршалла (1975), праці та пов'язані з ними листи Л. Вальраса (1965) та ін.), а також сплеск дискусій і досліджень у галузі історії та філософії науки, започаткованих виданням на початку 60-х років книги американського вченого Т. Куна "Структура наукових революцій". Активізація досліджень з історії економічних учень сприяла появі цілої низки глибоких наукових публікацій. Одним із найвідоміших підручників другої половини XX ст.. стала праця М. Блауга "Економічна думка в ретроспективі (1962), перекладена в подальшому італійською, німецькою, португальською, японською, французькою, іспанською, російською, українською мовами. Вагомим внеском у розвиток історії економічної теорії стали також підручники Є. Жамса, Б. Селігмена, Т. Негіші, Р. Хейлбронера та ін. Важливо зазначити, що дослідження з історії економічних учень активно розвивались і на терені вітчизняної економічної науки. Одним з перших таких дослідників був М. Балудянський (1769—1847), який здійснив аналіз економічних поглядів меркантилістів, фізіократів та А. Сміта. "Критико-історичне дослідження" італійської економічної літератури (до початку XIX ст.) здійснив у 1849 p. І. Вернадський (1821—1889). Науковий доробок окремих вчених і наукових шкіл став предметом вивчення і інших українських економістів: Г. Цехановецького (1833—1898), М. Зібера (1844—1888), М. Бунге (1823—1895), М. Тугана-Барановського (1869—1919) та ін.1 У процесі становлення історії економічних учень як самостійної наукової дисципліни поглиблювалось розуміння її предмета, формувались понятійно-категоріальний апарат, методологія тощо. У 70-ті роки XX ст. курси історії економічних учень читались на економічних факультетах усього світу. Водночас у країнах колишнього Радянського Союзу викладався курс "Критики буржуазних теорій", побудований на основі марксистської схеми, яка проголошувала всю післякласичну політичну економію вульгарною та ненауковою. Вузький класово-формаційний підхід, ідеологічна упередженість, догматизм, політизація оцінок та самоізоляція від кращих здобутків світової та вітчизняної економічної науки призвели до штучного відокремлення вітчизняних історико-економічних досліджень від загального позитивного контексту світової економічної думки. Відтак важливим завданням вивчення історії економічних учень у сучасній Україні є відновлення зв'язку часів та спадкоємності ідей, перерваних абсолютизмом комуністичної ідеології, радикальне оновлення вихідних ідейно-концептуальних засад та методологічних принципів історико-економічного аналізу з метою поступової реінтеграції у світову економічну науку.

3. Основні закономірності та періодизація еволюції економічної науки.

4. Економічна думка давнього Сходу.

Уже у стародавньому світі робляться спроби виявити внутрішні джерела ек. розвитку, визнати способи використання знань про її закономірності, сформулювати правила економічної поведінки з метою зміцнення могутності держави. Відображення проблем ек. розвитку знаходимо в першоджерелах: наукових працях древніх мислителів, збірках законів, документах господарської звітності, релігійних трактатах, літературних пам'ятках.

Особливості ек. думки: 1) Не відокремилась в окрему самостійну галузь знань

2) Ек. ідеї формулювались у контексті комплексу людей

3) Ек.ідеї виражали цивілізаційні ознаки і особливості

4) Носили держ.-нормативний характер

5) Переслідували інтереси правлячих класів

6) Були догматичними, ортодоксальними

7) Притаманне символізм

Ек. думка стародавнього сходу була представлена працями стародавнього Єгипту, Китаю, Індії.

Епоха Стародавнього Єгипту. У їх ідеях знайшли відображення питання організації та управління держ. господарством, їх уявлення про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Про ек. думку стародавн Єгипту можна довідатись з творів держ. чиновників. До нашої доби дійшли "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара”, "Проречення Іпусера”, "Пророцтво Неферті”, ”Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністр.-господарські та юр. документи.

Месопотамія На відміну від стар. Єгипту, тут порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соц. розшарування сус-ва. Держава намогалася за допомогою законодавства регулювати ек. діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам'яткою ек. думки 18 ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі.

Думка Старод. Індії оповита релігійною оболонкою. Ек. проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися лише у зв'язку зі спробами вирішення соц-них та політ. завдань. Книжки: ”закони Ману”, ”Артхашастра” (присвячено користі-артхі). Трактат про мистецтво політики та управління державою, зведення правил адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй держ. діяльності. У ньому подано відомості про ек-ку, адміністрацію, соц. та юр. інститути, зовнішню та внутр. політ. держави.

Думка Старод Китаю розвивалася у рамках філософських та полвт. учень. Основними суспільними думками були: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм. Провідним напрямом було конфуціанство, яке справляло великий вплив на соц.-ек. та політ. розвиток протягом майже 2 тис. його вчення захищало архаїчні стосунки, вічний порядок, сувору соц. ієрархію, управління на засаді дотримання ритуалів, розглядало регламентацію патриархально-родинних відносин, як запоруку стабільності державного ладу.

Конфуцієм було запропоновано соц-ек.програму для правителів. Правитель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося: справедливий розподіл богацтва, зменшення податків, залучення народу до громадських робіт-тоді буде гармонія у держ., мир між верхами та низами, що усуне небезпеку повалення правителя.

У трактаті "Гуань-Цзи” йдеться про те, що держ. повинна управляти усіма ек. відносинами: товарно-грошовими цінами і ринком. Велике місце відводилось проблемі упорядкування і податкам, за допомогою яких здійснювалось регулювання ек відносин.

5. Економічні доктрини філософів античного світу.

У добу загострення суперечностей і початку кризи рабовласницького сус-ва (4ст до н.е.) ек.думка старод. Греції сягає разквіту.

Ксенофонт (  430-355/354 до н.е.) головним твором був "Домострой”. Дано характеристику рабовласницького гос-ва. визнавав рабство природним і правомірним, виступав за колективні форми рабоволодіння, давав поради щодо поліпшення організації гос-ва і підвищення продуктивності рабської праці. Для цього треба використовувати матеріальні стимули і різноманітні засоби "морального” впливу на рабів. Він розумів протилежність між розумовою та фізичною працею, тому вважав, що фізична – рабам, а людям вільним – управління та нагляд. Був прихильником натурального гос-ва. Сільське гос-во – це найважливіша галузь ек. одним із перших зрозумів важливість поділу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовлення певних предметів. Його заслуга –постановка питання про подвійне використання блага, як споживної цінності та як мінової. Поняття "цінність” він уживає у 2 значеннях: як споживна вартість "цінність є чимось добрим” залежить від корисності речей, вміння ними користуватись; водночас цінність розглядається, як здатність речівмінюватися на ін. річ, тобто, як мінова цінність. Отже посуті йдеться про 2 властивості товару. Не заперечує значення грошей, визнавав функціонування їх лише як скарбу і засобу обігу.

Платон (428/427-348/347 ло н.е.) основні твори посвячени проблемам держави -"Держава”, ”Закони”. У праці "Держава” виклав свою концепцію ідеальної держави. Держава, що складається з багатих і бідних -це по суті 2 держави: держава багатих і держава бідних. існує суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності він бачить в утворенні міста (об'єднання людей, в якому існує поділ праці). Саме поділ праці є основним принципом побудови держави та її прир основою. Поділяв усе вільне населення в ідеальній держ. на 3 стани: філософи (керують держ.), воїни, землероби та ремісники і торговці (господарська діяльність). Влада поділяється на політ. і ек-ну. Вважав, що ек. влада має підпорядковуватись політиці. Визнає торгівлю. Гроші потрібні для обміну, тому мають виконувати функцію засобу обігу та міри вартості. До функції грошей, як скарбу, засобу нагромадження ставився негативно, противник продажу товарів у кредит.

Арістотель(384-322 до н.е.) праці - "Політика”, ”Нікомахова етика”. Створив проект "найліпшої держави”. Соціальною основою цієї держави мають бути громадяни, які володіють власністю середньою, але достатньою. Найбільш привілейованою громадянами є політичні діячі та філософи. Уся земля поділяється на 2 частини (державна та приватна). Провідною галуззю є землеробство. Він розрізняв 2 типи багатства: багатство, як сукупність споживчих вартостей (природне истинне багатство) і багатство, як накопичення грошей. Заслугою є аналіз зародження і розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу.

Наукові досягнення довньогрецьких авторів зв'язані зі спробами теоретичного осмислення таких ек. процесів, як поділ праці, обмін, товар, гроші, прагненням зрозуміти закони госп. життя.

6. Соціально-економічні проблеми Римської імперії у працях давньоримських мислителів.

Катон (234-149 до н.е.) Трактат "Землеробство” узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос-ва з певною ринковою орієнтацією. Он вважав землеробство за найліпше заняття. Для підвищення дохідності дає поради щодо облаштування гос-ва, орієнтації в ньому виробництва і праці рабів. Радить мати меньше обладнання. Не надає великого значення засобам вир-ва, але вилику увагу приділяє рабам і організації їх праці (суворо поводитись, сіяти ворожнечу між рабами). Вперше визначив категорії організації праці, продуктивності праці і технологічні категорії.

Брати Гракхі (162-133 до н.е.) опрацьовували проекти аграрних реформ , які полягали:

ü відновлення та зміцнення землеволодіння;

ü повернення збіднівших дрібних виробників до господарської діяльності;

ü обмеження розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря.

Варрон (116-27 до н.е.) У трактаті ”Про сільське гос-во” знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких гос-в та їх перетворенні на гос-ва напівнатурального-напівтоварного типу. Показав, що розвиток рабовласницького вир-ва веде до його занепаду, який визначається широким використанням товарно-грошових відносин. Показав шляхи повернення до рабовласництва і відновлення натурального обміну.

Колумелла (1ст. н.е.) "Про сільське гос-во”-своєрідний огляд стану античного сільського гос-ва в період кризи рабовласництва. Запропонував цілу систему заходів для раціональної організації рабовласницького гос-ва. Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, рекомендував запровадити поділ праці, спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці, велике значення приділяє характеру відносин між паном і рабом. Засоби впливу на рабів: від в'язниці до жартів та розмови. Заперечував Варрону і доводив необхідність вільної праці з метою підвищення її продуктивності.

7. Економічна думка середньовіччя.

Після падіння Римської імперії (5ст-7ст) починається доба середньовіччя. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне гос-во. Мислення того періоду мало теологічний характер. Економ. думка ще не відокремилась в окрему галузь. середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але мало теоретичних узагальнень та спроб осмислення теоретичних процесів.

Стародавній Сход відмітна риса ек. думки – вона приділяла увагу тим самим проблемам, що і в давні часи: питанням управління країною, організації сільського гос-ва як головної галузі ек-ки, ремесла і торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток ек. думки Близького Сходу сприяв іслам. Представник –Ібн Хальдана.

Західна Європа Під впливом Християнства висловлюються ідеї про рівність людей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, прагнення багатства визнається пороком. Проблеми общини знайшли відображення в "Салічній правді”. У ньому було відбито ек. лад франків у період розкладу родових відносин і виникнення майнової нерівності. Вона свідчить про поступове виникнення індивідуально родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розмежовували поняття рухомого та нерухомого майна.

"Капітулярій про вілли” Карла Великого дає уявлення про організацію і управління вотчиною. Згідно з "Капітулярієм” вся земля вотчина була у власності її володаря, а більшість населення становили закріпачені селяни. Господарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.

Фома Аквінський(1225/26-1274) Твори ”Сума проти язичників”, ”Сума теології”. Він виступав за централізацію влади і визнавав соціальну ієрархію, оскільки поділ на стани походить від Бога. У поглядах на торгівлю та торг прибуток він виправдовував торгівлю з метою одержання продавцем торгового прибутку для забезпечення себе та своєї сім'ї засобами існування і використання його для доброчинних справ. Правомірним вважався прибуток: 1)як плата за працю (продавець поліпшує якусь річ); 2)відшкодування витрат на транспортування товарів. Про походження грошей він дотримувався думки , що вони виникли внаслідок домовленності між людьми. Їх призначення – полегшити справедливий обмін. Засуджував лихварство.

Ніколо Орема (1323-1382)”Трактат про походження, природу, юр.підставу та зміну грошей”-думка, що гроші є штучним інструментом, якій люди винайшли задля полегшення товарообміну. Золото та срібло стало грошима завдяки своїм прир властивостям.