Жести, що виражають "домінантність-підпорядкованість", про­являються так:

1. Коли хтось міцно потискає вам руку і повертає її так, що долоня лежить поверх вашої, він намагається довести начебто фізичну перевагу.

2. Якщо ж руку для вітання простягають долонею догори, то де­монструють готовність прийняти підпорядковану роль.

3. Коли людина стоїть поруч із тим, хто сидить, нависаючи над ним, це змушує сидячого почувати себе незахищеним і сприймається як перевага того, хто стоїть.

4. Рука партнера при розмові недбало засунута в кишеню піджака, а великий палець знаходиться зовні - це виражає його впевненість у перевазі над вами. Якщо ж зустрічаються дві людини, що звикли приймати таке положення, вони, звичайно, утримуються від цього жесту на знак поваги один до одного.

Отже, можна сказати, що педагогічний такт не є природженим у людини. Він набувається, як і будь-яке інше вміння. Але це не означає, що він прийде сам собою, без усякої підготовки та зусиль.

Роль і значення мови в педагогічній майстерності викладача

Педагогічний такт реалі­зується через мову.

Педагогічна діяльність — це ланцюг ситуацій і задач, у розв'язанні яких можна простежити таку послідовність: педагогічна задача - комунікативна задача - мовна задача.

Слово - це основний інструмент педагогічної діяльності.

В професійній діяльності мова виконує наступні функції: за­безпечення повноцінної презентації (передачі) знань, забезпечен­ня ефективної навчальної діяльності; забезпечення продуктивних взаємин між викладачем і студентом.

Мова викладача має важливе значення в його педагогічній діяль­ності.

Мова - не просто засіб спілкування, вона є основою будь-якої національної культури, у мові живуть історія, психологія народу.

У руках педагога - це професійний інструмент навчання і вихо­вання особистості.

Таким чином, педагогічна майстерність викладача ставиться в пряму залежність від його вміння володіти виховними особливостями усної мови.

Отже, в педагогічній майстерності, крім раціональних методів і прийомів навчання, велика роль відводиться і вмінню викладача гово­рити зі студентами, знаходити з ними спільну мову. Тому мова викла­дача повинна бути спокійною, урівноваженою.

В.О. Сухомлинський писав, що "слово не повинно стати батогом, який, торкаючись ніжного тіла, обпалює, залишаючи на все життя грубі шрами...

Слово жаліє і оберігає душу вихованця тільки тоді, коли воно справедливе і йде від серця.

Слово педагога, перш за все, повинно заспокоювати".

Живе слово викладача було і залишається важливим елементом всієї системи навчання і виховання.

Майстерність усного мовлення, вміння переконувати і захоплювати, викликати інтерес до того чи ін­шого виду роботи, впливати на настрій - без цього неможливий ви­кладач.

За допомогою мови, стриманої чи емоційної, він пробуджує думки і почуття у студентів, підтримує живий інтерес до предмета.

Викладачеві слід бути гідним прикладом у всьому, зокрема, і в манері говорити. Інформація авторитетного викладача сприймається з великим інтересом і бажанням слухати.

Мова викладача - один із засобів виховання. Мудре слово, як відомо, може вилікувати душу.

Бездоганне володіння літературною мовою є ознакою професійної зрілості, педагогічної майстерності та високої культури. Культура мови безпосередньо пов'язана із загальною культурою людини, є одним з найважливіших її компонентів.

Мовна культура полягає, перш за все, в тому, щоб відповідно до норм літературної мови вживати слова, вимовляти їх, змінювати, спо­лучати з іншими словами, правильно будувати речення.

Мовні норми властиві літературній мові, без їх засвоєння неможлива культура мови. У поняття "культури мови" входить її лексична культура, яка визначає багатство словника.

Якщо людина володіє достатнім запасом слів, то її мова буде правильною, точною. Тому багатий словниковий запас - це перша ознака культури мови.

Вимоги, що ставляться до мовлення викладача:

1. чіткість у формуванні думки;

2. логічність, смислова точність, а отже - небагатослівність мовлення;

3. відповідність між змістом мовлення і мовними засобами;

4. різноманітність мовних засобів (багатство лексики);

5. ефективність мовлення;

6. милозвучність, виразність дикції, відповідність між темпом мов­лення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з іншого.

Словниковий запас кожної людини ніколи не є сталим: він змі­нюється протягом усього її життя.

В особистому словниковому запасі освіченої людини, яка постійно працює над собою, - десятки тисяч слів.

Проте багатство словника без точності вживання - невелике надбання. Неточно сформульована думка може бути сприйнята неправильно. Треба уникати штампів, зайвих слів.

Штамп - це стан­дартний вислів, який убиває живе слово, цікаву думку.

Зайві слова - це смислово неповнозначні слова усного мовлення: значить, отже, звичайно, власне кажучи, виходить, так би мовити, очевидно, певним чином, буквально, фактично.

Іноді буває складно зробити правильний вибір слова, якщо його відповідник у російській мові має різне забарвлення. Не завжди буває легко й просто знайти український відповідник до російського багато­значного слова.

Отже, з перекладом треба бути обережним.

Ніщо так не псує мови, як невміння в потрібний момент знайти найточніший і найдоречніший відповідник серед наявних у мові си­нонімічних слів.

Добір слова - це справжнє мистецтво, яким треба во­лодіти викладачеві. Крім того, велике значення для культури мови має наголос у словах.

Недарма ж сказав один стародавній філософ: "Заговори, щоб я тебе побачив!"

Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, проте, як свідчать факти, саме на наголошення припадає чи не найбільша кількість помилок.

Слово служить важливим інструментом передачі інформації, за­собом педагогічного спілкування, виховної взаємодії викладача і сту­дентів.

Тому кожен викладач повинен прислухатися до слів В.О. Сухомлинського: "Слово - це тонкий різець, який здатний доторкнутися до найніжніших рисочок людського характеру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Так володійте ж цим різцем так, щоб з ваших рук виходила тільки краса!"

ПОМИЛКИ ВИКОРИСТАННЯ МОВИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА

Поняттям культури мовлення прийнято окрес­лювати передусім дотримання кожним мовцем правильної літе­ратурної вимови,

правопису, лексичних і граматичних норм,

усталеного в літературній мові наголошення слів.

Проте якість ус­ного і писемного мовлення залишає бажати кращого.

Значною ва­дою, зокрема, монологічного мовлення, на яку досі рідко зважа­ли, є недоречне використання у процесі усної розповіді чи пояснення навчального матеріалу елементів писемного мовлення запозиченого із підручника та інших джерел книжних слів, ви­разів, синтаксичних конструкцій.

Мимохіть складається вражен­ня, ніби викладач говорить, як «по-писаному». Таке мовлення видається не зовсім природнім, штучним, є важким для сприйман­ня.

Не позбавлене певних недоліків і діалогічне мовлення.

Найістотніші його недоліки — відсутність стрункості, логічної по­слідовності, чіткості, повноти у розкритті предмета розмови, урив­частість, зумовлена частими паузами, незакінченість фраз.

Діа­лог являє собою прості запитання і відповіді.

Серед помилок і недоліків у мовленні викладача, насамперед, слід виділити пору­шення орфоепічних і граматичних норм.

Щодо синтаксичних по­милок, то слід вказати на неправильну побудову дієслівних сло­восполучень, до чого спричинює хибна аналогія з відповідними конструкціями російської мови.

Педагог при підготовці до занять має постійно користуватися словниками — орфоепічним, тлумач­ним, синонімічним, фразеологічним, перекладним, термінологі­чним.

Питання для самоконтролю:

Що говориться у Законі про вищу освіту про викладача ВНЗ

Де здійснюється підготовка наукових і науково-педагогічних працівників для ВНЗ

Які висуваються вимоги до кваліфікації викладача ВНЗ?

Що таке педагогічна майстерність викладача ВНЗ?

Що характерне для педагогічного спілкування?

Що лежить в основі педагогічного такту?

Які основні риси мовної культури викладача ВНЗ? Які є недоліки мовної культури викладача ВНЗ?