2.Питання зв’язку права і мови у вченні засновника історичної школи г. Гуго

Вже засновник історичної школи, Густав Гуго (1768-1844) приділяє значну увагу питанню взаємозв’язку права і мови. Вся його «Філософія позитивного права» (Hugo. Lehrbuch des Naturrechts, als einer Philosophie des positiven Rechts, 1809) поділяється на дві частини: у першій він розглядає людину, як тварину, як розумну істоту і як члена держави, a у другій - дає виклад загальних засад приватного і публічного права.

Друга частина починається з розгляду питання про те, як утворюється право і саме тут вчений звертає увагу на тісний взаємозв’язок права і мови. Він оскаржує при цьому загальноприйняте тоді положення, що закон є єдиним джерелом права. Ця теза являє зародок всього вчення історичної школи, хоча викладена дуже коротко. Гуго вказує, що розвиток права відбувається і, крім законодавчої влади, що у всіх державах, особливо в Римі і Англії, ми знаходимо сліди права, що розвивається незалежно від законодавчої влади, - таке звичайне право і право преторське [4, с.101].

Докладніше цю думку Гуго розвинув в рецензії на книгу Шлоссера, вміщеній в Göttinger gelehrte Anzeigen за 1789 р. і в особливій статті під заголовком: «Чи є закони єдиними джерелами юридичних істин?», яку було вміщено у журналі «Civilistisches Magazin» за 1814 рік. Позитивне право народу, підкреслює Гуго – це частина його мови. Це, вважає вчений, можна сказати про будь-яку науку: unе science n'еst qu'un language bien fait. Навіть математика не представляє в цьому відношенні винятку; так як, звичайно, не a priori називаємо ми кутами все те, що підходить під цю назву, не a priori наше числення засновано на десятковій системі, окружність ділиться на 360» і т. д. Але ще більше це справедливо в таких науках, де назви змінюють своє значення, отже, у всьому, що відноситься до права, у всьому позитивному, a отже, і в праві. Римський контракт, наприклад, означав зовсім не те, що теперішній.

Далі Гуго переходить до розв’язання питання про те, як утворюється мова? Спочатку, пише він, думали, що Бог сам винайшов мову і навчив людей. Це було б встановлення мови за допомогою закону. Інші, навпаки, вважали, що мова виникла в силу взаємної угоди людей про те, що і як само має називатися. У такі пояснення тепер уже не вірять, - зауважує філософ. Кожен знає, що мова утворюється сама собою і що на розвиток її має найбільший вплив приклад тих, хто вважається добрим мовцем.

Tе саме можна, на думку вченого, сказати і щодо звичаїв. Жоден правитель і жодні збори людей не ухвалювали ніколи, щоб вираженням поваги вважати зняття капелюхи, як це робиться в Європі, або, навпаки, покриття голови чимось, як в Азії. Нарешті, те ж саме застосовується і до права. І право, подібно до мови і звичаїв, розвивається саме собою; без узгоджень і приписів, просто в силу того, що так складаються обставини; що інші роблять так; що до усталених вже цим шляхом правил більше підходить це, дане, a не щось інше [7, с.285].

Таким чином, вважав вчений, може скластися позитивне право, без будь-яких законів. Але коли уряд вважає за потрібне встановити на майбутнє якесь нове правило, то воно, звичайно, належить до позитивного права, і це правило береться до уваги, як і будь-яке приватне розпорядження уряду. Але це ще не означає, що запропоноване завжди дотримувалося на ділі. Ті вулиці в Геттінгені, яким начальство на пам'яті Гуго хотіло дати нову назву, незважаючи на таке розпорядження, таки всіма називаються по-старому. Безліч законів та угод ніколи не виконуються. Ніхто і не уявляє, щоб все робилося саме так, як про написано в законах. Самі законодавці не вірять у повне здійснення своїх приписів. Відступи від приписів закону відбуваються не тільки безчесними, але і цілком чесними людьми. Це ніхто не стане заперечувати, але, можливо, вважав Гуго, багато хто вважає такий стан речей поганим.

Однак, не можна випускати з уваги, що так було скрізь і завжди, і це не може не мати значення. До того ж такий порядок цілком відповідає і самій меті позитивного права, що полягає насамперед у визначеності, в надійності даного правила, як би воно не виникло і навіть яки би не був його зміст. A що більше сприяє визначеності і популярності: писаний закон, який більшість ніколи не бачило, чи усталений постійний порядок, з яким усі компетентні особи згодні? Якщо, наприклад, групі осіб відомо багато прикладів духовних заповітів, складених за участю шести свідків і визнаних дійсними. Грунтуючись на цьому, хтось складає духовний заповіт також за участю шести свідків. Але потім знаходять закон, що вимагає неодмінно семи свідків. Чому ж віддати перевагу: закону чи нікому не відомому, або всім відомому звичаю?

З іншого боку, хоча уряд і є представником всього народу, і сам народ безпосередньо може дещо зробити для себе. Найвірогідніше, що самі собою усталені правила краще відповідають даному положенню народу, ніж те, що може придумати для нього уряд [4, с.103].

Загалом, у вченні Гуго вчені відзначають вже наміченими всі характерні риси історичної школи. Особливо у контексті даного дослідження слід звернути увагу на те, що у нього є порівняння права з мовою, що стало потім найулюбленішим порівнянням у представників історичної школи.