19

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

« ФІЛОСОФСЬКО-ЛІНГВІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ В ІСТОРИЧНІЙ ШКОЛІ ПРАВА »

Виконала :

студентка юридичного факультету

5 курсу,507 групи

Божескул М.Т.

Чернівці - 2012

Зміст

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 2

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА 2

« ФІЛОСОФСЬКО-ЛІНГВІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ В ІСТОРИЧНІЙ ШКОЛІ ПРАВА » 2

Виконала : 2

Зміст 3

Вступ 4

1.Внесок представників історичної школи права у розробку філософсько-лінгвістичних концепцій 5

2.Питання зв’язку права і мови у вченні засновника історичної школи Г. Гуго 7

3.Розробка філософсько-лінгвістичних проблем у теорії Ф.-К. фон Савіньї 9

4.Подальший розвиток філософсько-лінгвістичних концепцій у вченні Пухти 13

Висновки 17

Список використаних джерел 19

Вступ

Актуальність теми реферату зумовлена тим, що між правом і мовою існує зв’язок, питання про джерела, сутність і особливості якого ще не є до кінця вирішеними. При цьому, хоча цілком очевидно, що права без мови немає і бути не може, дослідження їхньої взаємодії протягом всієї історії правової рефлексії знаходилися нібито “на периферії”, і про саму цю взаємодію згадували головним чином у зв’язку з розробками техніки і методики складання та тлумачення правових текстів (словесне, філологічне або граматичне тлумачення). Проте зв’язок права і мови є значно глибшим. Тому аналіз підходів до вивчення цієї проблеми, що мали місце в історії філоcофсько-правової думки є важливим і навіть необхідним. Важливий внесок у розробку проблеми зробили представники історичної школи права. Її засновником був Густав Гуго (1764—1844). Основна його праця — "Підручник природного права як філософії позитивного права, а надто — приватного права". Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савіньї (1779— 1861), головні праці якого — "Право володіння" та "Система сучасного римського права". Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму був Георг-Фрідріх Пухта (1798—1846). Основні його праці — "Звичаєве право" та "Курс інституцій".

Проблеми розвитку філософських поглядів, в тому числі і поглядів представників історичної школи права на взаємозв’язок права і мови розробляються у працях таких юристів — теоретиків: С.С. Алексєєва, Д.А. Гаврілова, І.С. Грязіна, Ю.М. Оборотова, О.В. Петришина, О.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, В.М. Сирих, Ю.М. Тодики, В.Д. Ткаченка, М.В.Цвіка.

Мета реферату: дослідити розвиток філософсько-лінгвістичних концепцій у рамках історичній школі права.

Об’єкт дослідження: функціонування системи права в її мовній формі.

Предмет дослідження – історичний розвиток філософських поглядів на зв’язок мови і права.

1.Внесок представників історичної школи права у розробку філософсько-лінгвістичних концепцій

Питання мови права привертали увагу дослідників задовго до нашого часу. Зокрема вже у німецькій класичній філософії питання мови пов’язуються з вирішенням масштабних теоретичних і політико-правових завдань. Так, І. Кант указує на необхідність формування професійної мови філософії, що була б здатною виразити універсальний зміст теоретичних міркувань і висновків.

Шеллінг і Г.Гегель пов’язують феномен мови зі становленням нації та національної самосвідомості. Саме Г. Гегель уперше в німецькій класиці вводить міркування про мову в контекст філософії права. Згідно з Г.Гегелем мова поряд з культурою та релігією є найважливішою передумовою абсолютної моральності як підстави природного права. Для становлення правової семіотики принципово важливими є його положення про зв’язок між змістом і формою висловлювання, розрізнення чужого і власного сенсів мови, про мову як духовну субстанцію та інструмент здійснення державної влади, як про засіб вираження правового закону і теоретичної правової культури, про діалектику приватного і публічного інтересів у конституційно-правовому інституті свободи слова [3, с.7].

Проте, в німецькій класичній філософії питання мови розглядалися лише фрагментарно. Більше уваги було приділено цій проблемі у рамках історичної школи права. Адже, історична школа на перший план ставила позитивне право, визнавала, що теорію права не можна виводити з людського розуму, пропонувала звернутися до вивчення історичної діяльності. Тому саме вона повинна була насамперед поставити питання не про те, чим має бути право, про те, як воно виникає.

Як відомо, історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX ст. цей напрям набув широкої популярності та впливу. У центрі уваги його представників знаходилося питання про виникнення та історичний розвиток права.

Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. У центрі уваги історичної школи права, що виникла і розвивалась як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, знаходилися проблеми історії, традицій і, головно, само поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії.

У розумінні представників історичної школи права народ — це єдність окремих осіб, що базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає з традиції та формується упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах. З поняттям народу тісно пов'язаний антиіндивідуалізм, характерний для представників цього напряму правової думки, Спершу в історії формувався народ, і тільки згодом на його основі витворювалися стани та права особи. Людина є продуктом середовища, тієї цілості, яка витворила та охоплює її, тобто народу.

Основою концепції представників історичної ніколи права було твердження про зумовленість позитивного права низкою об'єктивних чинників. Позитивне право не є якоюсь виключно теоретичною конструкцією, що твориться у процесі правотворчої діяльності законодавчих органів. Право, яке діє в суспільстві, — це не тільки сукупність приписів уповноважених на те органів держави. Право, як публічне, так і приватне, складається само по собі, воно витворюється суспільним розвитком, як мова та звичаї [5, с.317].

Історична школа права стала об’єктом критики з боку П.І.А. фон Фейєрбаха через її непослідовність у прагненні вивести загальні принципи нового загальнімецького законодавства з давніх правових систем, викладених “чужими термінами і чужою мовою”. Внаслідок ігнорування національної мови права відбувається відрив юридичної теорії і законодавства від практики. Р. фон Ієринг критикував історичну школу за некоректність аналогії розвитку права і розвитку мови. У сфері права провідна роль належить свідомому висуванню мети і боротьбі за неї, тоді як мова розвивається стихійно.