Привиди Переяслава. Російські та українські історики дискутують

19 Февраля 2004 года

Українська історіографія відмовилася від розуміння Переяславської ради як ключової події української історії, яка принесла зміни на краще. Проте напрацювання нової термінології та інтерпретації повстання виявилося нелегким завданням. Пост-радянські історики вочевидь шукають терміни та дати, які б відбивали їхнє нове, незалежницьке бачення минулого України, і у цих пошуках українська офіційна історіографія повторює всі повороти державної ідеології

У березні 2000 року Українська служба ВВС присвятила програму Гетьману Богдану Хмельницькому. Істориків з України, Росії, Канади, а також пересічних людей у Києві, Москві та Варшаві питали, що означає для них Богдан Хмельницький. У Варшаві його імя асоціюється передусім з козацьким бунтом 1648 року, тоді як у Києві та Москві – майже виключно з Переяславською радою 1654 року, яка віддала Українську Козацьку державу під протекторат московського царя.

У Москві Хмельницького мають за велику людину, яка об’єднала Росію та Україну і бачила в перспективі створення великого Східноєвропейського альянсу. Водночас у Києві вважають, що до підписання угоди його змусили несприятливі обставини – тиск з боку турків, поляків та росіян. Матеріали інтерв’ю показують, що попри досить велику симпатію до Гетьмана, в очах пересічних громадян його статус національного героя сильно похитнувся після досягнення незалежності Україною, і саме завдяки переяславським подіям.

Чому ж оцінки наслідків Переяславської ради такі різні, особливо, після досягнення Україною незалежності? Адже тільки десять років тому це оцінювали однозначно як позитивну подію, як зміни у історичних парадигмах, пов’язані з процесом національної відбудови в Росії та Україні?

Воз'єднання Русі чи приєднання до Росії?

Важливим відправним пунктом для дискусії стали події у Переяславі, що відбулися влітку 1992 року. В 338-му річницю підписання Переяславської угоди сюди з’їхалися представники Українського козацтва з усієї України. Відбулося розірвання присяги даної українськими козаками російському царю, та принесення присяги українському народові. У прийнятій Декларації московських царів звинувачували у тому, що вони ошукали наївних козаків, зговорившись з їхніми ворогами забрали їхні землі, зруйнували їх мову та звичаї. Символічне значення цієї події стане більш зрозумілим, якщо пригадати, що Декларацію зачитав не хто інший як В’ячеслав Чорновіл, колишній дисидент та кандидат у Президенти на виборах 1991 року. В 1992 році він також був лідером Українського козацтва та головної опозиційної партії “Рух”.

Про козацький міф в Україні згадали наприкінці існування радянського режиму, і це відіграло свою роль у здобутті українцями незалежності. Відтоді сприйняття цього міфу не є однозначним. З одного боку, козаки повставали проти Росії, згадаймо повстання під керівництвом Гетьмана Івана Мазепи. А з іншого – Гетьман Богдан Хмельницький пішов під московський протекторат. Відтоді в Україні відношення до Переяславської ради слугує важливим індикатором політичної орієнтації політика. Починаючи з 1990-их років ця тема розділяє на два табори російських та українських істориків, а також і українських істориків.

Одним з контроверсійних питань є уживання терміну “воз’єднання”. Українська історіографія рішуче відкидає це кліше, яке було нав’язано ЦК КПРС у “Тезах”, присвячених річниці Переяславської ради 1954 року. Радянська історіографія подала повстання Хмельницького як “визвольну війну українського народу” проти польських гнобителів за воз’єднання з “братнім російським народом”. У незалежній Україні цей термін зник як зі сторінок наукової так і популярної літератури. У Росії ж його продовжують уживати. Як свідчив експерт з російської історії ХVII-го століття Лєв Заборовський, недавно знайдено джерела, які говорять про популярність ідеї воз’єднання серед мешканців Козацької держави доби Переяславської ради.

Почасти популярність терміну “воз’єднання” серед російських істориків пояснюється тим, що він не є цілком винаходом радянської історіографії. Його було запозичено з робіт письменника ХІХ століття Пантелеймона Куліша, який писав про “воз’єднання Русі” і виступав проти західних впливів на українську культуру і політику. У 1950-х “воз’єднання Русі” було замінено на “воз’єднання України з Росією”, терміном, який поєднував до-радянський російський націоналізм з визнанням української нації у радянську добу.