Схема аналізу народної казки

1. Основна тема казки.

2. Герой, його особисті якості та мотиви поведінки.

3. Відношення головного героя з іншими персонажами.

4. Труднощі, з якими зустрічається головний герой.

5. Способи подолання труднощів.

6. Важливі події, які становлять фабулу казки.

7. Образно-символічний ряд казки.

План аналізу авторської казки

1. До якого виду належить аналізована авторська казка (художній переказ народного сюжету, казка за фольклорними мотивами, власне авторська казка,).

2. Яку традицію вона успадковує? Чи є у неї фольклорні, літературні попередники? Укажіть їх. Визначте, що саме успадковує авторська казка: сюжет, образну систему, художні особливості, основну думку тексту? З якою метою? Як автор ставиться до традиції: дбайливо культивує її, інтерпретує, зберігає дух попередника, встановлює інтертекстуальні зв'язки? Чи став аналізований текст джерелом натхнення для інших авторів? Хто вони? Що мали на меті, звертаючись до відомого тексту?

5. Науково-художня казка: як у ній поєднується наукове знання і художній вимисел? З якою метою? Які художні засоби характерні для цього виду авторської казки?

Схема аналізу байки

1. Тема (що зображено в байці).

2. Ідея (основні думки, які висловлює автор у зв'язку із зображуваним).

3. Композиція (скільки частин і які можна виділити у творі).

4. Історичний або біографічний коментар (при яких обставинах написано автором даний твір або якій історичній події / епосі присвячено).

5. Аналіз тропів (слів у переносному значенні) і риторичних фігур, використаних автором у даному творі.

6. Дослідження розміру, рими, строфіки даної байки.

Схема аналізу літературно-художнього твору

1. Історія створення.

2. Тематика.

3. Проблематика.

4. Ідейна спрямованість твору і його емоційний пафос.

5. Жанрове своєрідність.

6. Основні художні образи в їхній системі і внутрішніх зв'язках.

7. Центральні персонажі.

8. Сюжет і особливості будови конфлікту.

9. Пейзаж, портрет, діалоги і монологи персонажів, інтер'єр, обстановка дії.

10. Мовний лад твору (авторське опис, оповідання, відступи, міркування).

11. Композиція сюжету й окремих образів, а також загальна архітектоніка твору.

12. Місце твору у творчості письменника.

13. Місце твору в історії української та світової літератури.

План аналізу вірша

Тема вірша:

пейзаж;

суспільно-політична;

любовна / інтимна;

філософська.

Сюжет:

є сюжет: образи подій (... яких саме ...);

без сюжету: образи почуттів (...).

Художні засоби, за допомогою яких створені ці образи:

Композиція: розмір, рима.

Розмір: 2 стопи:

_ _ '/ _ _' / _ _ '/ _ _' Ямб 4-стопи (наголос на кожному другому складі);

'_ _ /' _ _ / '_ _ Хорей (наголос на кожному першому складі);

3-стопи:

'_ _ _ Дактиль;

_ _ '_ Амфібрахій;

_ _ _ 'Анапест.

Рима:

аабб - парна;

абаб - перехресна;

АББА - кільцева.

Тропи - слова і звороти, які вживаються не в прямому, а в образному, переносному значенні:

• епітет – поетичним означенням (ніжний дотик, блискуча перемога, весняний настрій);

• порівняння – зіставленням предметів на основі подібності (дівчина гнучка, мов лоза; розкинула руки, немов лебідка);

• уособлення – перенесенням рис живої істоти на предмет чи явище (прокинулось сонце, вітер завива);

• метафора – перенесенням рис предмета на живу істоту, на предмет чи явище, або з однієї істоти на іншу (дерева перешіптуються, час спливає). Дехто називає метафору скороченим порівнянням;

• алегорія – змалюванням людей в образах тварин, предметів, явищ (Вівсяна каша хвалилась, ніби вона з маслом родилась – йдеться про людину, яка надмірно вихваляється);

• гіпербола – поетичним перебільшенням («До нас дійшли слова, стрімкіші за Говерли» (В.Кочевський);

• літота – зменшенням зображуваного явища, дії, предмета, кількості (до моєї школи два кроки; це такий чоловік, що в ложці води втопить);

• синекдоха – заміною частини цілим і цілого – частиною, однини – множиною, множини – одниною (випив усе молоко, матеріальні цінності творить людська рука);

• іронія – вживанням слів у протилежному значенні («Добрий у нас пан: не б’є. не лає…лише шкуру спускає…» (Нар.тв.);

• евфемізм – заміною непристойного, з негативним емоційним забарвленням слова (дурний – «не всі вдома», помер – «пішов у сиру землю спати»);

• перифраза – описом істотних і характерних рис предмета замість прямого називання його ( маленька грудочка співуча – пташка).

Стилістичні фігури:

Анафора – повторення окремих звуків, слів чи словосполучень на початку віршових рядків чи строф. Анафору ще називають єдинопочатком. Наприклад:

Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. (М.Рильський)

Епіфора – явище, протилежне до анафори; повторення окремих звуків, слів чи словосполучень у кінці віршових рядків чи строф. Наприклад:

Як тепло пахне хліб! Любов’ю трударів, і радістю земною, І сонцем, що всміхалося весною, І щастям наших неповторних діб. Духмяно пахне хліб (П.Воронько).

Симплока – поєднання анафори з епіфорою. Наприклад:

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі (В.Симоненко).

Кільце – повторення однакових синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частини.

Рефрен – рядок або кілька рядків, що повторюються в кінці кожної строфи чи групи строф.

Тавтологія – повторення того самого слова чи тієї самої думки в іншій формі. Наприклад:

Хурделяє хуга хуртовинна, засипає снігом очі вщерть (І.Драч)

Антитеза – протиставлення прямо протилежних понять, рис характеру чи певних думок. Наприклад:

Моя любов сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі. Біднесенький, намучився зі мною. Веселий був, а я була сумною (Л.Костенко).

Інверсія – змінений порядок слів у реченні. Наприклад:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ // Лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра), замість: Ніхто не кохав так. Подібне кохання приходить лише через тисячі літ.

Асиндетон (безсполучниковість) – це одна із стилістичних фігур, яка полягає в тому, що між ОЧР пропускаються сполучники, щоб відтворити швидкий рух, раптову зміну явищ. Наприклад:

Він швидко біг стежкою, перестрибував через рівчаки, калюжі, гілки шмагали його обличчя, штурхали в очі, коріння плуталось між ногами.

Вдивляєшся,

Чекаєш,

Міриш,

Важиш… (М.Бажан)

Полісиндетон (багатосполучниковість) – це одна з фігур, що полягає в повторенні однакових сполучників. Цим письменник досягає уповільнення розповіді і разом з тим тісного зв’язку між словами. Іноді цей засіб посилює ліричність змісту. Наприклад:

І птах, і гілка, і весняна,

Немов розкрилена блакить,

І він летить до неї зрана,

Непогамовано летить (Л.Каширіна).

Оксиморон – це поєднання різко протилежних, контрастних понять. Наприклад:

А я дивлюсь, поглядаю,

Сміюсь сльозами… (Т.Шевченко)

Цей художній парадокс найчастіше має таку будову: прикметник+іменник. Іноді він може стати назвою твору: «Веселий похорон» В.Симоненко, «Живий труп» Л.Толстой, «Мертві душі» М.Гоголь, кінострічка «З широко заплющеними очима» тощо.

Серед риторичних фігур виділяють:

• звертання;

• запитання;

• заперечення;

• оклик.

Риторичне звертання – це звертання письменника до свого героя, різних предметів та явищ, читачів без наміру дійсного контакту з ними. Служить для привернення уваги і висловлення мовця. Наприклад:

Україно моя! Чисті хвилі ланів, Променисті міста, голубінь легкокрила! Україно! Сьогодні звірів-ворогів Ти грудьми вогняними зустріла. (М. Рильський)

Риторичне запитання – це запитання, яке не вимагає відповіді і стверджує певну думку. Наприклад:

Кати знущаються над нами, А правда наша п'яна спить. Коли вона прокинеться? Коли одпочити Ляжеш, Боже утомлений? (Т. Шевченко)

Риторичне заперечення - це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного спів­розмовника. Наприклад:

Ні, друже мій, не та родина! Сучасна пісня — не перина... (І. Франко)

Риторичний оклик — це вислів, що має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затри­мати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображу­ваного. Наприклад:

О, що за туга розум мій опала! Яка крізь серце потекла Каяла, Що за чуття на серце налягло! (М. Зеров)

Поетична фонетика:

• Алітерація – поетичний прийом, який полягає в доборі слів із повторюваними однаковими приголосними звуками. Наприклад:

Хто се, хто се на тім боці чеше косу (Т. Шевченко) ‑ ефект шелесту вітру.

А ось у поезії «Вітер з гаєм розмовляє…» звукове оформлення Т.Шевченко змінює в кожному рядку:

Вітер з гаєм розмовляє.

Шепче з осокою…

Таким чином ми відчуваємо, як вітер спочатку розмовляє (р-з-г-р-з), а потім шепоче (ш-ч-с).

Звукопис найчастіше використовують поети, хоча, звичайно, приклади його використання можна знайти і в прозі.

Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля (М.Коцюбинський).

На основі алітерації створюють таврограму (текст, всі слова якого починаються з однієї літери).

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотнiй Сiрий смуток, срібний сніг. Сумно стогне сонний струмінь, Серце слуха скорбний сміх. (В.Кобилянський).

• Асонанс – повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. Наприклад:

Гомоніла Україна. о-о

Довго гомоніла, о-о-о-о

Довго, довго кров степами о-о-о-о-о

Текла-червоніла (Т.Шевченко). о

На схемі (праворуч) видно, як кількість голосних звуків «о» спочатку плавно наростає, а потім різко зменшується. Саме звук «о» допомагає авторові передати наростання гулу (гомону), який у цьому випадку є символом боротьби, непокори.

За В.Пахаренком, у літературі існує фоносимволіка: алітерація чи асонанс певного звука несе в собі символічне навантаження. Наприклад:

• о – спів, радість, відвага, гул, сила духу;

• а – голосний крик, голосіння, радість, страх, білий колір;

• і – ніжність, кохання, спокій, краса, молитва, синь, вишина, загостреність, захоплення, подив, переляк;

• у – сум, страх, біль, жаль, передчуття смерті, жах;

• г – битва, грім, гамір, натовп, зловісність;

• л – любов, ласка, ніжність;

• р – рішучість, брутальність, трагізм, суворість, героїзм.

• шиплячі й свистячі звуки – вітер, шелест листя чи очерету, брязкіт зброї, плин ріки, сум, смерть.

Синоніми, антоніми, омоніми, архаїзми, неологізми.

Образ ліричного героя, авторське "Я".

Літературний напрям: романтизм, реалізм, сюрреалізм, символізм, акмеїзм, сентименталізм, авангардизм, футуризм, модернізм і т.д.

Жанр: епіграма (сатиричний портрет), епітафія (посмертне), елегія (сумне вірш, найчастіше про кохання), ода, поема, балада, роман у віршах, пісня, сонет і т.д.

РИМУВАННЯ

Як правило, для вірша характерна рима – співзвучність закінчень віршованих рядків.

За місцем останнього наголосу в рядку рима може бути:

• на останньому складі – чоловіча (тверда рима) (Дніпро - добро);

• на передостанньому – жіноча (напівм’яка рима) (кручі – ревучі);

• на третьому від кінця – дактилічна (м’яка рима) (пробиратися – побиватися).

Зважаючи на послідовність римування рядків у строфі, воно може бути:

• кільцеве (абба);

• перехресне (абаб);

• парне (аавв).

Десь опівночі раптом присниться а

Сивій яблуні юна жар-птиця, а

Що з краю світу до неї літала б

І в любові навік присягала. б

М.Луків

Біжать струмки, розбуджені весною, а

Уже й верба спросоння зацвіла, - б

Земля чекає засіву й тепла, б

Намерзнувшись під ковдрою сніжною. а

І.Гнатюк

Воно жило і в боротьбі, а

І в муках рабського терпіння, б

Та не зневірилось в собі – а

Моє трагічне покоління. б

І.Гнатюк

Вірш, у якому немає рими, називається білим віршем.

Шопена вальс. Ну хто не грав його!

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра.

М.Рильський

Віршові розміри

Стопа – це група складів, які закономірно повторюються.

Види стоп:

• двоскладові (хорей та ямб);

• трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест).

Крім того, зустрічаються стопи, які складаються лише з ненаголошених складів (пірихій) або, навпаки, можуть з’являтися «зайві» наголоси (спондей).

Позначки: наголошені склади віршованого рядка позначають: –́, ненаголошені: u.

• Хорей – це двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Наприклад:

ЗВІсив ГОлоВУ в заДУмі

ОР-муЗИка ВІД тих СЛІВ,

А поДУмавШИ хвиЛИну,

ТАК неСПІшно ВІДпоВІВ… (І.Франко)

Тут кожна стопа, що складається з 2х складів, має наголос на першому складі, і ці стопи закономірно повторюються. У наведеній строфі ми бачимо по 4 стопи в рядку. Отже, віршовий розмір цих поетичних рядків – чотиристопний хорей.

• Ямб – це двоскладова стопа з наголосом на другому складі. Наприклад:

Як ВИросТУ збуДУю ХАту,

На Хаті КОлеСО приБ’Ю,

А ТАМ я поСЕлю криЛАту

ЛеЛЕчу КЛЕкітНУ сіМ’Ю (Д.Павличко).

Це чотиристопний ямб.

• Дактиль – це трискладова стопа з наголосом на першому складі. Наприклад:

ВИгострю, ВИточу ЗБРОю іскРИсту,

СКІЛЬки доСТАне снаГИ мені й ХИсту…

(Леся Українка)

Віршовий розмір цієї поезії – чотиристопний дактиль.

• Амфібрахій – це трискладова стопа з наголосом на другому (середньому) складі). Наприклад:

БезПЕЧно стуПАю м’яКОю стерНЕю.

А НИні погГЛЯну на МЕжі: неВЖЕ ж?

НеМА староДАВніх, шиРОких там МЕЖ! (І.Франко)

Віршовий розмір – чотиристопний амфібрахій.

• Анапест – це трискладова стопа з наголосом на третьому (останньому) складі. Наприклад:

ВечоРІло. ПоМЕНшала вже

ЦілоДЕНная СПЕка,

Над гоРОю крайНЕба паЛАВ,

Мов поЖЕжа даЛЕка (І.Франко).

Віршовий розмір – двостопний анапест.

Трискладова стопа може також складатися з 3х ненаголошених складів. Таку стопу називають бакхій.

Як запам’ятати стопи:

Можна зіставити наголос у словах, що означають їх назви, з місцем наголосу у стопі. Наприклад: у трискладових стопах:

• да́ктиль – на перший склад;

• амфібра́хій – на середній склад;

• анапе́ст – на останній (третій) склад.

Наголос у стопі падає на той самий склад, що й у слові, яке є її назвою.

У двоскладових стопах усе навпаки:

• хоре́й – на перший склад (хоч у слові на другий);

• я́мб – на другий склад (хоч в слові на перший).

Алгоритм визначення віршового розміру

1. Поділіть слова у рядку на склади.

Увага: прийменник або частка, у складі яких немає голосного, не утворює окремого складу!

Це було у тому місті

Це бу ло у то му міс ті

Що саме його наймення

Що са ме йо го най мен ня

Болем серце нам стискає,

Бо лем сер це нам стис ка є

Ніби пісня журавлина.

Ні би піс ня жу рав ли на

М.Рильський

2. Поставте наголос у складах.

Увага: Одно- і двоскладові слова можуть бути поза ритмічним наголосом! З метою збереження ритму наголос у деяких словах може змінювати свою позицію!

ЦЕ бу ЛО у ТО му МІС ті

ЩО са МЕ йо ГО най МЕН ня

БО лем СЕР це НАМ стис КА є

НІ би ПІС ня жу рав ЛИ на

3. Позначте наголошені і ненаголошені склади.

–́ U –́ U –́ U –́ U

–́ U –́ U –́ U –́ U

–́ U –́ U –́ U –́ U

–́ U –́ U U U –́ U

4. Визначте повторювані групи складів.

– ́ U –́ U –́ U –́ U

–́ U –́ U –́ U –́ U

–́ U –́ U –́ U –́ U

–́ U –́ U U U –́ U

5. Вкажіть віршовий розмір.

Це двоскладова стопа з наголосом на першому складі – хорей. Вірш М.Рильського написаний чотиристопним хореєм.

План аналізу прози

Сюжетні лінії: виділити, пронумерувати і назвати для кожної лінії:

ДО (дійові особи);

події.

Сюжетна схема (не всі компоненти обов'язково будуть присутні):

експозиція - умови та обставини, які призвели до виникнення конфлікту;

зав'язка - початок або прояв і загострення конфлікту;

розвиток дії;

кульмінація;

розв'язка;

епілог.

Композиція:

послідовність і взаємопов'язаність усіх частин твору (розділів, епізодів, сцен, ввідних епізодів, ліричних відступів, картин, образів), розгортання дій і групування і розстановка персонажів;

способи компонування художнього світу: портрет, пейзаж, інтер'єр, ліричний відступ;

способи зображення: розповідь, розповідь, опис, монолог, внутрішній монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка, "потік свідомості";

точки зору суб'єктів художнього твору: автора, оповідача, оповідача, персонажів;

дотримується автор чи ні причинно-наслідкового залежності.

Образи ДО (головних): характери, взаємини між персонажами, типовість (унікальність) персонажів.

Стиль: специфіка листа кожного окремого письменника: світогляд, життєвий досвід, характер, загальна культура обумовлюють:

вибір теми та її розкриття;

розробку улюблених жанрових форм;

мова;

використання художніх засобів ().

Літературний напрям: сентименталізм, романтизм, реалізм (критичний, магічний (наприклад, Г. Г. Маркес "Сто років самотності", Ф. Кафка "Перетворення"), соціалістичний, неореалізм), натуралізм, символізм, естетизм, неоромантизм, імпресіонізм (тенденція у творчості авторів, що належали до різних літературних напрямів - Гі де Мопассан, О. Уайльд, К. Гамсун), авангардизм, модернізм, постмодернізм, екзистенціалізм, "театр абсурду", "школа потоку свідомості" (Дж. Джойс, М. Пруст, Т. Манн, У. Фолкнер та інші).

Жанрові особливості: епос взагалі - це чергування сюжетних подій.

розповідь (оповiдання) - мала епічна форма: в центрі - 1 подія, навколо нього згруповані ДЛ, характери ДО у сформованому вигляді, описів мало і вони лаконічні, невеликий розмір твору (як правило, кілька сторінок);

новела - мала епічна форма: в центрі - 1 незвичайна подія, несподіваний фінал, лаконічність.

Види:

новела подій - О'Генрі, Дж. Лондон, І. Бабель, Дж. Кольєр;

новела "настрій" із психологічним сюжетом - А. Чехов, Мопассан, Акутагава Рюноске;

повість - середня епічна форма: 1 сюжетна лінія, історія життя 1 людини в зіткненнях з долями інших людей, охоплює відносно невеликий проміжок часу з життя героїв;

роман - велика епічна форма: кілька сюжетних ліній, великий розмір, багато дійових осіб, розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, широко охоплені життєві події. Роман - найбільш поширена в XX столітті епічна жанровий різновид, умовно виділяють:

соціально-побутової - людина і соціальне середовище, соціально зумовлені форми буття;

морально-психологічний - зіткнення внутрішнього світу людини і світу зовнішнього;

історичний - про події минулого;

філософський - розкриття головних проблем людського буття, створення цілісної картини світу;

роман-міф - створення символічної моделі існування людини і людства ("Сто років самотності" Маркеса);

роман-антиутопія (Г. Уеллс), роман-притча ("Чума" А. Камю), роман-хроніка однієї сім'ї ("Сімейство Тібо" Р.М. дю Гар), роман-анекдот ("Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна "В. Войнович) і т.д.

епопея - великий простір дії, велика кількість персонажів, часто охоплює всі верстви населення, значний обсяг, вибирається момент історії, важливий для долі народу / держави (обов'язково!).

Огляд періодичного видання

1. Вікова адресація.

2. Форми діалогу з читачем.

3. Традиції, що склалися в журналі чи газеті.

4. Принципи відбору художніх творів. "Питома вага" фольклору і творчих робіт дітей.

5. Поєднання літературної класики і творів сучасних авторів.

6. Місце і значення науково-популярних та художньо-пізнавальних матеріалів.

7. Теми і стиль коміксів.

8. Коло життєвих явищ, висвітлених у конкретному номері журналу або газети.

9. Композиційну будову одного номера.

10. Наступність номерів одного року.

11. Стиль оформлення: ілюстрації, поліграфія.

План аналізу образу літературного героя

1. Портрет героя. Яке враження на читача справляє його зовнішній вигляд? Що насамперед підкреслено в портреті? Як деталі портрета характеризують героя?

2. Характер героя. Герой у взаєминах з іншими героями і персонажами (другорядними дійовими особами) твору. Хто про нього говорить і що саме? Як він поводиться з різними героями? Чим пояснюється різниця в його поведінці? Про що свідчить його поведінка?

3. Герой у вчинках. Чи відповідають його справи словам? З якого боку він показує себе в своїх діях? Як у вчинках проявляється його розум і характер?

4. Мова героя. Які її особливості? Про що говорить герой і як він говорить?

5. Авторське ставлення до героя. Роль і місце героя в реаліції авторського задуму.

6. Оцінка героя літературною критикою.

Характеристика персонажа літературного твору

1. Визначення місця героя серед інших персонажів.

2. Ступінь участі і його роль в конфлікті (епізоді).

3. Наявність прототипів і автобіографічних рис.

4. Аналіз імені.

5. Портрет. Зовнішній вигляд, як він даний автором і в сприйнятті інших персонажів.

6. Мовленнєва характеристика.

7. Опис предметів побуту, житла, одягу, умов життя, як засіб самовираження героя.

8. Сім'я, отримане виховання, історія життя. Рід занять.

9. Риси характеру. Еволюція особистості у процесі розвитку сюжету.

10. Вчинки та мотиви поведінки, в яких герой проявляє себе найбільш яскраво.

11. Пряма авторська характеристика. Ставлення до героя інших персонажів твору.

12. Зіставлення з іншими персонажами або літературним героєм іншого автора.

13. Оцінка літературного персонажа його сучасниками.

14. Герой як породження своєї епохи і виразник певного світогляду. Визначення типового та індивідуального в літературному героєві.

15. Ваше особисте ставлення до персонажа і такого типу людей в житті.

Характеристика персонажа літературного твору

1. Визначення місця героя серед інших персонажів.

2. Ступінь участі і його роль в конфлікті (епізоді).

3. Наявність прототипів і автобіографічних рис.

4. Аналіз імені.

5. Портрет. Зовнішній вигляд, як він даний автором і в сприйнятті інших персонажів.

6. Мовленнєва характеристика.

7. Опис предметів побуту, житла, одягу, умов життя, як засіб самовираження героя.

8. Сім'я, отримане виховання, історія життя. Рід занять.

9. Риси характеру. Еволюція особистості у процесі розвитку сюжету.

10. Вчинки та мотиви поведінки, в яких герой проявляє себе найбільш яскраво.

11. Пряма авторська характеристика. Ставлення до героя інших персонажів твору.

12. Зіставлення з іншими персонажами або літературним героєм іншого автора.

13. Оцінка літературного персонажа його сучасниками.

14. Герой як породження своєї епохи і виразник певного світогляду. Визначення типового та індивідуального в літературному героєві.

15. Ваше особисте ставлення до персонажа і такого типу людей в житті.

Характеристика персонажа літературного твору

1. Визначення місця героя серед інших персонажів.

2. Ступінь участі і його роль в конфлікті (епізоді).

3. Наявність прототипів і автобіографічних рис.

4. Аналіз імені.

5. Портрет. Зовнішній вигляд, як він даний автором і в сприйнятті інших персонажів.

6. Мовленнєва характеристика.

7. Опис предметів побуту, житла, одягу, умов життя, як засіб самовираження героя.

8. Сім'я, отримане виховання, історія життя. Рід занять.

9. Риси характеру. Еволюція особистості у процесі розвитку сюжету.

10. Вчинки та мотиви поведінки, в яких герой проявляє себе найбільш яскраво.

11. Пряма авторська характеристика. Ставлення до героя інших персонажів твору.

12. Зіставлення з іншими персонажами або літературним героєм іншого автора.

13. Оцінка літературного персонажа його сучасниками.

14. Герой як породження своєї епохи і виразник певного світогляду. Визначення типового та індивідуального в літературному героєві.

15. Ваше особисте ставлення до персонажа і такого типу людей в житті.

Характеристика персонажа літературного твору

1. Визначення місця героя серед інших персонажів.

2. Ступінь участі і його роль в конфлікті (епізоді).

3. Наявність прототипів і автобіографічних рис.

4. Аналіз імені.

5. Портрет. Зовнішній вигляд, як він даний автором і в сприйнятті інших персонажів.

6. Мовленнєва характеристика.

7. Опис предметів побуту, житла, одягу, умов життя, як засіб самовираження героя.

8. Сім'я, отримане виховання, історія життя. Рід занять.

9. Риси характеру. Еволюція особистості у процесі розвитку сюжету.

10. Вчинки та мотиви поведінки, в яких герой проявляє себе найбільш яскраво.

11. Пряма авторська характеристика. Ставлення до героя інших персонажів твору.

12. Зіставлення з іншими персонажами або літературним героєм іншого автора.

13. Оцінка літературного персонажа його сучасниками.

14. Герой як породження своєї епохи і виразник певного світогляду. Визначення типового та індивідуального в літературному героєві.

15. Ваше особисте ставлення до персонажа і такого типу людей в житті.

Схема анализа литературно-художественного произведения.

1. История создания.