Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення інноваційної стратегії.

2. Опишіть види інноваційних стратегій.

3. Назвіть чинники, що визначають успішність інноваційної стратегії.

4. Коли застосовується наступальна стратегія, імітаційна, оборонна? Наведіть приклади.

5. Які взаємини між ризиком та інноваційною політикою організації?

6. Що передбачає інноваційна політика підприємств?

7. На скільки інноваційна діяльність підприємства зумовлена його розмірами виробництва?

8. З чого починається розробка інноваційної стратегії підприємства?

Тема №6. Управління інноваційним розвитком організації. План

1. Аналіз і прогнозування науково-технічного і організаційно-технологічного рівня виробництва.

2. Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства та умов конкуренції.

3. Система планування інновацій.

1.Аналіз і прогнозування науково-технічного і організаційно-технологічного рівня виробництва.

Управління інноваціями є складовою частиною інноваційної діяльності і вирішує питання планування і реалізації інноваційних проектів, розрахованих на значний якісний стрибок у виробництві, підприємництві, соціальній сфері. У широкому розумінні стратегічне управління пов'язано з процесом передбачення глобальних змін в економічній ситуації, пошуком і реалізацією великомасштабних рішень, що забезпечують його виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлення майбутніх чинників успіху.

Найпоширенішим прийомом визначення мети на підприємстві є побудова так званого дерева цілей, що являє собою процес поділу головної (глобальної) мети на її складові (часткові цілі) і розташування їх за ієрархічним принципом. У дереві цілей розрізняють кілька рівнів стратегічних цілей:

1. Цілі підприємства в цілому — очікуваний стан сукупності стратегічних господарських одиниць (продуктово-ринкових комбінацій).

2. Цілі стратегічних господарських одиниць (СГО) — цільові настанови для окремих СГО, на які поділені підприємства.

3. Цілі функціональних сфер діяльності — директивні завдання для функціональних підрозділів підприємства, що закладаються в основу стратегії, що розробляється.

Між цілями складаються множинні відносини по горизонталі і вертикалі, що мають обов'язково враховуватися в процесі планування цілей.

Далі слід коротко розглянути форми управління інноваціями. Процес управління, як ми вже знаємо, складається з взаємозалежних фаз (етапів): планування, реалізація, контроль. Інтеграція цих фаз утворює систему стратегічного менеджменту, зайнятого рішенням стратегічних завдань. Для того, щоб пов'язати всі ланки зазначеної системи, необхідна відповідна організаційна форма. Досвід показує, що існуючі організаційні структури зазвичай не спроможні в достатній мірі концентруватися на виконанні екстраординарних інноваційних завдань (вони були сформовані для неринкових типових схем).

Для вирішення стратегічних завдань виникає необхідність у радикальному реформуванні підходів до структур управління, підвищенні рівня їхньої варіантності. Це особливо важливо при вирішенні великомасштабних інноваційних завдань, що потребують значного якісного ривка і концентрації сил всієї системи управління.

Сучасна система управління інноваціями повинна носити гнучкий і комплексний характер, орієнтуватися на розробку перспективної продукції, стимулювати створення і впровадження нововведень і забезпечувати наскрізне управління інноваційним процесом від виникнення ідеї до її реалізації.

Основними елементами системи управління інноваціями є:

спеціалізовані підрозділи - ради, комітети, робітники групи по розробці технічної політики створюються в великих фірмах, що випускають наукомістку продукцію. Задачею підрозділів є визначення ключових напрямків інноваційного процесу;

центральні служби розвитку нових продуктів, що здійснюють координацію інноваційної діяльності, забезпечують розробку єдиної технічної політики, контроль і координацію інноваційної діяльності, здійсненої в різноманітних виробничих відділеннях;

відділення нових продуктів - самостійні підрозділи, що здійснюють координацію інноваційної діяльності в рамках фірми в цілому, узгодження цілей і напрямків технічного розвитку, розробку планів і програм інноваційної діяльності, спостереження за ходом розробки нової" продукції і її впровадженням, розгляд проектів створення нових продуктів;

центри розвитку - самостійні підрозділи, не пов'язані з основною сферою діяльності фірми. Для центрів установлюються такі показники господарської діяльності, що на етапі впровадження нової продукції стимулюють розширення обсягу продажів і сприяють завоюванню ринкових позицій;

відділи НДДКР у виробничих відділеннях здійснюють пошук і розробку нових перспективних ідей, а також їх швидке доведення до стадії освоєння і виробництва;

венчурні підрозділи, що організуються в значних компаніях на основі створення фондів «ризикового капіталу». Кошти венчурних фондів часто вкладаються в невеличкі починаючі фірми, що згодом поглинаються значними або з ними встановлюються довгострокові зв'язки;

спеціалізовані централізовані фонди стимулювання нововведень, що створюються за рахунок частини прибули фірми, використовуються для прискорення впровадження нової продукції в серійне виробництво. (венчурні фонди);

фонди стимулювання нововведень у виробничих підрозділах створюються для стимулювання НДДКР прикладного характеру, пов'язаних із потребами підрозділу;

консультаційні й аналітичні групи, у функції яких входить прогнозування розвитку технології і попиту на нову продукцію, вибір перспективних ідей, визначення тематики досліджень, координація робіт.