Питання для самоконтролю.

1. Розкрийте зміст комплексу організаційних форм інноваційної діяльності.

2. Поясність причини виникнення технопарків та розкрийте сутність цієї організаційної форми.

3. Що таке «інкубатор», у чому полягає особливість цієї організаційної форми?

4. У чому сутність створення малих (венчурних) інноваційних підприємств? Яке їх значення у створенні інновації?

5. Що являє собою консорціум? Наведіть приклад.

6. Які організаційні форми взаємодії науки і виробництва набули найбільшого розвитку в Україні, чому? Наведить приклади.

7. Як обчислюється корпоративна ефективність роботи кожної команди у фінансово-промисловій группі?

8. Дайте визначення наукової організації.

Тема №5. Інноваційна політика організацій.

План

1. Змістовна характеристика інноваційної політики фірми.

2. Сутність та складові елементи інноваційної політики фірми.

3. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення.

1.Змістовна характеристика інноваційної політики фірми.

Загальні тенденції розвитку економіки неминуче приводять організації до необхідності освоєння сучасних досягнень НТП. Організації повинні ризикувати, впроваджуючи новітні досягнення науки. нову продукцію і технологію, організацію менеджмент) і виробництва. Ще великим ризиком є пасивне чекання того моменту, коли ситуація цілком проясниться.

Ступінь ризику при здійсненні різних інновацій різний. Інновації на часткову модернізацію устаткування і технології виробництва, відновлення продукції, що випускається, зниження витрат виробництва і підвищення матеріальної зацікавленості членів колективу в результатах праці пов’язані з незначним ризиком і є обов’язковими умовами неухильного підвищення ефективності виробництва.

З великим ризиком пов’язане впровадження принципово нових досягнень науки і техніки, що істотно змінюють технічну базу виробництва й організацію менеджменту. До них відносяться не тільки фундаментальні розробки в галузі техніки і технології, але й нові організаційно-економічні рішення.

Позитивний вплив на інноваційний потенціал організацій робить децентралізація в прийнятті рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, здатність організаційних структур менеджменту гнучко перебудовуватися відповідно до змін завдань і умов діяльності.

Інноваційна діяльність носить творчий характер, вона погано поєднується з твердою регламентацією робіт і централізацією прийняття рішень, важко вписується у формалізовані організаційні структури менеджменту. Для останніх характерні тенденції підтримки стабільних відносин і процедур менеджменту, протидії інноваціям, активний опір будь-яким новим формам і методам менеджменту.

Виникнення бюрократичних перешкод на шляху інновацій є одним з характерних ознак формалізованих і централізованих організаційних структур менеджменту. Інноваціям важко пробивати стіну бюрократичного захисту, однак, якщо це все-таки вдається, їхня реалізація в рамках бюрократичних організаційних структур управління проходить більш організовано, ніж у гнучких, неформалізованих структурах.

Інноваційний потенціал організацій багато в чому визначається розмаїтістю і ступенем виробничо-технологічної єдності виробничих одиниць, що входять у їхній склад. Чим більшу активну роль відіграють організації відтворювальному процесі і чим більший ступінь інтеграції їхніх основних виробництв, тим вищий інноваційний потенціал.

Впроваджуваний у даний час новий економічний механізм управління дозволяє організаціям вийти за рамки виробничої стадії відтворювального циклу, надає їм можливість активно брати участь у формуванні стратегії розвитку, концентрувати значні зусилля і засоби на відновленні виробничого парку устаткування, розробці й освоєнні нової техніки, найбільш повному задоволенні запитів споживачів.

Організаційні структури управління конкурентоспроможних організацій повинні мати високий інноваційний потенціал з добре розвинутими структурними підрозділами при безупинному розширенні номенклатури й асортименту продукції, що випускається, підвищенні якості виготовлених виробів і поліпшенні їхніх споживчих властивостей.

Сприйнятливість організацій до інновацій скорочується по мірі зростання виробництва і розвитку організаційних структур, переваги великосерійного і масового типів виробництва. Чим більший обсяг виробництва, вищий рівень продукції, що випускається, тим сутужніше виробництво піддається перебудові.

НТП як правило, стримується в рамках масового, вузькоспеціалізованого виробництва й одержує великі перспективи при виробництві дрібносерійних високоспеціалізованих швидкозмінних виробів.

Найбільшу сприйнятливість до інновацій мають невеликі вузькоспеціалізовані організації. Вони спеціалізовані на задоволенні конкретних запитів споживачів і мають здатність гнучко перебудовуватися в залежності від характеру і темпів розвитку промислового виробництва, їхні організаційні структури менеджменту виявляються найбільш мобільними і чуттєвими до сучасних науково-технічних тенденцій і організаційно-економічних нововведень.

Впровадження технічних, організаційних і економічних інновацій вимагає адекватних змін у діючих формах і методах організації менеджменту. Воно обумовлює необхідність безперервності управлінських інновацій. Останнє стає усе більш важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій.

Розроблення інноваційної політики торкається як концептуально-підприємницьких, так і організаційно-процедурних аспектів стратегічного розвитку підприємства і, отже, реалізує свою функцію через загальний та функціональний менеджмент.

Загальний менеджмент визначає генеральну лінію стратегічного розвитку і містить:

• нормативний менеджмент — розроблення філософії, підприємницької політики, визначення позиції підприємства в конкретній ринковій ніші; формулювання загальних стратегічних намірів;

• стратегічний менеджмент — визначення набору стратегій, їхньої реалізації в часі, фіксування змін, переформулювання стратегій, стратегічний контроль і контроллінг (віддача від введення активів за рахунок контролю), управління стратегічними рішеннями в цілому;

• оперативний менеджмент — розроблення і реалізація оперативних (тактичних) заходів, пов'язаних із практичним упровадженням стратегій у дію.

У рамках функціонального менеджменту розробляються і реалізуються окремі (функціональні) стратегічні завдання, пов'язані з інноваціями в різних сферах діяльності на підприємстві (маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінанси, інформаційна база тощо).

Розроблення інноваційної політики підприємства (фірми) передбачає визначення цілей і стратегій його розвитку на найближчу і далеку перспективу, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства і забезпеченості його ресурсами.

Розглядаючи цілі як передбачення результату, їх поділяють на:

1. функціональні (підтримка досягнутого стану системи);

2. нові (досягнення якісно нового стану системи).

В інноваційному менеджменті розрізняють:

• Базові стратегії — модель поведінки підприємства в цілому й окремої стратегічної господарської одиниці в тій або іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія вибору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі на обраному ринку: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціалізація; ринкова кооперація.

• Функціональні стратегії — комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.