МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПРИКЛАДНОЇ МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

Пояснювальна записка

по НДРС на тему:

«Інвестиційне моделювання розвитку мобільної мережі»

Виконав:

студент гр. ЕКІ-09с

______А.О. Гурецька

«______» 2009 р.

Керівник:

доц. каф. ПМІ

______О.Л. Вовк

«______» 2009 р.

Донецьк – 2009

ЗМІСТ

Вступ____________________________________________________________3

1 Теоретичні основи та принципи інноваційно-інвестиційної політики підприємства______________________________________________________5

1.1 Сутність, види та цілі інноваційнно-інвестиційної політики підприємства______________________________________________________5

1.2 Основні критерії ефективності інвестиційного проекту та методи його оцінки___________________________________________________________12

1.3 Методи оцінки поточного фінансового стану підприємства___________15

1.4 Вибір засобів для побудови бізнес-моделі інвестиційного плану розвитку підприємства_____________________________________________________19

1.5 Висновки_____________________________________________________20

2 Огляд ринку мобільного зв'язку третього покоління___________________21

2.1 Мережа третього покоління: передумови й історія розвитку__________21

2.2 Розвиток мережі третього покоління закордоном____________________25

2.3 Огляд українського ринку мобільної мережі третього покоління_______29

2.4 Висновки_____________________________________________________32

3 Постановка задачі побудови моделі розвитку мобільної мережі третього покоління________________________________________________________33

3.1 Постановка задачі й вхідні дані в моделі розвитку мобільної мережі третього покоління________________________________________________33

3.2 Вихідні дані в моделі розвитку мобільної мережі третього покоління________________________________________________________37

3.3 Методи й способи зв'язку в моделі розвитку мобільної мережі третього покоління вхідних та вихідних даних________________________________38

3.4 Висновки_____________________________________________________39

Висновки________________________________________________________40

Перелік посилань_________________________________________________42

ВСТУП

Мобільний зв'язок розвивається у світі стрімкими темпами, безупинно розширюючи обсяг і якість надаваних послуг, роблячи їх масовими, загальнодоступними й пристосованими до індивідуальних потреб користувачів. Реалізація нових можливостей забезпечується як за рахунок удосконалювання існуючих мереж, так і реалізації нових технічних рішень, пов'язаних зі створенням глобальної мережної інфраструктури.

Одним з найбільш грандіозних проектів кінця XX – початку XXI століть є створення нового покоління мобільної мережі – 3G стандарт. Третє покоління мобільного зв'язку забезпечить високу пропускну здатність, яка може гнучко змінюватися залежно від ступеня мобільності абонента. Зокрема, мобільні мережі третього покоління забезпечують можливість одночасної передачі голосових (звичайний телефонний дзвінок) і неголосових даних (завантаження файлів, обмін електронною поштою або повідомленнями IM). Важливу роль в 3G-послугах відіграють швидкісний Інтернет-доступ, відеотелефонія й мобільне телебачення.

Метою даної роботи є аналіз поточного становища розвитку ринку мобільної мережі третього покоління, його насичення, потенціал і готовність мобільних операторів до впровадження 3G-технологій.

Для реалізації поставленої мети необхідно виділити ряд задач:

– провести аналіз ринку мобільної мережі;

– визначити інвестиційну програму компанії;

– визначити вхідні дані для побудови моделі;

– позначити вихідні дані моделі.

Об'єктом дослідження даної роботи є технології мобільної мережі третього покоління.

Предмет дослідження – стандарти 3G і їх впровадження на українському ринку мобільного зв'язку.

Актуальність даної теми пояснюється тим, що технологія третього покоління забезпечує можливість:

– швидкого й мобільного доступу до мережі Інтернет;

– бути «завжди на зв'язку» – вільне переміщення по всій території, де є покриття, без втрати з'єднання.

Дана робота може використовуватися як платформа для побудови інвестиційного плану, тому що в ній надана вся необхідна інформація про види інвестицій, інвестиційну політику підприємства, про методи аналізу поточного фінансового стану підприємства, а також описані всі доступні способи оцінки ефективності інвестиційного проекту. На базі даної роботи можна теоретично описати докладну модель впровадження нового стандарту мобільної мережі, тому що надані всі необхідні дані для цього. Проведені дослідження можуть бути корисні як під час теоретичного вивчення поставлених задач, так і під час практичної розробки моделі в майбутньому.

1 Теоретичні основи та принципи інноваційно-інвестиційної політики підприємства

1. Сутність, види та цілі інноваційнно-інвестиційної політики підприємства

Телекомунікаційні та інші підприємства постійно зіштовхуються із необхідністю інвестицій, тобто із вкладенням коштів (внутрішніх і зовнішніх) у різні програми і окремі заходи (проекти) з метою організації нових, підтримки та розвитку діючих технологічних процесів, технічної підготовки діяльності, одержання прибутку та інших кінцевих результатів, наприклад, природоохоронних, соціальних та інших. Це кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, технології, машини і устаткування, ліцензії, у тому числі й на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, вкладені в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу) і досягнення соціального ефекту.

Інвестиції – це те, що «відкладається» на завтра, щоб якнайбільше та ефективніше вжити в майбутньому. Одну їхню частину становлять споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, а відкладені у запас; іншу – ресурси, спрямовані на розширення виробництва (вкладення в будинки, спорудження, машини). Інвестиціями можуть бути як кошти, так і акції, інші цінні папери, пайові внески, майно, авторські права, ноу-хау. За фінансовим визначенням інвестиції – це всі види активів (коштів), вкладених у господарську діяльність із метою одержання доходу. За економічним – видатки на створення, розширення або реконструкцію й технічне переозброєння основного та оборотного капіталу [2].

Об'єктами інвестування можуть бути підприємства, що споруджуються, реконструюються або розширюються, будинки, інші основні фонди, орієнтовані на рішення певного завдання (на виробництво нових товарів або послуг, збільшення їхнього обсягу або поліпшення якості). Вони розрізняються за обсягами виробництва (масштабом проекту, виробництвом продукції, роботами, послугами); спрямованістю (виробничі, соціальні); характером етапів здійснення проектів (на весь період або тільки окремі етапи); формами власності (державні або приватні); характером і ступеню участі держави (кредити, пакет акцій, податкові пільги, гарантії); окупністю коштів; ефективністю кінцевих результатів та іншими ознаками [1].

Всі інвестиції підрозділяються на дві основні групи [6]:

– реальні інвестиції – це зазвичай довгострокові вкладення коштів безпосередньо в засоби виробництва і предмети споживання. Це фінансові вкладення в конкретний довгостроковий проект, пов'язані із придбанням реальних активів;

– портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в проекти, пов'язані з формуванням портфеля і придбанням цінних паперів й інших активів.

Реальні інвестиції іноді називають прямими, тому що вони безпосередньо беруть участь у виробничому процесі.

Вкладення коштів у фінансове майно, придбання прав на участь у справах інших фірм (придбання акцій, цінних паперів, боргових прав) називають фінансовими інвестиціями. Розрізняють також й інтелектуальні нематеріальні інвестиції – це витрати на покупку патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку і перепідготовку персоналу, вкладення в науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, рекламу.

Суми нових інвестицій, що збільшують розмір основного капіталу та спрямовані на його відшкодування, становлять валові інвестиції [6].

Витрати незалежно від джерела їхнього фінансування, спрямовані на відшкодування споживчих коштів, придбання основних фондів виробничого та невиробничого призначення, належать до довгострокових інвестицій, які групуються за наступними ознаками:

– за технологічною структурою (складом робіт і витрат): на будівельні й монтажні роботи, придбання всіх видів устаткування, інші капітальні роботи й витрати;

– за способом виконання робіт: підрядний і господарський;

– за рівнем централізації джерел фінансування: централізовані (кошти державного бюджету), нецентралізовані (власні кошти підприємства, позикові й притягнуті фінансові ресурси);

– за характером відтворення основних фондів: нове будівництво, розширення, реконструкція;

– за призначенням: виробниче і невиробниче призначення.

Система господарських рішень, що визначають обсяг, структуру і напрямки інвестицій як усередині підприємства, фірми, регіону, так і за їхніми межами з метою розвитку виробництва, одержання прибутку та інших кінцевих результатів становить основу інноваційно-інвестиційної політики, за допомогою якої досягаються рішення багатьох завдань, наприклад, одержання найбільшого приросту продукції й прибутку.

Інноваційно-інвестиційна політика підприємства повинна включати кілька елементів [3]:

– розробку інноваційно-інвестиційних програм, націлених на реалізацію стратегічних цілей;

– ранжирування інвестиційних програм;

– формування структури, що сприяла б ефективній реалізації інноваційно-інвестиційних програм;

– пошук джерел реалізації програм;

– оцінку ефективності інвестиційної політики.

Інвестиційно-інноваційна стратегія підприємства – комплекс довгострокових цілей розвитку підприємства шляхом найбільш ефективного їхнього досягнення.

Вибір інноваційно-інвестиційної стратегії залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегії розвитку в цілому, стану зовнішнього й внутрішнього ринку інвестиційних ресурсів, інвестиційної привабливості підприємства як об'єкта вкладання коштів.

Як довгострокові цілі можуть бути обрані наступні:

– заміна застарілого обладнання модернізованим з метою зниження витрат;

– виробництво нових видів продукції;

– ріст масштабів виробництва за рахунок збільшення торговельного обороту та частки контрольованого ринку;

– досягнення певних розмірів прибутку;

– захист навколишнього середовища.

Залежно від обраної мети існують 4 основних види інвестиційної стратегії [3]:

– стратегія інвестиційної бездіяльності, за якої відбувається зниження обсягу виробництва за рахунок фізичного і морального зношування виробничого устаткування. У цьому випадку майбутня діяльність підприємства опиняється під сумнівом;

– стратегія пасивного інвестування. Підприємство підтримує незмінний рівень розвитку виробництва, що може привести до відставання від показників розвитку виробництва;

– стратегія активного інвестування забезпечує зростання виробництва до середньоотрасльового показника розвитку. Припускає активний відбір і реалізацію проектів, активну позицію на ринку;

– стратегія ефективного інвестування пов'язана з інноваціями, що реалізують принципово нові технології.

Інвестиційно-інноваційний проект – це система взаємозалежних цілей і програм їхнього досягнення. Дані цілі представляють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, комерційних й інших заходів, що організовані (пов'язані за ресурсами, строками, виконавцями), оформлені комплексом проектної документації та забезпечують ефективне рішення конкретної науково-технічної проблеми, яка виражена в кількісних показниках і приводить до інвестицій [2].

Типи інвестиційно-інноваційних проектів [5]:

1. Заміна застарілого обладнання. Такі проекти не вимагають тривалих і багатоскладових процедур обґрунтування й прийняття рішень.

2. Збільшення випуску продукції та/або розширення ринку послуг. Даний тип вимагає відповідального рішення, що звичайно приймається вищим рівнем керування підприємством. Найбільш детально необхідно проаналізувати фінансову ефективність проекту, з'ясовуючи, чи приведе збільшення обсягу реалізації до відповідного зростання прибутку.

3. Заміна устаткування з метою зниження поточних виробничих витрат. Цей тип проекту припускає детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту, тому що більш технічно довершене устаткування не є більш вигідним з фінансової точки зору.

4. Розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. Цей тип проектів є результатом нових стратегічних рішень і може зачіпати зміну сутності бізнесу.

5. Проекти, що мають екологічне навантаження. У ході інвестиційного проектування екологічний аналіз є необхідним елементом, тому проекти, що мають екологічне навантаження, завжди пов'язані із забрудненням навколишнього середовища.

Основна дилема, яку необхідно вирішити і обґрунтувати за допомогою фінансових критеріїв, – який з варіантів обрати:

– використати більш довершене дороге устаткування, збільшуючи капітальні витрати;

– придбати менш дороге устаткування та збільшити поточні витрати.

Період часу між початком здійснення проекту і його ліквідацією – це інвестиційний цикл. Він необхідний для аналізу проблем фінансування проекту, прийняття необхідних рішень і підрозділяється на ряд послідовних за часом етапів. Так інвестиційний цикл прийнято ділити на 3 стадії (фази), кожна з яких має свої цілі та завдання [1]:

1. Передінвестиційна стадія:

• формування ідеї (задуму). На цьому етапі визначаються кінцеві цілі проекту, і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти та об'єкти інвестицій, їхні форми і джерела;

2. Інвестиційна стадія:

• розробка проекту. На цьому етапі здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення мети проекту й вибір найбільш життєздатного для реалізації; розробляється план реалізації інвестиційного проекту; вирішуються питання спеціальної організації для роботи над проектом;

• експертиза проекту. Якщо фінансування проекту здійснюється за рахунок стратегічного інвестора, то останній сам проводить експертизу. Коли підприємство планує здійснення проекту переважно за рахунок власних коштів, то експертиза проекту також досить бажана для проведення перевірки правильності основних положень проекту;

3. Виробнича стадія:

• реалізація проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, корегування відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту;

• завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовникові й закриття контрактів.

Етапи розробки інвестиційно-інноваційного проекту [5]:

1. Попередній аналіз. Після формування бізнес-ідеї майбутнього проекту виникає питання, чи здатне підприємство реалізувати цю ідею. Необхідно проаналізувати стан галузі економіки, до якої належить підприємство, і проаналізувати положення підприємства в рамках галузі.

2. Аналіз комерційного виконання або маркетинговий аналіз. Основна ціль будь-якого промислового інвестиційно-інноваційного проекту – одержання прибутку як від використання наявних ресурсів, так і від задоволення існуючого або потенційного попиту на товар. Інвестиційний проект може служити і певним корпоративним стратегіям, наприклад посиленню ринкової позиції фірми або забезпеченню майбутнього постачання необхідними ресурсами.

3. Виробничий аналіз проводиться для тих інвестиційно-інноваційних проектів, які призначені для виробничої діяльності. Його головне завдання – показати інвесторам, кредиторам й іншим потенційним партнерам реальність виробництва продукції в потрібній кількості, у призначений термін і певної якості.

4. Фінансовий аналіз. Цілі і завдання фінансового аналізу укладаються в оцінці фінансового стану підприємства за попередні 3–5 років, показників фінансового стану в момент реалізації проекту, результатів майбутнього чистого доходу, методів реалізації інвестиційних проектів.

5. Економічний аналіз. При його виконанні використовується комплекс добре розроблених концепцій і методик прийняття рішень, планування й моніторингу, які вимагають знань економічної теорії, аналізу господарської діяльності, чинного і податкового законодавства.

6. Інституційний аналіз. Тут аналізується хто й чим займається, як будуть взаємодіяти між собою всі відділи й служби, хто і як буде координувати і контролювати їхню діяльність.

7. Аналіз ризиків. Наявність альтернативних і антикризових програм дозволить потенційному інвесторові зробити висновок про готовність підприємця до подолання труднощів і його здатності їх перебороти.

8. Екологічний аналіз займає особливе місце в проектному аналізі, тому що взаємини між діяльністю людини і навколишнім середовищем недостатньо вивчені, й приводять до змін у навколишнім середовищі.