1. Вимоги норм радіаційної безпеки в Україні

З 1 січня 1998 р. наказом Міністра охорони здоров’я України введені в дію Норми радіаційної безпеки України (НРБУ–97). Сучасні норми радіаційної безпеки побудовані на системі основних принципів, критеріїв, нормативів та правил, виконання яких є обов’язковим з метою забезпечення протирадіаційного захисту людини та радіоекологічної безпеки стану довкілля. НРБУ–97 розроблені відповідно до основних положень Конституції та Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами».

В основу НРБУ–97 покладені рекомендації Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ), створені у 1989–1996 рр.; Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючого випромінювання та безпеки джерел радіації (МАГАТЕ); позитивний досвід застосування Норм радіаційної безпеки у колишньому СРСР зразка 1976 та 1987 років; окремі положення Норм радіаційної безпеки Російської Федерації 1996 року; найважливіші наукові розробки вітчизняних та закордонних фахівців у галузі протирадіаційного захисту та радіаційної безпеки, а також у суміжних галузях.

Норми радіаційної безпеки України вважаються основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів з метою забезпечення прийнятних рівнів забруднення довкілля та опромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі. Метою НРБУ–97 є визначення головних вимог щодо:

- охорони природного середовища від впливу радіації;

- охорони здоров’я людини від можливої шкоди, спричиненої опроміненням від джерел іонізуючого випромінювання;

- безпечної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання.

Порівняно з попередніми Нормами радіаційної безпеки зразка 1976 та 1987 років у цей документ введені такі сучасні концептуальні положення:

- удосконалена концепція розрахунку ефективної дози;

- обґрунтовані ліміти ефективних і еквівалентних доз опромінення;

- введені нові категорії опромінюваних осіб: пацієнти і добровольці;

- розроблена логічна система мотивування рівнів опромінення людини з використанням моделі «вік – залежний параметр»;

- розрізнено принципово різні підходи забезпечення протирадіаційного захисту в ситуації запланованої практичної діяльності і в ситуації непередбаченого втручання.

Вперше в НРБУ–97 розділені методичні основи протирадіаційного захисту для двох, принципово відмінних ситуацій діяльності людини, які пов’язані з джерелами іонізуючого випромінювання: практична діяльність і втручання.

Під практичною діяльністю розуміється поводження з штучними джерелами іонізуючого випромінювання, спрямоване на досягнення матеріальної або іншої користі, що призводить або може призвести до передбаченого та контрольованого збільшення дози опромінення. Відтак практична діяльність передбачає різноманітну експлуатацію джерел випромінювання і є необхідним елементом конкретної ядерно-радіаційної технології.

Під втручанням слід розуміти такий вид людської діяльності, який завжди спрямований на зниження чи запобігання некерованого і непередбаченого опромінення у випадку радіаційної аварії або хронічного впливу техногенно-підсилених джерел природного походження. Тобто втручання – це діяльність, спрямована на зменшення існуючого рівня опромінення.

Радіаційна безпека та протирадіаційний захист стосовно різних видів діяльності людини ґрунтується на основі використання таких принципів:

- будь-яка практична діяльність, що супроводжується опроміненням людей, має право здійснюватися, якщо вона приносить більше користі опроміненим особам або суспільству в цілому, порівняно із завданою шкодою (принцип виправданості);

- рівні опромінення від усіх видів господарювання не повинні перевищувати встановлений ліміт дози (принцип неперевищення);

- індивідуальні дози або кількість опромінюваних осіб стосовно певного джерела іонізуючого випромінювання мають бути настільки низькими, наскільки це можливо із врахуванням економічних і соціальних чинників (принцип оптимізації).

Норми радіаційної безпеки України поширюються на ситуації опромінення людини джерелами іонізуючого випромінювання в умовах:

- експлуатації техногенних джерел іонізуючого випромінювання;

- медичної практики;

- радіаційних аварій;

- додаткового опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження.

Водночас вони не поширюються на опромінення від природного радіаційного фону та опромінення в умовах повного звільнення виду практичної діяльності, що володіє джерелами іонізуючого випромінювання від регулювання. Тобто на джерела радіації, що створюють за будь-яких умов індивідуальну річну ефективну дозу до 10 мкЗв, а колективну ефективну річну дозу не більше як 1 люд-Зв. Також під вимоги НРБУ–97 не підпадає космічне випромінювання, радіоактивність земної поверхні та внутрішнє опромінення людини, створене природним калієм. Вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки сформульовані для зовнішнього, інгаляційного та внутрішнього опромінення людини. Сумарну дозу від цих видів опромінення використовують для оцінки радіаційної обстановки й очікуваних медичних наслідків, а також для обґрунтування захисних заходів і оцінки їхньої ефективності [1].