II. Розлади мислення за характером та формою асоціацій.
Зісковзування мислення - хворий промовляє фрази, декілька осмислених конструкцій, а потім, без причини переключається на розповідь про щось інше, також правильне, але зовсім не пов’язане з попереднім.
Розірваність мислення - патологія мислення, яка виявляється у розриві смислових зв’язків мі ж поняттями при збереженні граматичної та синтаксичної форми речення.
Шизофазія - розірваність досягає ступеню безладності, “мовної мшанини”, коли хворий промовляє в нормальному темпі, з нормальною інтонацією слова або навіть склади, що не мають жодного логічного зв’язку.
Інкогерентне мислення - втрата здатності до утворення асоціативних зв’язків мі ж відчуттями, уявленнями та поняттями, відображення дійсності у її зв’язках і відношеннях, аналізу і синтезу. Мова при цьому стає безладною.
Мовна безладність може бути: аментивною, хореатичною, атактичною та маніакальною.
Амбітендентне мислення - мислення, при якому у хворого водночас виникають антагоністичні взаємопротилежні ідеї.
Аутистичне мислення - характеризується відірваністю від реальності. Асоціації виникають переважно на основі ід ей і уявлень, відчуттів пов’язаних із хворобою, під час якої домінують внутрішні переживання. Хворі замикаються у собі, тримаються осторонь, майже ні з ким не спілкуються. Відповіді на запитання формальні, їх фантазії співіснують у свідомості з реальністю, бажання сприймаються як дійсність.
Паралогіка - порушення логіки, коли певне поняття замінюється символом чи знаком, зрозумілим тільки хворому, який робить на основі цього об’єктивно незрозумілі умовисновки, що не відповідають судженням, з яких вони виводяться.
Паралогічне мислення виникає при шизофренії.
Атактичне мислення - патологія мислення, яка проявляється неправильним парадоксальним сполученням понять і думок, які без логічних зв’язків нанизуються одна на одну. Може проявлятись мовною безладністю.
Резонерство - безплідне мудрування, поява у мисленні пустих вербальних посилів, які не відповідають темі розмови і не досягають мети. Беззмістовність і бідність суджень при цьому можуть бути одягнуті у правильну форму.
Вирзняють три ступені резонерства: крайній - незрозуміло про що говорить хворий; середній - тільки після тривалого розпитування можна отримати пояснення; легкий - може зустрічатися і у психічно здорових людей, властива багатослівність, відволікання від теми розмови. Спостергається при енцефалопатії, шизофренії та сенільних змінах психіки.
Персеверації - тривале домінування однієї думки чи уявлення, що зовні проявляється стереотипним повторенням одних і тих самих слів, відповідей. Наприклад, хворий давши правильну відповідь на перше запитання, потім продовжує її повторювати і на інші. Буває при ЧМТ.
Символічне мислення - стан мислення, при якому одне поняття стає символом іншого, іноді на основі випадкових, другорядних ознак. Це порушення характерне для шизофренії.
ІІІ. Розлади мислення за адекватністю змісту асоціацій.
Нав’язливі ідеї - думки, що виникають некеровано, але супроводжуються критичним до них ставленням і спротивом.
Зустрічаються переважно при неврозах, шизофренії, церебральному атеросклерозі та ананкастному розладі особистості.
Нав’язливості поділяють на відволікаємі та образні.
Д відволікаємих відносять безплідне мудрування (“розумову жуйка”). Такі хворі схильні до тривалих, суб’єктивно надзвичайно обтяжливих роздумів відносно об’єктивно неактуальних на даний момент подій і явищ. Наприклад, думки про те, що відбудеться після смерті, про розтин тіла, гниття залишків, про рослини, які виростуть після цього і так без кінця. До цього ж ряду належить нав’язливий рахунок, відтворення у пам’яті подій, прізвищ, дат, маніпуляції з окремими словами та словосполученнями, їх розкладання на окремі склади і т.д.
До образних нав’язливостей відносять уявлення, які оволодівають хворими. Такі пацієнти неправдоподібні події сприймають як реальні і при цьому надзвичайно хвилюються. Так, після купання в річці у хворого виникає думка, що він випадково вдарив ногою дитину, яка після цього потонула. Не дивлячись на відсутність будь-яких доказів цього твердження (знаходився на пляжі один) він не може позбавитися від надзвичайно об’ємних, образних, емоційно насичених уявлень. Тому він часто приходить на це місце, шукає докази і т.д..
Нав’язливі потяги - напротивагу здоровому глузду у хворого може з’являтись бажання вдарити кого-небудь, у тому числі близьку людину, образити, забруднити і т.д.. Нав’язливі потяги на відміну від імпульсивних дій не реалізуються, але їх поява, у деяких випадках, викликає у пацієнта панічний страх.
Непристойні думки - неприпустимі морально-етичної точки зору уявлення про шановних та коханих осіб. В церкві подібні думки можуть з’являтися у релігійних людей, глибоко віруючих при погляді на ікони, під час моління і т.д..
Нав’язливі спогади - нездоланні, надзвичайно тужливі спогади про які-небудь провини, що мали місце в минулому. З’являється виражене відчуття покаяння, сорому. Хворий хоче забути те, що трапилося, але не може цього зробити.
Нав’язливі страхи (фобії) - дуже різноманітні (описано понад 300 їх видів) інтенсивні страхи відносно найрзномантніших явищ, які важко піддаються корекції. Хворий може розуміти безглуздість своїх страхів, боротися з ними, але як правило, безуспішно.
До числа найбільш розповсюджених страхів ві дносяться: агорафобія - страх відкритих просторів, широких майданів, вулиць; клаустрофобія - страх замкненого простору; гіпсофобія - страх висоти; мізофобія - страх забруднення; танатофобія - страх раптової смерті; токофобія - страх померти при пологах; сітофобія - страх перед вживанням їжі; оксіфобія - страх гострих предметів; нозофобія - страх рзних захворювань (канцерофобія, сифілофобія, кардіофобія та ін.); фотофобія - “страх страху”; пантофобія - всеосяжний страх.
Нав’язливі сумніви - сумніви в правильності і закінченості своїх дій . Хворі відчувають невпевненість у тому чи виконали вони свою справу, що була їм доручена, а якщо зробили, то наскільки точно і чи в повному обсязі. Вони часто повертаються до об’єкту заняття, шукають чисельні, часто нелогічні засоби самоперевірки але залишаються все ж невдоволеними, страждаючи від невпевненості і очікуючи непримних наслідків.
Нав’язливі побоювання - хворі бояться, що виконуючи ті чи інші часто автоматичні дії, вони зіб’ються, помиляться, почервоніють і т.д..
Нав’язливі дії - потреба в реалізації певної дії, що раптово виникла, до якої хворий ставиться критично, тобто розуміє безглуздий її характер і намагається боротися з нею.Сюди належать різноманітні дії, які мають характер звички і від яких надзвичайно важко позбутися, незважаючи на значні зусилля і активну протидію. Це може бути шмигання носом, стереотипні рухи ногою, жмурення очей, поправляння зачіски та інше. До числа нав’язливих дій належить наявність у мові непотрібних за смислом ввідних слів, наприклад, “розумієш”, або “часто-густо”, стереотипні маніпуляції з певними предметами. Якщо в силу будь-яких обставин хворий не може або не хоче виконати нав’язливу дію, то він відчуває психічний дискомфорт, що не зникає доки дія не відбудеться.
Надцінні ідеї - емоційно яскраво забарвлені думки, що виникають на основі реальних обставин, але невиправдано починають домінувати у свідомості, переважати над усіма іншими визначаючи процес мислення в цілому. При цьому всі інші думки гальмуються або, навпаки, концентруються, посилюючи надцінну ідею.
Маячноподібні ідеї - хворобливі ідеї недооцінки або переоцінки особистості, що виникають на тлі зміненого настрою (підвищеного або зниженого). В основі їх виникнення є певна незначна реальна підстава. Ці ідеї до деякої міри можна коригувати, але не завжди і не надовго. Вони ніколи не бувають відверто безглуздими.
Маячні ідеї - симптом порушення мислення, при якому помилкове, неправильне судження, що виникає на хворобливій основі, спотворено відображає дійсність повністю оволодіває свідомістю і не піддається корекції.
Маячна ідея суб’єктивно сприймається хворим як щось достовірне, в чому він не сумнівається. На відміну від нав’язливих ідей, при яких хворий розуміє їх абсурдність, маячні ідеї характеризуются високою суб’єктивною достовірністю, не змінюються під впливом досвіду і поєднуються в більшості випадків із змінами особистості.
Від надцінних, маячні ідеї відрізняються тим, що з самого початку їм властиве патологічне тлумачення дійсності. Вони, як правило, виникають із неясних маячних переживань, і, абсолютно не узгоджуються ні з особистістю хворого, ні з ситуацією.
Маячення переслідування - маячні ідеї, при яких хворий вважає, що його переслідують, за ним стежать, хочуть вбити.
Спочатку ці ідеї приховуються від оточуючих - це І фаза, потім настає ІІ фаза - пацієнти починають активно боротися зі своїми “переслідувачами”. При цьому вони можуть ставати соціально небезпечними (озброюватися, нападати на незнайомих людей, тощо).
Маячення ревнощів - безпідставне звинувачення в подружній невірності, зраді, причому факти, які мають слугувати доказом часто нереальні, фантастичні за своїм характером. Часто виникає при хронічному алкоголізмі.
При цьому маяченні хвор здатні скоїти тяжкий злочин (фізичні пошкодження, вбивство).
Маячення отруєння - твердження хворого, що йому підсипають в їжу отруту, дають отруйні ліки.
Маячення відношення (стосунку) - хворий вважає, що майже всі події навколишнього якоюсь мірою безпосередньо стосуються його і мають особливий сенс: оточуючі багатозначно дивляться на нього; всі вчинки, жести, висловлювання, радо- і телепередачі, а іноді й ті чи інші явища природи відбуваються неспроста, а мають причетність до нього.
Еротичне маячення - різновид маячення відношення, впливу, яке іноді поєднується з маячними ідеями переслідування: певна особа протилежної статі кохає хвору (хворого), почуває сильну пристрасть до неї (нього) і тому різними методами намагається привабити до себе, привернути їх симпатію.
Маячення одержимості - своєрдні іпохондричні маячні ідеї : в тіло хворо вселились тварини, міфічні, або вигадані хворим істоти.
Маячення самозвинувачення - хворі звинувачують себе у помилках, аморальних вчинках, думках, бажаннях за які вони отримають тяжке покарання.
Маячення самоприниження - маячні ідеї, при яких хворий вважає себе нездарою, нікчемою, неповноцінною людиною.
Маячення втрати, збитку - переконання хворого, у тому, що знайомі або невідомі злочинці хочуть обікрасти або обкрадають, розорюють, позбавляють квартири, заробітку і завдають шкоди його майну.
Маячення іпохондричне - стійка необгрунтована впевненість хворого, що в нього існує важка невиліковна хвороба і він має скоро померти. Для доведення цього він наводить безглузді аргументи, що начебто ґрунтуються на його відчуттях, поглядах оточуючих і клінічних аналізах. Особам, які намагаються його переконати, у тому числі, лікарям, хворий не вірить.
Маячення величі - переконання у своїх особливих якостях, здібностях, можливостях, багатстві, суспільному становищ. Маячні ідеї виникають на тлі піднесеного настрою.
Маячення високого походження - твердження хворого, що він за походженням із знатного роду, має родинні зв’язки з відомими всьому світу людьми.
Маячення винаходу і відкриття - порушення мислення, при якому хвора особа, яка не має спеціальної освіти і досвіду, “винаходить” апарати, двигуни, ліки, “відкриває” закони руху всесвіту, застосування яких, на її погляд, сприятиме прогресу і ощасливить людство.
Маячення реформаторства - хворий стверджує, що він перетворює світ, має для цього свої розрахунки, праці і т.п.
Образно-чуттєве маячення - маячні ідеї, що супроводжуються підвищеною афективністю та загальною розгубленістю розладом чуттєвого пізнання. Останнє не збергає певної єдності світогляду і спирається не на систему доказів, а переважно на образи і фантазії. Хворий скрізь вбачає натяки на свою адресу: посмішки людей, статті в газетах; в лампочках, що світять, вбачає сигнал його уявних ворогів.На відміну від інтерпретативного - образно-чуттєве маячіння вторинне. Його поява пов’язана, найчастіше, з галюцинаторними переживаннями або афективними розладами. Воно малосистематизоване і у своїй основі має чуттєво забарвлені, яскраві, образні уявлення, які визначають фрагментарність та непослідовність проявів.
Катестетичне маячення - маячні ідеї пов’язані з порушенням інтерорецепції. Хворобливі відчуття, що походять в першу чергу з внутрішніх органів формують іпохондричні скарги, а також маячні ідеї впливу і переслідування.
Резидуальне маячення - маячні ідеї , які будуються на основі помилок сприйняття під час розладів свідомості. Після одужання хворий деякий час зберігає впевненість у істинності хворобливих (маячних) переживань, що мали місце в гострому періоді хвороби.
Кататимічне маячення - походить із тривожно-напруженого афекту або через бажання хворого.
Голотимічне маячення - причиною виступає депресивний афект.
Індуковане маячення - маячні ідеї, що розвиваються у людей, які неспроможні критично поставитися до маячних висловлювань психічно хворого і вважають їх за істину. Виникає у людей із слабким інтелектом, або високою навіюваністю.
Конформне маячення - за механізмами утворення близьке до індукованого маячення. Відмінність заключається в тому, що конформне маячення розвивається у психічно хворих, які знаходяться в значній близькості між собою. Хворі з конформним маяченням протиставляють себе оточуючому світові у якості групи, а не індивідуально.
Розрізняють систематизовані і несистематизовані маячні ідеї :
Систематизоване маячення - маячні ідеї, які формують певну систему об’єднану центральною думкою. Маячні судження стають системою поглядів, що визначають світогляд в цілому. На цих судженнях зосереджується все психічне життя хворого. Спотворюється відбиття внутрішніх зв’язків між явищами реального світу. Одне хворобливе судження пов’язується з іншим викристалізовуючи маячну систему. Систематизованим є паранояльне та парафренне маячення.
Несистематизоване маячення - маячні ідеї , що характеризуются відсутністю послідовної системи доказів. Вони уривчасті, не пов’язані між собою, фрагментовані, незв’язані між собою, безглузді і швидко змінюються. Несистематизоване маячення пов’язане з порушеннями сприйняття (галюцинаціями). Несистематизованим є параноїдне маячення.
Інтелект - сума знань людини на даний момент і здатність в подальшому накопичувати їх та успішно використовувати. Сам по собі запас знань не може свідчити в повній мірі про наявність або відсутність у того або іншого хворого ознак недоумства. Низький запас знань, як правило, є ознакою недоумства, високий же ще не є ознакою інтелекту. Саме в такому аспекті слід розглядати наявність однобічних здібностей (музичний талант, розвинена пам’ять) у осіб з низьким інтелектом.
Розрізняють природжене недоумство (олігофренію) та набуте (деменцію).
Природжене недоумство (олігофренія) - характеризується затримкою розвитку інтелекту внаслідок причин, які діяли внутрішньоутробно або в ранньому дитинстві (до трьох років). В залежності від ступеню порушення інтелекту поділяється на дебільність, імбецильність та ідіотію.
Набуте недоумство (деменція) - є наслідком захворювань мозку або психічних хвороб і проявляться стійким зниженням пізнавальної діяльності. Буває тотальним (дифузним, глобарним), лакунарним, концентричним і транзиторним.
Тотальне недоумство характеризуєтся суцільним зниженням всіх форм пізнавальної діяльності і проявляться слабкістю інтелекту, пам’яті, уваги, зниженням почуттів (насамперед вищих) і волі. Цей тип недоумства спостерігається при старечому недоумстві, прогресивному паралічі та інших захворюваннях. Його наслідком є зниження рівня суджень, порушення критики, поведінки та руйнування ядра особистості.
Лакунарне недоумство характеризується зниженням пізнавальної діяльності з переважанням розладів пам’яті та уваги, внаслідок чого виникає зниження суджень. Ядро особистості, критика та поведінка довго залишаються непорушними. Цей тип недоумства спостерігається найчастіше при вогнищевих захворюваннях головного мозку.