Методичні вказівки

Метою семінарського заняття є комплексний аналіз джерельної бази історії Стародавньої Індії. Специфіка джерел полягає в тому, що в хронологічному плані вони неоднорідні. Так, для вивчення Індської цивілізації головні археологічні джерела, тоді як для класичної Індії першочергову роль відіграють літературні джерела.

З-поміж епіграфічних джерел найважливіші написи царя Ашоки (268-231 рр. до н. е.) [15]. Працючи з текстом написів, необхідно враховувати, що вони носять у першу чергу релігійний характер. Доволі часто написи адресовані главам провінцій і місцевим чиновникам, які повинні були самі виконувати викладені в них інструкції і дхарми та регулярно зачитувати їх у пристуності народу. Аналізуючи едикти, визначите широту міжнародних зв’язків, охарактеризуте адміністративну структуру як держави в цілому, так і окремих провінцій. Необхідно з’ясувати особливості будівельних заходів, податкової системи, релігійну політику Ашоки.

Особливістю “Законів Ману” [13] і “Артхашастри” [5] є те, що обидва ці джерела – юридичні акти, які формувались упродовж декількох століть, тому не можуть бути використані для вивчення якогось одного періоду історії держави Маур’їв. І в “Законах Ману”, і в “Артхашастрі” відображені як досить архаїчні та примітивні соціальні норми, так і цілком високо розвинені. У загальній характеристиці джерел треба відобразити такі питання, як вид джерел, їх датування, структура, характерні особливості в порівнянні з раніше вивченими пам’ятками стародавньосхідного права (“Законами Хаммурапі”, “Хеттськими законами”, “Середньоассирійськими законами” тощо). Доцільно провести порівняння деяких положень “Законів Ману” і “Артхашастри” з аналогічними джерелами права і на основі цього зіставлення зробити порівняльний висновок про рівень розвитку того або іншого суспільного інституту в Стародавній Індії і в передньоазійських державах.

Для характеристики господарського та суспільного устрою тих племен, які в середині ІІ тис. до н. е. вторглись у Північно-Західну Індію важливе використання вед. Ведична література цікава в першу чергу з погляду історії релігії та культури, оскільки вона, з одного боку, дає можливість на основі фактологічного матеріалу вивчити особливості архаїчного світогляду, з другого боку – містить основи головних релігійно-філософських доктрин Стародавньої Індії. Однак, працюючи з ведами, пам’ятайте, що їх текст упродовж тисячоліть зазнав певних змін.

Цінними джерелами з історії та культури Стародавньої Індії є епічні поеми “Рамаяна” і “Махабхарата” [14]. Необхідно враховувати ту обставину, що поеми являють собою сукупність різноманітних елементів: архаїчних міфів і воєнних переказів, легенд і притч, трактатів і байок, обширних переліків імен богів, народів, міст, генеалогій, місць паломництва і т. п. Вони відносяться не лише до різних хронологічних періодів і різних народів, але й створювались у різному соціальному середовищі. Аналізуючи тексти поем, зверніть увагу на таке питання, як співвідношення даних літературної традиції та результатів археологічних досліджень.

Складовою частиною “Махабхарати” є “Бхагавад-Гіта” (“божественна пісня”) [8-9], причому в цій епічній поемі Гіта займає (за критичними виданнями) 25-42-й або 23-40-й розділи 6-ї книги про Бхішму. Зверніть увагу, що за своєю формою Бхагавад-Гіта є черговим вставним епізодом Махабхарати, а саме: релігійно-філософським повчанням, що розгортається як бесіда. Необхідно розглянути структуру поеми. Текст Гіти складається з 700 шлок (віршів), розбитих на 18 глав. На думку вчених-індологів, такий розподіл символічний: епос розділений на 18 книг, велика битва Кауравів і Пандавів триває 18 днів, а саме число містично пов’язане з Арджуною, оскільки Крішна є 18-м аватаром бога Вішну.

Центральною проблемою поеми є проблема варн – мета людського існування. Необхідно наголосити на тому, що розподіл суспільства на варни в Гіті безпосередньо пов’язаний з релігійним ідеалом. Вона прямо закликає віруючого чинити відповідно до розпоряджень закону (шастр), зробивши їх своїм мірилом: “Хто вічні закони міняє на вигідні власні, на шлях щонайвищий не ступить, не матиме щастя. Знай, шастри писання – для тебе закон від сьогодні, звершити тобі, що записано в тому закон” [8, с. 83].

З-поміж іноземних джерел з історії Стародавньої Індії варто ознайомитись зі змістом написів правителя держави Ахеменідів – Дарія І, де згадуються назви сатрапії Гандхари, а потім і Хінду [22, с. 35, 36]. Не менш важливим є “Перипл Понту Евскинського” іонійського грека Скілака з Каріадни, який очолив експедицію для дослідження долини Інду за розпорядженням Дарія [20]. Детальна характеристика природних умов Індії та опис звичаїв місцевих племен міститься у праці Геродота [10].

Опис Індії, фігуруючий у творі Діодора Сицилійського “Історична бібліотека” [12], значною мірою є продовженням твору “Індіка” Мегасфена, посла Селевка Нікатора при дворі Чандрагупти Маурьї (прибл. 304-302 рр. до н. е.). Крім детального опису природно-географічних умов, автор харктеризує соціальну структуру індійського суспільства.

Для з’ясування такого питання, як сприйняття греками географії, історії та культури Стародавньої Індії, потрібно опрацювати твір Арріана “Індія” [2]. Зверніть увагу на те, що у творі наявна значна кількість етнографічного матеріалу. Варто також зважити на ту обставину, що автор потсійно вказує на джерела своєї інформації, полемізує зі своїми попередниками.

З праць римських істориків необхідно ознайомитися з твором Квінта Курція Руфа “Історія Олександра Македонського” [18-19] (кн. ІХ), де міститься ряд свідчень з географії, соціальної та політичної історії Індії.

У підсумку зверніть увагу на те, які з опрацьованих джерел найбільш інформативні. Визначте, які аспекти історії давньоіндської цивілізації знайшли відображення в писемних пам’ятках. Визначте, як античні автори у своїх творах висвітлювали історію, культуру та побут жителів Стародавньої Індії.