1.2. Українське законодавство, яке регулює книговидавничу справу
За кількістю книг на душу населення Україна посідає останнє місце в Європі. За останнє десятиріччя ХХ ст. тиражі українських книг зменшилися більше як у 4,5 рази. [Додаток Ж] Рекордними за кількістю випущених у світ книг стали 2002 – 2004 роки. Однак тиражі українських книг неухильно зменшуються. Із загального тиражу в 2003 р. 39 млн. 462, 9 тис примірників понад 23 млн. становлять навчальні видання, методичні та інші посібники, а на масового читача різноманітної літератури залишається 16,5 млн. примірників, що становить 0, 36 книжки на одного жителя України. Отже, українська нація переживає книжковий голод. Україномовна книжка від загального тиражу книг і брошур, випущених в Україні, становить близько 60%, а в бібліотеках україномовні видання становлять менше 40% фондів.
Головними «ворогами» українського видавництва є: книжкова продукція, яка завозиться контрабандним шляхом на Україну, припинення бюджетного фінансування бібліотек. Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які мають нульовий відсоток податку на виготовлення книг, в той час як в Україні податок складає 20 %. Це вже питання державної безпеки України. Хто ж стоїть на її сторожі?
Законодавчі аспекти видавничої діяльності визначає Конституція України. В статті 10 зумовлено перевагу державної української мови як обов’язкового засобу спілкування на всій території України. Стаття 34 гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Таким чином, кожен громадянин може займатись видавничою діяльністю у рамках закону. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав. Важливим стало прийняття у 1997 році «Закону України про видавничу справу», який передбачає організацію та здійснення видавничої справи, міжнародне співробітництво між видавництвами, а також обумовлює права та обов’язки суб’єктів видавничого процесу. [Додаток В]
Але Україна в очах європейської спільноти залишається державою, в якій влада формально опікується книгою, освітою, культурою. Це змусило Президента України видати Указ від 15.12.2006 р. № 1088 «Про проведення в Україні у 2007 році Року української книги».
Президентський Указ видавнича спільнота ще на початку року сприйняла скоріше як подив, аніж тріумф. Аж надто багато в Указі пунктів, які сформульовані надто загально: «прискорення розроблення державної програми популяризації читання», «вивчення проблем», «розширення міжнародного співробітництва» [Додаток Г]. Потрібно зважати на довгостроковість всіх запланованих акцій (2007 – 2015 рр. - видання багатотомої «Української національної енциклопедії»). Поява цього Указу свідчить про значну роль української видавничої справи у житті держави.
Ефективну роботу відповідно до Указу Президента провела телерадіокомпанія. Так, наприклад, існує радіопередача «Екслібрис», телепередача «Наша книга», які стали передумовою розв’язання чи початком вирішення багатьох видавничих проблем. Однак немає достойної реклами літературних та книговидавничих акцій на українському телебаченні. Це стосується, наприклад, церемонії вручення Шевченківських премій.
У відповідь на Указ Президента Кабінет Міністрів 16 травня 2007 року уклав «План заходів щодо створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження». Велика роль у популяризації української книги сьогодні покладається на бібліотеки, яких налічується в державі близько 17 тис. Українська асоціація бібліотекарів ухвалила «Пропозиції з підготовки та проведення в Україні Року української книги».
Таким чином, для розвитку української видавничої справи влада уклала немало законів, практичність та універсальність яких може обговорювати лише фахівець – юрист. А ми спостерігаємо формальність цих указів, які виконуються на стільки, на скільки виконуються і всі інші закони в нашій Україні.