4.Принцип мобільності
Мобільність, або переносимість, означає можливість і легкість переносу операційної системи на іншу апаратну платформу. Мобільна операційна система звичайно розробляється за допомогою спеціальної мови високого рівня, призначеного для створення системного програмного забезпечення. Така мова крім підтримки високорівневих операторів, типів даних і модульних конструкцій повинна дозволяти безпосередньо використовувати апаратні можливості й особливості процесора. Крім цього, така мова повинна бути широко розповсюдженою і реалізована у вигляді систем програмування, які або вже є на цільовій платформі, або дозволяють отримувати програмні коди для цільового комп'ютера.
Забезпечити переносимість операційної системи досить складно. Справа в тому що архітектури різних процесорів можуть дуже сильно різнитися. У них може бути різна кількість робочих регістрів, причому частина регістрів може виявитися контекстно-залежними. Відмінності можуть бути й у реалізації адресації. Більше того, для операційної системи важливою являється не тільки архітектура центрального процесора, але й архітектура комп'ютера в цілому, тому що найважливішу роль відіграє підсистема вводу- виводу, а вона будується на додаткових (стосовно центрального процесора) апаратних засобах. Частина програмних модулів, які найбільше залежать від апаратних особливостей процесора, від типів підтримуваних даних, способів адресації, системи команд і інших найважливіших моментів, розробляється мовою асемблера. Для забезпечення мобільності був навіть створений стандарт на інтерфейс прикладного програмування, названий POSIX (Portable Operating System Interface for Computer Environments - інтерфейс прикладного програмування для стерпних операційних систем). Якщо при розробці операційної системи відразу не додержуватися принципу мобільності, то надалі дуже важко забезпечити перенос на іншу платформ.
5.Принцип сумісності
Одним з аспектів сумісності є здатність операційної системи виконувати програми, написані для інших систем або для більш ранніх версій даної операційної системи, а також для іншої апаратної платформи.
Необхідно розділяти питання двійкової сумісності й сумісності на рівні вихідних текстів додатків. Двійкова сумісність досягається в тому випадку, коли можна взяти програму, що виконується й запустити її на виконання на іншій операційній системі. Для цього необхідні: сумісність на рівні команд процесора, сумісність на рівні системних викликів і навіть на рівні бібліотечних викликів, якщо вони є, що динамічно зв'язуються. Сумісність на рівні вихідних текстів вимагає наявності відповідного транслятора в складі системного програмного забезпечення, а також сумісності на рівні бібліотек і системних викликів. При цьому необхідна перекомпіляція наявних вихідних текстів у новий виконуваний модуль.
Набагато складніше досягти двійкової сумісності між процесорами, заснованими на різних архітектурах. Для того щоб один комп'ютер виконував програми іншого, цей комп'ютер повинен працювати з машинними командами, які йому незрозумілі. Виходом у таких випадках є використання так званих прикладних середовищ або емуляторів. Враховуючи, що основну частину програми, як правило, складають виклики бібліотечних функцій, прикладне середовище імітує бібліотечні функції цілком використовуючи заздалегідь написану бібліотеку функцій аналогічного призначення, а інші команди емулює кожну окремо.