8.Відповідальність по зобов`язанням держави Україна,арк,територіальних громад.

Стаття 174. Відповідальність за зобов'язаннями держави

Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

1. Україна відповідає за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами усім належним їй майном. Загальні підстави такої відповідальності сформульовані у ст. 56 Конституції України, за якою кожна особа має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Свою деталізацію норми Конституції отримують у законодавчих актах. Зокрема, глава 11, а також ст.ст. 1173-1175 ЦК передбачають відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями майном, яке належить їй на праві власності. Стосовно майна, яке виступає матеріальною та фінансовою основою діяльності держави, див. коментар до ст. 167 ЦК.

Що ж до майна, на яке не може бути звернене стягнення, то таким виступає: по-перше, майно, вилучене з цивільного обороту. Законодавством такий перелік визначений Постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна», додатком 1 до якої затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Крім того, об'єктами, вилученими з цивільного обороту, є ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики, які перебувають у виключній власності держави (ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»); об'єкти культурно-історичної спадщини (Закон України «Про охорону культурної спадщи­ни»), природно-заповідного фонду (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), об'єкти загальнодержавного значення (Закон України «Про приватизацію державного майна») тощо. По-друге, майно, яке закріплене за територіальними громадами, Автономною Республікою Крим та іншими суб'єктами (див. коментар до ст.ст. 171, 172 ЦК). По-третє, не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Таке звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, можливе лише у випадках, передбачених законом. Указане обмеження не повинно поширюватися на землі та інші природні ресурси, які у відповідності до законодавства можуть перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб з режимом їх повної оборотоздатності. Тобто, у коментованій статті під «законом» розуміються не тільки акт цивільного законодавства, але й акти законодавства про землю та інші природні ресурси. Серед випадків відповідальності держави за власними зобов'язаннями є відповідальність у розмірі своєї частки, коли держава є учасником господарського товариства. Крім цього, у разі вжиття державою заходів до примусового вилучення заставленого майна або майнових прав (націоналізація, реквізиція, конфіскація, накладення секвестру, а також інших заходів, аналогічних за своїми наслідками), держава відшкодовує збитки, завдані за-ставодержателю внаслідок здійснення цих заходів (ст. 57 Закону України «Про заставу»).Крім цього, відповідальність держави в особі її органів може встановлюватися в окремих нормативно-правових актах. Так, Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» шкода, завдана учасникам ринку цінних паперів неправомірними діями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при здійсненні контрольних та розпорядчих повноважень, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок держави відповідно до чинного законодавства (ст. 15 Закону). Також держава може бути суб'єктом відповідальності у зовнішньоекономічних відносинах України. Ст. 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господар­ської діяльності. Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями України як держави в цілому. Будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або іноземний суб'єкт господарської діяльності має право подати позов до України як держави. Зазначений позов подається суб'єктами зовнішньоекономічної ді­яльності за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб'єктами господарської діяльності — за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили незаконні дії.

Стаття 175. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад

1. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

1. Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами належним їм майном. З кола майна, на яке може бути звернено стягнення за боргами, аналогічно до участі держави (України) у зобов'язаннях, встановлені винятки. Так, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями територіальної громади на майно, вилучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК), тобто, яке може перебувати у власності вказаного суб'єкта, але не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у комунальній власності. Так, Земельний кодекс України закріплює, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-куль-турного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених ЗК; г) землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 83 ЗК).

Звісно, що при вирішенні питання про відповідальність територіальної громади позов має подаватися до відповідного органу місцевого самоврядування. Разом з тим Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачається, що сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним — перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (ч. 4 ст. 42 зазначеного Закону).

Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями, відповідно, держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.

Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад.

Територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.

1-2. У коментованій статті закріплюється правило про самостійну відповідальність за зобов'язаннями юридичних осіб, створених Україною, Автономною Республікою Крим чи територіальними громадами, з однієї сторони, і зобов'язань України, Автономної Республіки Крим та територіальних громад, створених ними юридичних осіб, — з другої. Ця норма спрямована на конкретизацію положень ч. З ст. 96 ЦК, за якою юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими доку­ментами та законом. У законодавстві можуть встановлюватися випадки, коли держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада можуть нести відповідальність за зобов'язаннями юридичних осіб публічного та приватного права, які ними створені (наприклад, за зобов'язаннями створення окремих установ, казенних підприємств та ін.). За таких обставин, як правило, застосовується субсидіарна відповідальність при недостатності грошових коштів останніх. Однак такі випадки чітко встановлюються законом. За загальним правилом, і це витікає з коментованої статті, держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб. Так, Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання (ст. 4 Закону України «Про Національний банк України»). Крім цього, роздільна відповідальність держави та юридичних осіб сформульована у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Ст. 35 передбачає, що Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальність за дії України як держави. Якщо Україна бере участь у зовнішньоекономічній діяльності як суб'єкт такої діяльності, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

3-5. Стосовно відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад, то загальне правило їх відповідальності сформульоване ст. 36 Закону України «Про власність». Так, держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов'язаннями один одного. Своє втілення ця норма віднайшла у положеннях ст. 46 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до якої матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевих державних адміністрацій при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави з подальшим переходом до держави права зворотної вимоги (регресу) до винної посадової особи у розмірах і порядку, визначених законодавством. Подібна норма міститься і у інших законодавчих актах. Відповідно до ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.