3. Сільське господарство та аграрна політика в національній економіці

Сільське господарство (с/г) є однією з основних галузей національного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування - перша умова життя населення. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість міського населення. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більшу кількість сільсько­господарської продукції.

Україна має величезні потенційні можливості для розвитку аграрного сектора національної економіки. На нашу державу припадає '/₃ світових запасів чорнозему та 27 % орної землі в Європі (на одну особу в Україні припадає 0,68 га орної землі, тоді як в Європі в середньому цей показник становить 0,25 га).

За 17 років незалежності у сільському господарстві України здійснено суттєві структурні зміни, перебудовано земельні та майнові відносини. Внаслідок паювання землі біля 7 млн. селян стали власниками сертифікатів на земельні паї (частки), середній розмір яких становить 4 га.

Особливого значення набуває аграрно-промисловий комплекс (АПК). Тут виробляється 35 % валового продукту, працює 29 % зайнятого населення у національному господарстві, використо­вується 33 % основних фондів. Отже, розвиток господарства держави загалом значною мірою залежить від агропромислового комплексу і його головної складової - сільського господарства.

Щоб виконати ці завдання, слід здійснити комплекс заходів, що передбачають створення економічного механізму розширеного відтворення, реформування відносин власності і форм господарю­вання, економічного механізму, що разом з удосконаленням системи землеробства, ведення рослинництва і тваринництва, інженерно-технічного забезпечення, спрямовані на виконання відведеної рол і агропромисловому комплексу.

Водночас сільське господарство потребує суттєвого реформу­вання. Завдання реформи випливають з вибору, який зробила країна, - входження у світове товариство і перехід на ринкові взаємовідносини. Тому основне завдання реформи - забезпечення продовольчої безпеки держави й підвищення конкурентноздатності сільськогосподарської продукції на світовому ринку.

У цілому, можна окреслити такі основні компоненти розвитку та реформування сільського господарства в Україні. Сьогодні необхідним є:

^ вивчення передового досвіду ефективної роботи підприємств в умовах ринку;

> всебічна державна підтримка розвитку фермерських госпо­дарств у с/г. На локальному рівні цьому повинні сприяти:

• розвиток лізингової форми як засіб для поліпшення технічного забезпечення господарств;

• розвиток експорту сільськогосподарської продукції, біржової торгівлі, подолання збитковості тваринництва.

Нарівні держави відповідно:.

^ уведення системи пільгового кредитування сільськогоспо­дарського виробництва, негайне створення земельного банку; т

> створення сприятливих умов вітчизняним і зарубіжним інвесторам агропромислового виробництва, забезпечення гарантій для залучення інвестицій.

До найбільшої проблеми на макроекономічному рівні слід віднести становлення аграрної фінансової системи. З одного боку, вона трансформується до ринкової економіки, а з другого - головна підвалина цього процесу - товарно-грошові відносини залиша­ються в нерозвинутому стані.

У цілому, необхідним є зменшення податків з відповідною диференціацією їх розмірів від обсягу доходів. Нині держава переглядає свою політику щодо агропродовольчого сектора еконо­міки, робить поступальні кроки для досягнення паритету цін у відносинах сільського господарства з державою, у відносинах з іншими галузями щодо цін на продукцію, яку вони поставляють сільському господарству. Погрібні невідкладні заходи щодо державного регулювання ринку: уведення протекціонізму цін з метою захисту внутрішнього ринку, законодавче утвердження цін підтримки і цін відтворення (еквівалентних); забезпечення пари­тетності обміну між сільським господарством, постачальниками ресурсів і переробниками сировини.

Важливе значення мають науково-консультаційне та інформа­ційне забезпечення агропромислового виробництва.

Без впровадження нових технологій виробництва і переробки сільськогосподарської продукції неможливо значно підвищити врожайність сільськогосподарської продукції, продуктивність тварин, зменшити витрати на виробництво, тобто забезпечити конкурентноздатність сільськогосподарської продукції на світових і європейському ринках..

Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.

Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети - економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.

У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтерна­тивних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стиму­лювання економії і скорочення втрат.

Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необ­хідність перспективного визначення його господарського меха­нізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.

Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтво­рення трудових ресурсів і формування нових економічних відно­син. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регу­лювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.

Система державного регулювання діяльності приватних агро-формувань зображено на рис. 4.2.1, у табл. 4.2.1 наведено засоби державного регулювання, у табл. 4.2.2 наведено інструменти державного регулювання [11].

Таблиця 5.1

Система державних органів контролю та їх повноваження стосовно діяльності приватних агроформувань [11]

Групи засобів	Засоби державного регулювання
Адміністративні засоби	Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи. Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи.
Економічні засоби	Земельний податок, орендна плата за користування земельними ділянками, плата за спец використання водних ресурсів; державні інвестиції, закупівлі, субсидії, дотації, кредити; ціни на с/г продукцію: закупівельні (гарантовані), орієнтовні (розрахункові), захисні (імпортні).
Інформаційні засоби	Публікації, радіо-, телепередачі, паперові, електронні документи.

Таблиця 5.2

Інструменти державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]

Групи інструментів	Інструменти державного регулювання
Законодавчо-правові інструменти	Закони, постанови, декрети, укази.
Нормативно-адміністративні інструменти	Розпорядження, рішення, накази, вказівки, інструкції, правила, положення, договори.
Організаційно-економічні інструменти	Індикативні плани, проекти, кошториси, державний і місцевий бюджети, державне замовлення, державний контракт, договори, цільові програми, прогнози.

Органи контролю	Контрольні функції
Податкова адміністрація	- правильність визначення сум оподаткування; — своєчасність сплати податків
Відділ внутрішніх справ	- дотримання законодавства, встановлення фактів крадіжок; - притягнення винних до відповідальності
Державна автоінспекція	- постановка (зняття) на (з) облік(у) транспортних і рухомих засобів, перевірка їх технічного стану; - контроль за дотриманням правил безпеки руху
Суд	- установлення та покарання винних осіб; - контроль за дотриманням норм чинного законодавства
Відділ земельних ресурсів	- контроль відповідності реальних і вказаних у документах розмірів земельних ділянок; контроль за обмеженням якісних характеристик використовуваних земельних ділянок
Санепідстанція	- контроль за дотриманням санітарних норм; - контроль відповідності продукції санітарним вимогам і нормам
Райенерго	- контроль використання електроенергії; - контроль своєчасності та повноти сплати за електроенергію; - контроль за дотриманням правил використання електроенергії
Пожежний нагляд	- контроль за дотриманням правил пожежної безпеки

Таблиця5.3

Кількість ФСГ і їх середні розміри в Україні

Показники / Рік	1991	1995	1996	7997	1998	7999	2000	2007	2007	2003
Кількість господарств, тис.	2,1	34,8	35,4	35,9	35,5	35,9	35,9	38,4	41,6	42,9
Середня площа с/г угідь на одне господарство	18,9	21,9	22,6	23,6	25,9	29,0	32,4	56,0	62,2	65,2

Таблиця 5.4

Стан інфраструктури аграрного ринку України [11]

Об'єкти інфраструктурі Роки	1998	2000	2003
Акредитовані біржі	34	43	3434
Агроторгові доми	95	353	435
Продовольчі ринки	77	425	863
Обслуговуючі кооперативи	-	725	1030
Заготівельні пункти	-	16357	24254

Сьогодні в Україні функціонує понад 45 тис. фермерських господарств. Однак ефективність використання ними сільськогосподарських угідь ще досить низька. Займаючи біля 3,6 % цих угідь, вони виготовляють ~ 0,8-0,9 % валової продукції сільського господарства. Як показали дослідження УААН, такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, фермери змушені приховувати результати своєї праці у зв'язку з невдалою податковою системою.

Найбільшим був, є і залишиться громадський сектор вироб­ництва. У його користуванні перебуває 87,4 % сільськогоспо­дарських угідь. Отже, від результатів реформування господарств цього сектора переважно залежить успіх від розвитку сільсько­господарського виробництва в Україні.

Земля передана в колективну власність, розпайована між членами колективних сільськогоспо­дарських підприємствах без виділення в натурі, які одержали документ - "Сертифікат на право на земельну частку (пай)". Законом України "Про підприємство в Україні» передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств.

Можуть також формуватися господарські товариства, зокрема такі, як акціонерні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повні, командитні, створення яких передбачено Законом України "Про господарські товариства".

Отже, законодавча база передбачає вести реформування у напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу і беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею відповідно до потреби. До них можна віднести існуючі колективні сільсько­господарські підприємства, які треба реформувати (на основі поєднання прав власності й колективних форм організації вироб­ництва), акціонерні товариства закритого типу.

Є ще й така форма організації виробництва, як сільськогоспо­дарський виробничий кооператив, створення якого передбачено законом України "Про сільськогосподарську кооперацію". У ньому зазначається, що "члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, здійснюється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами".

Другим напрямом реформування колективних сільсько­господарських підприємств є створення їх на базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі: більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не сприй­мають одного власника, що може призвести до незадоволення селян. Крім того, це може призвести до подрібнення існуючих господарських комплексів [11; 239д].

Третій напрям реформування - це створення нового підпри­ємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте, з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж самі проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД - декілька.