4. Податковий тягар та ухилення від податків

Важливою характеристикою податкової системи країни є так зва­ний податковий тягар. Важливо з'ясувати його оптимальний розмір та структуру.

В широкому розумінні податковий тягар - це загальна сума податків, що сплачуються.

Розподіл податкового тягаря між платниками податків спирається на принцип стягнення податків з благ, що отримууються, та на принцип платоспроможності.

Про рівень податкового тягаря

За рівень податкового тягаря береться частка доходів бюджету у ВВП. У більшості розвинутих країн вона коливається від 30% (США та Японія) до 37,6% (Німеччина), а в Скандинавських країнах — близько 50% (Швеція — 56,7%). Дещо інші дані наводить д. є. н. В. Лановий: Німеччина і Японія — відповідно 25 і 17%

Про структуру податкового тягаря

Важливою характеристикою розподілу податкового тягаря є його структура, її особливості в розвинутих країнах такі:

1. В розвинутих країнах основний тягар прямих податків несуть фізичні особи. Так, частка особистого прибуткового податку і подат­ку на прибуток корпорацій в сукупних доходах центрального уряду становить відповідно: у США — 41,37 і 8,72%; в Японії — 32,29 і 29,68%, у Німеччині 14,18 і 3,98%

2. Частка непрямих податків (ПДВ + податки на товари та послу­ги) поступається прямим податкам у структурі доходів бюджетів розвинутих країн. Так, у Франції вона складає 45,53%, у Німеччині — 36,08%, у Великобританії — 48,61%. Причому, в структурі непрямих податків розвинутих країн переважають специфічні акцизи, а не уні­версальний акциз (ПДВ).

Ухилення від податків

Виділяють два види ухилення від податків

1. без порушення закону;

2. незаконне.

і. Без порушення закону: штучне заморожування вартості майна шляхом відкладення приросту багатств на майбутнє; переведення активів у категорію з нижчим рівнем податкових ставок; завищення витрат виробництва; переміщення коштів у благодійні фонди тощо.

2. Незаконне ухилення від податків: приховування доходів у ті­ньовій економіці (у розвинутих країнах її оцінки коливаються від 5 до 15% ВВП); ухилення від сплати податків з боку лояльних грома­дян держави, які подають неправдиві декларації про доходи; дії ме­неджерів АК, які приховують доходи компаній з метою збільшення дивідендів акціонерам тощо. Наприкінці XX століття дуже пошире­ною формою ухилення від податків став переказ доходів в офшорні зони (зони пільгового оподаткування).

5. Причини дії закону Вагнера в сучасних умовах

Суть закону Вагнера полягає в тому, що розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростанням суспіль­них витрат незалежно від соціально-економічного ладу в країні.

Чинність закону Вагнера пояснюється причинами.

1.При зростанні суспільного добробуту і сімейних доходів зростає обсяг видатків на суспільні потреби. Це пов'язано з тим, що елас­тичність попиту на суспільні блага вище, ніж на приватні

2.Переважне зростання суспільних витрат у порівнянні з приват­ними пояснюється як кількісними, так і якісними змінами в наро­донаселенні (зміни у густоті і територіальному розселенні людей, перехід від традиційної сім'ї до сучасної нуклеарної сім'ї, від екстен­сивного типу демографічного відтворення до якісно інтенсивного з орієнтацією на відтворення інтелектуального потенціалу та розвиток людської особистості).

3.Зростання суспільних витрат викликається об'єктивними вимо­гами взаємного доповнення приватнопідприємницьких та спільно-ко­ординаційних видів діяльності. Це проявляється у розвитку єдиної інформаційної структури, єдиної інфраструктури з охорони навко­лишнього середовища тощо

4.Зростання суспільних витрат пояснюється закономірністю від­ставання продуктивності праці працівників сфери послуг від продук­тивності праці зайнятих у матеріальному виробництві. У сфері по­слуг заміна живої праці уречевленою працею йде повільніше, ніж у сфері матеріального виробництва.

5.На зростання суспільних витрат суттєво впливають соціально-політичні фактори, пов'язані із зростанням бюрократичного апарату, зацікавленістю його у своєму розширеному відтворенні