Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекція № 10.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
187.39 Кб
Скачать

4.3. Селянський рух проти соціального та національного гноблення.

ОЛЕКСА ДОВБУШ

Єдиними захисниками поневолених селян на західних землях України були опришки, звані в народі «чорними хлопцями». Серед народних месників найбільшої шани і звитяги здобув легендарний Олекса Довбуш.

Незвичайна сміливість, завзятість, неабиякі організаторські здібності, ненависть до ворогів сприяли тому, що навколо Довбуша згуртовувалися опришки, з якими він робив успішні наскоки на шляхту й орендарів. За лицарство й чесність народ високо цінував Олексу. Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш «вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великій пошані…»

Виступ Олекси Довбуша — не епізод в історії селянської боротьби на західноукраїнських землях, а закономірний результат розвитку опришківства за 300 років. Дії Довбуша — найбільш яскрава сторінка і історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального й національного гноблення. Олекса з перших днів свого виступу прославив себе серед простого люду, котрий зразу ж повірив йому і допомагав, чим міг.

Перші згадки про виступи Довбуша та його опришків знаходимо в документах за 1738 р. Олекса Довбуш діяв зі своїм братом Іваном. Олекса діяв зі своїм загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, на Бойківщину. Там він зібрав опришків і ще довго боровся зі шляхтою Болехівщини, Самбірщини, Перемишльщини і навіть досягав сяноцької землі.

Особливо активно діяли опришки О. Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738 р. їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Вже у ці роки виявився основний характер його діяльності. Головні удари Довбуш спрямовує на найбільш ненависних народові панів. Виступ його набуває масового характеру.

У 1740—1741 рр. Довбуш під натиском шляхетських війск змушений був Залишити околиці Печеніжина і Яблунівщини, відступити у Верховину й отаборитися на деякий час на Буковецькій полонині, де дав своїм хлопцям відпочинок. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині, в Закарпатті.

Розправа Довбуша з різними економами, лихварями, орендарями у 1738—1745 рр. Викликала серед простого люду захоплення і загальну симпатію. Селяни заслужено вважали Довбуша «своім спасителем», висловлювали йому щиру подяку. Загинув в 1745 році.

ТУРБАЇВСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1789-93рр.

Одним із найбільших антикріпосницьких селянських виступів у Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Відбулося у селі Турбаях Градизького повіту Катеринославського намісництва (тепер Глобинський район Полтавської області). Безпосередньою причиною повстання стала спроба селян добитися звільнення від кріпосної залежності.

Після визвольної війни 1648—1654 років село Турбаї, населене козаками й посполитими, вважалося вільним військовим селом і належали до Миргородського полку. З 1776 року Турбаї належали поміщикам Базилевським. Турбаївці не хотіли миритись із положенням кріпосних селян й активно домагались підтвердження свого козацького стану, звертаючись у місцеві й центральні адміністративні установи. Не добившись відновлення своїх прав мирним шляхом озброєні косами, списами, кочергами селяни обеззброїли військову команду, побили і заарештувавши членів суду, добилися від них написання документа про «добровільне переведення в козаки» турбаївських селян, напали на панський будинок, вибили вікна й виламали двері, стали розбирати майно, а самих поміщиків  Базилевських  забили до смерті. Запровадивши самоврядування — «Громадську збірню», селяни протягом чотирьох років самостійно вирішували всі громадські справи. За прикладом турбаївців виступили селяни навколишніх сіл Очеретувате, Кринок, Остап'я.

Царський уряд вдався до жорстоких каральних дій. У червні 1793 року у село було введено батальйон піхоти Бузького єгерського полку і 200 козаків на озброєнні яких було навіть дві гармати. Урядові війська провели масові арешти селян. Суд над повстанцями тривав з 11(22 липня) 1793 року до 31 січня (11 лютого) 1794 року. Найбільш активних учасників побили канчуками, вирвали ніздрі, зробили на щоках і лобі тавро «вор» і відправили на довічні каторжні роботи в Тобольськ, інших — покарали канчуками. 15 селян після знущань померли. Частину турбаївців виселено у степи Херсонської і Таврійської губерній.

УСТИМ КАРМАЛЮК

Протягом 23 років (1813-1835рр) на Правобережжі боролися повстанські загони Кармалюка проти панського гноблення. Повстанці здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздали селянській бідноті. Для боротьби з повстанцями російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію (в с. Галузинцях тепер Деражнянського району Хмельницької області). Неоднаразово Устим Кармалюк був поранений, потрапляв до вязниць і до Сибіру (каторга) проте кожного разу втікав і продовжував боротьбу.

За словами тих, хто знав або бачив Кармалюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв. Житель с. Гуменці Мисливський згадував, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота у місцевого здирника і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання сказав: «Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка…»

У повстанському русі брали участь не лише українці, а й поляки та євреї. Всі вони на очних ставках і допитах ніколи не зрадили Кармалюка, за що каралися і були вивезені до Сибіру. Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський (за переказом, не кулею, а ґудзиком — тільки так можна убити «характерника»). Тіло народного месника ще довго возили селами, щоб залякати непокірних селян-кріпаків.

ЛУК`ЯН КОБИЛИЦЯ

Син селянина-кріпака, Лукян Кобилиця завзято відстоював інтереси знедолених селян Буковини. У 1839 році був обраний селянами уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. Проте звернення його та інших уповноважених у державні установи залишалися без наслідків. У 1843—1844 роках очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами і пасовиськами, зажадали переведення їх на становище державних селян. У березні 1844 року повстання було придушено за допомогою урядових військ, а Кобилицю заарештовано і ув'язнено.

Під час Революції 1848—1849 років в Австрійській імперії селяни Буковини обрали його депутатом парламенту. В австрійському парламенті виступив за надання політичної автономії Буковині і приєднання її до Галичини, вимагав скасування кріпацтва і передачу селянам землі без викупу. В листопаді 1848 року на багатолюдних зборах у Вижниці закликав селян до повстання. Селянські виступи під його керівництвом тривали до літа 1849.

У квітні 1851 був заарештований. Після катувань в ув'язненні він тяжко захворів. Його вислали до міста Гура-Гумора (тепер Гура-Гуморулуй, Румунія), де він і помер.

КИЇВСЬКА КОЗАЧЧИНА

Приводом до селянських виступів стало опублікування під час Кримської війни 1853—56 роках царського маніфесту, який закликав формувати народне ополчення і вирушати на війну. Серед селян Київщини почали поширюватися чутки про те, що, записавшись в ополчення (в “козаки”), вони будуть звільнені від кріпосної залежності і одержать поміщицькі землі та майно. Селяни склада­ли списки “вільних козаків”, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місцевої адміністрації, створювали власні виборні органи самоврядування (“сільські грома­ди”).

Масовий селянський рух розпочався в лютому 1855 року у Васильківському повіті і незабаром охопив 8 з 12 повітів Київської губернії (понад 500 сіл).

На придушення “козаччини” російський уряд кинув регулярні війська. У ряді сіл сталися криваві сутички селян з військами, найбільші з них — у містечках Корсуні й Таганчі (Канівський повіт; зараз село в Канівському районі Черкаської області) та селах Березні (Сквирівський повіт), Биковій Греблі (Васильківський повіт), Яблунівці.

Виникнувши на соціальному грунті, Київська козаччина поступово набула і рис національно-визвольно­го руху, що вилилося у бажання відновити козацтво як суспільний стан і військове формування.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]