7. Історія становлення і розвитку української термінології. Основні термінологічні словники.

Історія становлення і розвитку української термінології.

Після проголошення України незалежною державою проблема створення національ­ної термінології набула державного значення. Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох вчених, фахівців, ентузіастів національно­го відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні проблеми вона не завжди мала право вільно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя.

Основа сучасної української термінології почала формуватися в процесі формування та розвитку наукового стилю ще у XVIII столітті, хоча багато термінів із таких сфер як сільськогосподарство, будівництво, філософськи науки з’явилися значно раніше. Тер­мінологічне планування в Україні започаткувало свою історію на початку XX століття, після скасування сумнозвісного Емського указу (розпорядження російського уряду, спрямованого на придушення української культури, підписане імператором Олександром ІІ у 1876 році у місті Емсі в Німеччині). У Галичині перші словники почали з’являтися вже в другій половині ХІХ ст. століття. Серед перших українських лексикографів, яких можна по праву вважа­ти фундаторами української термінології, можна назвати І. Гавришкевича, І. Верхратсько­го, О. Роговича та деяких інших.

Після жовтневої революції розвиток термінології в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР відбувався під пильним контролем держави, і торкався переважно, а в деякі періоди і виключно російської мови, що стала загальною мовою на території СРСР.

Основними проблемами, з якими стикалися терміносистеми мов різних народів на території СРСР були: відсутність стандартної термінології та відсутність тер­мінологічних кодексів (конкретних розробок стосовно термінології тієї чи іншої мови, термінологічних словників). З 1933 року бере свій початок радянська школа терміноз­навства під керівництвом Д.С. Лотте та інших. Приблизно в той час було створено Комі­сію з технічної термінології, яку потім було перетворено в Комітет з Науково-технічної термінології (КНТТ) при АН СРСР.

В період індустріалізації, в кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст., російською мовою було засвоєно дуже багато нових термінів з сучасних європейських мов (головним чином ан­глійської, німецької та французької).

У 20-ті роки, період так званої коренізаціі, однією з цілей котрої було усунення мов­них бар’єрів, що заважали участі місцевого населення в управлінні, термінологічне пла­нування, все-таки, торкалося інших мов народів СРСР, в тому числі і української. Більш того, заходи з термінологічного планування були спрямовані на очищення національних терміносистем як від російської, так і від західноєвропейських мов. Велика увага приді­лялася лексичним та граматичним особливостям тієї чи іншої мови. При побудові нових термінів використовувався насамперед лексичний фонд кожної мови та її словотворчі моделі, дані діалектів відповідної мови. Російські елементи замінювалися власно мовни­ми елементами чи безпосередніми запозиченнями із західноєвропейських та сакральних мов (арабської, перської, тибетської тощо). Термінологічне планування проводилося міс­цевими мовознавцями та письменниками.

Але вже з другої половини 20-х років радянське керівництво посилило контроль над мовним будівництвом. З середини 30-х років почався період тотального зросійщення, який з різним ступенем інтенсивності тривав до кінця 80-х років. Так звана «інтернаці­оналізація», на відміну від процесу який тривав на початку 20-х років, вже стосувалася запозичення не іншомовних елементів, а російських слів в інші мови народів СРСР. Ро­сійську мову було оголошено носієм «передової культури». Зросійщення національних мов відбувалося різними шляхами – широке запровадження російських лексем, перехід на кирилицю, підвищення статусу російської мови в національних республіках і навіть фонетичні заміни в деяких національних мовах. Ще одним фактом, який поглибив про­цес зросійщення було надання російській мові, так званої, «культурної місії», що перед­бачало доступ до джерел радянської та світової культури виключно російською мовою. Звичайно російська мова зіграла певну позитивну роль як мова міжнаціонального спіл­кування в СРСР, але саме глобальне домінування російської мови призвело до втрати іншими мовами національної специфіки та асиміляції.

Після репресивних «Термінологічних бюлетенів» 1933-35 рр. автентична українська наукова термінологія стала недоступною для користувачів. З офіційних словників та під­ручників цю термінологію було вилучено, а заборонені словники потрапили до спецсхо­вищ бібліотек. У цей період майже всі словники – і загальномовні перекладні, і термі­нологічні укладені в роки українізації 10-20-х років, були оголошені «націоналістичним шкідництвом» і вилучені із практичного і та наукового вжитку, а більшість упорядників їх були репресовані. До сьогодні словники 1920-30 рр. дійшли в поодиноких примірниках, або й зовсім загублені. Навіть про саме існу­вання багатьох термінологічних словників тепер відомо лише вузькому колу фахівців.

Взагалі, термінологічне словникарство кінця 40-50-х років було в занепаді, як наслідок його тотального винищення у 30-роках. Термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою значною лексикографічною працею, яка вийшла у повоєнні часи, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович).

Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік П.С.Погребняк. Саме з його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-термінологічну нараду з проблем упорядкування та нормалізації української наукової термінології. В пері­од з 1959 по 1979 роки було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних видань, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 32 пере­кладні словники. На жаль, словники виходили в світ дуже малими накладами.

Тільки після розпаду Радянського Союзу в 1991 році розпалася єдина радянська тер­мінологічна школа. Термінологічне планування в кожній колишній союзній республіці, а нині незалежній державі, набуло своїх специфічних рис та особливостей.

Українська мова донедавна обслуговувала досить вузькі сфери життя – побутове спіл­кування та парадне мовлення офіціозу. У ній були мало розробленими технічна терміноло­гія (послугувалися російською), військова (власної армії Україна не мала). Особливостями нашого часу є те, що нарешті після багатьох років утисків українська мова зайняла відповідне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі.

Після проголошення незалежності України та впровадження Закону «Про мову в Україні» українська термінологічна лексикографія пережила своє друге народження. До словникарської роботи залучилися численні творчі колективи, індивідуальні дослідники та спеціалізовані організації, зокрема Термінологічна комісія з природничих наук про Національному університеті ім. Шевченка, термінологічна комісія при Інституті фунда­ментальних досліджень Української наукової асоціації, Термінологічна група при Чер­нівецькому державному університеті. На запити середньої та вищої освіти починаючи з 1990-х років з’явилася понад 550 термінологічних словників із найрізноманітніших галузей знань, видано сотні різноманітних термінографічних праць, вийшло кілька по­сібників та монографій.

Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціаліста­ми різних сфер та філологами, що відбувається постійно на регіональному, державному та міжнародному рівнях. На сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві і Львові.

Основними проблемами, які стоять перед термінознавцями в Україні, є такі:

– проблема упорядкування науково-технічної термінології;

– проблема спадщини;

– проблема запозичень;

– проблема перекладу термінів;

– словотворча проблема;

– правописна проблема;

– проблема транслітерації;

– проблема культури наукової мови.

З метою об’єднання та створення «золотого» фонду української термінології у вересні 2000 року українські спеціалісти-термінологи заснували Українське терміно­логічне товариство. Ця добровільна громадська організація надає допомогу в практич­ній діяльності в галузі термінології, популяризує та поширює результати цієї діяльності серед наукових робітників, спеціалістів та студентів, розвиває зв’язки з міжнародними термінологічними організаціями.

Проте, як відродження і утвердження української мови взагалі, так і термінологічна робота зокрема, цілком залежать від державної політики і економічного становища в Україні.

Основні термінологічні словники.

Термінологічний словник – це словник, який містить терміни однієї або кількох спеціальних галузей знання чи діяльності.

Існує низка класифікацій термінологічних словників. Коротко зупинимося на найпоширеніших видах цієї продукції.

За тематичним охопленням термінологічні словники поділяються на загальнонаукові (Українсько-російський словник наукової термінології/ За заг. ред. Л.О. Симоненко, 2004. – 403 с.), багатогалузеві (Глазко В.І., Глазко Г.В. Російсько-український тлумачний словник з прикладної генетики, ДНК-технології та біоінформатики. – К., 2001. – 580 с.), галузеві (Барна М. М. Ботаніка: Терміни. Поняття. Персоналії: Словник. – К., 1997. – 271 с.) та вузькогалузеві (Російсько-український тлумачний словник з молекулярної біології/ Упор. М. Є. Кучеренко та ін. – К., 1995. – 440 с.).

За типом заголовного слова словникової статті виділяють словники термінів (Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з екології. Основні терміни: Понад 3500 термінів / Уклад. М. Д. Гінзбург. – X., 2000. – 736 с.), словники терміноелементів.

За змістом правої частини словникової статті диференціюють перекладні, тлумачні словники (Мусієнко М.М. та ін. Екологія. Тлумачний словник. – К.: Либідь, 2004. – 376 с.), словники-довідники (Мороз I. В., Мороз Л. І. Словник-довідник з біології. – К., 2001. – 417 с.), перелік термінів (глосарії, ідеографічні та дескрипторні словники на зразок: Англо-український ілюстративний глосарій американських фінансових термінів / Автор-упор. Т.І.Саєнко. – К., 2000. – 95 с.).

За кількістю мов одномовні (Український термінологічний словник з фармацевтичної ботаніки / Уклад. Н. М. Ткаченко та ін. – X., 1993. – 86 с.), двомовні (Словник термінів у мікробіології; українсько-російський, російсько-український / Уклад. В.О. Іваниця, В.С. Підгорський та ін.. – К., 2006. – 197 с.) та багатомовні (Хоменко Л.О. Словник аграрної економіки: Німецько-англійсько-російсько-український. – К. КП «Педагогіка», 1997. – 312 с.; Новак Т. В. та ін. Українсько-російсько-англійський словник тepмінів з генетики та селекції / Уклад. Т. В. Новак, В. В. Редько, А. А. Корчинський. – К., 1993. – 75 с.).

За способом упорядкування словника виокремлюємо алфавітні, тематичні, алфавітно-гніздові, статистичні словники.

Не можна залишити поза увагою й поділ словників за новизною запропонованого матеріалу: словники нових термінів (Нові слова та значення. Словник / Укл. Л.В.Туровська, Л.М.Василькова. – К.: Довіра, 2008. – 271 с.); словники чинних термінів (із залученням архаїзмів): Шевченко Є.І. Народна деревообробка в Україні: Словник народної термінології. – К.: Артанія, 1997. – 260 с.

Сьогодні зростає кількість комплексних термінологічних праць, що поєднують ознаки кількох запропонованих типів словників. Зазначимо, саме поняття комплексності умовне в термінографії, оскільки більшість словників поєднує різну інформацію (енциклопедичну, статистичну, граматичну тощо).

Незважаючи на бурхливий розвиток біології, який досяг свого апогею в ХХ столітті, в термінологічній лексикографії він не знайшов достатнього висвітлення. Видані словники й енциклопедії (60 біологічних і понад 30 сільськогосподарських словників, 4 енциклопедії) в різні роки, починаючи від 20-х років ХХ ст. до сьогодні, повною мірою не відбивають сучасного стану термінології біологічних наук, оскільки, з одного боку, більшість із них (видані до 90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст.) є перекладними, вони охоплюють переважно окремі біологічні терміносистеми, а з іншого – у виданні біологічних словників спостерігається велика перерва від 1934 до 1962 року.

Систематизація поняттєвого апарату й термінології біологічних наук створює передумови популяризації знань з біології серед фахівців і широких читацьких мас. Проникнення в біологію ідей кібернетики, космічних досліджень, фізики, математики збагатило її методологічний арсенал, що сприяло темпам розвитку класичних біологічних дисциплін, а відтак і формуванню нових наук комплексного характеру – біофізики, космічної біології, неонтології, генної інженерії й термінів на їх позначення, які не знайшли відображення у попередніх лексикографічних працях тощо.

Не можна не зазначити, що сьогодні існує реальна потреба в сучасних дефінітивних термінологічних словниках, в яких би чітко й несуперечливо описувалися значення основних термінів (а не реалій) тієї чи іншої сфери.

Так, однією з перших ластівок нового типу словників, що відповідає потребам біологічної галузі стане “Словник української біологічної термінології” (відповідальний редактор Л.О.Симоненко), робота над яким завершується в Інституті української мови. Ця праця містить основні терміни ботаніки, генетики, цитології, ембріології, екології, ґрунтознавства, ветеринарії, рослинництва, екзобіології, біокібернетики, неонтології та ін. Словник є системним нормативним тлумачно-перекладним, нормативність якого забезпечена введенням до реєстру кодифікованих термінів, засвідчених загальномовними, спеціальними словниками й енциклопедіями, поширених у науковій і навчальній літературі; поданням до термінів усталених граматичних форм (закінчення родового відмінка іменників чоловічого роду й жіночого на -ість) і наголосів, дотриманням норм сучасного правопису.

Реєстр словника визначає обсяг лексикографічної праці, її призначення. Створюваний словник охоплює найуживаніші біологічні терміни, він розрахований на широке коло користувачів. До його реєстру введено терміни різних класичних і новітніх наук, а також їхніх напрямків.

За обсягом словник не передбачає введення до реєстру назв рослин і тварин за винятком назв окремих представників флори й фауни, які культивують у сільському господарстві (абрикос, картопля, пшениця, капуста, кінь та ін.) і назв лікарських рослин, широко використовуваних у медицині й фармації (алое, алтея, глід, калина та ін.).