12.2. Основні умови міжнародних договорів про надання інженерно-технічних послуг

В залежності від характеру й об'єму наданих інжинірингових послуг, на практиці використовуються різні види договорів.

Інженерно-консультативні послуги зазвичай оформляються контрактом про надання інженерно-консультативних послуг чи договором про командирування спеціаліста для виконання певного виду робіт.

Інженерно-будівельні послуги зазвичай надаються на основі договору підряду чи контракту про технічне сприяння в будівництві. Якщо будівництво здійснюється за рахунок покупця, надання продавцем технічних послуг оформляється трьома способами:

1) врахування переліку цих послуг в контракті купівлі-продажу обладнання;

2) укладенням спеціальної угоди про експортні поставки і монтаж обладнання;

3) укладенням угоди про надання технічних послуг в доповнення до контракту купівлі-продажу обладнання.

В міжнародній торговій практиці при здійсненні інжинірингових операцій широко використовуються різні варіанти типових контрактів, серед яких найцікавішим є розроблене групою експертів Комітету по розвитку торгівлі ЄЕК 00Н "Керівництво по складанню міжнародного договору на консультативний інжиніринг", враховуючи пов'язані з цим аспекти технічного сприяння. Це "Керівництво" містить повний перелік і характеристику умов, необхідних для включення в договір між консультантом і замовником , а також перелік послуг, що надає інженер-консультант.

Консультативні послуги безпосередньо пов'язані з управлінням з метою реалізації промислового проекту, але вони не охоплюють яких-небудь будівельних робіт, надання ліцензій або передачу технології. Саме будівництво об'єктів не входить в число інженерно-технічних послуг. Воно відноситься до виробничо-технічного співробітництва і регулюється іншими документами, розробленими ЄЕК ООН, а саме, "Керівництво по складанню міжнародних договорів на будівництво промислових об'єктів" та ін.

Розглянемо докладніше зміст міжнародного договору на консультативний інжиніринг.

Спочатку треба відзначити, що договори на консультативний інжиніринг можуть торкатися всього кола послуг чи конкретно визначені послуги, які повинні бути чітко сформульовані в договорі або додатку до нього. Далі консультативний інжиніринг може охоплювати всі етапи якогось проекту чи якийсь із них. Після успішного завершення одного етапу можуть бути укладені договори на наступні етапи. Міжнародний договір на консультативний інжиніринг, як і будь-який інший договір, має такі розділи, як сторони угоди, преамбула, предмет договору, обов'язки сторін, методи нарахування винагороди і т.д. Разом з тим зміст договору на консультативний інжиніринг має свою специфіку.

При визначенні сторін договору треба мати на увазі, що в здійсненні проекту можуть приймати участь багато юридичних осіб, враховуючи фірми, фінансові заклади, державні заклади та ін. Може бути укладено декілька договорів, пов'язаних з одним і тим же проектом. Тому в кожному договорі важливо передбачити, хто саме (з юридичної точки зору) являється в ньому стороною. Якщо з кожної сторони приймають участь декілька юридичних осіб, то в даному договорі чітко визначається відповідальність кожного з них.

Визначаючи предмет і сферу дії договору, необхідно чітко визначити характер, масштаби, місце і мету проекту, а потім і сферу дії договору. Консультант зазвичай не може передати свій договір іншій особі без письмової згоди замовника, і це також повинно бути вказано в контракті.

Особливої уваги заслуговує розробка розділу, що стосується обов'язків консультанта. В ньому дається чіткий опис завдань консультанта на різних стадіях здійснення проекту і визначаються його повноваження. В договорі обов'язково містяться положення про надання послуг консультантом кваліфіковано, зі всією передбачливістю, сумлінністю і ефективністю виконання всіх його завдань у відповідності до професіональних норм. В обов'язки консультанта по договору входить:

- проведення попередніх техніко-економічних обґрунтувань і досліджень, пов'язаних з проектуванням;

- планування і складання програм фінансування;

- підготовка проектної документації, креслень і специфікацій;

- призначення торгів;

- оцінка пропозицій про будівництво об'єктів;

- консультування замовника по відношенню до всіх заявок на підряди, оферентів, цін і оцінок для здійснення робіт;

- контроль за будівництвом;

- контроль за виготовленням обладнання і його підключенням;

- набір персоналу;

- координація інших учасників проекту;

- технічна співпраця та інше, аж до передачі замовнику після завершення проекту звіту про виконану роботу.

В обов'язки замовника входить термінова передача інструкцій, надання в користування консультанта документації, спеціальних знань, приміщень, учасників і обладнання; надання інформації про місцеве законодавство в галузі промислових і соціальних відносин, надання спеціальних послуг і співпраця з консультантом і т.д.

В договорі вказується відповідальність сторін за порушення його умов, яка може мати фінансові та інші наслідки.

Свої особливості має розділ про винагороду консультанта. В ньому вказуються методи його винагороди.

Оплата послуг консультанта нараховує в собі покриття різних витрат і відповідний чистий дохід консультанта. У витрати можуть входити заробітна плата технічного персоналу, витрати, пов'язані з адміністративним і канцелярським персоналом, додаткові виплати, витрати на обладнання, офісні приміщення, податки та інші загальні витрати. Як правило, витрати, пов'язані з інжинірингом, вказуються в додатку до договору.

Розрахунок витрат здійснюється на основі одного чи поєднання кількох наступних методів: час; вартість робочої сили, помножена на накладні витрати, плюс витрати; частина вартості будівельних об'єктів у відсотках; вартість плюс відсоткова винагорода чи вартість плюс фіксована винагорода; попередній гонорар та ін.

Договір між замовником і консультантом містить обмовку про винагороду субконсультанта. Якщо таких положень в договорі нема, послуги субконсультанта оплачує консультант. Платежі консультанта здійснюються у валюті, обговореній сторонами.

При розробці договору треба звернути увагу на статтю про податки, інші стягнення і мито. Треба обов'язково розглянути: які податки і стягнення повинні бути заплачені і яка сторона повинна їх заплатити; питання недопуску подвійного оподаткування і звільнення від сплати податків. В договорі вказується той, хто платить мито.

Важливим питанням договору являється питання про інтелектуальну власність і запатентовану інформацію. Сторони повинні визначити, чи може технічна документація другий раз використовуватися іншою стороною для інших проектів. Якщо надання консультативних послуг пов'язане з наданням прав на патенти і ліцензії, промислову власність, то сторони повинні вирішити, хто несе витрати, пов'язані з їх використанням. Сторони повинні досягти згоди відносно права одної з них використовувати розробки, на які друга сторона дає заявку на патент. В договорі повинна бути обмовка про секретність. Забороняється як замовнику, так і консультанту розголошувати конфіденційну інформацію.

Консультант зазвичай за свій рахунок забезпечує страхування, що охоплює його власну роботу, обладнання, з яким він працює, і страхування персоналу.

Часто важливим завданням консультанта є надання консультацій замовнику відносно стандартів і норм, які необхідно використати в зв'язку з даним проектом. 12.3. Зміст поняття "франчайзинг". Франчайзингові угоди Франчайзинг (в перекладі з англійського означає привілегія, право) - це система передачі чи продажу ліцензій на технологію і товарний знак. Суть франчайзингу полягає в тому, фірма (франчайзер), що має високий імідж на ринку, передає на певних умовах невідомій споживачам фірмі (франчайзіату) право, тобто ліцензію (франчайз) на діяльність за своєю технологією і під своїм товарним знаком, одержавши за це певну компенсацію (дохід).

Франчайзер - це ліцензіар фоанчайза, який ніби-то представляє головну фірму системи франчайзингу.

Франчанзіат - це ліцензіат франчайза. Йому надається право приймати участь в бізнесі по системі, визначеній в значній мірі франчайзером.

Франчайз - це договір, в якому відображені умови бізнесу. Починаючи власну справу, підприємці можуть вибрати один з трьох варіантів:

1) почати бізнес, використовуючи свої кошти, власне ім'я і знання;

2) купити вже існуючу справу і стати її власником без будь-якого контролю з боку третьої особи;

3) купити одну із форм ліцензії, щоб продавати товар чи надавати послуги, використовуючи при цьому ім'я, техніку збуту і управлінські прийоми головної компанії.

Третій варіант і являє собою покупку франчайза. Згідно до статистики Міністерства торгівлі США, можливість успіху в бізнесі, організованому на основі франчайзинга, вважається в більшості випадків багато більшою, ніж організація бізнесу з нуля чи навіть при покупці вже існуючої справи. До того ж важливо пам'ятати, що ризик невдачі існує при покупці будь-якої справи.

Зазвичай виділяють три типи франчайзинга:

1) виробничий, що передбачає поставку франчайзером основних елементів чи комплектуючих для виготовлення продукції, яка реалізується потім під фірмовою назвою (товарним знаком) головної компанії франчайзера;

2) торговий, що являє собою організацію справи, при якій франчайзіат купляє у відомої фірми право на продаж її товарів з її товарним знаком;

3) ліцензійний, що являє собою найбільш поширений тип франчайзингу. Суть його в тому, що франчайзер, зацікавлений в просуненні свого товарного знаку, видає франчайзіату ліцензію на право відкриття магазинів, кіосків або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору товарів і послуг під іменем франчайзера.

Фірма-франчайзер, як правило, укладає ліцензійну угоду даного типу з малими фірмами, які утворюють цілу сітку підприємств всередині країни і за кордоном, що працюють під товарним знаком і в фірменому стилі головної фірми. Прикладом подібних угод являється низка ресторанів швидкого обслуговування "Макдональдс" і ряд магазинів косметичних товарів "Боді-шоп". Дякуючи грамотній ліцензійній політиці, "Боді-шоп", створена в 1976 р. в Брайтоні (Великобританія), до початку 90-х років перетворилася в міжнародний концерн з обігом в 46,2 млн. фунтів стерлінгів, що має низку магазинів у Великобританії і більше 250 магазинів в 34 країнах світу.

Франчайзинг має як переваги, так і недоліки. Переваги для франчайзера полягають в наступному:

1) франчайзинг дозволяє франчайзеру збільшити кількість торгових точок (виробництв), що розповсюджують (чи надають) послуги. Для розширення справи не вимагається великих власних капіталів;

2) розширює джерела доходів (прибутків) за рахунок зусиль франчайзіата;

3) знижує рівень витрат виробництва і повернення на одиницю товару, так як франчайзіат сам покриває витрати на утримання свого підприємства;

4) право франчайзіата використати торгову марку згідно до франчайзу захищено методом патентування торгової марки.

Недоліки франчайзингу для франчайзера:

1) франчайзеру буває важко контролювати франчайзіатів, оскільки вони не являються його найманими робітниками і він не може безпосередньо керувати ними;

2) можливість згубити свою репутацію через погану роботу франчайзіата;

3) франчайзер не може бути певен, що всі франчазіати подадуть йому правдивий звіт про свою діяльність;

4) при виникненні протиріч між франчайзером і франчайзіатом франчайзер не може замінити його іншим, більш дисциплінованим.

Переваги франчайзингу для франчайзіата полягають в можливості:

1) стати самостійним підприємцем;

2) вести бізнес під визнаним торговим знаком;

3) продавати продукт і надавати послуги на ринках, які недоступні для даної фірми;

4) одержувати допомогу від франчайзера по благоустрою торгових точок, підготовці торгового персоналу до роботи;

5) спільної реклами та ін.

Недоліки для франчайзіата:

1) як і будь-який підприємець, франчайзіат підвладний ризику;

2) контроль з боку франчайзера може залишати мало можливості франчайзіату для самовираження;

3) небезпека для франчайзіата постраждати при погіршенні репутації фірми франчайзера;

4) великі витрати на послуги франчайзера;

5) небезпека, що фірма франчайзера збанкрутує та ін.

Франчайзинг доцільний насамперед для галузей, що мають велику кількість послуг з персональним обслуговуванням, таких, як харчоторг, готельне господарство, автопослуги, побутове і ремонтне обслуговування і т.д. Хоч франчайзинг використовується і в інших галузях.

Правове регламентування франчайзингу багато в чому визначається діючим в країні законодавством про ліцензування товарних знаків і фірмених найменувань, а також нормативними актами по валютному регулюванню ЗЕД.

Важливим фактором, що забезпечує майбутні доходи для обох сторін франчайзингової угоди, являється сумлінна розробка умов франчайзингової угоди. Кожна така угода передбачає конкретні основні умови і обмовки, частково ті, що стосуються використання торгових марок, територій, періоду дії франчайза, договору про оренду, обов'язків сторін та ін.

При визначенні змісту розділу про використання торгових марок необхідно врахувати; чи являється торгова марка добре відомою на світовому ринку, чи буде вона заохочувати клієнтів до роботи підприємств франчайзіата. Треба звернути увагу на обов'язки франчайзера захищати торгову марку. В розділі про територію треба визначити, чи має франчайзіат виняткове право працювати на обумовленій території за даним франчайзом.

Угода повинна містити інформацію про рівень першочергового одночасного платежу, який встановлюється франчайзером наперед як плата за покупку франчайзіата. На додаток до першочергового платежу франчайзіат повинен здійснювати періодичні відчислення. При підготовці угоди франчайзіат повинен скласти список запитань, які на його думку, вимагають підтримки з боку франчайзера для успішного ведення справи. В угоді конкретно визначаються обов'язки франчайзера і франчайзіата.

Ключові поняття: інжиніринг, інжинірингові послуги, консультативний інжиніринг, технологічний інжиніринг, будівельний інжиніринг, корисний ефект, реінжиніринг, консультант, замовник, субконсультант, франчайзинг, франчайзер, франчайзіат, франчайз, франчайзингова угода. 13.1. Зміст поняття "міжнародний туризм". Туристичні послуги Операції по міжнародному туризму являють собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.

Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін "туризм" в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з'явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних).

Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб'єктами.

В сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.

Так, якщо в 1950 р. кількість туристів у всьому світі складала 25 млн., а обіг туріндустрії - 2,1 млрд. дол., то в 1995 р., згідно даних Всесвітньої організації туризму, ці показники перевищили 400 млн. і 372,6 млрд .дол. США.

До початку 90-х років частка туризму вже склала більше 10% світової торгівлі товарами й послугами, що дозволило йому зайняти третє місце після експорту нафти і автомобілів, а до 2005 р. туризм повинен вийти на перше місце.

Туристичний бізнес захоплює підприємців по багатьох причинах, частково, це:

- невеликі стартові інвестиції;

- зростаючий попит на туристичні послуги;

- високий рівень рентабельності і мінімальний період окупності витрат.

В деяких зарубіжних країнах туризм являється одною з пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 15-35%. До них відносяться Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія та ін.

Міжнародний туризм сьогодні істотно впливає на розвиток світогосподарських зв'язків, економіку окремих країн.

Розвиток туризму, ріст об'єму туристичних послуг збільшує кількість робочих місць. За оцінками спеціалістів, в даний час в туріндустрії працює більше 100 млн. чоловік, кожне 16-е робоче місце в світі приходиться на туризм, а до 2005 року кожен 8-й працездатний чоловік в світі буде зайнятий в цьому секторі.

Міжнародний туризм являється активним джерелом надходжень іноземної валюти. Наприклад, велика частина доходів від міжнародного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг складає: в Іспанії -- 35%, Австралії і Греції - по 36%, Швейцарії - 12, Італії - 11, Португалії - 21 і на Кіпрі - 52%. В більшості країн, що розвиваються, на долю іноземного туризму припадає 10-15% доходів від експорту товарів і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вище, наприклад, в Колумбії він складає 20%, Ямайці - 30, Панамі -55 і на Гаїті -73%.

Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства: будівництва, торгівлі, сільського господарства, виробництво товарів народного споживання і т.д.

Крім впливу на економіку багатьох країн, міжнародний туризм впливає на їх соціальну і культурну сферу, екологію. А останні, в свою чергу, впливають на туризм і туристів.

Розвиток міжнародного туризму викликає й деякі негативні наслідки, наприклад, інфляцію, знищення навколишнього середовища, порушення традицій місцевого населення і т.п.

До факторів, що викликали бурхливий розвиток туризму в останні роки, можна віднести такі:

ріст суспільного багатства і доходів населення;

скорочення робочого часу і збільшення вільного часу;

розширення використання транспорту для туристичних поїздок (авіаційного, автомобільного та ін.);

розвиток засобів комунікації та інформаційних технологій;

істотні зрушення в структурі духовних цінностей та ін. Одною з характерних рис сучасного туризму являється його масовість. Масовий характер туризм набув у післявоєнні роки. З предмета розкоші він став потребою для більшості населення багатьох країн світу. Масовий попит на туристичні послуги породив масове Туристичне виробництво. Формується міцна туристична індустрія зі своїми, індивідами, своїм продуктом, виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом.

Під туристичною індустрією розуміють сукупність виробничих, транспортних і торгових підприємств, що виробляють і реалізують туристичні послуги і, товари туристичного попиту. Сюди відносяться готелі та інші засоби розміщення туристів, транспорт, підприємств громадського харчування, підприємства, що випускають сувеніри та інші товари туристичного попиту.

В Україні туристична діяльність розвинена поки що недостатньо, іде процес становлення туристичної індустрії і туристичного комплексу в цілому. Проте є деякі зрушення - прийнятий Закон України "Про туризм від 15 вересня 1995 р. Цей закон важливий насамперед тим, що держава визнає туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку національної культури й економіки і передбачає сприятливі умови, для розвитку туристичної діяльності.

В цьому законі визначається державна політика і державне регулювання в галузі туризму. Позитивним моментом в розвитку ринку туризму в Україні є зростання і вплив туроператорських і турагентських фірм. Сьогодні добре відомі в нашій країні і за кордоном такі фірми, як "Гамалія", "Сам", "Таурус", "Світлана", "Супутник" та ін. Здійснюється робота по підготовці кваліфікованих кадрів в цій галузі. Проте це тільки перші кроки на шляху організації туризму як високорентабельної галузі.

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Перший вид - це такі послуги, які опосередковуються речами, тобто матеріальні. Наприклад, послуги по виробництву продуктів харчування для туристів.

Другий вид -це слуги, дія яких спрямована на живу людину чи оточуючі її умови, тобто нематеріальні. До них відносяться послуги по реалізації туристичних путівок, обслуговуванню туристів у готелі, організації театральних вистав та ін. В даному випадку праця надає послугу не річчю, а в ролі діяльності. Однак обидва види послуг мають вартість і являються товаром. Вся діяльність туристичного господарського суб'єкта пов'язана з наданням послуг.

Туристичні послуги, запропоновані в ролі товару на світовому ринку, різноманітні. До них відносяться послуги:

1) по розміщенню туристів (в готелях, мотелях, пансіонатах, кемпінгах, боатингах);

2) переміщенню туристів до країни призначення і по країні різними видами пасажирського транспорту;

3) забезпеченню туристів харчуванням (в ресторанах, кафе, барах, тавернах, пансіонатах);

4) спрямовані на задоволення культурних потреб туристів (відвідання театрів, музеїв, природних та історичних заповідників, фестивалів та ін.);

5) спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів (участь в конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках і виставках);

6) послуги торгових підприємств (продаж сувенірів, подарків, листівок і т.п.);

7) по оформленню документації (паспорта, візи та ін.).

Закон України "Про туризм" визначає туристичні послуги як послуги суб'єктів туристичної діяльності по розміщенню, харчуванню, транспортному, інформаційно-рекламному обслуговуванню, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, відпочинку і т.п., спрямовані на задоволення потреб туристів.

Туристу можуть бути надані або певні види послуг, або повний комплекс послуг. Останній надається шляхом продажу так званих інклюзив-турів і пекідж-турів.

Інклюзив-тури частіше всього використовуються при авіаційних перевезеннях. Вартість перевезення до місця призначення і назад в даному випадку визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, які інколи нижче звичайних. Вони включають також вартість розміщення туристів у готелі, харчування та інші послуги. Інклюзив-тури використовуються як при групових, так і при індивідуальних поїздках.

Пекідж-тур також передбачає надання клієнту повного комплексу послуг, проте в нього можуть не входити транспортні послуги.

Принципіальних відмінностей між цими видами комплексних послуг немає. Інклюзив-тур більш поширений в західних країнах, пекідж-тур - в США. Структура цих турів залежить від конкретної країни, складу туристів, їх купівельної спроможності, від характеру послуг, їх асортименту і якості.