7.1. Суть і особливості оформлення зовнішньоторгового контракту

В міжнародній комерційній практиці використовуються різні способи підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, що приймають в ньому участь.

В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі. Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт - основний комерційний документ, що визначає права й обов'язки сторін. По суті в ньому викладений комплекс дій по здійсненню зовнішньоторгового обміну.

Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу являється перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цей контракт купівлі-продажу відрізняється від усіх інших контрактів, наприклад, орендного, ліцензійного і т.д.

Форма контракту може бути письмовою чи усною. Віденська конвенція (1980р.) не вимагає, щоб договір купівлі-продажу обов'язково оформлявся в письмовій формі. Проте законодавства ряду країн, в тому числі й України, вимагають обов'язкової письмової форми договору купівлі-продажу. В письмовій формі повинні вноситися і всі зміни в контракт, направляться офорти, акцепти, запити й інші пропозиції та відповіді. Недотримання форми таких угод стає причиною їх недійсності.

Суб'єкти, що являються сторонами зовнішньоторгового договору (контракту) купівлі-продажу повинні мати повноваження на підписання договору у відповідності з законами України і з урахуванням її міжнародних договорів. У випадку, якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки його підпис. Від імені інших суб'єктів ЗЕД зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, що має таке право відповідно до посади і згідно з документами заснування фірми, та особи, вповноваженої дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта ЗЕД одноосібно, якщо документи заснування не передбачають іншого.

Права й обов'язки сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом місця його підписання якщо сторони не узгодили іншого, і відображаються в умовах контракту.

Підписання зовнішньоекономічного контракту являє собою цілий ряд дій сторін (контрагентів) під час узгодження його умов.

Початковим етапом являються попередні переговори, які деколи називаються "трактацією угоди". Це серйозний і складний процес. Тим, хто починає безпосередню роботу по узгодженню всіх конкретних умов (статей) майбутнього контракту можна порекомендувати наступне:

1 Дуже важливо чітко уявити мету угоди, що ви хочете зробити і що одержати. Щоб успішно вирішити цю проблему, постарайтесь створити ідеальну модель майбутньої операції, накресліть схему, поділіть її на етапи, стадії, визначте строки, вирахуйте ризик. Подумайте, що повинні зробити ви і що повинен зробити ваш партнер. І тільки після цього можна приступати до формулювання умов договору, звертатися за консультаціями до спеціалістів, готувати всі необхідні документи.

2. Проект майбутнього договору краще готувати самим, а не доручати контрагенту. Таким чином, ви зможете реалізувати свої інтереси.

3. Ніколи не підписуйте договір, поки його не переглянув і не завізував ваш юрист чи юрист іншої незалежної фірми. В Донецькій торгово-промисловій палаті, наприклад, є спеціальний відділ, який може надати кваліфіковану допомогу в перевірці і виправленні формулювань проекту договору.

4. Формуючи умови договору, не допускайте двоякості висловлювань, розпливчастих фраз, нечіткості. В договорі має значення кожна буква, кожна кома.

Даючи загальну характеристику контракту купівлі-продажу, треба відзначити джерела правового регулювання зовнішньоторгових контрактів. Звичайно, вони мають певну специфіку. До основних джерел відносяться:

1) міжнародні договори;

2) національне законодавство;

3) звичаї.

В практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу:

- Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);

- Конвенція 00Н про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

- Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.), та ін.

Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.

Учасниками Віденської конвенції являються більше 30 країн. До них відносяться Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 року.

Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (частина ІІ) і його основні умови (частина III). Треба мати на увазі, що Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.

Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін.

Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть в договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього повинні використовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.

Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія і т.д.), в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.). В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї й звичайності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі. 7.2. Типовий міжнародний контракт купівлі-продажу товарів 

В практиці міжнародної торгівлі широко використовуються різні типові форми контрактів. Вони стали розроблятися великими експортерами й імпортерами ще в кінці XIX ст. Чому? Справа в тому, що складання будь-якого контракту, в т.ч. контракту купівлі-продажу - дуже клопітка робота, яка вимагає великих витрат, зусиль і часу. Тому ділові люди здавна прагнули якось уніфікувати, стандартизувати, зробити їх типовими. За деякими підрахунками на світовому ринку сьогодні використовується більше 10 млн. типових контрактів.

Типовий контракт - це розроблений у відповідності до встановлених правил документ, який містить ряд уніфікованих умов, прийнятих в практиці міжнародної торгівлі, тобто ніби наперед узгоджених, типових умов. Другу частину типового контракту складають статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якості, термінах поставок, умовах платежу та ін.

Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватися в різних формах. Як правило, вони складаються на бланках, виготовлених в типографії.

Найбільш поширеною формою являється такий типовий контракт, в якому викладаються й формулюються належним чином статті, що містять в собі загальні умови купівлі-продажу. А в тих статтях, умови яких вимагають узгодження, залишається місце для уточнення. Після узгодження в контракт вносяться індивідуальні умови угоди, і він готовий до підписання. Інколи у всіх пунктах залишається місце для уточнення.

Друга форма типового контракту відрізняється тим, що статті, які містять в собі загальні умови, друкуються на звороті контракту чи інших листках, а статті, умови яких вимагають узгодження, друкуються на лицьовій стороні контракту.

Є й такий варіант типового контракту, в якому загальні умови купівлі-продажу не викладаються. Вони наперед узгоджені, і на них робиться посилання на зворотній стороні контракту, а на лицьовому боці друкуються мінімум 3-4 статті, умови яких вимагають узгодження (тобто про кількість; ціну, терміни й інколи якість доставки).

Використання типового контракту може здійснюватися двома способами:

1) беззаперечне приєднання одної зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона

2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений у відповідності до конкретної угоди.

Частіше всього типовий контракт , розроблений одною із сторін угоди, береться за зразок і на його основі шляхом узгодження кожної статті, кожної умови контракту розробляється індивідуальний контракт, який підписується сторонами.

Типові форми контрактів розробляються в основному великими експортерами даного виду продукції, об'єднаннями промисловців і підприємців, асоціаціями, союзами, торгово-промисловими палатами, біржовими комітетами. Наприклад, типові контракти на промислову сировину розробляють союзи підприємців. Це, як правило національні союзи. Проте по багатьох товарах - зернових, лісопиломатеріалах; шкірсировині - велике значення мають типові контракти, розроблені міжнародними союзами підприємців. Найбільше поширення в торгівлі зерновими, масляними, цукром, кольоровими металами, бавовною, натуральним каучуком і т.д. одержали типові контракти, розроблені біржовими комітетами. Галузеві об'єднання розробляють зазвичай декілька варіантів типових контрактів для кожного виду товарів. Різниця між цими варіантами полягає звичайно в методі визначення ціни (ФОБ, СІФ та ін.), способу доставки товару (цілими пароплавами чи дрібними відправками); напрямку перевезення, що може вплинути на упаковку товару, умови страхування і т.д.

Велику увагу розробці типових контрактів приділяє Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН. Під керівництвом ЄЕК було розроблено більше 30 варіантів типових контрактів і загальних умов купівлі-продажу, частково, договір купівлі-продажу зернових (16 варіантів переглянуті в 1965 р.); загальні умови експортних доставок машинного обладнання (1955 р.); загальні умови монтажу машинного обладнання за кордоном (1963 р.); загальні умови купівлі-продажу для експорту товарів довготривалого користування та інших металовиробів серійного виробництва (1961 р.); загальні умови купівлі-продажу цитрусових (1958р.)та ін.

Типові форми контрактів являються обов'язковими для сторін тільки за їх згодою. Звичайно зміст таких угод ґрунтується на праві і практиці країни-розроблювача. І це необхідно враховувати українським підприємцям, які укладають контракт з іноземним партнером. 7.3. Структура і зміст зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу товарів 

Зовнішньоторгові контракти за змістом індивідуальні, але за структурою схожі. Кожен контракт має індивідуальний номер, текст контракту починається з преамбули, після чого розміщені такі статті:

- Предмет контракту.

- Кількість товару.

- Якість товару.

- Термін і дата доставки.

- Базисні умови доставки.

- Ціна.

- Упаковка й маркірування.

- Порядок здачі-прийому.

- Умови про гарантії.

- Рекламації.

- Штрафні санкції і повернення втрат.

- Обставини непереборної сили.

- Арбітражна замітка.

- Інші умови контракту.

- Юридичні адреси сторін.

- Підписи продавця й покупця. Названі умови можуть бути кваліфіковані з точки зору їх обов'язковості для продавця і покупця і з точки зору їх універсальності.

Зміст контракту визначається сторонами угоди. Формулювання статей вони вибирають самостійно, в залежності від предмету договору, торгових звичаїв, наявності міжнародних угод, а також від довготривалості взаємних ділових контактів.

Відзначимо деякі типові підходи до складання зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу.

1. Вступна частина чи преамбула. Текст контракту починається з вступної частини. В ній дається повна юридична назва сторін, вказується номер контракту, місце і дата його підписання, визначення сторін, що підписують угоду ("продавець", "покупець", "постачальник", "замовник" і т.д.).

2. Предмет контракту. В цій статті вказується назва, вид, сорт, марка, модель товару, що постачається.

Якщо дані товари різного асортименту чи різних якісних характеристик, вони звичайно наводяться в специфікації, що супроводжує контракт.

Якщо постачається обладнання, дається докладна технічна характеристика товару, яка оформляється як додаток до контракту.

3. Кількість товару. При визначенні кількості товару в контракті встановлюється:

- одиниця виміру кількості. Це може бути вага, об'єм, довжина, площа, штуки і т.д.;

- порядок визначення кількості. Воно може бути визначено чи твердо фіксованою цифрою, чи в установлених межах з обмовкою "близько", знаком +-...% (наприклад, при поставках масових сировинних товарів насипом, навалом чи наливом);

- система мір і ваги, так як в різних країнах використовуються різні метричні системи. Так, в світовій практиці використовується метрична тонна - 1000кг, а американська (коротка) тонна - 907 кг, англійська (довга) тонна - 1016 кг.

В контракті вказується також чи враховується тара і упаковка в кількість товару. В залежності від цього розрізняють вагу товару брутто, нетто і брутто за нетто.

4. Якість товару. В цій статті вказується спосіб визначення якості товару, а також документи, які підтверджують його. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару і від практики, що склалася в світовій торгівлі даним товаром. Існують такі методи визначення якості товару:

- за .стандартом. Якість товару повинна відповідати відповідній системі стандарту міжнародного чи національного. В деяких випадках стандарти розробляються великими промисловими фірмами;

- специфікації, доданої до контракту. Специфікації містять необхідні технічні параметри, що характеризують товар. В контракті вимагається вказати організацію, що склала специфікацію, і навести основні показники специфікації;

- технічних умовах. Цей спосіб використовується для нестандартних виробів, що виготовляються на основі індивідуальних замовлень;

- зразку. Цей спосіб передбачає відповідність якості товару певному зразку, прийнятому за еталон і підтвердженому покупцем. В міжнародній практиці звичайно відбираються 3 зразки. Один екземпляр зразка зберігається в покупця, другий - у продавця, третій - в якій-небудь центральній організації (наприклад, в торговій палаті);

- за вмістом певної речовини в товарі (наприклад, певний відсоток марганцю в руді), за виходом готового продукту з товару (наприклад, пряжі із шерсті);

- інші методи визначення якості: за описом (наприклад, автомобіля); за попереднім оглядом (товари, що реалізуються на аукціонах, із складів); за способом ("який він є"), без гарантій продавця на якість товару та ін.

При визначенні якості товару звичайно використовують не один із названих способів, а два-три в комбінації. Основним документом, який підтверджує якість, являється сертифікат якості. Він може видаватися видавцем, продавцем чи спеціальною організацією, частково ТПП.

5. Термін і дата поставки. Термін поставки товару розглядається як тимчасовий період, на протязі якого продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцю. Товар може бути доставлений одночасно чи частинами. При доставці частинами в контракті вказуються проміжні терміни доставки.

Згідно до Конвенції 00Н (ст. 33) продавець повинен доставити товар:

- у визначені строки, якщо договір дає можливість визначити точну дату поставки;

- на протязі періоду, якщо договір дозволяє визначити його;

- в розумний строк після підписання контракту.

В деяких випадках використовується прийнятий в торгівлі термін "термінова поставка" чи "зі складу" (від 1 до 14 днів).

Крім строків поставки в контракт купівлі-продажу в багатьох випадках вноситься обмовка про дату поставки. Вона визначає момент передачі товару в користування покупця. В залежності від способу поставки датою поставки може бути:

- дата, вказана на транспортнім документі, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення;

- дата складського свідоцтва;

- дата підписання приймально-передавального акту представниками продавця і покупця.

6. Базисні умови поставки. Базисними умовами поставки називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товарів і встановлюють момент переходу ризику від продавця до покупця при випадковій загибелі чи пошкодженні товару. Базисні умови, таким чином, визначають того, хто несе витрати, пов'язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ці витрати значні, інколи становлять 40-50% ціни товару. Тому при складанні контракту продавець і покупець детально розраховують витрати по всіх транспортних операціях.

Витрати на доставку товару , які несе продавець, враховуються в ціну товару і визначать її базис. Тому й умови поставки називаються базисними.

Тлумачення базисних умов поставки міститься в такому міжнародно визнаному документі як "Інкотермс", розробленому Міжнародною торговою палатою.

Запропоновані в правилах Інкотермс пояснення термінів відповідають найбільш поширеним торговим звичаям і правилам, що склалися в міжнародній практиці. Головна мета Інтермс - чітке визначення умов контракту по відношенню обов'язків продавця по доставці товару покупцю й уніфікація обов'язків сторін контракту. Разом з тим, правила носять рекомендаційний характер, їх використання в тому чи іншому об'ємі залежить від бажання сторін, які підписують угоду.

В даний час в міжнародній практиці використовується Інкотермс в редакції 2000 року.

7. Ціна товару. При встановленні ціни в контракті купівлі-продажу визначається

- одиниця вимірювання, за якою встановлюється ціна (ваги, довжини, площі, об'єму, поштучно і т.д.);

- базис ціни, який встановлює, чи входить в ,ціну товарів транспортні, страхові й інші витрати по доставці товару. Базис ціни звичайно визначається шляхом використання одного із комерційних термінів (ФАС, ФОБ, СІФ та ін.) з вказівкою пункту здачі товару;

- спосіб фіксації ціни. Ціна в контракті може бути зафіксована в момент його підписання, на протязі терміну його дії чи до моменту його виконання. В залежності від способів фіксації розрізняють такі види цін: 1) тверда, 2) гнучка, 3) рухлива, 4) з наступною фіксацією. Тверді ціни встановлюються в момент підписання контракту, звичайно з обмовкою "ціна тверда, змінам не підлягає".

Гнучка - в момент підписання контракту і коректується у випадку зміни витрат виробництва в період виконання контракту. При використанні гнучкої ціни обговорюється її структура, вказується джерело, на основі якого можна говорити про зміни витрат виробництва.

Гнучка ціна в практиці часто вираховується за формулою, запропонованою Європейською економічною комісією 00Н, викладеної в загальних умовах експортних поставок машинного обладнання.

Рухлива ціна. Вона фіксується в момент підписання контракту, а надалі може бути переглянута в залежності від зміни ринкових цін. Ціни з наступною фіксацію. В даному випадку ціни не обговорюються в момент підписання контракту. Проте в договорі регламентується порядок їх обчислення до моменту платежу.

валюта ціни. Ціна може бути встановлена у валюті країни-експортера, імпортера чи у валюті третьої країни;

- рівень ціни. При визначенні рівня ціни в контракті звичайно орієнтуються на два рівні цін:

1) опубліковані ціни (довідкові ціни. біржове котування. ціни аукціонів, фактичних угод та ін.);

3) розрахункові ціни постачальника, встановлені в контрактах на нестандартне обладнання, виготовлене, як правило. за індивідуальним замовленням.

8. Умови платежу. Передбачають встановлення в контракті купівлі-продажу:

- валюти платежу. Такою може бути валюта країни-експортера, країни-імпортера чи третьої країни. Вона може не співпадати з валютою ціни товару. Тоді в контракті необхідно вказати курс, за яким валюта ціни буде переведена у валюту платежу;

- термінів платежу. Сторони вказують у контракті конкретні терміни платежу. Якщо такі не називаються, то, згідно Конвенції 00Н, покупець повинен заплатити ціну, коли продавець передає йому чи сам товар; чи товаросупроводжувальні документи;

- способів платежу. В практиці міжнародної торгівлі існує декілька способів платежу: готівкою, з авансом і в кредит;

- форми розрахунків. Форми розрахунків, які використовують іноземні партнери, дуже різноманітні. Основними серед них являються інкасова, акредитивна, розрахунки за відкритим рахунком та інші. Переважна частина розрахунків за зовнішньоторговими оцінками здійснюється в інкасовій й акредитивній формах розрахунків. Вони будуть розглянуті в гл. 15.

9. Упаковування й маркірування. В міжнародній торгівлі упакування й маркірування виконують ряд важливих функцій:

- рекламують товар;

- зберігають його при транспортуванні і перевантаженні;

- забезпечують оптимальну заповнюваність транспортних засобів;

- інформують населення про товар, його користь і правила користування.

В статті "Упаковка" вказується вид упаковки, її характеристика, якість, розміри, спосіб оплати, а також нанесення на упаковку кожного місця маркірування. Вид упаковки залежить від особливостей товару. Розрізняють упаковку зовнішню і внутрішню. В більшості випадків упаковка переходить у власність покупця разом з товаром.

Маркірування вантажів зазвичай передбачає вказівку на такі моменти як реквізити експортера й імпортера, номер контракту, місця призначення характеристику ваги і габаритів місця, номер місця і число місць в партії, спеціальні позначення ("обережно, крихке", "верх не кантувати", "центр тяжкості").

10. Здача - прийом. Під здачею-прийомом розуміють передачу товару продавцем у власність покупця у відповідності до умов контракту. Поскільки покупець повинен своєчасно підготуватися до приймання товару, в контракті передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про фактичне відвантаження.

В даному розділі контракту узгоджуються такі питання як вид, місце і термін здачі-прийому, порядок приймання товару за кількістю і якістю, ким здійснюється здавання-приймання товару.

В залежності від виду приймання поділяється на попереднє і кінцеве. Попереднє відбувається на підприємстві продавця з метою встановлення відповідності товару, його упаковки і маркіровки до умов контракту. Мета кінцевої здачі-прийому - встановити фактичне виконання поставки за кількістю і якістю в обумовленому місці і в певний період.

Здавача-прийом за кількістю і якістю, як правило, відбувається в різний період. Здачу-прийом за кількістю необхідно проводити зразу після прибуття товару. Для другої встановлюється довший період.

В контракті вказується, на основі яких документів буде проводитися приймання за кількістю і якістю. За кількістю воно проводиться, як правило, за специфікацією, транспортною накладною і пакувальному листку. За якістю - на основі сертифікату якості й способу визначення якості, узгодженого в контракті.

11. Умови про гарантії. При поставці машин, обладнання чи іншої техніки в контрактах міститься умова про гарантійне обслуговування. В умовах даної статті визначаються: об'єм наданої гарантії, гарантійний термін; обов'язки продавця у випадку виявлення дефекту товару чи його невідповідності до умов контракту. Термін гарантії може бути від кількох місяців до кількох років, що залежить насамперед від характеру товару. В даній статті перелічуються також всі випадки, на які гарантії не поширюються (наприклад, на деталі, що швидко зношуються, та запасні частини; на пошкодження через велике навантаження, поганого збереження і неправильного обслуговування). Якщо за домовленістю сторін гарантійне обслуговування проводиться силами покупця. продавець в такому випадку повинен заплатити йому витрати.

12. Рекламації - це претензії покупця до продавця в зв'язку з невідповідністю кількості та якості доставленого товару до умов контракту. В контракті сторони встановлюють порядок і терміни пред'явлення рекламацій, права й обов'язки сторін, способи врегулювання рекламації.

Врегулювання рекламації може бути здійснено шляхом усунення дефектів, заміни товару іншим, повернення заплаченої вартості, надання скидки з договірної ціни та ін. Вибір способу врегулювання рекламації залежить від товару. Якщо знайдено дефект в товарі, що володіє індивідуальними ознаками, треба замінити його іншим. На сировинні товари звичайно надається скидка з контрактної ціни чи проводиться уцінка вартості всієї партії.

13. Штрафні санкції. В контракті можуть бути передбачені різного роду санкції в формі пені, неустойки, штрафів, які платять продавці чи покупці у випадку невиконання своїх зобов'язань відповідно до договору.

Крім неустойки, в контракті може передбачатися право сторін на повернення втрат.

14. Обставини непереборної сили. В ході виконання контракту можуть з'явитись обставини, що перешкоджають виконанню договору. Такі обставини називаються непередбаченими чи форс-мажорними. Тому всі контракти купівлі-продажу містять умови , які дозволяють переносити термін виконання договору або звільняти сторони від повного чи часткового виконання зобов'язань договору у випадку виникнення непередбачених обставин. До таких обставин відносяться:

- різного роду стихійні лиха (землетруси, паводки, урагани, пожежі, замерзання морів і т.п.);

- різного роду політичні і торгово-політичні дії (війна, блокада, заборона експорту й імпорту, валютні обмеження та ін.).

В інтересах обох сторін угоди заздалегідь точно визначити, які обставини вони відносять до форс-мажорних. При настанні форс-мажорних обставин, виконання контракту може бути призупинено на період їх дії. Якщо такі обставини будуть продовжуватися довше узгодженого в контракті терміну, то кожна із сторін має право відмовитися від дальшого виконання своїх зобов'язань відповідно контракту. В контракті сторони вказують також назву організації, яка буде свідчити про початок і довготривалість форс-мажорних обставин. Як правило, це торгово-промислова палата.

15. Арбітраж. В цій статті контракту встановлюється порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути між сторонами, якщо вони не можуть вирішити протиріччя іншим шляхом.

При підписанні контракту купівлі-продажу сторони можуть внести в нього й інші умови. Текст контракту закінчується вказівкою юридичних адрес і підписами продавця і покупця. Контракт вважається дійсним, якщо він підписаний особами, що мають на це повноваження. З моменту підписання контракту починають діяти права і обов'язки сторін щодо його виконання.

Ключові поняття: контракт, типовий контракт купівлі-продажу, умови контракту; обов'язкові, додаткові, універсальні, індивідуальні умови контракту, правові основи контракту, структура контракту, зміст контракту купівлі-продажу, базисні умови поставки, види цін, рекламації, арбітраж. 8.1. Поняття і види міжнародних орендних операцій Міжнародні орендні операції одержали широке розповсюдження на початку 60-х років і являються порівняно новим видом зовнішньоекономічної діяльності. Суть орендної операції полягає в наданні одною стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендатору) об'єкта оренди у виняткове користування на встановлений період за відповідну винагороду.

Орендна операція здійснюється на основі орендного договору. На відміну від договору купівлі-продажу; при якому право власності на товар переходить від продавця до покупця, договір оренди зберігає за орендодавцем право власності на майно, здане в оренду, надаючи орендатору лише право на тимчасове користування цим майном.

Міжнародні орендні операції поділяються на експортні й імпортні. Орендна операція, в якій орендодавець купляє об'єкт оренди в національної фірми і віддає в оренду іноземному орендатору, вважається експортною орендною операцією.

Орендна операція, під час якої орендодавець купляє об'єкт оренди в іноземної фірми і здає в оренду національному орендатору, називається імпортною орендною операцією.

Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції являється участь в ній іноземного контрагента (чи орендодавця, чи орендатора, чи виробника-поставщика об'єкта оренди). Інакше кажучи, міжнародною орендною операцією являється така операція, сторони якої знаходяться в різних країнах.

Що може бути об'єктом міжнародної оренди? Це:

- обладнання загального промислового призначення (стандартне й унікальне);

- транспортні засоби (вантажні автомобілі, літаки, вертольоти, судна, контейнери, спецвагони і т.д.);

- підйомно-транспортне та будівельне обладнання (навантажувачі, будівельні машини, підйомні крани та ін.);

- засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;

- офісне й поліграфічне обладнання;

- товари споживчого призначення (автомобілі, холодильники, телевізори, відеотехніка і т.д.).

Об'єктом оренди може бути і обладнання, яке було в користуванні. Наприклад, фірма, яка потребує фінансових засобів, може продати своє обладнання фірмі-орендодавцю, одержати за нього кошти , а тоді взяти це ж обладнання в оренду.

Суть орендних операцій полягає в тому, що

- вони дозволяють одержати додаткові об'єми збуту продукції в умовах жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках;

- дають можливість орендатору застерегти себе від швидкого морального старіння обладнання: це особливо важливо для малих і середніх підприємств;

- дозволяють орендаторам одержати сучасне обладнання, не роблячи попередніх великих затрат. В міжнародній практиці існують різні види міжнародної оренди. В залежності від термінів розрізняють три види оренди:

1) довготривалу з терміном від 3-х до 5-ти років, інколи до 15 років, що отримала назву "лізинг";

2) середньотривалу - від 1 до 2-3 років, названу "хайринг";

3) короткотривалу з терміном від кількох годин до 1 року, що одержала назву "рейтинг".

Об'єктом лізингу являються, як правило, офісне обладнання, будівельно-монтажні комплекси, технологічні системи, промислові підприємства. Страхування й технічне обслуговування здійснюється орендатором.

Об'єктом хайрингу зазвичай являються транспортні засоби, дорожньо-будівельні та сільськогосподарські машини, монтажне обладнання, спортивні товари та ін. Страхування і технічне обслуговування здійснюється за домовленістю чи орендатором, чи орендодавцем. Об'єкт рейтингу - це транспортні засоби, туристичні і спортивні товари короткотривалого користування. Страхування й технічне обслуговування при даному виді оренди входить в обов'язки орендодавця.

Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержали лізингові операції. 8.2. Умови міжнародного орендного договору й обов'язки сторін 

Предметом орендного договору, на відміну від договору купівлі-продажу, являється здача об'єкта в найми, в тимчасове користування на встановлений термін за певну винагороду. Цей момент багато в чому визначає особливості умов договору.

При перегляді статті "Термін дії договору" треба мати на увазі, що тривалість терміну залежить від виду оренди: при короткочасній мінімальний строк оренди - 1 день, при довготривалій його тривалість звичайно співпадає з періодом амортизації обладнання. Термін, вказаний в орендному договорі, називається безвідзивним. Це означає, що сторони можуть розірвати договір тільки в тому випадку, якщо одна із сторін не виконує свої зобов'язання. Термін дії договору може бути продовжений тільки зі згоди обох сторін. Коли термін договору кінчається, орендатор може або вернути обладнання, або викупити його за кінцевою вартістю.

В статті з умовами про форми і розмір винагородження (орендної плати) повинні бути обговорені порядок встановлення орендної плати, форми і терміну платежу та ін. В орендну плату звичайно включається повна ціна обладнання, мито і податки, а також витрати на технічне обслуговування і ремонт.

Орендна плата може бути встановлена у вигляді:

постійної ставки на протязі терміну дії договору;

прогресивно-понижувальної ставки в залежності від тривалості терміну дії договору.

Орендна плата може вноситися щомісячно, щоквартально чи щорічно в залежності від умов договору. Деколи використовуються авансові платежі. При короткотривалій оренді орендодавець звичайно вимагає заплатити всю суму оренди зразу після підписання договору.

Особливо пунктуально повинна бути розроблена стаття орендного договору відносно обов'язків сторін. Поскільки орендодавець, відповідно до договору оренди, залишається власником об'єкта оренди, звичайно він зацікавлений в збереженні своєї власності. Тому в договорі повинні бути передбачені його обов'язки у вказаний термін доставити обладнання в придатному для експлуатації стані; сприяти орендатору в навчанні персоналу, здійснити за свій рахунок ремонт і. можливо, взяти на себе повне технічне обслуговування об'єкта. Орендатор же зобов'язаний взяти на себе обов'язки використовувати обладнання відповідно до вимог технічних інструкцій; піддержувати його в робочому стані; не вносити ніяких змін, перероблень і т.п. Він може застрахувати обладнання за свій рахунок, хоч частіше всього це робить орендодавець, враховуючи вартість страхування в орендну плату.

Орендатор має право передати обладнання третій особі - суборендатору, але це повинно бути вказано в договорі оренди. Після закінчення договору (контракту) орендатор зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцю. Сторони обговорюють й інші статті орендного договору.8.3. Лізинг. Умови лізингового договору 

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД.

Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Спеціалісти вважають, що лізинг являє собою дещо середнє між кредитом і арен-дою, тому він схожий і з кредитом, і з орендою.

Економічна суть лізингу полягає в передачі одною стороною (лізингодавцем) другій стороні (лізингоодержувачу) матеріальних цінностей в тимчасове користування з виплатою вартості послуг лізингоодержувача у відсотках за кредит.

Таким чином, одним із завдань лізингової операції являється кредитування зданого в оренду об'єкта. Звідси схожість лізинга з кредитом. Проте поняття "лізинг" і "кредит" не тотожні. На відміну від кредиту після закінчення терміну лізингу і виплати всієї суми орендної плати об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця (якщо договором не передбачено його викуп).

Лізинг має ряд спільних рис з традиційною орендою. Разом з тим, на відміну від традиційної оренди, він має свої особливості:

- здача об'єкта лізингу в оренду, як правило, здійснюється фінансовими закладами (лізинговими компаніями);

- тривалість лізингу менше періоду зношення об'єкта лізингу. Він відповідає терміну налогової амортизації (3-7 років);

- на відміну від традиційної оренди, в лізинговій операції приймають участь, як правило, 3 суб'єкта:

1) орендодавець - лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі-продажу і будівництві рухомого й нерухомого майна виробничого характеру;

2) орендатор - користувач чи споживач об'єкта оренди у вигляді промислового чи торгового підприємства;

3) продавець, постачальник - фірма виробничого чи торгового профілю по випуску або доставці обладнання згідно до заявки орендатора.

Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах.

В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, непрямий іноземний лізинг, в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК.

Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.

Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації.

Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні комп'ютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість об'єкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.

Фінансовий лізинг характеризується середнім і довготривалим характером договору, амортизацією повної чи більшої частини об'єкта. В статті 4 Закону України "Про лізинг" фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті підписання якого лізинго одержувач за своїм замовленням отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на період, не менше того, на протязі якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної вдень підписання договору. Після закінчення терміну дії контракту орендатор може повернути об'єкт оренди орендодавцю чи купити його за кінцевою вартістю.

Існує багато різновидів лізингових угод (наприклад, груповий лізинг, з поверненням, пов'язаний з податковими пільгами, із спеціальними послугами, генеральний лізинг, компенсаційний і т.д.)

Лізингові операції мають як переваги, так і недоліки, що важливо враховувати при їх здійсненні в будь-якій країні, особливо в країнах з перехідною економікою.

Переваги лізингу для лізинго одержувача полягає в наступному:

1) можливість використання нової дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;

2) питання фінансування і придбання обладнання вирішується одночасно. Лізинг дозволяє 100%-е кредитування угоди;

3) не використовується позичений капітал, і в балансі підприємства підтримується оптимальне співвідношення власного й позиченого капіталу;

4) лізинг дозволяє також спочатку використати машини, а потім купити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на період його фактичної експлуатації;

5) лізингові платежі в повному об'ємі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізинго-одержувачем, і власне знижують податкове обкладення прибутку;

порядок здійснення лізингових платежів більш гнучкий, ніж при кредитних угодах;

орендні платежі частіше всього фіксовані, що сприяє стабільності фінансових планів орендатора. Серед переваг для лізингоодержувача можна виділити такі:

розширюється коло банківських операцій, росте кількість клієнтів і, відповідно збільшується дохід;

знижується ризик витрат від неплатіжоздатності клієнтів;

податкові пільги частково одержує і орендодавець;

банк одержує дохід у вигляді комісійних від лізингу;

встановлюються більш тісні зв'язки з виробниками, що створює для лізингодавця нові можливості ділового співробітництва;

документація більш проста і коротша (у часі) у порівнянні з банківським кредитуванням.

Для постачальника (продавця) основною перевагою лізингу являється розширення можливостей збуту продукції, одержання термінового платежу готівкою.

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги для всіх учасників цих операцій.

В той же час лізинг має деякі недоліки:

1) в деяких випадках лізинг може бути дорожчий від купівлі за рахунок банківської позики;

2) лізингоодержувач, не будучи власником товару, обмежений в користуванні об'єктом, взятим в оренду;

3) у деяких випадках лізинг промислового обладнання (особливо короткотерміновий) при несприятливій коньюктурі може виявитися збитковим для орендатора. Проте ці недоліки можна перебороти при умові грамотного оформлення лізингової угоди.

При підготовці лізингового договору сторони повинні враховувати, що в існуючій практиці нема єдиних типових лізингових договорів. Однак вони повинні містити в собі такі основні статті, як назву сторін; об'єкт лізингу; термін, на який приймається договір; доставка і прийом в експлуатацію об'єкта лізингу; розмір і порядок виплати лізингових платежів; використання обладнання; умови повернення об'єкта лізингу; умови страхування об'єкта лізингу; права й обов'язки сторін; порядок вирішення суперечок; форс-мажорні обставини; різне; додатки.

При визначенні об'єкта лізингового договору вимагається його чіткий опис, точна назва і вказівка на приналежність. В договорі повинно бути чітко визначено місцезнаходження об'єкта договору. При переміні місця його знаходження потрібна письмова згода лізингової фірми.

В статті про період дії лізингового договору треба вказати термін, на протязі якого договір не можна розірвати. Він, як правило, становить від 40 до 90% терміну користування майном у відповідності до вимог експлуатації. В різних країнах термін дії лізингового договору може бути різним (наприклад, в Австралії він становить до 90% терміну служби обладнання).

Лізинговий договір вступає в силу з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди, зданого в експлуатацію, і діє на протязі встановленого в ньому терміну.

Не пізніше , ніж за місяць до закінчення терміну договору, лізингодавець може запропонувати лізингоодержувачу переговори про форму дальшого користування об'єктом договору. Лізингоодержувач має право або продовжити термін дії договору на тих же чи інших умовах , або купити об'єкт договору по ціні, раніше встановленій в договорі чи по кінцевій вартості.

В статті "Права й обов'язки сторін" лізингового договору передбачаються обов'язки лізингодавця:

- підписати договір купівлі-продажу з фірмою-постачальником на узгоджених комерційних і технічних умовах;

- відправити постачальнику розпорядження про поставку об'єкта угоди.

Лізингоодержувач має право після повідомлення постачальника про готовність об'єкта до поставки оглянути його і перевірити комплектність. Він зобов'язаний підписати протокол прийому після введення об'єкта в експлуатацію. Після підписання даного протоколу лізингодавець звільняється від будь-якої відповідальності перед лізингоодержувачем, поскільки останній сам собі підібрав об'єкт угоди і його постачальника.

Лізингоодержувач повинен:

1) прийняти всі права лізингодавця по відношенню до постачальника і звільнити його від усіх зв'язаних з цим витрат;

2) провести прийом об'єкта лізингової угоди, здійснити за свій рахунок монтаж і введення обладнання в експлуатацію;

3) при виявленні недоліків, їх перелік вказується в протоколі приймання і повідомляється лізингодавцю, який повинен вимагати від постачальника їх усунення.

Лізингоодержувач проводить за свій рахунок технічне обслуговування обладнання і необхідний ремонт, виплачує всі податки, що сплачуються в країні відповідно до лізингового контракту.

В статті ''Лізингові платежі" вказується їх склад, розмір, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення лізингових платежів за згодою сторін.

Лізингові платежі являють собою виплати лізингодавцю. що проводяться лізингоодержувачем за надане йому право користування майном.

До складу лізингових входять такі платежі: ті, що повертають повну (чи близьку до неї) вартість майна; виплачувані лізингодавцю для погашення проценту за кредит для придбання майна: комісійна винагорода лізингодавцю; страхові платежі відповідно договору страхування майна, якщо воно застраховане лізингодавцем; за додаткові послуги лізингодавця; податки на власників транспортних засобів і т.д.

За формою лізингові платежі можуть бути грошовими, компенсаційними (продукцією або послугами), змішані. За періодичністю виплат - щорічними, піврічними, квартальними, щомісячними.

Загальна сума лізингових платежів складається з кількості платежів, кожен із яких враховує виплату вартості майна (амортизаційні відрахування) і відсотків з невиплаченої вартості лізингового майна.

Лізингові платежі не являються постійною величиною. Чим швидше буде погашатися сума лізингового майна (шляхом авансу), тим менше будуть нараховуватися відсотки на вартість, що залишилася.

Розрахунок лізингових платежів дає можливість оцінити доцільність лізингового проекту.

Міжнародними орендними операціями займається велика кількість фірм. Вони різні за характером і сферою діяльності, правовому становищу, характеру власності і контролю. Найбільше значення в міжнародній оренді мають спеціалізовані лізингові фірми, а також фірми, що входять в систему банків та інших кредитних закладів.

Лізингові фірми рідко виступають як незалежні. В більшості вони являються філіалами і дочірніми компаніями великих промислових і торгових фірм, банків і страхових товариств.

Ключові поняття: оренда. орендодавець, орендатор, орендні операції, імпортні орендні операції, довготривала оренда, короткотривала оренда, безвідзивний термін оренди, викупна ціна. орендна плата, субарендатор, лізинг; міжнародні лізингові операції, фінансовий лізинг, операційний лізинг, прострочені платежі, спеціалізовані лізингові фірми. 9.1. Суть і особливості компенсаційних операцій 

Основу компенсаційних операцій складають, головним чином, операції зустрічної торгівлі і експортно-імпортні операції в рамках виробничого кооперування і науково-технічного співробітництва. Тому, щоб зрозуміти суть і особливості компенсаційних операцій, необхідно спочатку розглянути суть і особливості зустрічної торгівлі.

Зустрічна торгівля - достатньо новий спосіб ЗЕД, в основі якого лежить підписання зустрічних угод, що взаємопов'язують експортні й імпортні операції. Обов'язковою умовою зустрічних угод являється зобов'язання експортера прийняти у вигляді виплати своєї поставки (на повну вартість чи її частину) певні товари покупця або організувати їх придбання в третій країні. На сучасному етапі зовнішньоторгові зустрічні угоди стали одним з основних видів міжнародного товарообміну. Достатньо сказати, що сьогодні їх частка перевищила 40%. Відповідно збільшився об'єм зустрічної торгівлі. Якщо в 1976 р. він складав приблизно 18 млрд. дол., то в 1988 - 955 млрд. дол. США. Такий бурхливий розвиток міжнародної зустрічної торгівлі, починаючи з 70-х років, було зумовлено різними причинами:

1) зростанням цін на енергоносії. Коливання цін на нафту в 1973-1974 рр., 1979-1980 рр. Негативно вплинули на економіку багатьох країн (розвинених і тих, що розвиваються). Значні об'єми конвертованої валюти їм приходилось витрачати на закупівлю нафти. І тоді розвинені країни стали платити за свій експорт зустрічними поставками сировини і палива на основі довготривалих контрактів;

2) прагненням країн, що розвиваються, в ці роки до прискорення індустріалізації свого розвитку. В рамках зустрічної торгівлі вони постачають сировину в обмін на технології, машини, обладнання з розвинених країн;

3) зустрічну торгівлю стали використовувати і в зв'язку з встановленням деякими країнами протекціоністських і валютних бар'єрів по відношенню до іноземних фірм;

4) зустрічна торгівля дає можливість державам розвивати зовнішню торгівлю навіть тоді, коли є недостача чи відсутність конвертованої валюти, дефіцит платіжного балансу, інфляційні процеси. В деяких країнах (Аргентина, Бразилія, Венесуела. Мексика. Турція та ін.) зустрічну торгівлю використовують через значний зовнішній борг.

Зустрічна торгівля виступає засобом фінансування імпорту і, на відміну від закупок в кредит, застерігає покупця від виплати постійно зростаючих процентних платежів.

На думку ряду спеціалістів, зустрічна торгівля на сучасному етапі перетворилася в один із важливих інструментів регулювання міжнародного товарообміну, сприяння розвитку економічного і виробничо-технічного співробітництва між країнами і господарськими суб'єктами цих країн.

Регулююча роль зустрічної торгівлі проявляється в тому, що підписані двохсторонні і багатосторонні міжурядові угоди, а також угоди про економічне і виробниче співробітництво на компенсаційній основі дають можливість раніше на декілька років наперед визначити:

1) види і об'єм товарів, що взаємно постачаються;

2) їх загальну суму і порядок розрахунків;

3) характер і вартість супроводжуючих чи окремо наданих технічних (інжинірингових) послуг і науково-технічних знань і досвіду (ліцензій, "ноу-хау" та ін.). В зв'язку із зростанням об'ємів міжнародної зустрічної торгівлі зростає і її регулююча роль. Разом з цим розвивається і специфіка міжнародних зустрічних операцій, що відображає умови і процеси, що відбуваються в різних країнах.

Важливою особливістю зустрічної торгівлі являється її гнучкість, яка дозволяє контрагентам пристосовуватися до умов, що постійно міняються на світовому ринку, дає можливість окремим країнам ціленаправлено диверсифікувати свій експорт, виходити на нетрадиційні ринки, в т.ч. трудно доступні, створює умови для економії валюти, прискорює процес зовнішньоторгового обміну товарами й послугами.

Особливістю зустрічної торгівлі в сучасних умовах являється також-широке впровадження внутріфірменої комп'ютеризації. Це не тільки дозволило якісно змінити технології і процедури зовнішньоторгових операцій, але й дало можливість наперед визначити ефективність угод вираховувати тенденції розвитку коньюктури ринку і цін, формувати структуру товарообігу конкретної країни, конкретного підприємства-суб'єкта ЗЕД.

Міжнародна практика свідчить про те, що зустрічна торгівля стає все більш привабливою формою торгівлі й організації комерційних операцій у міжнародній сфері. І це важливо враховувати вітчизняним підприємцям, які здійснюють експортно-імпортні операції. 9.2. Види міжнародних компенсаційних операцій 

Міжнародні операції зустрічної торгівлі дуже різноманітні й класифікуються в залежності від характеру взаємних зустрічних зобов'язань, форми компенсації поставок, термінів їх виконання.

Міжнародні зустрічні угоди поділяються на три види:

1. Товарообмінні й компенсаційні на безвалютній основі.

2. Компенсаційні на комерційній основі.

3. Компенсаційні на основі угод про виробниче співробітництво.

На долю першого виду припадає приблизно 4-5% міжнародної зустрічної торгівлі, другого - 9-10 і третього - 55-60%.

Всі зустрічні операції, незалежно від форми; об'єднуються одним принципом - принципом компенсації, разом з тим вони відрізняються технологією їх здійснення, що визначається метою і характером цих угод.

1. Товарообмінні й компенсаційні угоди на безвалютній основі визначають оплату поставок в товарній формі, коли продаж одного чи кількох товарів одночасно зв'язується з покупкою іншого товару і розрахунки в іноземній валюті не проводяться.

Розрізняють: 1) угоди з одночасною поставкою (бартерні й прямі компенсаційні угоди) і 2) угоди з довготривалим терміном поставки, так звані загальні глобальні угоди.

Бартерні угоди - це операції по обміну узгодженої кількості одного товару на інший без використання грошових форм розрахунків. В такій угоді встановлюється кількість товарів, що взаємно постачатимуться, чи сума, на яку сторони зобов'язуються доставити товари. При визначенні вартості товарів взаємного постачання оцінювання робиться на основі світових цін з урахуванням витрат на товарообіг.

Бартерні угоди мають такі особливості:

- разовий характер угоди й участь в ній, як правило, двох сторін;

- оформлення угоди одним контрактом;

- визначення в контракті кількості та якості товарів взаємного постачання, інколи без запису в договорі їх грошової оцінки;

- здійснення угоди повністю на основі зустрічних зобов'язань без використання грошових переказів;

- одночасне виконання зустрічних поставок. Бартерні угоди були дуже поширені в перші роки після другої світової війни в умовах підвищеного попиту на окремі товари і нестачі засобів міжнародних платежів. Частка їх в сучасній міжнародній торгівлі незначна.

Частіше всього зустрічаються угоди типу "сировина - сировина", "сировина - готові вироби" між розвиненими і тими, що розвиваються країнами. В Україні, як і в інших країнах СНД, бартер складає достатньо велику частину зовнішнього товарообігу. Проте в останні роки спостерігається його зниження. Мета бартеру:

1) пом'якшення проблеми інвалютного фінансування імпорту;

2) спрощення порядку розрахунків;

3) розширення можливостей вкорінення на ринок країни контрагента;

4) додаткова можливість одержання імпортного обладнання, реалізація якого утрудняється на звичайних комерційних умовах та ін.

В Україні головна причина використання бартеру в зовнішньоторговому обігу - нестача інвалютних засобів, неплатоспроможність багатьох господарських суб'єктів.

Прямі компенсаційні угоди так само, як і бартерні, передбачають взаємну поставку товарів на однакову вартість без розрахунків у грошовій формі. Проте, на відміну від бартерної угоди, вони передбачають узгодження цін на взаємно доставлену продукцію. В даній угоді беруть учать не два товари, а значно більше. Сторони направляють один одному два списки товарів:

один - з переліком товарів, вказівкою їх кількості і цін, другий - з переліком запропонованих в компенсацію товарів. В процесі переговорів сторони виробляють два списки взаємодоставлених товарів і додають їх до компенсаційної угоди. На відміну від бартеру , тут може передбачатися неконвертоване грошове сальдо, яке повинно бути використане в країні кредитора.

Угоди даного типу, як правило, підписуються універсальними торговими фірмами, експортно-імпортними фірмами та іншими, які мають широку номенклатуру товарів.

Товарообмінні угоди з тривалим терміном виконання - це угоди, які підписуються на безвалютній основі на рівні фірми. В світовій практиці вони одержали назву загальних (глобальних) угод. Такі угоди підписуються між великими компаніями з одного боку, і державними організаціями, міністерствами, зовнішньоторговими об'єднаннями - з другої. Ці угоди можуть підписуватися у вигляді загальних протоколів, що містять списки товарів, що будуть взаємно доставлятися, технологій і послуг. Глобальні угоди можуть виступати як у формі базових угод, так і угод про товарообіг на основі листів-зобов'язань.

2. Компенсаційні угоди на комерційній основі (другий вид компенсаційних угод) являє собою угоди, в яких поставка й відповідно зустрічна поставка товарів здійснюється на протязі встановленого періоду на основі або одного контракту купівлі-продажу, або на основі контракту купівлі-продажу і доданих до нього угод про зустрічні закупки. Такі угоди мають узгоджений механізм грошових розрахунків, здійснених як шляхом переказу іноземної валюти, так і застосуванням клірингу.

Компенсаційні угоди на комерційній основі, в свою чергу, поділяються на три підвиди:

1) короткочасні компенсаційні угоди;

2) зустрічні закупки;

3) авансові закупки.

Короткочасні компенсаційні угоди, як і бартерні угоди, містять зобов'язання експортера закупити товари в імпортера. Проте при компенсації, на відміну від бартеру, поставки оплачуються незалежно одна від одної. Зустрічні закупки можуть бути з повною чи частковою компенсацією.

Повна компенсація передбачає стовідсотковий обмін товарами. Компенсаційна закупка дорівнює або перевищує за вартістю експортну поставку.

При частковій компенсації передбачається, що частина експорту повинна компенсуватися закупкою товарів в країні імпортера, а інша частина оплачується готівкою.

Зустрічні закупки. За умовами даної угоди продавець постачає покупцю товар за звичайними комерційними умовами й одночасно зобов'язується закупити в нього зустрічний товар. Угода може бути оформлена двома або трьома самостійними контрактами.

В ролі головного виступає первинний контракт купівлі-продажу. Другий - це контракт зустрічної закупки, де спеціальним пунктом передбачається зобов'язання продавця здійснити зустрічну закупку товарів. У випадку невиконання даної умови, передбачається штраф від 20 до 50% від суми невиконаних зобов'язань. Інколи сторони підписують третій контракт - протокол, який зв'язує первинний і вторинний контракти в єдину угоду про зустрічну закупку.

Зустрічні закупки мають такі різновиди: паралельні угоди, угоди "офсет", трикутні угоди й угоди з передачею фінансових зобов'язань. Паралельні угоди - це угоди, які оформляються трьома контрактами. Один контракт оформляється на експорт товарів і їх оплату, другий - на контрзакупку і її оплату. Третій являється базовою угодою, яка взаємопов'язує договори на експорт та імпорт.

Обов'язком угоди "офсет" являється те, що зустрічні зобов'язання юридично не оформляються. Вони являються джентльменською угодою по відношенню до зустрічної поставки.

Трикутні компенсації полягають в переключенні потоків. При даній угоді зустрічна поставка здійснюється не в адрес експортера, а організується в яку-небудь третю країну. Третя країна здійснює платіж на користь експортера.

Угода з передачею фінансових зобов'язань одержала назву від англ. - переключення. Порядок проведення торгових операцій може бути такою ж, як і при трикутній компенсації, але, крім того, існує двохстороння клірингова угода між імпортером і третьою стороною. Угоди "світч" - це не товарні угоди, а операції з іноземною валютою.

Авансові закупки являють собою паралельну зустрічну угоду, виконану в зворотному порядку. При авансових закупках експортер одержує товари у фірми в обмін на її зобов'язання закупити в майбутньому еквівалентний об'єм товарів експортера.

3. Компенсаційні угоди на основі виробничого співробітництва (третій вид компенсаційних угод) передбачають, що поставки промислового обладнання будуть оплачуватися зустрічними поставками товарів, виготовлених з допомогою закупленого обладнання.

Даний вид компенсаційних угод характеризується такими рисами:

- підписання як мінімум трьох контрактів:

1) для поставки обладнання і надання технічних послуг;

2) зустрічну поставку на основі довгострокового контракту;

3) банківська угода про фінансування поставок обладнання;

- довгострокові терміни виконання зобов'язань по зустрічних компенсаційних закупках ( можуть охоплювати період від 20 до 25років);

- широке використання кредитування за рахунок урядових кредитів в рамках міждержавних угод, а також банківських кредитів;

- зворотні закупки, які можуть значно перевищувати вартість підприємства;

- перегляд цін до закінчення терміну договору про промислове співробітництво.

Компенсаційні угоди на основі угод про промислове співробітництво різноманітні. Їх можна поділити:

1) на великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди зі зворотною закупкою товарів;

2) угоди "про розподіл продукції";

3) угоди "розвиток-імпорт";

4) операції на давальницьку сировину.

Найбільше розповсюдження одержали проекти зі зворотною закупкою на компенсаційній основі товарів (бай-бек). Такі угоди передбачають поставку на умовах кредиту комплектного обладнання, будівництво промислових об'єктів, надання інжинірингових послуг з оплатою надалі зустрічними поставками продукції, виготовленої на цих підприємствах. Зустрічна угода зазвичай пов'язана з поставками сировини й палива.

Реалізація великомасштабних компенсаційних угод значно складніша, ніж бартерних чи звичайних компенсаційних. Складність тут пов'язана з тим, що приходиться вирішувати масу проблем, що з'являються при будівництві об'єкта: вибір постачальників, оформлення підрядних робіт, проведення дослідницьких і пошукових робіт і т.д. Разом з тим ці угоди вигідні як для замовника, так і для постачальника.

Для замовника така угода дає можливість використовувати місцеву сировину, матеріали і робочу силу. Перевагою, на його думку, можна рахувати безвалютну основу взаєморозрахунків, розширення експортного потенціалу, наявність гарантійного ринку, скорочення періоду будівництва, а також зайвих витрат.

Для постачальника дані компенсаційні угоди означають створення умов для погашення кредитів, передумов для розширення спеціалізації і кооперації, можливість одержання товару, необхідного для внутрішнього ринку і більш дешевого, можливість створення великомасштабного виробництва на протязі великого періоду.

Реалізація переваг компенсаційного співробітництва для учасників угоди багато в чому залежить від якості планування, визначення доцільності створення підприємства, глибини опрацювання техніко-економічного обґрунтування, врахування коньюктури світового ринку.

Угоди "про розподіл продукції" здійснюються на основі договорів про будівництво промислових об'єктів "під ключ". В даному випадку експортер може передавати свою технологію, ліцензії на винаходи і "ноу-хау", постачати обладнання і матеріали. Випуск продукції організовується на основі його специфікацій. Оплата будівництва підприємства передбачається постачальниками виробленої на даному підприємстві продукції у встановленій раніше пропорції до всієї випущеної продукції. Це, як правило складає від 20 до 40%.

Угоди "розвиток-імпорт" пов'язані з будівництвом підприємств оброблювальної промисловості або з поставкою комплектного обладнання для таких підприємств на основі довгострокового кредитування. Здійснення угод "розвиток-імпорт" (проектів розвитку для імпорту) передбачає, що зустрічні поставки продукції із побудованих підприємств будуть покривати іноземної фірми-постачальника комплектного обладнання, послуг і кредитів.

При поставках обладнання експортер може бути не зацікавлений у зустрічній закупці продукції, виробленої на підприємстві, яке він побудував. Тоді експортер повинен або сам організувати реалізацію продукції зустрічної поставки, або перепродувати ї третій стороні. Умови про передання зустрічної поставки називається цесією і включається експортером в договір про зустрічну закупку.

Суть угоди на давальницьку сировину полягає в тому, що одна країна, що володіє ресурсами, але не володіє достатніми виробничими потужностями для його переробки, відправляє частину даної сировини для переробки в іншу країну і розраховується за це частиною виробленої продукції.

Сировина, що передається на переробку, а потім повертається назад у вигляді готового продукту, називається давальницькою сировиною.

Операції на давальницьку сировину не являються чисто компенсаційними. Але вони володіють ознаками зустрічної торгівлі, бо збалансовані, безвалютні і наперед оцінені. Зобов'язання сторін про поставку сировини й імпорту продукції оформляються одним контрактом із вказівкою вартості сировини й готової продукції.

Поставками давальницької сировини покриваються не тільки всі узгоджені витрати переробника, враховуючи витрати на транспортування, виплату мита і т.д., але й забезпечується одержання ним запланованого прибутку. З цією метою в контракті вказуються світові ціни на сировину , на продукт переробки, фіксується вартість транспортування і переробки.

Ефективність операції на давальницькій сировині для постачальника гарантується тільки в тому випадку, якщо вартість одержаної після переробки продукції на світовому ринку вище вартості давальницької сировини.

Треба відзначити, що така форма торгівлі розвивається і в Україні. Нею в даний час охоплені багато підприємств текстильної і швейної промисловості. Розміщення іноземних замовлень на вітчизняних підприємствах забезпечують завантаження робочих місць, дають можливість вижити в цей важкий час і, одночасно, одержати відповідний досвід в організації виробництва.

Разом з тим, велика орієнтація у виробництві й торгівлі на давальницьку схему негативно впливає на розвиток національного ринку і підприємств-суб'єктів ЗЕД, що приймають участь в цих умовах.

Ключові поняття: зустрічна торгівля, компенсаційні операції, бартерні угоди, прямі компенсаційні угоди, угоди з довгостроковими періодами поставки, повна компенсація, часткова компенсація, зустрічні закупки, паралельна угода, угода офсет, трикутна компенсація, авансові закупки, операція "бай-бек", угода "про розподіл продукції", угода "розвиток-імпорт", операції на давальницькій сировині.

10.1. Зміст поняття "торгово-посередницькі операції" Під торгово-посередницькими операціями у Зовнішньоекономічній діяльності розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що здійснюються за дорученням експортера чи імпортера незалежним посередником на основі спеціальних угод чи окремих доручень. Посередники - це особи, що з'єднують сторони, які бажають укласти угоду. Самостійна торгівля на зовнішніх ринках часто буває не під силу самим виробникам, тому вони й використовують посередників. В ролі останніх можуть виступати спеціалізовані посередницькі фірми або такі форми продажу, як торги, аукціони, біржі.

Торгово-посередницькі фірми в юридичному відношенні не залежать від виробників і споживачів товарів. До них не відносяться дочірні підприємства, філіали і представництва іноземних компаній.

Функції, які виконують посередницькі фірми, різноманітні. Вони пов'язані не тільки зі збутом і покупкою товару, але й охоплюють широке коло операцій і послуг, частково такі:

пошук іноземних партнерів;

вивчення ринку збуту;

транспортування і страхування;

кредитно-фінансове обслуговування учасників угоди;

оформлення документів при укладенні угод;

виконання митних формальностей;

проведення рекламних та інших міроприємств для руху товару на зовнішні ринки;

технічне обслуговування після продажу. З перерахованого видно, що сфера діяльності посередницьких фірм досить широка. Однак в основному вони займаються комерційною діяльністю. Хоч деякі великі фірми виконують і виробничі операції, пов'язані, як правило, з обробкою товарів, що купляються й реалізуються.

Вплив посередницьких компаній по країнах і товарних потоках різний. В більшій мірі він проглядається в Японії, Південній Кореї і Англії, в Скандінавських країнах. Так, в Японії 8 тис. торгових компаній контролюють 67% імпорту і 60% експорту. В Південній Кореї три відомих торгових доми - "Самсунг", "Хєнде"і "Даєку" - обслуговують 40% зовнішньої торгівлі країни. В США, Франції та інших країнах багато великих компаній здійснюють продаж своєї продукції на світових ринках через посередників. В той же час в США 3\4 малих фірм здійснюють експорт самостійно.

Головна мета залучення посередників полягає в підвищенні економічності зовнішньоторгових операцій, ї це можливо, поскільки використання посередників має ряд переваг:

1) дозволяє залучати їх капітал для здійснення транспортних, страхових, збуту і сервісних операцій, що дає можливість експортеру економити власні кошти;

2) посередники часто беруть на себе обов'язки і ризик по доставці товару в країну експортера, підготовці його до збуту, сортуванню упаковці, маркуванню і т.д.;

3) посередники часто мають власну сітку збуту, складські приміщення, роздрібні магазини, що дозволяє економити кошти експортерів при здійсненні збуту товарів;

4) посередники, як правило, мають більше інформації про умови ринку, можуть оперативніше реагувати на зміни коньюктури, що дає їм можливість успішніше працювати на ринку в інтересах експортера;

5) посередники мають більш тісні контакти із споживачами, тому володіють більшою інформацією про їх вимоги до якості, конкурентноздатності, краще знають їх попит і можуть активніше реагувати на його зміни. В деяких випадках використання посередників стає необхідністю, частково, при таких обставинах, коли:

окремі ринки збуту монополізовані і закриті для самостійного проникнення виробників;

підприємства і організації не мають юридичного права на проведення зовнішньоторгових операцій;

підприємства не можуть самостійно здійснювати дослідження закордонних ринків, займатися пошуком партнерів, грамотно розробляти умови контракту і т.д., підприємства, що виходять на зовнішній ринок, змушені використовувати посередників через те, що так склались міжнародні торгівельні звичаї (наприклад, при операціях на аукціонах, при торгівлі на біржі певними товарами і т.д.).

Доцільно діяти через посередників при виході на віддалені й слабше вивчені ринки, а також на відомий ринок з новими товарами. Це дає можливість не витрачати додаткові засоби вкорінення на новий ринок, знижує ступінь ризику підприємницької діяльності Збут продукції через посередників має певні недоліки: по-перше, це призводить до підвищення цін на імпортні товари і зниження доходів від експорту, так як частина виручки залишається у посередника; по-друге, експортер безпосередньо не зв'язаний з ринком, не вивчає самостійно його коньюктуру, попит своїх покупців і т.п.

Проте дані негативні явища не зменшують той факт, що в практиці світової торгівлі посередники використовуються досить часто, тому що це вигідно покупцям і продавцям. 10.2. Види торгово-посередницьких операцій 

В залежності від характеру взаємовідносин між продавцем чи покупцем і торговим посередником, а також від функції, яку виконує торговий посередник, можна виділити декілька видів торгово-посередницьких операцій: операції по перепродажу, комісійні, агентські і брокерські.

Операції по перепродажу. Здійснюються торговими посередниками від свого імені і за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з кінцевим покупцем і стає власником товару після його оплати. У світовій торговій практиці розрізняють два види операцій по перепродажу.

До першого відносяться операції, в яких торговий посередник по відношенню до експортера виступає як покупець, що придбав товари на основі договору купівлі-продажу. Він стає власником товарів і може реалізувати їх на свій лад на будь-якому ринку і по будь-якій ціні. Відносини між експортером і посередником такого виду припиняються після виконання сторонами зобов'язань по договору купівлі-продажу.

До другого виду відносяться операції, в яких експортер надає посереднику право продажу своїх товарів на певній території на протязі узгодженого терміну на основі договору про надання права на продаж. Цей договір встановлює тільки загальні умови, що регулюють взаємовідносини сторін по реалізації товарів. Для його виконання сторони укладають самостійні контракти купівлі-продажу.

Торгового посередника в різних країнах називають по-різному. В США і Великобританії - дистриб'юторами, в Німеччині - торгівцем по договору чи торгівцем за свій рахунок, в Бельгії і Греції - концесіонером, в Україні все більш розповсюдженим стає назва такого посередника - дистриб'ютор.

Комісійні операції. Суть даних операцій полягає у здійсненні одною стороною, названої комісіонером, за дорученням другої сторони, названої комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер не купляє товарів комітента, а лише укладає угоди по купівлі-продажу товарів за рахунок комітента. Це означає, що комітент залишається власником товару до його передачі в користування кінцевого споживача.

Взаємовідносини між комітентом і комісіонером регулюються договором комісії. Механізм здійснення комісійної угоди полягає в наступному: посередник, що добре знає ринок, підписує договір комісії (комісійний договір) з комітентом про поставку товару на реалізацію, знаходить покупця і укладає з ним договір купівлі-продажу. Одержаний платіж від покупця за розрахунком комісійної винагороди на протязі вказаного в договорі періоду переводиться на рахунок комітента.

Таким чином, комісіонер являється посередником тільки з погляду комітента. Для третьої особи (покупця), з якою він за дорученням комітента укладає угоду, комісіонер являється стороною договору купівлі-продажу.

При укладенні договорів купівлі-продажу комісіонер повинен дотримуватися узгоджених з комітентом умов продажу товарів, особливо відносно ціни, умов платежу, терміну поставки.

За свої послуги комісіонери одержують винагороду, зазначену в договорі.

Різновидом комісійних операцій являються операції консигнації. Суть їх полягає в тому, що експортер (консигнант) доручає посереднику (консигнатору) реалізацію товару із складу на протязі встановленого періоду. Консигнатор не купляє цей товар у свою власність, а продає його від свого імені і здійснює платежі консигнатору в силу реалізації зі складу товару покупцеві.

Консигнаційна форма продажу використовується при слабкому освоєнні ринку або ж при поставці нових товарів, мало відомих місцевим покупцям. На умовах консигнації реалізуються в основному товари масового серійного виробництва, автомобілі, трактори, запасні частини, інструменти і т.п.

Агентські операції. Полягають в дорученні одною стороною, названої принципалом, незалежній від неї другій стороні, названій торговим чи комерційним агентом, здійснення фактичних і юридичних дій, пов'язаних з продажем чи покупкою товару на оговореній території за рахунок і від імені принципала.

Агентські операції носять більш чи менш тривалий характер. Мінімальний термін агентської угоди, як правило, два роки.

В ролі агентів можуть діяти навіть фізичні особи, але в більшості випадків - це юридичні особи, зареєстровані в торговому реєстрі. Незалежність агента виражається в тому, що він не знаходиться в трудових відносинах з принципалом і може здійснювати свою діяльність самостійно за певну винагороду.

Взаємовідносини між принципалом і агентом визначаються укладеною між ними агентською угодою, яка регулює загальні умови їх співробітництва, а поставка товару здійснюється за самостійними контрактами купівлі-продажу, підписаними з урахуванням посередницьких договорів.

Агенти лише сприяють здійсненню угоди купівлі-продажу, але самі в ній в ролі сторони контракту не приймають участі. Вони не купляють за свій рахунок товари і не продають їх від свого імені. Агенти діють лише як представники принципала в рамках відповідальності, покладеної на них угодою між сторонами (агентом і принципалом).

Технологія, що використовується до агентів в різних країнах, різна. В Німеччині, Австрії, Бельгії їх називають торговими представниками; у Великобританії, США, Швейцарії, Скандинавських країнах - агентами; у Франції - представниками. В практиці США й Англії термін "агент" використовується як у вузькому значенні (посередник, який уповноважений для укладення угод і здійснення інших дій від імені і за рахунок особи, яку він представляє), так і в широкому (посередник, що охоплює всі види представництва і посередництва).

Брокерські операції. Даний вид операцій полягає у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем і покупцем. Інакше кажучи, вони зводять зацікавлених продавців і покупців, самі при цьому не являються стороною в договорі і не приймають участі в ньому своїм капіталом.

На відміну від агента брокер не являється представником, не знаходиться в договірних відносинах ні з одною із сторін і діє на основі окремих доручень.

Брокер готує проект договору і направляє його сторонам для підписання, а потім передає кожній стороні належно підписаний екземпляр договору. Брокеру можуть бути доручені контроль за виконанням укладеного контракту і надання рекламацій. Він не стає власником товару і не уповноважений на одержання платежів.

За свої послуги брокер одержує обумовлену, часто встановлену торговим звичаєм, винагороду. Брокери не мають права представляти інтереси другої сторони угоди і приймати від другої сторони комісію чи винагороду.

Посередників такого виду в різних країнах називають по-різному: у Франції - куртьє, в Німеччині і Швейцарії - маклерами, а в Англії - брокерами.

На практиці один і той же посередник може виступати одночасно в різній ролі. За різними видами угод він може бути агентом і дистриб'ютором, брокером і агентом, виконувати імпортні й експортні операції і т.д. Це важливо враховувати менеджерам при організації ЗЕД торгово-посередницької ланки. 10.3. Договори із зовнішньоторговими посередниками Відносини відповідно до угод з посередниками можуть регламентуватися як іноземним, так і національним законодавством. В Україні немає спеціального торгового кодексу, який регулював би зовнішньоекономічні зв'язки. Відносини між підприємствами і комісіонерами, а також підприємствами й агентами визначаються Громадянським кодексом України.

В міжнародній практиці використовуються декілька видів договорів про посередництво, частково:

договір про надання права на продаж;

договір комісії;

договір консигнації;

агентський договір.

Незалежно від виду посередника тексти договорів мають деяку схожість. Будь-який договір починається з визначення сторін.

Визначається характер взаємовідносин між сторонами:

право власності на товар і право посередника продавати продукцію від свого імені. Визначається також об'єм прав, які надасть посередникам експортер. Ці права можуть бути невинятковими, винятковими, переважаючими.

У всіх договорах про посередництво визначаються номенклатура товарів; територія, на якій працюють посередники; діяльність сторін по рекламуванню товарів; організація технічного обслуговування, особливості і хід збуту товарів, період дії договору та ін.

Разом з тим зміст договору з різними видами посередництва має свою специфіку.

Договір про надання права на продаж. Назва цього договору ще повністю не склалася. В США, Англії, Німеччині цей договір називається договором про надання права на продаж або договором на виняткове розповсюдження товарів; у Франції, Бельгії, Швейцарії - його визначають як договір про комерційну концесію.

Даний вид договору діє на практиці, але в законодавстві лише небагатьох країн, а саме США, Бельгії та ін., наявні норми, що регулюють відносини сторін за даним контрактом.

В договорі про надання права на продаж закріплюються правила відносин між постачальником товарів і посередником, який придбав його у свою власність і потім від свого імені реалізує цей товар на ринку. Одночасно в договорі встановлюються права й обов'язки сторін, пов'язані з перепродажем товару посередником своїм клієнтам. Обов'язковою умовою договору являється надання посереднику виняткового права продажу на певний товар на визначеній в договорі території.

Як правило, в договорі міститься умова " про неконкуренцію", яка зобов'язує торгового посередника не купляти в інших експортерів аналогічні товари для продажу. Щоб стимулювати закупки посередником товарів, в договір вноситься обмовка про мінімальний обіг. Посередник бере на себе обов'язки повідомляти контрагенту інформацію про ринковий попит на товари, приймати участь в їх рекламі, надавати покупцю сервісні послуги, здійснювати післяпродажне обслуговування і т.д.

За своїм змістом договір про надання права на продаж визначає організаційні й комерційні відносини контрагентів. Для них характерні тривалі періоди дії.

Договір комісії. Сторонами даного договору являються комісіонер і комітент. Під договором комісії розуміють договір, згідно якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду укласти угоду від свого імені, але за рахунок комітента. При проведенні зовнішньоторгових комісійних операцій відносини між посередником і комітентом України регламентуються Громадянським кодексом України (гл. "Комісія").

В сучасній комерційній практиці договір комісії одержав широке розповсюдження при проведенні угод купівлі-продажу товарів, фрахтуванні суден, страхуванні вантажів і при виконанні, різного роду банківських операцій з цінними паперами. Дана форма договору використовується як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі.

В договорі комісії вказується назва і асортимент товару, територія реалізації, право власності на товари, умови ціни і платежу, порядок виплати винагороди. Ряд зобов'язань посередника, обумовлених в контракті, пов'язані зі збереженням товару комітента.

Особливе значення надається вказівкам комітента відносно ціни реалізації товару. В договорі комісії можуть бути передбачені й інші права й обов'язки сторін відносно поставки і реалізації товару. Обов'язковою умовою договору являється подання комісіонерам звіту про виконання доручень. Уклавши угоду з третьою особою, посередник повинен без затримки повідомити про це комітента. Розмір і порядок винагороди визначається в договорі комісії за узгодженням сторін.

Договір консигнації. Даний договір являється різновидністю договору комісії. Сторонами договору консигнації являються консигнант і консигнатор. За договором консигнації консигнант дає доручення консигнатору на продаж товару зі складу за кордоном на протязі певного періоду (терміну консигнації) за винагороду.

Консигнатор одержує право на продаж товару тільки на обумовленій території. В контракті обумовлюється територія, визначається максимальна кількість товарів, яку консигнатор може тримати у себе на складі. Асортимент товарів строго конкретизований, наприклад, вказані марки і типи виробів. Номенклатура і якість товару вказується або в самому контракті, або в специфікації, приложеній до нього. Терміни консигнації можуть бути різні, але, як правило, вони коливаються між 6 і 24 місяцями, а для машин і обладнання складають 12 місяців. Термін дії договору консигнації зазвичай більше періоду консигнації, в більшості угод він складає від року до п'яти років. Особливе значення в договорі мають вказівки консигнанта по відношенню до цін. В договорі можуть встановлюватися мінімальні продажні ціни, нижче яких консигнатор не може продавати товар без попередньої письмової згоди консигнанта.

В контракті визначається порядок розрахунку за поставлені на консигнацію товари: валюта і строки платежу і т.д.

В договорі визначаються обов'язки сторін в зв'язку з організацією консигнаційного складу. В обов'язки консигнатора можуть входити:

- підготовка приміщення для консигнаційного складу;

- наймання персоналу;

- забезпечення повного збереження якості товарів в період його знаходження на консигнаційному складі;

- страхування товарів, що знаходяться на консигнаційному складі;

- здійснення реклами, показ товарів в демонстраційних залах;

- післяпродажне технічне обслуговування;

Основний обов'язок консигнанта - поставка товарів на консигнаційний склад до вказаного терміну і в обумовленому асортименті. Обов'язковою умовою контракту являється визначення виду, розміру і порядку виплати консигнатору винагороди. Вона може бути у вигляді визначеного відсотку від вартості проданих товарів чи у вигляді різниці між визначеною комітентом ціною і тою, більш вигідною ціною, за якою консигнатор здійснює угоду. Розмір винагороди за договором консигнації визначається угодою сторін.

Агентський договір. Сторонами агентського договору виступають принципал і торговий агент. Під агентським договором розуміють договір про здійснення агентом дій за дорученням за рахунок принципала.

Агентські операції в Україні регламентуються Громадянським кодексом України (гл. "Доручення").

В агентському договорі визначається характер взаємовідносин між принципалом і агентом, договірна територія, на якій агенту надається право вести операції.

Так само, як і в договорі про надання права на продаж, в агентському договорі вказується об'єм прав, які надає агенту принципал. Ці права можуть бути простими, винятковими і винятковими з обмовкою.

При простому праві принципал зберігає за собою право вести переговори з покупцями на території агента без його участі. При винятковому праві (монопольному) в договорі обумовлюється, що товари принципала не будуть поступати на територію агента. При винятковому праві з обмовкою в агентський договір вноситься позатериторіальна обмовка, згідно якої агенту надається право продавати товари принципала поза виділеною для агента територією.

Відносини між сторонами агентського договору складаються таким чином. Агент бере на себе широке коло обов'язків як по відношенню до організації збуту, так і захисту інтересів принципала. Обов'язки визначаються шляхом внесення в агентський договір спеціальних обмовок: про неконкурентність, про мінімальний обіг, делькредере, а також відносно здійснення реклами, післяпродажного обслуговування, про надання інформації і звітності принципалу.

Агент повинен періодично інформувати принципала про свою діяльність, про стан коньюктури ринку; валютні і митні правила; правила регулювання імпорту в своїй країні, про конкурентів, про ціни і т.п. Терміни й періодичність надання інформації і звітності визначаються конкретними умовами договору.

В обов'язки принципала входить надання агенту матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності.

В агентському договорі передбачається розмір, термін і спосіб виплати винагороди. Термін виплати винагороди ,як правило, ставиться в залежність від часу платежу третьою особою, з якою агент уклав угоду.

Агент має право на винагороду також від угод, не виконаних через вину принципала. Право на винагороду, як правило: втрачається із закінченням дії агентського договору.

В агентському договорі, як і в будь-якому іншому контракті про посередницьку діяльність, встановлюються терміни його дії і порядок дочасного розторгнення.

Ключові поняття: посередник, торгово-посередницькі операції, торгово-посередницькі фірми, операції по перепродажу, торговець за договором, дистриб'ютор, комітент; комісіонер, консигнант, консигнатор, агент, принципал, брокер, виняткове право продажу, договір про надання права на продаж, договір комісії, договір консигнації; обмовка делькредере, експортні фірми, імпортні фірми, торгові доми. 11.1. Зміст поняття "міжнародний обмін науково-технічними знаннями" В умовах сучасного етапу науково-технічної революції обмін науково-технічними знаннями в світі все більше розширюється і стає необхідним як на рівні держав, так і на рівні підприємств.

Поглиблення міжнародного розподілу праці обов'язково веде до розвитку науково-технічного співробітництва, міжнаціональної спеціалізації і кооперації в цій галузі. В даний час річний об'єм міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями складає приблизно 15 млрд. дол., а вартість продукції, випущеної з їх застосуванням - більше 330 млрд. дол..

В практиці міжнародної торгівлі використовуються різні терміни, що відносяться до обміну науково-технічними знаннями, такі як "міжнародний обмін результатами науково-технічної діяльності", "міжнародний технологічний обмін", "обмін промисловою технологією", "передача технологій" і т.д. Ці терміни за своїм змістом вважаються тотожними. Вони відносяться до науково-технічного обміну на комерційній основі між партнерами різних країн, хоч в кожному конкретному випадку їх зміст має свої особливості.

Науково-технічні знання являються результатом науково-технічної діяльності, яка передбачає проведення наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Вони можуть відсторонюватися у власника або укладенням торгової угоди купівлі-продажу, або підписанням договору про їх використання на протязі певного періоду за певну винагороду.

Зміст операцій по торгівлі науково-технічними знаннями і полягає в передачі на комерційній основі іноземному партнеру результатів науково-технічної діяльності, що мають як наукову, так і практичну цінність. На практиці в даний час такі операції одержали назву міжнародного обміну технологією.

Розрізняють такі види переданої технології:

По-перше, знання й досвід, втілені в таких об'єктах промислової власності як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки й інші об'єкти, захищені охоронними документами.

Для підприємців, що продають і купляють технології, захист винаходів та інших об'єктів промислової власності має велике значення. Він значно сильніший, ніж захист об'єктів, захищених авторськими правами. Як правило, забороняється несанкціонована імітація захисних ознак.

Критеріями охороноздатності винаходу являється новизна, винахідницький рівень і промислове використання. Ці критерії вводяться спеціальним законодавством і уточнюються в нормативних актах патентного відомства.

До корисних моделей відноситься конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживаних, а також їх складових частин. Інколи їх називають малим винаходом. Корисна модель, на відміну від винаходу, має два критерії охороноздатності: новизна і промислове використання.

До промислових зразків відносяться художньоконструкторське вирішення виробу, яке визначає його зовнішній вигляд. Промисловий зразок одержує правовий захист, якщо він являється новим, оригінальним і здатний до промислового використання (критерії охороноздатності в інших країнах аналогічні).

Під товарним знаком розуміють позначки, здатні відрізняти товари і послуги одних осіб (юридичних і фізичних) від однорідних товарів і послуг інших осіб. Правова охорона товарного знаку надається на основі його реєстрації на ім'я юридичної чи фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. В значенні товарних знаків можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші зображення чи їх комбінації.

По-друге, знання і досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового й іншого характеру, які використовуються в процесі науково-дослідних розробок, виробництва, реалізації й використання конкурентноздатної продукції, не захищені охоронними документами. Вони об'єднуються поняттям "ноу-хау".

Термін "ноу-хау" вперше був використаний в США в одній із судових справ в 1916 р. і означав уміння або майстерність що-небудь зробити з мінімальними зусиллями. В даний час законодавства багатьох розвинених країн світу визначають "ноу-хау" як організаційну і комерційну інформацію, що складає таємницю виробництва.

В залежності від змісту, "ноу-хау" може бути конструкторське, технологічне, виробниче, управлінське, комерційне, фінансове.

Характерними рисами "ноу-хау" являються:

- науково-технічна й економічна цінність;

- практичне використання;

- відсутність прямого захисту в ролі промислової власності;

- повна чи часткова конфіденційність. "Ноу-хау" може передаватися в таких формах, як:

1) документація (креслення, схеми, керівництво, інструкції, специфікації, результати дослідів і їх протоколи, формули, рецепти і т.д.);

2) безпосередній досвід спеціалістів, які володіють ним і здатні його використати в певній галузі.

В сучасних умовах без знання "ноу-хау" в більшості випадків неможливо відтворити промислово освоєну нову техніку і тим більше неможливо її удосконалення, створення її наступних поколінь. Не маючи "ноу-хау" практично неможливо використовувати винаходи, права на які придбані в інших країнах у розробника (автора) цих винаходів. Тому "ноу-хау" сьогодні набуває значної цінності і може бути об'єктом купівлі-продажу. 11.2. Міжнародні ліцензійні операції 11.2. Міжнародні ліцензійні операції

В залежності від характеру предмета і правової основи, міжнародні операції по торгівлі науково-технічними знаннями поділяються на два види:

1) операції по торгівлі патентами і ліцензіями;

2) операції по торгівлі технічними послугами.

Зовнішньоторгові операції по торгівлі патентами і ліцензіями передбачають реалізацію винаходів передової виробничої технології, технічних знань і досвіду. Основу цих операцій, як уже говорилося, складає захист винаходів при допомозі патентного законодавства. Останнє надає патентовласнику монопольне право на використання винаходу. Це означає, що на протязі періоду дії патенту тільки він має право на виготовлення, використання і продаж товарів, що втілюють даний винахід, чи використання певних способів виготовлення даної продукції.

Такі ж монопольні права патентне законодавство країни надає власникам й інших видів промислової власності (корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків та ін.).

Основним охоронним документом на об'єкт промислової власності являється патент.

Патент на винахід - це свідоцтво, видане компетентним органом винахіднику і свідчить про його виняткове право на використання цього винаходу. Патент дає право власності на винахід.

Щоб придбати чи продати патент (інші охоронні документи), треба знати період їх дії. Період дії патенту визначається національним законодавством і складає в середньому 15-20 років, хоча реальний термін його дії значно менший, приблизно 6-9 років.

У відповідності до патентного законодавства патент діє тільки на території тої країни, де він виданий. Тому для того, щоб забезпечити патентний захист в інших країнах, треба запатентувати в них даний винахід. Сьогодні практично всі винаходи патентуються, тому всі нові товари, які поступають на світові товарні ринки, запатентовані. Якщо імпортні товари не запатентовані, то їх ввіз забороняється. Більшість власників патенту, особливо великі підприємства, самі використовують запатентовані винаходи шляхом виробництва і реалізації продукції, що втілює винахід. Однак в сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби на світовому ринку патент все частіше використовується не як засіб захисту господарської діяльності патентовласника, а як самостійний об'єкт торгових угод.

При здійсненні зовнішньоторгових угод купівлі-продажу патенту його власник передає свої права іншій особі (фірмі) повністю чи частково.

Якщо він передає свої права на винахід іншій особі повністю, це вважається продажем патенту. Така угода здійснюється на основі патентної угоди. Як правило до патентної угоди звертаються малі й середні фірми, винахідники-одинаки, що не мають достатніх коштів для самостійного освоєння свого винаходу. Скуповують патенти звичайно великі фірми.

Якщо ж патентовласник передає свої права на винахід частково, тобто залишаючись власником винаходу, дозволяє на певний період за винагороду використати винахід, який охороняється патентом, то це - купівля-продаж ліцензії на використання винаходу. Угода здійснюється на основі ліцензійного договору.

Під ліцензією (патентною) розуміють дозвіл, виданий або проданий патентовласником (названим ліцензіаром) іншій особі (названій ліцензіатом) на використання об'єкта промислової власності, який охороняється, на узгоджених між сторонами умовах.

Патентна ліцензія повинна обов'язково реєструватися в патентному відомстві країни ліцензіата, інакше ліцензія вважається недійсною. Надання за кордон ліцензій на використання винаходу, технічних знань і досвіду, а також товарних знаків називається міжнародним ліцензуванням.

Міжнародні ліцензійні операції відрізняються від операцій купівлі-продажу товарів. Ця різниця полягає в наступному:

1) об'єкти ліцензійних операцій (винаходи, передовий виробничий досвід і т.п.) з'являються без прямої орієнтації на ринок;

2) зацікавленість ліцензіара в наданні ліцензії часто викликана не чисто комерційними помислами, а прагненням зміцнити свої позиції на іноземному ринку шляхом встановлення довготривалих зв'язків з партнерами;

3) в ліцензійних операціях, на відміну від угод купівлі-продажу, не відбувається повного відчуження об'єкта угоди від свого власника;

4)в ліцензійних операціях має місце по суті передача прав ліцензіату на спосіб господарювання.

Міжнародний обмін ліцензіями в сучасних умовах широко розвивається. Сьогодні це головна форма науково-технічного-обміну між країнами.

Швидкий ріст міжнародної торгівлі ліцензіями обумовлений рядом факторів, таких як розвиток науки на сучасному етапі НТР, прагнення до швидкого вкорінення на ринок нової продукції, загостренням конкурентної боротьби на світових товарних ринках та ін. В зв'язку з ростом протекціонізму міжнародне ліцензування стало одним із перспективних способів, що забезпечують підприємствам проникнення на важкодоступні ринки. Міжнародне ліцензування використовується також з метою розширення прямого товарного експорту. Нерідко покупець ліцензії дає згоду придбати у ліцензіара обладнання, необхідного для налагодження виробництва за ліцензією, а також окремі деталі та вузли для збирання ліцензованої продукції чи сировину для її виробництва.

Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара полягають в тому, що він має можливість:

в короткі строки окупити витрати на науково-дослідницькі роботи, використані на розробку винаходу;

одержати додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нової продукції;

- використати місцеву, більш дешеву, робочу силу;

забезпечити близькість до джерел сировини;

перебороти валютні й митні обмеження. Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіата - це:

можливість економії на науково-дослідних роботах;

одночасно доступ до передових науково-технічних досягнень;

купівля ліцензій доповнює і розширює власні дослідження;

можливість здійснення процесу диверсифікації;

купівля ліцензії дозволяє виграти час, що особливо важливо в зв'язку із скороченням періоду морального старіння товару і приєднання до найновіших технологічних досягнень.

В той же час міжнародна торгівля ліцензіями має і деякі негативні наслідки. Насамперед відбувається посилення залежності ліцензіата від іноземної техніки і технології. Одночасно відбувається припинення деяких власних наукових досліджень, що в кінцевому результаті тормозить розвиток національної науки і техніки. Однак міжнародна торгівля ліцензіями являється вигідною як для ліцензіара, так і для ліцензіата. Відзначається, що кожен долар, витрачений на покупку іноземної ліцензії, за своїм ефектом еквівалентний (без урахування фактору часу) в США приблизно 6,2 дол., у Великобританії - - 3,1, у Франції - 5,4, інвестованих в НДДКР. Ефективність закупки ліцензій і виробництва продукції на її базі досягається ' також за рахунок того, що ліцензія значно дешевше власних НДДКР для одержання подібного результату. 11.3. Основні умови міжнародної ліцензійної угоди 

Для того, щоб укласти угоду про купівлю чи продаж ліцензії, необхідно всесторонньо оцінити не тільки техніко-економічні аспекти майбутньої угоди, але й її можливі наслідки.

Підприємство, що хоче придбати технологію за ліцензією, .як правило, повинно вирішити такі важливі завдання:

1. Вибрати відповідну технологію, для чого провести попередню оцінку всіх технологій направлення, що зацікавило, і які можуть бути куплені за ліцензією. Для оцінки використовується інформація загальнодоступних джерел (рекламні проспекти, оголошення фірм, статті в науково-технічних виданнях, описи до патентів та ін.). Після відбору інформації проводиться порівняльна характеристика запропонованих технологій і визначається краща, найбільш підходяща для підприємства.

2. Дати оцінку вибраної технології. Вирішення цієї задачі починається з розробки техніко-економічного обґрунтування закупки ліцензії. Тут насамперед необхідно встановити контакти з фірмою-власником технології, виявити її наміри з приводу видачі ліцензії, визначити об'єм інформації, необхідної для прийняття остаточного рішення про закупку технології. З фірмою-власником укладається попередня угода про секретність, яка дозволяє визначити межі використання інформації і захистити її від розголошення.

Після підписання попередньої угоди про секретність покупцю надається інформація, необхідна для вирішення питання про покупку технології і готується повне техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проекту з використанням вибраної технології. ТЕО складається в довільній формі. Як правило, воно включає такі елементи, як період дії плану, технічні характеристики кінцевого продукту, прогнозування збуту, виробничі потужності, наявність сировини і робочої сили, витрати на установку і обслуговування, капітальні вкладення і обіговий капітал, план фінансування, амортизація, виробничі залишки та ін.

За результатами ТЕО робиться висновок про доцільність покупки ліцензії і можливості починати переговори з фірмою-власником технології про укладення ліцензійної угоди.

3. Скласти ліцензійний договір. Під час переговорів, які звичайно тягнуться від 4-х до 6 місяців, делегація потенційного ліцензіата повинна визначити всі елементи й умови контракту, перевірити інформацію, яка була використана при складанні техніко-економічного обґрунтування і плану ділових операцій.

В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони домовляються про порядок і строки його затвердження.

Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. В міжнародній торговій практиці широко використовуються різні варіанти типових ліцензійних угод. Вони можуть використовуватися як основа для укладання угод між сторонами.

Зміст контрактів може включати такі основні умови: преамбула, предмет угоди, обов'язки сторін, термін дії ліцензії та ін.

Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.

Важливим об'єктом ліцензійної угоди являється запатентований винахід. Проте треба відзначити, що в сучасних умовах все більш типовими стають угоди, які надають ліцензіату право на запатентовані винаходи разом з технічними знаннями, досвідом, "ноу-хау", а також з правом використання товарного знаку.

Важливою умовою міжнародної ліцензійної угоди являється визначення виду ліцензії. В міжнародній торгівлі розрізняють три види ліцензій:

1) невиняткова (проста) ліцензія, під час продажу якої ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використовувати винахід чи секрет виробництва, залишаючи за собою право як їх самостійного використання, так і надання аналогічних за умовами ліцензій будь-яким іншим особам (фірмам);

2) виняткова ліцензія, під час продажу якої ліцензіар надає ліцензіату виняткове (монопольне)право на використання винаходу чи секрету в межах визначеної території. А ліцензіар не має права продавати аналогічну ліцензію на вказаній території іншим особам, а також виробляти і продавати на цій території свою продукцію, яка являється предметом виняткової ліцензії;

3) повна ліцензія, під час продажу якої ліцензіату надаються виняткові права на її використання на протязі періоду дії угоди. На цей період ліцензіар позбавляється права на використання винаходу чи секрету виробництва як самостійно, так і шляхом видачі ліцензії іншим особам (фірмам).

Вибір того чи іншого виду наданої ліцензії залежить, насамперед, від країни чи території, на яку видається ліцензія, і характеру винаходу. Наприклад, на невеликому ринку краще видавати виняткову ліцензію, тому що наявність кількох ліцензіатів, що одержали просту ліцензію, створить на цьому ринку небажану конкуренцію, яка вкінці знизить рівень цін і вплине на об'єм ліцензійної винагороди. Виняткова ліцензія видається, як правило, на товари масового виробництва і широкого споживання. Повна ліцензія використовується рідко.

За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок її виплати, переведення платежів і т.д.

Форми ліцензійної винагороди бувають різними. Найчастіше зустрічаються такі, як роялти, паушальний платіж і комбіновані платежі. Роялти - це періодичні відчислення від доходів покупця на протязі періоду дії угоди. Вони встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через узгоджені відрізки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно чи до визначеної дати).

Роялти можуть визначатися різними способами:

із вартості виробленої за ліцензією продукції;

із суми продажу ліцензованої продукції;

з одиниці випущених чи реалізованих виробів у вигляді відсотків;

з кількості переробленої за запатентованим методом сировини і т.д.

Роялти являються найпростішою і внаслідок цього найбільш поширеною формою платежу.

Паушальний платіж - це твердо фіксована сума винагороди, виплачена одночасно. Він може проводитися як одноразово, так і в розстрочку. Паушальний платіж в чистому вигляді зустрічається рідко. Як правило, він використовується в тих випадках, коли вартість ліцензії відносно мала в порівнянні з вартістю обладнання або коли важко контролювати за показниками діяльності ліцензіата.

Комбінований платіж передбачає виплату авансового паушального платежу при підписанні угоди і платежу роялти в залежності від об'єкту виробництва і реалізації.

Великої уваги в міжнародній ліцензійній угоді заслуговує опрацювання умов, що стосується обов'язків сторін.

Об'єм обов'язків ліцензіара зазвичай залежить від предмету угоди. Однак у всіх випадках ліцензіар зобов'язаний забезпечити ліцензіату можливість здійснити передані йому за угодою права. Ця допомога може включати:

передачу обумовленої технічної документації;

налагодження виробництва і освоєння випуску ліцензійної продукції;

підготовку персоналу фірми-ліцензіата та ін. Ліцензіар несе відповідальність за новизну винаходу, за його економічну ефективність, гарантує можливість виробництва продукції ліцензіатом такої ж якості, як і на його підприємствах.

За угодою в обов'язки ліцензіата входить забезпечення своєчасної і правильної виплати винагороди і, головне, використання ліцензіатом предмету ліцензійної угоди.

Угоди про передачу "ноу-хау", на відміну від ліцензійних, мають свої особливості. До них можна віднести такі:

1) сторони повинні чітко визначити зміст "ноу-хау", що дає користь, конфіденційність чи секретність;

2) більш докладно викладається весь комплекс обов'язків по передачі знань;

3) особливо опрацьовуються гарантійні зобов'язання експортерів по відношенню до завершеності переданих розробок, їх сучасного технічного рівня і патентної чистоти використаних рішень;

4) велика увага приділяється обов'язкам імпортера по збереженню конфіденційності або секретності переданого процесу та ін.

Обговорюються також строгі фінансові санкції за порушення обов'язків партнерами.

Ключові поняття: обмін науково-технічними знаннями, передача технології, промислова власність, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, "ноу-хау", патент, ліцензія, патентний захист, патентна угода, ліцензійна угода, ліцензіар, ліцензіат, техніко-економічне обґрунтування, невиняткова ліцензія, виняткова ліцензія, повна ліцензія, роялти, паушальний платіж, комбінований платіж. 12.1. Зміст поняття "міжнародний інжиніринг" Послуги типу "інжиніринг" з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки і до теперішнього часу одержали достатньо широкий розвиток. Міжнародний інжиніринг - діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1) пов'язані з підготовкою виробничого процесу ( передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

2) по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

1) системного підходу до здійснення проектів;

2) багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

3) розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання і матеріалів;

4) застосування сучасних методів організації й управління всіма стадіями виконання проектів.

Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій замовником) комплексу чи. окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу .у виробництво.

Надання на основі договору на інжиніринг повного обсягу послуг і поставок, необхідних для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він нараховує три окремих види інженерно-технічних послуг:

1) консультативний інжиніринг, який пов'язаний, головним чином, з інтелектуальними послугами, що здійснюються при проектуванні об'єктів, розробці планів будівництва і контролю за проведенням робіт;

2) технологічний інжиніринг нараховує надання замовнику технологій, необхідних, необхідних для будівництва промислових об'єктів і їх експлуатації (договори про передачу виробничого досвіду і знань, розробку проектів по енергопостачанню, водопостачанню, транспорту та ін.);

3) будівельний або загальний інжиніринг, що полягає, головним чином, в постачанні обладнання, техніки або монтажу устаткування, враховуючи при необхідності інженерні роботи. Кожен із цих видів інженерно-технічних послуг може бути предметом самостійного договору.

Інжиніринг як вид зовнішньоторгових операцій має свої специфічні особливості:

являється одною із форм послуг виробничого призначення, яка безпосередньо не втілюється в речовій формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна і технічна документація, графіки, креслення і т.п., або може не мати, як навчання, управління та ін.;

інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на проміжне і кінцеве споживання матеріальних благ. Самі послуги виробничого характеру не входять до складу інжинірингу;

як уособлена сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто стає об'єктом купівлі-продажу;

інжиніринг відрізняється від ліцензії, "ноу-хау" та інших форм в області технологій. Інжинірингові послуги являються відтвореними послугами, вартість яких визначається суспільно необхідними затратами часу на їх виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і "ноу-хау" пов'язані з реалізацією нових в даний момент не відтворених знань виробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.

На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем "ноу-хау". В даному випадку "ноу-хау" носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять "інжинірингові послуги" і "обмін технологією". В дійсності ж інжинірингові послуги - це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги являють собою товар, що відрізняється від технології. Інжинірингові фірми , наприклад, в галузі управління займаються не плануванням, а розробкою нових методів планування виробництва продукції на основі маркетингових досліджень зовнішнього ринку, не обліком і звітністю, а пошуком нових підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю за якістю продукції і т.п.

В останній час на світовому ринку інжинірингових послуг з'явився новий вид послуг - послуги реінжинірингу, які надають іноземні інжинірингові фірми.

Реінжиніринг являє собою інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем організації та управління виробничо-торговими й інвестиційними процесами господарського об'єкта з метою підвищення його конкурентноздатності і фінансової стійкості. Реінжиніринг поділяється на два види: кризовий і реінжиніринг розвитку.

Перший спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується, конкурентноздатність його різко падає, з'являються тенденції до банкрутства й потрібен комплекс заходів по подоланню кризової ситуації. Сьогодні в кризовому реінжинірингу відчувають потребу багато підприємств Донецької області та України.

Другий вид реінжинірингу використовується у тих випадках, коли динаміка розвитку знижується і діюча структура організації й управління підприємством вже досягла межі в одержанні прибутку. В процесі реорганізації системи управління господарського суб'єкта на основі реінжинірингу здійснюється перехід від бізнес-процесу до бізнес - процес-реінжинірингу. Бізнес-процес являє собою дію персоналу управління в господарському процесі. Бізнес-процес-реінжиніринг - це оптимізація системи управління господарськими процесами, враховуючи зовнішньоекономічну діяльність.