2. Склад грунту та його г гігієнічне значення.

Грунт складається з твердих часток мінерального та органічного походження, що мають різні величину і фор­му - зерен і вільних проміжків між ними - пop, які заповнені повітрям, водою і великою кількістю організмів. Розрізняють грунт піщаний, супіщаний, глинистий тощо. Піщаним називається грунт, в якому міститься пересічно 90 % піску і менше 10 % глини, супіщаним — грунт із вмістом глини 30 %, суглинистим — 50 %, гли­нистим — понад 50 %.

Якщо грунт має крупні зерна і пори, його називають крупнозернистим (пісок, супісок). Поруватість (відно­шення об'єму пор до об'єму грунту, виражене у відсот­ках) такого грунту мала — 25-40 % загального об'єму. Крупнозернистий грунт легкопроникний для повітря і не затримує воду, отже, він сухий.

Дрібнозернистий грунт (глинистий, торф'яний) міс­тить велику кількість маленьких пор. Поруватість глини досягає 50 %, торф'яного грунту — 84 %. Внаслідок ма­лого розміру пор такий грунт погано пропускає воду, утримуючи її на своїй поверхні.

Грунт— поганий провідник тепла, тому нагрівання і охолодження його поверхневих шарів повільно передаєть­ся вглиб. Коливання температури грунту помітно тільки на глибині 5 см, на глибині 0,5—1 м воно відсутнє і пере­січна температура грунту тут дорівнює пересічній темпе­ратурі повітря. На глибині 16—30 м температура грунту постійна. В міру заглиблення на кожні 34,1 м темпера­тура підвищується на 1 °С. Температура грунту зале­жить від його структури, а також від клімату, сонячної радіації, наявності рослинності. Так, піщаний грунт на­грівається швидше, ніж глинистий.

Велике гігієнічне значення має здатність грунту затримувати мінеральні та органічні речовини. Речовини, що знаходяться у воді, яка фільтрується крізь грунт, у тому числі мікроорганізми, будуть затримуватися в ньому, якщо їх розміри більші від діаметра ґрунто часток (механічна вбирна здатність грунту). Адсорбція частинами грунту розчинених у ґрунтовій воді речовин на­зивається фізичною вбирною здатністю грунту. Речови­ни, які знаходяться у розчиненому стані у ґрунтових во­дах, вступають у хімічну реакцію з речовинами, що вхо­дить, до складу грунту, і утворюють нерозчинні продукти цієї реакції, які затримуються в порах грунту (хімічна вбирна здатність грунту). Розчинені у ґрунтовій воді ре­човини поглинаються рослинами, мікроорганізмами, що знаходяться в грунті (біологічна вбирна здатність грунту).

Таким чином, грунт здатен великою мірою інактивувати шкідливі речовини і патогенні мікроорганізми за рахунок фізико-хімічних процесів, мікробіологічного роз­кладення, поглинання вищими рослинами і ґрунтовою фауною, тобто активно самоочищатися. При цьому ве­лику роль відіграє його механічний склад. Так, у крупнозернистому грунті процеси самоочищення перебігають енергійніше внаслідок більшого припливу кисню, який потрібен для окислення органічних речовин, що містяться в грунті. Механічний склад грунту е вирішальним чинником під час вибору ділянки для будівництва жит­лових будинків, організації місць відпочинку людей (пар­ки, сквери) тощо.

Повітря, яке заповнює пори, також має велике гігієнічне значення, адже всі окислювальні процеси з участю аеробних бактерій можливі тільки за наявності достатньої кількості кисню. Між ґрунтовим і атмосферним повітрям постійний обмін, зумовлений різницею температури і атмосферного тиску. Ґрунтове повітря суттєво відрізняється від атмосферного. Склад його залежить від газообміну з атмосферним повітрям і від перебігу в грунті біологічних процесів. Так, чим більше в грунті орга­нічних речовин, тим більше кисню йде на їх окислення. Тому в міру заглиблення в грунт вміст кисню в ньому зменшується до 10 % і нижче. Відповідно кількість дво­окису вуглецю підвищується до 15 % і більше. В грунті можуть знаходитися сірководень, аміак, леткі вуглеводні й інші гази. Таке ґрунтове повітря може виділятися з г рунту і надходити у приземний шар атмосфери внаслідок зниження атмосферного тиску, підвищення рівня стояння ґрунтових вод, різниці температур грунту й атмосферного повітря.

Грунтове повітря може заміщатися водою, джерелом якої є атмосферні опади. Ґрунтова вода зумовлює водопроникність, вологоємність і гігроскопічність грунту.

Водопроникність — це здатність грунту пропускати воду. У різних грунтів вона різна. Так, дрібнозернистий грунт, в якому частинки прилягають одна до одної, має малу, а крупнозернистий — велику водопроникність. Цю властивість грунту враховують, вибираючи земельні ді­лянки для будівництва, влаштовуючи поля зрошення та ін.

Вологоємністю називається властивість грунту утри­мувати воду в своїх порах. Так, наприклад, високий сту­пінь вологоємності притаманний глинистому грунту, який може бути просякнутим водою на 60—70 %, тим часом як крупнозернистий піщаний грунт — на 15—20 %. Най­вища вологоємність торф'яного грунту.

Гігроскопічність грунту — це його здатність пропус­кати ґрунтову воду догори по своїх порах. Гігроскопіч­ність грунту тим більша, чим менша величина ґрунтових частинок. Так, наприклад, у глинистому грунті вода може підніматися по порах на 3—4 м. Капілярне підняття ґрун­тової води слід враховувати, закладаючи фундаменти будівлі, бо воно може стати причиною вогкості стін.

Для комунального і житлового будівництва слід ви­бирати територію з чистим крупнозернистий грунтом, який має велику повітро- і водопроникність і малу воло­гоємність.