3.Вплив зму на джерела води.

Впливу зброї масового ураження, як правило, піддаються поверхневі водойми, лід, атмосферні осадки. Вони можуть бути заражені радіоактивними й отруйними речовинами, а також хвороботворними бактеріями.

Концентрація радіоактивних речовин у воді з часом зменшується внаслідок радіоактивного розпаду, надходження у водойми незараженої води, осідання радіоактивних часток на дно, сорбції радіоізотопів природними суспензіями. З труйних речовин основну небезпеку подають високотоксичні, добре розчинні у оді і хімічно стійкі отруйні речовини типу зарін і X. Можливо також зараження водойм і притому і застосовуваними у вигляді аерозолів "ВZ" /Бі-зед/ і „СS” /сі-єс/.

Крім отруйних речовин у водойми можуть потрапляти небезпечні кількості гірбіцидів, компонентів ракетних палив, а також інших хімічних речовин. Небезпечні концентрації ОВ можуть зберігатися в непроточних водоймах:

- „X” до декількох місяців;

- „Зарін” до декількох діб;

- „Іприт” до декількох часів.

В проточних водоймах заражені маси води переміщаються за течією, при цьому час небезпечного зараження не перевищує однієї доби.

Найбільшу небезпеку для зараження джерел води хвороботворним бактеріями подають збудники холери, черевного тифу, сапа, сибірської виразки і бутоліческій токсин. Деякі види збудників можуть зберігатися у воді тривалий ас, а іноді протягом декількох років, зокрема, бактерії сибірської виразки зберігаються у воді до декількох років.

Вода з поверхневих джерел, дощова вода, вода зі снігу і льоду, а також підземна вода, що залягає на глибині до 5 м, перед ужитком для господарсько питних потреб, повинна піддаватися очищенню.

4.Санітарна охорона джерел води.

Для поверхневих джерел передбачається проектування першого і другого поясів санітарної охорони.

Перший пояс охоплює водоймище, що використовується в місці забору з нього води і територію розташування головних водопровідних споруджень:

- водозабір;

- насосні;

- очисні станції;

- резервуари.

У межах території першого пояса ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

- застосування ядохімікатів, органічних і деяких інших видів мінеральних обрив;

- випуск стоків;

- водопій і випас худоби;

- ловля риб;

- купання коней і собак; , - прання білизни;

- проживання людей;

- усі види будівництва.

Існуючі будинки в першому поясі повинні бути каналізовані, а його територія спланована так, щоб поверхневий стік безперешкодно відводився. Акваторію першого пояса варто захищати бакенами. Територію першого пояса захищають від доступу сторонніх осіб і оточують зеленими насадженнями. Межа цього пояса в місці забору води з відкритих джерел, рекомендується встановлювати не менше 200 м нагору по ріці, 100 м нижче по її течії, 100 м убік від оголовку водозабору по ширині ріки. Ці межі являються орієнтовними.

Межа другого пояса зон санітарно - охорони охоплює саме джерело, що харчують його притоки і ґрунтові води, а також відповідну територію з її населеними пунктами, будинками і спорудженнями. Розміри зони обмежень залежать від характеру водойма, напрямки течії в ньому, рельєфу місцевості і напрямку прямування як поверхневого стоку; так і потоку підземних вод. Звичайно зону обмежень по ширині визначають межами водозбірного для даної водойми басейну по його вододілі. Розміри її установлюють з урахуванням гідрологічних, гідрогеологічних, топографічних і санітарних даних. У межах другого пояса санітарної охорони здійснюються оздоровчі заходи:

- вводяться обмеження на господарську діяльність із метою захисту джерела від погіршення якості води;

- уживають заходів зберігання сталих у ньому до будівництва водопостачання здорових екологічних умов.

Для захисту поверхневих водойм від забруднення в нашій країні виданий ряд урядових постанов, спрямованих на обмеження скидання в них забруднень стічних вод. Цими постановами строго регламентовані умови відпуску стічних вод у природні водойми, використовувані для питного водопостачання, для культурно-побутових цілей /спорт, відпочинок, купання і т.д./, риборозведенням.

При підвищених санітарних вимогах передбачається третій пояс санітарної охорони /зона спостережень/; у межах якого /звичайно весь басейн верхів'їв ріки і її притоків / органи охорони здоров'я ведуть облік інфекційних захворювань, стерпних через воду, і вживають заходів до їхньої локалізації.

Важливим заходом щодо захисту поверхневих водойм від забруднення і виснаження є боротьба з ерозією ґрунтів, що здійснюється проведенням агротехнічних робіт із затримкою поверхневого стоку. Для закріплення схилів улаштовують захисні лісонасадження. Вирубувати ліс у верхів'ях рік і їхніх приток забороняється. Доцільно використовувати заплави рік, каналів, озер і водоймищ у якості лугів шириною 100м і більш, засіяних багаторічними травами.

Зони санітарної охорони підземних водяних джерел.

Для підземних джерел передбачають також два пояси санітарної охорони. В перший пояс санітарної охорони включається ділянка водоприймальних споруджень, а також пов'язані з ним насосна станція, установка для опрацювання води і резервуарів. Межа цього пояса повинні знаходитись від водозабірних споруджень на відстані не менше 30 м, при використанні артезіанських водоносних обріїв на відстані не менше 50 м, при використанні безнапірних ґрунтових вод.

Територія 1-го пояса санітарної охорони повинна бути спланована на можливість відводу поверхневого стоку за межі зони, а також повинна бути обгороджена /огорожею і зеленими насадженнями/ і забезпечена постійним спостереженням.

При розміщенні окремих споруджень водопроводу в декількох місцях зони суворий режим встановлюється для кожного спорудження окремо.

На території першого пояса санітарної охорони забороняється проживання людей, а також не припускається будівництво і розміщення будинків, споруджень і устроїв, що не мають безпосереднього відношення до експлуатації водопроводу і не підлягаючому обов'язковому розміщенню на території цього пояса. Для зони суворого режиму забороняється доступ сторонніх людей, утримання худоби, а також вжиток органічних добрив і ядрохимікатів для посадок і посівів. При розташуванні в безпосередній близькості до меж 1-го пояса існуючих житлових, виробничих або інших будинків варто вживати заходів по благоустрої їхніх територій, що виключають можливість забруднення території 1-го пояса санітарної охорони.

Межа другого пояса встановлюють в залежності від місцевих гідрогеологічних умов і характеру використання підземного потоку. Звичайно розмір зона обмежень встановлюють у межах кривої депресії при найбільшому зниженні динамічного рівня води в шпарі або іншому типі водозбору /горизонтального, інфільтраційного/.

При груповому розташуванні шпар із відстанями між ними до 500-600 м у межі цієї зони включають територію всього депресивного поля на площі розміщення всіх шпар.

При визначенні меж зони обмежень підземного джерела необхідно керуватися в першу чергу санітарними умовами, у яких знаходиться водозабірне спорудження і водоносний обрій, а також гідрогеологічними характеристиками - потужністю і складом порід, що перекривають, напрямком прямування підземних вод, а також депресій утворюваної при експлуатації водозбору. При наявності гідравлічного зв'язку водоносного обрію з відкритими водоймами / ріка, водоймище, озеро/, частина цих водойм також варто включати в другий пояс санітарної охорони.

На території зони обмежень необхідно здійснювати попереджувальні заходи:

- виявляти і тампонувати старі і непрацюючі шпари:

- виявляти і ліквідувати наявні водопоглинаючі колодязі;

- упорядковувати розташовані на ній населені пункти.

Цими заходами досягається необхідний захист експлуатованого санітарного нагляду.

Тема №3: „Збереження і транспортування води.”

Навчальні питання

1.Порядок збереження та транспортування води.

Призначення, устрій і тактико-технічні

дані гумовотканевих резервуарів.

2.Установка, наповнення й опорожнення резервуарів.

3.Експлуатація, ремонт і збереження резервуарів, автомобільні цистерни.

1.Порядок збереження та транспортування води.

Збереженню підлягають запаси води, насамперед призначеної для господарсько-питних потреб.

Для збереження води використовуються табельні резервуари /типу РДВ/ із прогумованої тканини, автоцистерни, а також фляги, термоси і польові кухні. В окремих випадках воду можна берегти у відкритих водонепроникних ґрунтах, котлованах і ямах, стінки і дно котрих доцільно покривати попередньо продезінфікованим, синтетичної плівкою або іншими подібними матеріалами. Місцева тара /бідони, баки, бочки та ін./ може бути використана для збереження вода після ретельного промивання.

Табельні резервуари встановлюються на вирівняні площадки, очищені від предметів, що можуть ушкодити прогумовану тканину. При тривалому збереженні води площадки під резервуари вистилаються дошками, соломою, очеретом і т.п.

Резервуари забороняється перетаскувати волоком, наступати та них, а також завантажувати бензином і іншими матеріалами, що руйнують гумове покриття. Не можна сушити резервуари поблизу нагрівальних приладів і лишати їх розгорнутими без води.

Резервуари з запасами води встановлюються в укритих місцях і захищаються від впливу прямих сонячних променів і влучення в них бруду, пилюки. Резервуари РДВ-3000, РДВ-5000 закриваються наявними в їхніх комплектах покришками, у резервуарів РДВ-12, РДВ-100, РДВ-1500 зав'язуються горловини. Для місцевої тари також повинні бути передбачені кришки.

При тривалому збереженні вода а періодично піддається хлоруванню з таким розрахунком, щоб кількість активного хлору в ній було 0,8-1,2 мг/л.

Збереження кип'яченої води припускається до одні доби, при більш тривалому її збереженні необхідно повторно кип'ятити або хлорувати.

Вода, що знаходилася на збереженні в котловані, перед використанням на господарсько-питні потреби піддається очищенню і кип'ятінню.

Запаси води для господарсько-питних: потреб охороняються. Доступ до них дозволяється тільки особам, відповідальним за ІЗ якість і видачу.

Особовий склад, що залучається для підготування резервуарів і тари, заповнення їхньою водою, опрацювання і контролю якості води, підвозу та видачі води, повинний строго додержуватися вимоги яєчної і колективної гігієни. Допуск їх до виконання задач водопостачання провадиться під контролем медичної служби.

Перевезення запасів води провадиться в табельних автоцистернах АВЦ-2,8 И АВЦ- 1,7, резервуарах РДВ-1500 і РДВ-100, встановлюваних у кузовах автомобілів, а також у переносних цистернах і польових кухнях.

Для доставки води літаками і вертольотами використовуються методичні контейнери, бідони і табельні резервуари РДВ-1500 і РДВ-100.

Доставка води підрозділам може здійснюватися в резервуарах РДВ-12, флягах, казанках, термосах; похідних кухнях, цебрах, бідонах і т .д.

На автомобілях типу ГАЗ-66 встановлюють один резервуар РДВ-1500, а на автомобіль типу ЗИЛ-131- два. Резервуара РДВ-1ОО з водою на кузові автомобіля необхідно кріпити або установлювати впритул друг до друга.

У кузові автомобіля не повинно бути сторонніх або виступаючих предметів, що можуть ушкодити резервуар, а також гарячих або мастильних матеріалів.

Резервуар, встановлений у кузові, заповнюється водою через горловину і розчалювається за допомогою строп, прикріплених до піддона. Спорожнюються резервуар через зливальну трубу або насосом через горловину.

У казанки, фляги, цебра, термоси вода розбивається через попередньо продезинфіковані водозабірні устрої, що приєднується до зливальної труби. Забороняється розбирати воду з автоцистерни і резервуарів через заливні устрої /горловини/.

Взимку для охорони від промерзання резервуари з водою встановлюються в опалювальному помешканні або засипаються снігом, укриваються соломою, ялиновими гілками й ін.

Площадка під резервуар розчищається від снігу, вистилається соломою прошарком 5-Ю см. Встановлений резервуар забезпечується (без ущільнення) снігом прошарком не менше 50 см.

Утворені при збережені на поверхні води лід розрушати не потрібно.

Перед спорожненням резервуара лід, що утворився на внутрішній поверхні, руйнується постукуванням дерев'яним предметом по резервуару.

Воду можна берегти і перевозити у виді шматків льоду в поліетиленових мішках або укритих плівками /брезентом/. Лід заготовлюється з придатної для пиття води. Вода, отримана верб природного льоду, піддається очищенню.

При тривалому вжитку для пиття і готування їжи з води, одержуваної зі снігу і льоду і на опріснювальних установках в її добавляється фтористий натрій /1,8 мг/л/, йодистий калій /0,1 мг/л/ і аскорбінова кислота /50 мг/л/.