Зміст
Вступ
Розділ І. Поняття інституту глави держави
1.1 Еволюція інституту глави держави у світі
1.2 Поняття інституту глави держави
Розділ ІІ. Конституційно – правовий статус глави держави
2.1 Особливості конституційно – правового статусу глав держав
2.2 Повноваження та функції глави держави
2.3 Порядок обрання та заміщення посади глави держави
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Конституційно-правова доктрина розглядає главу держави як посадову особу, яка очолює всю державу та володіє широкими повноваженнями. Нерідко глава держави розглядається в якості гаранта національної єдності, який забезпечує одночасно наступність і стабільність державної влади, взаємодію різних її гілок.
Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави - особа, яка займає формально вище місце в структури державних інститутів i водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого боку, глава держави розглядається як один з вищих органів держави.
Методи дослідження. Використовувався порівняльно-правовий метод, який дав змогу для глибокого й всебічного дослідження інституту глави держави. Системний метод для визначення місця та ролі глави держави у механізмі здійснення влади. Структурно-функціональний метод розкриває конституційні повноваження та зміст владної діяльності, що допомагає з’ясувати справжню компетенцію глави держави.
Об’єктом виступає інститут глави держави.
Предметом є інститут глави держави у конституційному праві зарубіжних країн.
Метою роботи полягає у комплексному досліджені інститут глави держави як одного з вищих органів державної влади.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 20 сторінок. Список використаних джерел становить 7 найменувань.
Розділ І. Поняття інституту глави держави
1.1 Еволюція інституту глави держави у світі
Інститут глави держави виник одночасно з історією людства, саме з появою державних форм організації суспільного життя. Завжди організована людська спільнота мала керівника (правителя) визнаного або нав’язуваного, залежно від конкретних історичних умов. Тим більше держави, які представляли собою великі колективи людей, об’єднані територією, розмежовану кордонами, мали у системі своєї політичної організації й інститут глави держави.
Цей інститут зазнав еволюції стосовно форм, структур, повноважень, церемоніалів. Також глава держави, як інститут, знав і знає як одноособову форму, так і колегіальну. Ті, що обіймали цю високу державну посаду, іменувалися й іменуються імператорами, королями, принцами, регентами, емірами, султанами, президентами тощо.
Розглядаючи інститут держави необхідно прийняти за відправну точку констатацію, що сьогодні конституційні системи різняться між собою (між іншими) і з точки зору наукової концепції організації влади (ця категорія є ключем пояснення державно-правового механізму). Окремі системи базуються або побудовані на теорії єдності влади, інші системи мають своїми засадами теорію або теорії розподілу / рівноваги влад у державі. Глави держави входив і входить до складу органів державної влади поряд із парламентом. У державах же, де влада побудована на принципі розподілу влад, а державна система уявляється як складова трьох великих влад, «гілок» законодавча, виконавча, судова – главу держави, як правило, приєднують до виконавчої влади, звідси і часте вживання словосполучення «глава виконавчої влади» або «Виконавча влада: глава держави і уряд».
Розгляд інституту глави держави передбачає і конкретне розуміння відносин народ (нація) і державна організація влади. Народові належить політична влада, і він довіряє її здійснення – у формах і способах, визначених конституцією, - представницькому органу. Згідно з класичною теорією представництва, виразником інтересів і волі народу (нації), усієї сукупності громадян даної держави є парламент. Звідси і таке його призначення, як органу національного або народного представництва. Поряд із парламентом, органом представництва, звичайно, на національному рівні, є глава держави (у деяких республіках), оскільки вони обрані на основі загального виборчого права.
Вивчення й аналіз інституту глави держави можуть бути здійснені і з точки зору функціонування виконавчої влади та місця глави держави у цій структурі. Це місце відображає і відносини між народом, парламентом і главою держави. Так, у деяких державах виконавча влада складається з єдиного державного органу (зокрема, у жорстких президентських республіках члени уряду складають одну команду помічників глави держави). В іншій групі держав виконавча влада здійснюється двома державними органами – главою держави та урядом (наприклад, Великобританія). Поряд із главою держави, який репрезентує (уособлює) націю, з’явився кабінет або група функціонерів, завданням яких є забезпечення публічних справ. Така структура виконавчої влади, яка часто стає дуалістичною, притаманна багатьом державам і інколи визначається як «правління (режим) кабінету».
У деяких країнах функції глави держави доручали і доручають колегіальним органам, які мають назви президії, державної ради, президентської ради. У недавньому минулому в СРСР і деяких тоталітарних країнах Східної Європи колегіальним главою держави були президії вищих представницьких органів державної влади. В Іракці з липня 1258 р. до лютого 1963 р. функції глави держави здійснювала Державна рада у складі трьох членів, один з яких був Президентом. Уже в наші дні – з 1995 по 1997 рр. у Ліберії функції колегіального глави держави виконувала Державна рада. В якості прикладу колегіального глави держави у країнах із демократичним політичним режимом можна привести лише Федеральну раду Швейцарії; хоча у цій країні існує президент конфедерації, основним завданням якого є голосування у Федеральній раді.