151. Мета і напрямки координуючого впливу наднаціональних інституцій і Україна.

Напрямки координуючого впливу будуються на таких принципах:

— спільна зацікавленість партнерів у плідному співробітництві, взаємне визнання стратегічного характеру відносин;

— готовність враховувати інтереси іншої сторони, йти на компроміси для досягнення стратегічних цілей, навіть коли такі дії неоднозначно доцільні з погляду власної вигоди;

— взаємна відмова від дискримінаційних дій одного проти одного;

— довготерміновий характер партнерських відносин, оскільки стратегічне партнерство встановлюється не на два-три роки, а на тривалу перспективу;

— наявність дійових механізмів реалізації такого формату відносин;

— правове закріплення змісту й механізмів стратегічного партнерства в двосторонніх документах, оскільки стратегічні цілі співробітництва не повинні змінюватися залежно від зміни керівництва в обох державах;

— дисциплінованість, послідовність і прогнозованість, неухильне виконання партнерами своїх зобов’язань;

— висока ефективність стратегічного партнерства — віддачу від такого співробітництва мають відчувати обидві сторони, причому не тільки державно-політичні еліти, а й суб’єкти економічної діяльності, рядові громадяни обох країн.

Таким чином стратегічного партнерства є наявність такої міждержавної взаємодії, яка дозволяє партнерам, об’єднавши зусилля, досягнути життєво важливих внутрішніх і зовнішньополітичних цілей. Стратегічна взаємодія - комплексна, вона охоплює кілька важливих сфер співробітництва та має довгостроковий характер. Надійність стратегічного партнерства визначається взаємною готовністю сторін враховувати інтереси одна одної, наявністю дійових механізмів реалізації співробітництва, дисциплінованістю партнерських відносин.

152. Національна стратегія сталого розвитку України.

Становлення України як сучасної розвинутої держави та спроможність забезпечувати свої національні інтереси визначально залежать від її повноцінного входження в європейські та світові процеси.

Загалом стратегія переходу до збалансованого розвитку має ґрунтуватися на аналізі тих дисбалансів, які існують в економічній, соціальній та екологічній сферах і на подальшому визначенні шляхів подолання цих дисбалансів у напрямі досягнення збалансованого розвитку. Загальні принципи стратегії слід перетворити у послідовність конкретних управлінських кроків, які б дозволили виправити існуючі дисбаланси. Тільки усунення дисбалансів в екологічній, економічній і, як наслідок, соціальній сферах може закласти підґрунтя для збалансованого розвитку України, відновлення якості довкілля і збереження біо-різноманіття. Для досягнення збалансованого розвитку пропонуються наступні пріоритети:

1) структурна перебудова і оздоровлення економіки України;

2) формування інституційної бази збалансованого розвитку;

3) зниження рівня соціально-економічної нерівності і бідності;

4) розвиток регіональної політики збалансованого розвитку;

5) перехід до збалансованого природокористування;

6) формування демократичного суспільства;

7) освіта і наукове забезпечення у сфері збалансованого розвитку;

8) збалансоване ведення сільського господарства;

9) врахування національних культурних цінностей;

10) розвиток міжнародного співробітництва;

11) збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;

12) енергозбереження і збалансований розвиток енергетики.

Необхідно, щоб збалансований розвиток став пріоритетом державної політики України.