146. Еволюція стратегій розвитку економіки України як транзитивної країни.

Визначення національних інтересів України і активізація її зусиль у зовнішньополітичному вимірі відбувається на трьох рівнях: глобальному, регіональному і локальному.

На глобальному рівні можливості України є вкрай обмеженими, враховуючи значне зниження її економічного і військового потенціалу, та те, що вона позбавилася ядерної зброї. Внаслідок глобального геостратегічного програшу Україна на цьому рівні є об'єктом тиску з боку глобальних силових потуг - США та міжнародних фінансових структур, РФ, яка зберігає статус глобальної військово-стратегічної потуги, Європейської спільноти та інших.

Глобальні сили мають певні інтереси в Україні, які можуть бути реалізовані в спектрі можливостей між ситуацією "країна - суб'єкт" та ситуацією "країна - об'єкт". Зниження статусу України як суб'єкта зменшує її можливості опору, зовнішній тиск зростає. І навпаки, підвищення спроможності України як суб'єкта надає більше можливостей для її економічного і політичного утвердження в геополітичному просторі.

В ситуації геостратегічної ізоляції, що склалася нині, Україна може зберігати свій геополітичний статус суб'єкта, якщо балансуватиме на глобальному рівні між інтересами світових потуг, в очікуванні сприятливішої для себе ситуації. Україна неодмінно програватиме як суб'єкт, коли глобальні потуги порозуміються поміж собою в українському питанні. Жорстока дійсність полягає в тому, що коли країна падає в прірву, це часто не зачіпає інтереси інших, але коли вона прагне зробити хоч малий крок щодо підвищення власного статусу суб'єкта, неодмінно посилюється зовнішній тиск. Ми можемо це бачити на прикладі ситуації навколо будівництва іранської АЕС, танкового контракту з Пакистаном, контракту з південнокорейською фірмою ДЕУ в галузі автомобілебудування тощо.

147. Економіки національних держав та регіонів у контексті інтересів України.

Ключові елементи стратегічного партнерства в політичній сфері:

• *спроможність підтримувати позиції України на міжнародній арені (США, Росія, Німеччина, Польща);

• *офіційне визнання України своїм стратегічним партнером (Польща, Росія, США, Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Болгарія);

• *можливість надання підтримки під час вступу до міжнародних організацій та регіональних союзів, а також у процесі діяльності в них (Німеччина, Польща, США, пострадянські держави);

• *загальна кількість спільних дво- та багатосторонніх угод (Росія та інші пострадянські республіки, США, Польща).

Узагальнення викладених фактів свідчить: справі посилення зовнішньополітичних позицій України можуть найбільше сприяти активні відносини зі Сполученими Штатами, Росією, Польщею, країнами Європейського Союзу (особливо з Німеччиною, Великобританією, Францією). Практика вказує на можливість досить продуктивних відносин між Україною й Китаєм як потужною державою Південноазійського регіону.

148. Економічна політика України в контексті розширення єс.

Українська стратегія інтеграції до ЄС визначає пріоритетні напрямки дії державної виконавчої влади на період з 1998 по 2007 рр. На протязі цього часу слід створити передумови, необхідні для отримання Україною статусу повноправного члена Європейського Союзу.

Згідно вищезазначеної стратегії основні напрями інтеграційного процесу України до ЄС:

• Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини

• Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС

• Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки

• Політична консолідація та зміцнення демократії

• Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС

• Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція

• Регіональна інтеграція України

• Галузева співпраця

• Співробітництво в галузі охорони довкілля

Успіх реформ, поглиблення політичного діалогу і розширення практичного співробітництва у правовій сфері, зовнішній політиці та безпеці покликані гарантувати прискорення інтеграційних процесів. Головним завданням сучасного етапу є створення належної бази для набуття україною повноправного членства в Європейському Союзі та формування в суспільстві стійкої проєвропейської більшості