143. Цивілізаційні витоки економічного націоналізму.

Економічний націоналізм – теорія і практика соціально-економічних відносин та органічно пов’язаних з ними етнічних відносин, що базуються на економічній самоіндефікації нації, прагненні домогтися економічного суверенітету. На противагу такому прогресивному економічному націоналізму існує агресивний і руйнівний, що передбачає гіпертрофовану національну економічну ідею, менталітет і національну економічну політику держави, що ґрунтується на проповідуванні зверхності обраної соціально-економічної моделі суспільства, здійснюваної урядом внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Форми вияву економічного націоналізму – проповідування зверхності одного з існуючих в країні типів та форм власності, моделей регулювання економіки, видів здійснюваної економічної політики, економічної культури, психології, національної свідомості, духу народу, моралі тощо, які безпосередньо чи опосередковано впливають на прогрес економіки. У сфері міжнародних економічних відносин економічний націоналізм виявляється в політиці протекціонізму і дійсно є стратегією захисту національних економік в умовах глобалізації.

144. Варіативність сучасних економічних стратегій і вибір України.

В умовах глобалізації найвищим пріоритетом національних стратегій економічного розвитку є знання, стратегічні програми інформатизації та наукового насичення економіки. Основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовних благ.

Сьогодні Україна найактивніше використовує потенціал стратегічного економічного партнерства з трьома державами: Росією (торгівельний баланс, спільні виробничі проекти, енергетичне та ресурсне забезпечення), Сполученими Штатами (торгівельний баланс, перспективи науково-технічного співробітництва, створення спільних виробничих проектів, а також партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища), Німеччина (торгівельний баланс, перспективи науково-технічного співробітництва, створення спільних виробничих проектів, а також партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища). Крім того, одночасна присутність на українському ринку таких економічно сильних держав може привести.

145. Гатт/сот і Україна: підсумки переговорних процесів.

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заявки України було створено 17 грудня 1993 року. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання, стало подання Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої групи.

З того часу відбулося вже 10 засідань Робочої групи, останнє з котрих проходило 25-26 лютого 2003 р. У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ.

25 лютого 2003 року під час десятого засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ було прийнято рішення про початок підготовки звіту Робочої групи - підсумкового документу, який міститиме опис національного торговельного режиму України та ті зобов'язання, що будуть взяті Україною після вступу до СОТ.

Прийняття такого рішення означає, що Україна фактично вийшла на фінішну пряму. Однак, як свідчить досвід, саме по собі прийняття цього рішення не гарантує членства в СОТ. Скажімо, через рік-півтора. Одночасно з підготовкою Проекту Звіту Робочої групи Україна має вирішити низку проблемних питань торговельного режиму та значно покращити роботу в частині законодавчого забезпечення вступу України до СОТ. Окремі сектори українського торговельного законодавства (санітарні, ветеринарні та технічні вимоги до товарів, що імпортуються в України) потребують більш детального розгляду та подальшого врегулювання певних невідповідностей з вимогами СОТ, як на законодавчому так і на рівні виконання законів.