125. Стратегія глобалізації: базові принципи формування.

Глобалізація – це процес прискорення розвитку взаємозв’язку в усіх сферах людської діяльності і перетворення їх в суцільну планетарну мета систему. Найважливішими проявами глобалізації є бурхливий розвиток системи засобів інформації, формування єдиної світової інформаційної мережі і системи комунікацій, формування світового фінансового ринку, поширення діяльності ТНК, посилення транс націоналізації світової економіки, формування системи міжнародних організацій, які разом з ТНК утворюють наднаціональний механізм управління світовою економікою, збільшення числа недержавних суб’єктів міжнародного життя, посилення «відкритості національних економік», виявляється тенденція нерівномірності розвитку високорозвинених країн та країн з менш розвинених, регіоналізація світової економіки, соціальна трансформація в планетарному вимірі, що виражається в інтеграції окремих елементів суспільства в глобальні світові структури, ослаблення традиційних зв’язків та орієнтація на уніфіковані цінності, прискорення взаємодії культур. Ці характерні прояви глобалізації впливають на національні економічні політики, тому кожна країна, враховуючи свій економічний рівень розвитку і цілі, які вона може досягнути, і враховуючи прояви глобалізації розробляє стратегію економічного розвитку для власної країни. Адже в умовах глобалізації країна може володіти всіма необхідними для розвитку ресурсами. Не враховувати умов глобалізації не розумно і не можливо, бо це об’єктивний процес, ігнорування якого може привести до «викенення» країни на узбіччя світової економіки.

Серед основних принцпів глобалізації науковці виділяють:

-лібералізацію міжнародної торгівлі (в чому чи не визначальну роль відіграло поширення умов ГАТТ/СОТ, за якими нині здійснюється близько 95 % усіх світових торговельних оборотів), що обумовила стрімке зростання обсягів та диверсифікацію географії міжнародних потоків товарів і послуг;

-лібералізацію міжнародних фінансових потоків, розвиток надпотужних транснаціональних корпорацій, формування глобального фінансового ринку;

-технологічний прогрес у сфері транспорту, електроніки, телекомунікацій, інших галузях;

-розвиток і вдосконалення засобів комунікації, що сприяло інтенсифікації інформаційного обміну, підвищенню прозорості інформаційних потоків, усуненню перешкод на його шляху, а також уніфікації соціально-культурного простору;

-посилення мобільності населення, підтримане як технологічним прогресом, так і посиленням інформаційно-культурного обміну.

126. Стратегія домінування і концепція «полюсів розвитку»

Згідно розробкам Ф. Перроу, економічний простір правомірно визначати як силове поле, напруженість якого нерівномірна. У напрямку до полюсів діють певні доцентрові сили, є і сили відцентрові. Ці полюси як би групують нововведення, проте навколо певної лідируючої галузі, і в результаті утворюють територіальні концентрації. Останні характеризуються, зокрема, тим, що чітко простежується зв'язок між виробленим сукупним доходом та інвестиціями, економічним і соціальним рівнем розвитку тощо Таким чином, регіональний полюс зростання являє собою поєднання розвиваються і розширюються галузей, здатних викликати економічне зростання в зоні свого впливу. Дослідниками також встановлено, що виникнення територіальних «точок зростання» обумовлено: нерівномірністю масштабів та ефективності виробництва; наявністю особливо зручних територій для розміщення підприємств декількох сполучених галузей; набирає силу тенденцією зміщення інновацій з великих міст у малі та середні, де є високотехнологічний потенціал, та іншими причинами.

У теорії полюсів зростання є кілька вкрай важливих, принципових тез, про які часто забувають.  Перерахуємо головні з них:       - Полюс зростання не самоціль, а засіб підйому району;       - Полюс зростання ефективний тільки в мережі з таких же полюсів;       - Полюс зростання повинен володіти відмінною зв'язком з іншими пунктами району, щоб використовувати його ресурси і передавати їм нововведення та інші імпульси розвитку;       - Полюс зростання повинен здійснювати зв'язок між країною і регіоном;       - Полюси зростання можуть бути самого різного значимості - міжнародної (зв'язок країни зі світом), національної, регіональної та місцевої (наприклад, центральна садиба колгоспу за часів СРСР) і масштабу - від окремого поселення до цілого району;       - Головна мета - пробудження стимулів і сил саморозвитку       Теорія полюсів росту швидко завоювала широку популярність в країнах Заходу, і практично всі ці країни ще в 60-х роках поклали дану теорію в основу своєї регіональної політики. Спочатку мова йшла тільки про піднесення відсталих і депресивних районів, тобто використанні полюсів росту в якості інструменту політики вирівнювання. Пізніше з'явилася ідея підтримки основних центрів для підтримки конкурентоспроможності країни. Згодом же полюса зростання стали розглядатися як каркас всієї територіальної структури суспільства, незалежно від того, розміщувалися вони в процвітаючою частини країни або у відсталій. Так склалася концепція поляризованого простору.

127. Стратегія Світового Банку та умови її реалізації.

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Світовий банк підтримує реформу державного управління та цивільної служби в країнах Східної Європи та Центральної Азії, продовжуючи політичний діалог з країнами і виділяючи фінансові ресурси на цілі інвестування, надання технічної допомоги та проводячи операції кредитування на цілі розвитку, а також проводячи аналітичні дослідження і складаючи доповіді.  Останнім часом Світовий банк докладає зусиль до розширення масштабів процесу адміністративних реформ шляхом включення в цей процес регіональних, муніципальних та місцевих органів державного управління. Зокрема, Світовий банк підтримує діяльність за такими напрямками: • Підвищення ефективності управління людськими ресурсами в рамках державної служби шляхом перегляду правил і процедур найму на роботу, впровадження меритократичних систем призначення на посади на конкурсній основі, норм професійної етики, оптимізації штатного розкладу та раціоналізації механізмів оплати праці, а також впровадження інформаційних систем для управління кадрами . • Реорганізація державних структур та органів шляхом надання технічної допомоги у проведенні оглядів організаційної структури та надання сприяння реформуванню державним органам, відповідальним за керівництво процесом реформ. Крім того, Світовий банк діє за багатьма напрямками програми децентралізації, як у конкретних секторах, так і в більш широкому контексті реорганізації фінансових відносин між органами державного управління різних рівнів. • Зміцнення органів, що приймають політичні рішення, зокрема, за допомогою створення організаційного підрозділу, що відповідає за аналіз політики, і реалізації дослідницьких програм на підтримку процесу прийняття рішень. • Досягнення консенсусу щодо реформ. В Албанії, Болгарії, Македонії та Молдови Світовий банк провів опитування державних службовців, з тим щоб сформулювати базові показники ефективності діяльності державного управління та його складових компонентів.Через два-три роки вирішено провести повторне опитування цих державних органів, з тим щоб систематично спостерігати за тим, як підвищується ефективність функціонування державної служби в середньостроковій перспективі. Крім того, Банк допоміг уряду Албанії провести огляд системи оплати праці в державному секторі, в приватному секторі та в місцевих представництвах донорських організацій. В результаті цього огляду була отримана важлива інформація, використана при розробці реформ системи оплати праці в Албанії. • Створення аналітичної основи для реформ у конкретних областях діяльності. У Росії Світовий банк надає зумовлені попитом своєчасні технічні та консультативні послуги, у тому числі в тому, що стосується розробки моделей оплати праці і зайнятості, аналізу сценаріїв реформи оплати праці та оптимізації штатів, а також оцінки застосовності в Росії підходів до реформування, що застосовувалися країнами ОЕСР в останні десять-п'ятнадцять років.

Умови реалізації:

- інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров'я й утворення;

- концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності;

- зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

- охорона навколишнього середовища;

- підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

- підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.