110.Стратегії економічного зростання і державне регулювання ринкової економіки.

Стратегії економічного зростання і державне регулювання ринкової економіки.

Сьогодні у світі широко визнано, що сучасні економічні стратегії економічного зростання характеризуються такими специфічними рисами, як:

- рівна важливість ролі усіх видів активів як складових національного багатства: фізичного, фінансового, природного та людського капіталу, що впливають на загальну продуктивність факторів виробництва, а отже, потребують інвестицій;

- акцент на розподільчих аспектах зростання та рівному розподілі можливостей доступу до освіти, охорони здоров’я, культурних заходів тощо;

- акцент на інститути, які забезпечують ефективне управління, запобігання захопленню інститутів корпоративними інтересами еліт.

111.Стратегії мвф: умови та наслідки їхньої реалізації.

Основними стратегічними цілями МВФ є:

- зміцнення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики

- забезпечення життєздатності міжнародної системи платежів і стабілізація ринку іноземної валюти

- надання кредитів країнам-членам.

Зі самого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем не конвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку.

112.Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на формування національних стратегій та стратегій світового економічного розвитку.

Основні національні стратегії сучасних країн визначаються такими критеріями, як: 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.

Зараз міжнародні економічні організації (МО - стабільний інститут багатосторонніх міжн від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми) перетворюються на цілком незалежних від національних урядів структур, що здійснюють регулювання сві­тової економіки на наднаціональному рівні і набувають функцій світового уряду. Суверенні права держав при цьому обмежують­ся не тільки в проведенні власної економічної політики, а й на національну власність. В американських фінансових колах вису­ваються пропозиції щодо введення нового інструменту по бор­гах: «debt-forßnature swaps» — обмін боргу на право проведення екологічних програм у країнах-боржниках, тобто право контро­лювати їх територію; «debt-for-equity swaps»— обмін боргу на майно. В керівництві МВФ і Світового банку розглядається кон­цепція про застосування норм приватного комерційного права, на підставі яких держава-боржник може бути оголошеною банкрутом і щодо неї можуть вводити зовнішнє управління економікою.

Отже, міжнародні економічні організації разом з ТНК і ТНБ формують глобальний наднаціональний простір. Глобальна орієнтація транснаціональних корпорацій і банків зменшує для них значення національних економік. Нині вони роблять «еконо­мічну погоду». Середні ж і дрібні суб'єкти міжнародного бізнесу вимушені рівнятися на ТНК й пристосовуватись до їхньої полі­тики

Взагалі МЕО спрямовані на досягнення цілей світової економіки та вирішення проблем, які країна не може вирішувати самостійно. Зараз МЕО проводять стратегії на все більше розширення та перебирає на себе все більше функцій – суверенітету держави.