69. Наднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій.

Органи ООН – см. 66

Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ:

- підвищення життєвого рівня;

- забезпечення повної зайнятості;

- постійне зростання доходів і ефективного попиту;

- розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

- оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;

- захист і збереження навколишнього середовища;

- забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС — Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова валютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Основними завданнями МВФ є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

- сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

- надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

- організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудській конференції, що відбулася у м. Бреттон-Вудсі.

70. Наздоганяльні стратегії національного економічного розвитку

Керівництво держави, прийнявши концепцію наздоганяльної стратегії (економічна сис-ма, яка відстала в своєму розвитку, намагається за рахунок його прискорення пройти шлях розвинутих країн), не здатне забезп. значно вищі темпи приросту ВВП, ніж в розвинених країнах . За таких умов нац. економіці бажано забезп. 5,6–8,6% щорічного приросту ВВП, вкладати значні кошти у розробку нових сфер вир-ва НТП й досягнення високого рівня продуктивності праці, розвивати кредитний ринок і людський капітал.

Наздоганяльну стратегію надзвичайно часто обирають під час вибору інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Дана стратегія переслідує мету наздогнати світових інноваційних лідерів. На цьому етапі інноваційна політика переслідує мету нарощування потужностей вир-ва нового технологічного укладу за рахунок ств. нових ресурсних укладів та сприяння розвиткові відп. ринків, або/та тимчасового посилення політ. впливу на інституційний комплекс із метою посилення адаптивної спроможності національної економіки до інновації, більш стрімкого досягнення позицій світових лідерів.

Даний етап не передб. виходу на світові ринки з власним інновац. товаром чи технологією, хоча й можливий. Він переслідує мету наздогнати лідерів у потужності вир-в існуючих інновації та конкурентне витіснення їхнього імпорту з відп.заповненням нац. екон. простору власною високотехн. продукцією довгострокового використання.

На даному етапі має відбуватися посилення соц.орієнтації інноваційної політики держави з метою компенсації перших негативних наслідків у соц. сфері, викликаних структурними зрушеннями.

За цих умов, держава, задав інноваційний напрям структурній перебудові економіці, має можливість плавно делегувати функції малим, середнім та крупним інноваційним фірмам, а також профспілкам для подальшого завершення структурної перебудови.

Індикатором неуспішності реалізації цього типу стратегії виступає неможливість передати державою функцій ринковим механізмам без посилення ризику виникнення некерованих кризових процесів.