67. Моделі розвитку національних економік і диверсифікація світових економічних стратегій.

Виділяють дві моделі розвитку нац-х ек-к:

• модель саморозвитку (лібералізована);

• модель керованого порядку (тоталітарна). Має похідні: соц-ринкове гос-по та планове гос-во.

Серед різноманітних нац. моделей ринкових економік вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську.

Американська модель – це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х рр, коли лідерство в екон. зростанні перейшло до США. Ця модель будується на сис-мі сприяння усякому заохочуванню підпр-кої активності, збагаченню найб. активної частини нас-ня, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних вир-в. Цю модель характеризують високий рівень прод-сті праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. Вплив держави спрямований на підтримку стабільної кон’юнктури і екон. рівноваги.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - колективістсько-універсалістська модель соціально-екон. розвитку на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох ін. моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соц. політикою. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передб. викор-ня результатів приватнокапіталістичного підприємництва й екон. зростання на соц. вирівнювання, а також установлення виробн. демократії. Це означає широке держ. втручання в економік.

Саксонська (німецька) модель – модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам гос-ва (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. При цьому особлива увага приділяється розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Стимулювання конкуренції пов'язується зі створенням особливої інфр-ри, яка стримує негативний вплив ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб’єктів соц. політики.

Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму. Ця модель будується на дуже високому рівні розвитку нац. самосвідомості, переважанні інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекон., так і макроекон. рівнях. Держава забезпечує ств.сприятливих умов для госп. діяльності, стимулює динамічний розвиток найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Прискорення пром-го зростання, висока конкур-сть корпорацій на світовому ринку в ті часи забезпечувалися також за рахунок імпортування нових технологій, нарощування обсягів праці і капіталу, що застосовувалися, відносно низьких витрат на вир-во продукції. Рівень з/п, а, відповідно, і рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці.

68. Наднаціональна координація процесів стійкого розвитку.

Міжн. співр-во в інтересах сталого розвитку, маючи досить розгалужену інституційну і нормативну базу, здійсн. в рамках певних міжн. установ та на базі сис-ми угод. Комплексність сталого розвитку зумовлює опосередковану причетність до цього процесу всіх без винятку орг-цій різних рівнів і спрямованості.

Провідну роль у впровадженні в життя ідеї сталого розвитку на міжн. арені відіграє ООН. Фактично, тільки в рамках ООН діє глобальний механізм узгодження політики більшості держав планети щодо заг.безпеки і переходу до сталого розвитку. Однак, взявши на себе ініціативу з впровадження політики сталого розвитку, ООН виявилася суттєво обмеженою внаслідок позиції західних держав, перш за все США.

Діяльність ООН з впровадження сталого розвитку є вкрай важливою, та вона ніколи не буде ефективною без підтримки міжнародних фінанс., торг. та ін. впливових установ (таких як МВФ, СОТ, ОЕСР), адже саме вони сьогодні визначають розвиток міжн. співт-ва. Успіх в реалізації концепції сталого розвитку залежить переважно від того, наскільки міжн. фінан. і торг. установи будуть віддані принципам сталого розвитку.

Розвиток механізмів міжн. співр-ва, покликаний сприяти реалізації сталого розвитку, з’ясовувати спільні інтереси і вирівнювати суперечності між країнами, суттєво прискорився. Зросла і кількість міжн. інст-в (з 1985 по 1999рр збільшилась на дві треті), причому їх завдання стають більш комплексними, а сфери відповідальності частково перетинаються. Число програмних документів і міжнародних договорів з різних аспектів розвитку неухильно збільшується (за оцінкою ЮНЕП, лише з проблем довкілля їх близько 500). Але із зростанням кількості договорів постала проблема дублювання, фрагментації та браку координації, що підриває ефективність системи в цілому.

Розширення співр-ва міжн. інст-цій, нац. урядів і місцевих та субнац.органів держ. управління допомогло б використати глобалізацію як засіб підтримки сталого розвитку. А для цього необхідний значно вищий ступінь транспарентності й відкритості МВФО та переговорів з питань торгівлі і охорони довкілля, які є рушієм процесу розробки глобальної політики.

Для досягнення цілей сталого розвитку у політику розвитку обов’язково повинна закладатися не лише реформа міжн. правил взаємодії в цьому питанні, а й одночасна зміна рамкових умов на нац. рівні. Вкрай необхідно повернутися до „кодексу ТНК”; розробити програму зміни структури і ф-й МО; необхідно здійснювати цілеспрямовану (за зразком політики МВФ) політику, спрямовану на реальне втілення моделі сталого розвитку; слід переглянути моделі допомоги країнам, що розв., ввести програму списання боргів за умови екологізації економіки та підвищення стандартів рівня життя населення. І врешті-решт, вибудувати ефективну систему глобального управління як спосіб організації сталого глобального поступу сус-ва.