60. Критерії стійкого розвитку країн у глобальному середовищі.

Загальноприйнятим вважається твердження про те, що Концепція сталого розвитку охоплює, як мінімум, дві важливі ідеї: цей розвиток передбачає вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Розвиток буде сталим тільки тоді, коли буде досягнута рівновага між різними факторами, що зумовлюють загальний рівень життя; нинішнє покоління має обов'язок перед прийдешніми поколіннями залишити достатні запаси соціальних, природних та економічних ресурсів для того, щоб вони могли забезпечити для себе рівень добробуту не нижчий, ніж той, що ми маємо зараз.

Всі критерії сталого розвитку можна умовно поділити на 3 групи. Перша група об’єднує критерії (цілі), спрямовані на формування конкурентоспроможної, соціально орієнтованої, екологічно безпечної ринкової економіки. Це:

— забезпечення стабільності грошово-фінансової системи;

— екологічно орієнтована перебудова структури виробничого потенціалу та розміщення ресурсів відповідно до вимог, необхідних для побудови сучасної розвиненої економіки;

— зміна структури виробництва й споживання;

— ефективне включення економіки до світової економічної системи; активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями, з метою раціонального використання екосистеми, забезпечення безпечного й сприятливого майбутнього;

— формування інституційної системи, адекватної сучасним вимогам і потребам економічної стабілізації та зростання;

— забезпечення відповідного економіко-правового середовища;

— формування системи забезпечення економічної безпеки держави.

Друга група — соціальні цілі — спрямована на забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, економічного і соціального благополуччя кожному члену суспільства. До них відносять:

— підвищення якості життя населення;

— формування системи соціального захисту населення для забезпечення його соціальних гарантій;

— установлення гарантій рівності громадян перед законом; правова захищеність людини;

— формування системи соціальної безпеки держави;

— формування національної культури та ідеології, які б передбачали свідоме, бережливе ставлення до навколишнього середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів;

— забезпечення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту;

— формування системи екологічного інформування населення;

— забезпечення зайнятості трудоактивного населення, за умови існування безробіття на рівні, що не перевищує природної норми;

— відродження та розбудова національної системи науки та освіти;

— створення комплексної системи екологічного виховання та освіти всіх верств населення з метою забезпечення практичної реалізації ідеї сталого екологічно зрівноваженого соціально-економічного розвитку;

— відродження національної культури і духовності;

— побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, яка дасть змогу забезпечити належний екологічно безпечний рівень життя населення;

— оптимізація демографічних процесів;

— вирішення проблем, пов’язаних з урбанізацією.

Третя група — екологічні цілі — спрямована на забезпечення охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Це:

— формування системи екологічної безпеки держави;

— екологічно зорієнтована науково-технічна, інвестиційна, інноваційна політика з чітким визначенням загальнодержавних пріоритетів щодо сталого розвитку економіки;

— зменшення техногенного навантаження на довкілля, перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

— розвиток економічних методів регулювання природокористування і вирішення природоохоронних проблем за рахунок суб’єктів господарювання;

— формування збалансованої ефективної структури споживання, в основі якої лежать принципи раціональності і безвідходності;

— інституційні перетворення з метою формування нового правового і економічного механізму органів державної влади і органів місцевого самоврядування та природокористувачів;

— вдосконалення законодавства у сфері охорони, використання і відтворення природних ресурсів у зв’язку із зміною умов життєдіяльності населення і структури виробництва;

— забезпечення умов для формування ринку екотехнологій та екопослуг;

— створення надійних систем моніторингу навколишнього середовища.

61. Макроекономічні показники національних економік в контексті стратегії відкритості.

Макроекономічна політика країни залежить від вибору країнею певної стратегії розвитку.На сьогодні існує цілий ряд макроекономічних політик і стратегій,які оберають держави для свого подальшого розвитку. Поняття «відкрита економіка» протиставлялося замкненій (автаркічній) економіці. Це поняття пройшло певний шлях розвитку по мірі поглиблення інтернаціоналізації господарчого життя. В перші післявоєнні два десятиліття під відкритістю розуміли певне значення (як правило, більше 10%) експортної та імпортної квоти (в % від ВВП).

Серед факторів відкритості економіки важливу роль відграє диверсифікованість галузевої структури господарства. Значна питома вага базових галузей призводить до меншої залученості такого господарства у міжнародний розподіл праці, якщо ж провідними галузями є, наприклад, машинобудування та хімічна промисловість, залученість до МРП зростає. Необхідно відзначити, що поняття відкритості поширюється не тільки на зовнішню торгівлю.

Всього виділяють 3 ключових канали, що пов'язують національні економічні системи зі світовим господарством: зовнішня торгівля, рух капіталу та взаємообмін національних валют. Для визначення відкритості через канал “рух капіталу” запроваджено показник “фінансової відкритості” економіки – це відношення припливу (імпорту) та відпливу (ексопрту) капіталу до ВВП.

Іншим важливим напрямом виміру відкритості економіки є коефіціент еластичності зовнішньоторгівельного обігу відносно ВВП. Коефіціент еластичності дає оцінку тенденцій росту відкритості. При цьому, оскільки показник росту зовнішньоторгівельного обігу не відображає різноспрямованих зсувів у експорті та імпорті, окремо досліджуються коефіцієнти для експорту та імпорту. За динамічного підходу величина коефіцієнту еластичності експорту/імпорту більше 1 свідчить про збільшення відкритості економіки, менше 1 – про збереження відкритості у незмінному стані. Даний показник слід розглядати у сукупності з абсолютним рівнем зовнішньоторгівельного обігу, приміром, на душу населення. Якщо цей показник досяг величини, з якої зовнішньоекономічні зв'язки починають стимулювати економічне зростання та впливати на структуру виробництва, то навіть за коефіцієнта еластичності дещо більше за 1 відкритість економіки збільшується порівняно швидко. Якщо ж вихідний рівень зовнішньоторгівельного обігу ще не досяг цього рівня (границі), то розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни йде повільно, що затруднює отримання користі, яку дає відкрита економіка. Окремий напрям аналізу відкритості господарства країни становить дослідження її валиву на формування структури виробничої та невиробничої сфери, стимулювання економічного та соціального розвитку.

Також за Індексом економічної свободи який розраховується спільно The Wall Street Journal та The Heritage Foundationкраїни класифікують за ступенем відкритості на відкриті, майже відкриті, помірно відкриті, респресовані та такі які не входять до ранжування. До показників відкритості економіки відносять свободу бізнесу, торгівлі, фінансів, державні видатки, монетарну, інвестиційну свободу, свободу від корупцій, свободу прав власності та ринку праці.

Основними ж макроекономічними індикаторами економічного потенціалу та рівня розвитку країн є ВВП, ВНД, ВВП та ВНД на душу населення, стабільна курсова політика, прямі іноземні інвестиції, показники експорту, імпорту, сальдо торгівлі, бюджетного дефіциту, державного боргу та ін

Поряд з ВВП та ВНД одним з найважливіших показників є показник заборгованості. В промислово розвинених державах 80-95 % приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, «ноу-хау», використаних в найсучасніших технологіях. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів на винаходи. Прибутки від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти права промислової власності складають фантастичну суму — понад 100 млрд. дол. США. Вважається, що коли зовнішньоторгівельний оборот досягає 25% від ВВП, тоді він стимулює загальноекономічне зростання.