4. Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.

Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.

Економічна самодостатність - сподівання на власні сили й засоби. Прикладом можуть бути країни Західної Європи, які не залежать від сировинної бази та світової економічної політики. Автаркія експансії – економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії, де в процесі підготовки до війни ставилося завдання досягти самозабезпечення стратегічними ресурсами. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом. Структурна закритість спостерігається в Росії і до нещодавна -Білорусії.

Визначаючи економічну самодостатність як «здатність країни забезпечувати процес суспільного відтворення на базі максимальної мобілізації внутрішніх джерел та ресурсів у поєднанні з ефективним залученням та використанням потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків», А. Поручник застосовує діалектичний підхід до визначення співвідношення національної самодостатності та глобальної інтеграції, що виводить дослідження цієї економічної категорії на новий науковий рівень.

Концепція самодостатності передбачає вирішення методологічної дилеми щодо співвідношення ендогенних та екзогенних чинників розвитку на основі визнання глобалізаційної природи ключових компонент національних економічних моделей. Національні суспільства потребують нового комплексного формування можливостей щодо забезпечення їх самодостатності в умовах глобалізації, яке заперечує автаркію як таку. Природним станом сучасної світової економічної системи є відкритість, проте задля досягнення певних цілей розвитку країни доцільним є запровадження елементів протекціонізму. Між тим діалектика розвитку ключових компонент полягає у постійному русі від автаркії до глобалізму та навпаки.

Структурна автаркія – нова форма закритості, широко використовується розвиненими країнами і полягає в створенні особливих (монопольних) умов функціонування для галузей, виробництв, наукових досліджень, які мають стратегічне значення для розвитку національної економіки та знаходяться у стадії формування. Такі умови забезпечують цим напрямкам виключне положення в економіці, підривають основи приватної економічної зацікавленості (мотивацій вигоди), що відвертає від них надмірну увагу і перешкоджає трактувати їх як закриті. Головна з них – посилений інтерес до цього напрямку з боку держави. Ці умови відміняються з набуттям галуззю (виробництвом) певного рівню конкурентоспроможності.

5. Варіативність стратегії глобалізації і економічної уніфікації світового простору.

Варіативність стратегії глобалізації

Глобалізація – її зміст і суперечливий характер, наслідки і широкий спектр сприйняття світовим загалом та наукова рефлексія цього феномену – чи не найзагальніше явище сучасності. Важко уявити когось із політиків або дослідників соціально-політичних процесів, які б пройшли повз неї. Твердять, що глобалізація наче дев'ятий вал захльостує планету, руйнуючи при цьому Вестфальсько-Філадельфійську систему як таку, що складається з понад двохсот суверенних націодержав з усталеним міжнародним правом. Відзначаючи нову якість глобалізації, її ідентифікують з п’ятою владою. Водночас доволі поширеними є твердження, що глобалізація нічого в собі не містить, що це лише друге видання колоніалізму. Вона при цьому інтерпретується на кшталт відомої марксистсько-ленінської тези зростання суспільного характеру виробництва та визначається терміном “інтернаціоналізація”. Висловлюються також думки, що глобалізація – просто модне слово, яке не має власного змісту. Об’єктивні передумови глобалізації коріняться у матеріальних основах відтворення людської цивілізації, адже за будь-якого суспільного устрою існує певна відповідність між засобами творення людьми матеріальних благ і способами підтримання їхньої життєдіяльності. У даному разі йдеться не про якісь, хоча й важливі, але поодинокі зміни у виробництві, а ті, що забезпечують третю хвилю цивілізації. Першу і другу, як відомо, детермінували відповідно землеробство і фабрика. Землеробство ліквідувало племінні об’єднання, мисливські угруповання та інші форми соціальної організації, замінивши їх на міста-держави, династичні монархії та федеральні імперії. Фабрика спростувала багато з цих організаційних форм, забезпечила масове виробництво і споживання. Як наслідок утворюється націодержава з масовою і представницькою демократією. Конкретно третя (сучасна) хвиля цивілізації забезпечується суперсимволічним виробництвом (інші терміни: інформаційне виробництво, економіка знання).