Плани практичних занять

1. Поняття і класифікація суб'єктів трудового права.

2. Громадяни (працівники) як суб'єкти трудового права.

3. Підприємства, установи, організації, фізичні особи як суб'єкти трудового права.

4. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права.

5. Адміністрація державних і комунальних підприємств як суб'єкт трудового права.

6. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права.

7.Профспілкові органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права.

Література: [1.2. - 1.8., 1.10. – 1.12., 1.17 – 1.19, 1.22; 2.2 – 2.4, 3.12, 3.13.]

Тема № 6. Забезпечення зайнятості звільнених працівників

Методичні вказівки

Студентам необхідно вивчити Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року (з подальшими змінами і доповненнями). Потрібно врахувати істотні зміни і доповнення, внесені у вказаний Закон Законом України від 21 листопада 1997 року. Відносини по забезпеченню зайнятості і працевлаштуванню регулюються також КЗпП України (глава ІІІ-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами. Необхідно також вивчити постанови Кабінету Міністрів України (див. перелік рекомендованих нормативно-правових актів).

Слід звернути увагу на поняття зайнятості, підходящої роботи, безробітного, охарактеризувати форми зайнятості. У ст. 1 Закони України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Студенти повинні назвати форми зайнятості, передбачені також ст. 1 Закону. Потрібно врахувати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки в ст. 1 говориться про те, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

При розгляді питання про державні гарантії зайнятості населення студентам слід вивчити положення статей 4 і 5 Закону України "Про зайнятість населення". Безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні є однією з основних (але не єдиною) державною гарантією права на вибір виду діяльності. Не менш важливі безкоштовне навчання громадян, які зареєстровані як такі, то шукають роботу, безробітних новим професіям, перепідготовка в учбових закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; виплата безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; захист від необгрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи; компенсація матеріальних витрат у зв'язку з направленням н:і роботу в іншу місцевість; виплата вихідної допомоги працівникам, що втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; включення періоду перепідготовки і навчання новим професіям, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу та ін.

Законом України "Про зайнятість населення" встановлені додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Згідно із ст. 5 Закону держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також осо-ба?л, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених категорій у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Студентам потрібно розкрити питання про поняття працевлаштування, розрізнюючи працевлаштування в широкому і вузькому значенні. Працевлаштування — це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство та ін. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміються такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а само працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Правова організація працевлаштування включає в себе:

а) встановлення кола органів, які здійснюють працевлаштування, визначення їхньої компетенції та умов фінансового забезпечення;

б) гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання;

в) регламентацію прав і обов'язків учасників відносин по працевлаштуванню;

г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні і спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, в яку входять: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські і районні в містах центри зайнятості, центри організації професійного навчання незайнятого населення і центри професійної орієнтації населення, інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організацій, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. Її діяльність фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі. Права і обов'язки державної служби зайнятості закріплені в ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення", Положенні про державну службу зайнятості, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 p. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1998 p. № 1435).

Поняття підходящої роботи міститься у ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення". Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же міс­цевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян проводиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Питання про масове вивільнення працівників, його критерії потрібно вивчити за Положенням про організацію роботи по сприянню зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 p.

Студентам необхідно розглянути питання про особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Відносно працевлаштування інвалідів потрібно звернутися до Закону України від 21 березня 1991 p. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", вивчити Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлашту­вання інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. № 314.

Працевлаштування випускників вищих учбових закладів проводиться відповідно до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. № 992, Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затверджене наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994р. №79.

Працевлаштування працівників, вивільнюваних з підприємств, установ, організацій, здійснюється у відповідності із ст. 492 КЗпП. Особливі гарантії працівникам, що втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, передбачені ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення".

Студентам необхідно також розглянути особливості працевлаштування і деяких інших категорій громадян (осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і деяких інших.).

Законом уперше був визначений правовий статус безробітного. Згідно із ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Необхідно розглянути питання про правовий статус безробітного, що включає основні (статутні) права і обов'язки і 'їх гарантії. Потрібно розкрити питання про порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю, її розміри і строки виплати. Студенти повинні вивчити ст. 28-30 Закону України "Про зайнятість населення", Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. № 578.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з підпунктом "б" пункту 1 статті 26 та підпунктом "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення", в тому числі й ті, що займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, — довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання-Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у цій службі зайнятості як таких, що шукають роботу. З 1 січня 2000 p. цій категорії громадян за умови своєчасної реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, допомог по безробіттю буде виплачуватись за рахунок коштів державного фонду зайнятості населення з восьмого дня після реєстрації у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720 календарних днів.

Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (понад 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Громадянам, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані в установленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:

а) не менше 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо вони протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — в усіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (понад 6 місяців) перерви. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, встановлено ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення".

Вказані гарантії надаються за умови реєстрації вивіль­нюваних працівників в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу. Йдеться про:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмі­рі 100 процентів середньої заробітної плати за остан­нім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів — протягом 90 календарних днів і 50 про­центів — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склала­ся в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законо­давством розміру мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від вироб­ництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб перед-пенсійного віку, які мають встановлений законодав­ством про пенсійне забезпечення необхідний за­гальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

Витрати, пов'язані із достроковим виходом не пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду Украї­ни з наступним відшкодуванням цих витрат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

У разі, коли вивільнений працівник без поважних при­чин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайня­тості як такий, що шукає роботу, він втрачає пільги, перед­бачені цією статтею, а умови виплати допомоги по безро­біттю та її розмір встановлюються на підставі статей 28 і 29 цього Закону. Якщо цей працівник відмовився від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, він втрачає право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією як такого, що шу­кає роботу. Умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються при цьому на підставі статей 28 і 29 Закону України "Про зайнятість населення".