Найбільш характерні види структурних зв’язків:

- алфавітний порядок;

- групування (інформацію розподіляють за певними ознаками);

- рангування (інформацію упорядковують за певною ознакою в порядку зростання або зменшення величини значення цієї ознаки);

- формування речень з початкових букв слів, що несуть інформацію, наприклад “Каждый охотник желает знать где сидит фазан”;

- ритмізація - інформація пов’язується з певним ритмом;

- римування - інформація впорядковується за допомогою рими.

Психомоторні дії - досягнення елементарної усвідомленої цілі одним або кількома рухами. Психомоторні дії включаються як вправи для формування певних навичок, наприклад: робота з комп’ютером.

Вольові дії - це дії, при яких мета досягається одноразовим вольовим рішенням, вольове зусилля спрямовується на подолання перешкод, що стоять на шляху досягнення цілі.

Етапи вольової дії:

- усвідомлення цілі і намагання їх досягти;

- усвідомлення ряду можливостей досягнення цілей;

- поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості;

- боротьба мотивів та вибір;

- прийняття однієї з можливостей досягнення цілі в якості рішення;

• здійснення прийнятого рішення.

Центральним етапом вольової дії є боротьба мотивів, результат цієї боротьби і визначає вибір рішення. Можливі крайні прояви таких варіантів:

а) проявилася воля - студент змусив себе щось зробити, незважаючи на перешкоди, які в одних випадках могли бути мізерними, а в інших - вимагати значних вольових зусиль;

б) проявилося безвілля - тобто надана перевага мотиву “хочеться” (“не хочеться”), а не мотиву “потрібно”. Цей стан визначає, що на питання мети “що я повинен робити?” відповідь була, а на питання мотиву “чому я повинен це робити?” суб’єкт відповіді, адекватної меті, не знайшов.

Якщо сенс дії визначається співвідношенням мети та мотиву, а критерій – виявлення волі або безвілля, то при однозначному визначенні мети безвілля свідчить про слабку мотивацію навчальної діяльності.

Студент повинен знати свої вольові якості, що визначають поведінку студента на різних етапах вольової дії:

1) якщо у студента сильна воля, то йому притаманні:

- чітке усвідомлення цілі та інтенсивне бажання її досягнення;

- у нього достатні можливості та мотиви;

- боротьба мотивів відбувається обґрунтовано та швидко;

- рішення завжди обґрунтовані з інтенсивним спрямуванням;

- при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;

2) студенту, якому притаманна наполегливість, мета видається дещо віддаленою, наступні етапи вольових дій реалізуються нормально, при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;

3) впертість, як вольова якість, характеризується тим, що цілі і намагання їх досягти об’єктивно не виправдані; можливості та мотиви, боротьба мотивів та їх вибір визначаються не об’єктивним врахуванням усіх можливостей, а передвзятою установкою; рішення приймається не обґрунтовано, але з інтенсивним спрямуванням; рішення здійснюється твердо;

4) конформній особистості властиво, що цілі і устремління легко змінюються; можливості, мотиви, їх боротьба та вибір визначаються думкою інших осіб; рішення легко змінюється, а його реалізація - пасивна;

5) для такої вольової якості як покірність характерно: відсутність цілі, устремління, мотивів, їх боротьби та вибору, рішення дається ззовні, а його реалізація - пасивна;

6) для такої вольової якості як рішучість характерний набір етапів як і для сильної волі, наполегливості. Єдина відмінність полягає в тому, що коли мотивів багато, то їх вибір не завжди усестороннє обґрунтований;

7) для такої вольової якості як нерішучість, при чіткому усвідомленні цілі, наявності можливостей та мотивів, їх боротьба та вибір - затяжні й незавершені, рішення - відсутнє або часто змінюється, а реалізація рішення взагалі відсутня;

8) для слабої волі характерно: слабке устремління до цілі; невеликі можливості; незавершеність боротьби та вибору мотивів; відсутність намагання до прийняття рішень; нестійка реалізація рішень.

Робочі дії - за своїми цілями поділяються на орієнтуючі, виконавчі, корегуючі, завершальні.

Орієнтуючі дії визначають цілі діяльності, умови, засоби та шляхи досягнення цілі. На цьому етапі отримують відповіді на питання:

- “що робити?”,

- ”як робити?”,

- “які необхідні умови?”,

- “які потрібні засоби?”,

- “де ці засоби дістати?”,

- “в якій послідовності необхідно діяти?”.

Отримавши відповіді на ці питання виробляють робочу гіпотезу, в якій визначені: ціль, процес і результат діяльності (дії).

Виконавчі дії - послідовна реалізація виконання визначених дій досягнення цілі діяльності. Успіх виконавчої діяльності визначається сформованими уміннями, знаннями, навичками, звичками та здібностями.

Корегуючі дії - внесення поправок, уточнень та змін в орієнтуючі та виконавчі дії на підставі зворотної інформації про неточності, помилки, відхилення та невдачі. Корегуючі дії студента - це результат контролю з боку педагога та самоконтролю студента. Тому важливо оцінювати корегуючі дії студента та підводити його до прийняття правильних рішень.

Завершальні дії зводяться до перевірки результату усіх попередніх дій. Тут проводиться оцінка досягнення цілі. Сама оцінка - це відповіді на питання:

- “чи досягнуто те, що планувалось?”;

- “які висновки ?”;

• “що необхідно зробити в майбутньому?”.

Людина народжується вже людиною. Факт належності до людського роду фіксується у понятті індивід.

Особистість - суспільно-історична категорія. Це - свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, мають на увазі оригінальність особистості, якусь найголовнішу рису, яка робить її відмінною від інших людей. Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або в усіх сферах одночасно.

Основні компоненти особистості:

- скерованість;

- можливості;

- характер;

- самоуправління.

Скерованість особистості визначає її вибіркове ставлення до дійсності.

На скерованість особистості впливають:

- потреби;

- інтереси;

- психологічні установки;

- інші властивості особистості.

Можливості особистості:

- здатність;

- здібність;

- талант;

- геніальність.

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Провідні властивості характеру:

- моральні якості;

- вольові якості;

- темперамент.

Самоуправління - "Я" - утвердження самосвідомості. Власна структура "Я":

- уявлення про те, яким "Я" повинно бути в ідеалі;

- сумління (совість), яке визначає наближення реальної поведінки до ідеальної.

Типи самоуправління:

- морально-вольовий;

- аморально-вольовий;

- абулічний;

- імпульсивний;

- проміжні.

Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина - господар своїх слів, здатна досягти соціально та особистісно значимих цілей попри будь-які труднощі. Її здібності використовуються на повну силу та розвиваються.

Аморально- вольовий тип - це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він - цілісний у своїй аморальності, розумний у визначенні способів досягнення намірів.

Абулічний тип характеризується в’ялістю і пасивністю, байдужістю до всього, легко піддається впливу, залишаючись бездіяльним. Не може змусити себе працювати, долати труднощі. Слабкі внутрішні спонукання, слабовілля, нездатність до зусиль. Іноді - це наслідок сформованого почуття власної неповноцінності. Відтак опускаються руки, "засинають" здібності.

Імпульсивний тип поведінки характеризується наявністю багатьох сильних імпульсів, захоплень, але людина діє нерозважливо через недосконалість механізму зіставлення імпульсних спонукань з реальною ситуацією.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

Розрізняють мимовільну та довільну увагу.

Мимовільна увага визначається орієнтувальним рефлексом організму.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу. Матеріальними органами відчуття є аналізатори.

Сприйняття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.

В залежності від переважної ролі аналізатора, визначають:

- зорове сприйняття;

- слухове спийняття;

- тактильне спийняття.

Буває сприйняття:

- простору, часу, руху;

- предмета, мови, музики;

• людини людиною.

Якість підготовки фахівця повинна визначатися умінням студента вирішувати поставлені завдання. Якщо студент може вирішити будь-яке завдання з переліку, то якість підготовки - відмінна. Успішність навчальної діяльності студента визначаються, в першу чергу, загальною спрямованістю особи та її устремлінням оволодіти тим чи іншим видом діяльності. Таким чином, інтереси та потреби особи є найбільш могутніми соціальними факторами.

Успішність навчання визначається загальним рівнем розвитку пізнавальних процесів студента, а це значить, що засвоєння змісту навчального матеріалу залежить від розвитку сприйняття, уяви, пам’яті, мислення, уваги та мови студента, визначається його вольовими якостями, умінням долати перешкоди та спонукати себе до роботи.