Види мислення:

- наочно-дійове (практичне), опирається, як правило, на попередній досвід і не використовує такі операції як аналіз та абстракція;

- образне, характеризується тим, що для розв’язування завдання застосовуються в основному образи предметів та явищ, що знаходяться в пам’яті і засвоєні в минулому;

- абстрактно-логічне мислення, відображає такі факти, зв’язки та закономірності, які не піддаються ні практичному, ні образному мисленню;

- розуміння усної та письмової мови - пізнання таких зв’язків між предметами та явищами, які вже подані джерелом інформації і відповідній системі понять та суджень, що відображають ці зв’язки;

- мислення ймовірностями - опирається не на безпосередні предмети та явища, а на ступінь ймовірності очікуваних подій;

- планування - перелік можливих дій, засобів, умов і нормативів результатів прогнозування, мисленні дії, що направлені на подолання неясностей, труднощів та перешкод, які виникають на шляху до цілі;

- уява (фантазія) - створення в процесі мислення нових образів на основі минулих відчуттів та наявних понять;

- мрія - вид творчого мислення, що створює образи бажаного майбутнього.

Мисленні дії складають основу пізнавальної діяльності. Їх характерна особливість - повна самостійність, індивідуальність.

Мнемонічні дії пов’язані з процесом запам’ятовування, тобто з пам’яттю.

Пам’ять - це процеси організації та збереження минулого досвіду, що робить можливим його використання в діяльності.

Пам’ять лежить в основі розвитку та навчання суб’єкта. Для успішної реалізації навчального процесу студенту потрібно знати деякі особливості її функціонування:

- вибірковість пам’яті полягає в тому, що насамперед і найкраще запам’ятовується те, що необхідно для розв’язування конкретних завдань, від установки залежить активізація оперативної або довготривалої пам’яті;

- оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації лише для виконання певної дії, а довготривала - зберігає сліди, що складають основу умінь, знань, навичок та звичок, наприклад: після одноразового прослуховування матеріалу в довготривалій пам’яті залишається лише до 10% змісту, після самостійного читання - до 30%, після активного спостерігання процесу - до 50%, а після виконання практичних дій - до 90%;

- краще запам’ятовуються ті частини навчального матеріалу, що сприймаються студентом на початку та в кінці лекції;

- запам’ятовується насамперед те, що пов’язано з виконанням дій;

- забуванню можна запобігти коротким, але своєчасним повторенням матеріалу;

- найменш продуктивним є механічне запам’ятовування (багаторазове стереотипне повторювання матеріалу), а найбільш продуктивним є логічне запам’ятовування (аналіз інформації, виявлення найбільш суттєвих думок, узагальнення і запам’ятовування узагальнення). Продуктивність механічного та логічного запам’ятовування відносяться як 1:25.

Основні принципи запам’ятовування:

- акцентувати увагу на формуванні інтересу до матеріалу, якій необхідно запам’ятати;

- користуватися детальними описами та першоджерелами, а не тільки конспектом;

- необхідно не лише прочитати текст, а й мислено повторити його;

- користуватися асоціаціями, зіставляючи нову інформацію з уже відомою;

• використовувати мнемонічну техніку, в якій застосовуються штучні зв’язки між інформацією, що підлягає запам’ятовуванню, та “опорними” знаками, сигналами.

Приклади:

1. Побудова змістовних зв’язків - співставлення деякої інформації з уже відомою. При цьому необхідно поставити перед собою питання:

- в чому полягає зміст нової інформації?;

- що відомо про неї?;

- до якої області знань її доцільно включити?

2. Побудова асоціативних зв’язків - використовується тоді, коли не вдалося побудувати змістовні. Чим незвичніше асоціація - тим краще вона запам’ятовується.

3. Формування структурних зв’язків - застосовується у випадках, коли важко сформувати змістовні або асоціативні зв’язки, наприклад: ряди чисел, ізольовані та незрозумілі факти.